Ухвала суду № 137401058, 15.06.2026, Подільський районний суд міста Києва

Подільський районний суд міста Києва

Справа № 753/9114/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Подільський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7

розглянувши у залі суду у м. Києві під час судового засідання кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025000000000504 від 23.04.2025 стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України,

В С Т А Н О В И В :

до Подільського районного суду міста Києва з Київського апеляційного суду за визначеною підсудністю надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

У поданому клопотанні прокурор в обґрунтування продовження існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України посилався на те, що ризики, визначені ухвалою суду про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, наразі є дійсними та триваючими. Також, з огляду на тяжкість висунутого ОСОБА_6 обвинувачення та покарання, що передбачене за вчинення злочинів, він може переховуватись від суду. Крім цього, прокурором наведено обґрунтовування про неможливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_7 під час судового засідання заперечували проти продовження запобіжного заходу просили розглянути можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 80 мінімальних заробітних плат.

Щодо клопотання прокурора з приводу продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 , суд приходить до наступного висновку.

Розділ ІІ КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких, зокрема, віднесені запобіжні заходи.

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, колегія суддів керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей ч. 1 ст. 194 КПК України, відповідно до яких під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст.177 КПК України.

Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має також враховувати наявність чи зміну обставин, передбачених ст. 178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу.

Окрім іншого, суд повинен врахувати і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Строк перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, який встановлений ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року, спливає 04 липня 2026 року.

Закінчити розгляд кримінального провадження з постановленням судового рішення до вказаної дати неможливо з об`єктивних причин (триває стадія дослідження письмових доказів).

Частиною 6 статті 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою. Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу. Так, у своєму клопотанні прокурор зазначає, що метою продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлено наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також тим, що зазначені ризики продовжують існувати, а інші, більш м`які запобіжні заходи не зможуть їм запобігти.

Колегія суддів приходить до висновку, що наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин.

Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішенні ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25 квітня 2000 року, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21 липня 2003 року), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Так, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_6 у провину ставиться вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 111 КК України, які відповідно до класифікації кримінальних правопорушень за ступенем тяжкості, закріпленої у ст. 12 КК України, належать до категорії особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на 12 років або ж довічне позбавлення волі із конфіскацією майна.

Покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 111 КК України виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а також можливості призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України. Враховуючи вказане, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинуваченого ОСОБА_6 бути засудженим на тривалий строк з примусовим відчуженням усього належного йому майна. Суд бере до уваги те, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України продовжено, та він діє дотепер. Водночас, слід взяти до уваги, що у ОСОБА_6 наявні обмеження щодо перетину державного кордону, а тому останній, у разі зміни стосовно нього запобіжного заходу, не матиме законної можливості перетнути державний кордон України. В обвинуваченого ОСОБА_6 є рідні, з якими останній підтримує тісні зв`язки. Останній раз відвідував територію Російської Федерації в 2015 році.

Прокурором не надано нових доказів щодо наявності чинників, що значно підвищують ризик втечі останнього за кордон, що свідчать про можливість створення умов для переховування на території країни агресора або іншої країни. Так, у своєму рішенні Європейський суд з прав людини у справі Shikuta v. Ukraine № 3885/04 від 10 грудня 2009 року, зазначив, що міжнародні зв`язки можуть розглядатися як обґрунтування ризику втечі, особливо у випадках, коли йдеться про країни без належного механізму екстрадиції.

Крім цього, прокурором не надано нових доказів, що вказаний ризик збільшив свою актуальність.

Той же факт, що обвинувачений народився та постійно мешкав у м. Києві, має родичів виключно на території України, враховується в контексті змісту та обсягу пред`явленого обвинувачення, особи обвинуваченого та наявності військової агресії Російської Федерації. В своєму рішенні Letellier v. France від 26 червня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що ризик ухилення від суду може бути обґрунтованим, якщо особа має реальний доступ до територій, де влада держави не має фактичного контролю. Окрім цього, ризик переховування від суду стосується не ухилення обвинуваченого від суду виключно за кордоном, а розповсюджується й на переховування в межах території України.

Ураховуючи, що вказане кримінальне провадження за своєю суттю обумовлює можливість не прогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді можливого ув`язнення у майбутньому, із можливим засудженням до покарання у вигляді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим.

Вказані обставини, на думку колегії суддів, дають достатні підстави вважати обґрунтованою позицію прокурора щодо того, що тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується останній, та наведені вище особливості закону про кримінальну відповідальність, є вагомим доводом, що підтверджує існування ризику переховування обвинуваченого від суду. Крім цього, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства в цілому. Слід також зазначити, що тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання осіб під вартою, проте обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Таким чином, з урахуванням розуміння обвинуваченим можливих наслідків у разі можливого визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та тяжкість можливого покарання, ОСОБА_6 може вдатися до дій в разі застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, що будуть направлені на виїзд, зокрема за межі України, що у свою чергу унеможливить належне здійснення кримінального провадження.

Враховуючи викладене, на даний час ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України залишається актуальним.

Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Беручи до уваги особливо тяжкий характер інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 відповідно до обвинувального акту, кримінального правопорушення, а саме державної зради, вчиненої в умовах воєнного стану, та високого ступеню суспільної небезпеки таких дій, перебування в умовах збройного конфлікту України та Російської Федерації, залишаються наявними об`єктивні передумови для можливого продовження вчинення кримінального правопорушення або вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, аналогічного характеру. Із обвинувального акту вбачається, що у провину ОСОБА_6 ставиться спілкування із представником іноземної держави, а саме Російської Федерації.

На думку сторони обвинувачення, здійснюючи вказане спілкування, ОСОБА_6 , виконуючи завдання вищевказаного представника іноземної держави, надавав інформацію на шкоду безпеки України. Також, згідно обвинувачення, додатково здійснював повідомлення про осіб, певної категорії.

Таке, можливе спілкування ОСОБА_6 із представником іноземної держави, а саме Російської Федерації, на переконання сторони обвинувачення, останній вів за допомогою мобільних застосунків.

Указану діяльність фактично припинено виключно за допомогою правоохоронних органів.

Вказане може свідчити про здатність обвинуваченого ОСОБА_6 і можливу готовність до продовження злочинної діяльності у разі перебування на більш м`якому запобіжному заході, оскільки останній матиме вільний доступ до мобільних застосунків, соціальних мереж або ж мережі Інтернет.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці неодноразово підкреслював, що тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Крім цього, слід звернути увагу й на той факт, що на даний час в країні діє воєнний стан та існує нестабільність ситуації в регіоні, що у свою чергу може свідчити про наявність додаткових ризиків для вчинення нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, на даний час існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і вказане свідчить про те, що прокурором в судовому засіданні доведено можливість продовження вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу. Розмір застави відносно особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, визначається в межах встановлених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України. Відповідно до вимог ч.ч. 4, 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього. У справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ наголосив, що розмір застави має визначатися з урахуванням матеріального становища обвинуваченого.

Якщо особа залишається під вартою через неспроможність внести визначену суму, це свідчить про те, що національні органи не забезпечили ефективну реалізацію права на свободу.

Непомірна застава фактично стає продовженням арешту. Суд зобов`язаний проявляти «особливу ретельність» при визначенні суми, щоб право на звільнення під заставу не було ілюзорним.

З урахуванням зазначених положень, враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , тяжкість та обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, одночасно для гарантування належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 з урахуванням його особи, зокрема, усвідомлення ним серйозності кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується, тривалість його перебування під вартою (22 місяці) та інших обставин кримінального провадження, зокрема, що ОСОБА_6 має дитину - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який відповідно до заяви ОСОБА_9 (мати), проживає з ОСОБА_6 , характеристику директора ТОВ «Промінь-С» від 04.09.2024, характеристику заступника начальника «Київського слідчого ізолятору» від 31.01.2025, медичну документацію, враховуючи положення ч. 4 ст. 182 КПК України, у співставленні з існуючими ризиками, суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому ОСОБА_6 заставу у розмірі двохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 200*3328 грн, що становить 665600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

За таких обставин, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню частково. Відповідно слід:

продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) діб у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, а саме до 13 серпня 2026 року (включно), з альтернативою внесення застави у розмірі 200 (двохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196, 197, 205, 331, 376, 392 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити частково.

Клопотання сторони захисту - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 13 серпня 2026 року включно.

Визначити стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 200 (двісті) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень, що може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із м. Києва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали направити до Державної установи «Київський слідчий ізолятор», для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_3

Суддя ОСОБА_2