Рішення № 137397988, 15.06.2026, Христинівський районний суд Черкаської області

Справа № 706/175/26

2/706/472/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року м. Христинівка

Христинівський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді Школьної А.В.,

за участю секретаря судового засідання Самсоненко А.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Олійника М.Ф.,

представника відповідача Пархоменка О.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Христинівка Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Олійника М.Ф. звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить стягнути із відповідача невиплачені при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 113 430,45 гривень, грошову винагороду в розмірі посадового окладу за сумлінну працю та у зв`язку з ювілейною датою 25-річчя роботи на залізничному транспорті в сумі 9 499 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що позивач на день звільнення працював на посаді чергового виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Христинівка» Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», до цього працював на інших посадах на підприємствах залізниці. Загальний стаж роботи на залізниці становить понад 48 років.

Наказом № 229/ос від 01.12.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 01.12.2025 звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України, постановлено виплатити йому компенсацію за невикористані 39 днів відпустки, а також виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків відповідно до п. 4.17 Колективного договору на 2011 - 2015 роки із змінами та доповненнями, після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Позивач стверджує, що в порушення приписів ст. 47, 116 КЗпП України із ним не було проведено остаточного розрахунку в день звільнення - 01.12.2025 та не виплачені кошти відповідно до положень діючого Колективного договору, які входять до структури заробітної плати, а саме: одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що складає 113 430,45 грн, грошова винагорода в розмірі посадового окладу за сумлінну працю та у зв`язку з ювілейною датою 25-річчя роботи на залізничному транспорті в розмірі 9 499 грн. Зазначені кошти та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення позивач просить стягнути із відповідача.

Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 23.02.2026 позов прийнято до розгляду, відкрите загальне позовне провадження у справі та призначено у ній підготовче судове засідання.

06.03.2026 представник відповідача адвокат Пархоменко О.В. через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними, необґрунтованими, незаконними та передчасними через тимчасовий характер призупинення виплат матеріальної допомоги.

Представник відповідача зазначає, що 01.12.2025 позивач ОСОБА_1 , який працював у виробничому структурному підрозділі моторвагонне депо Христинівка філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», згідно поданої заяви і наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 01.12.2025 №229/ОС звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України. Позивач отримав в день звільнення 01.12.2025 копію даного наказу і повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. У наказі від 01.12.2025 №229/ОС зазначено про виплату одноразової матеріальної допомоги у розмірі 5 середньомісячних заробітків відповідно до п. 4.17 Колективного договору після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

У відповідності з п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Представник відповідача зауважує, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» є об`єктом критичної інфраструктури, має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Після запровадження в Україні воєнного стану, зважаючи на важку економічну ситуацію в АТ «Укрзалізниця», з метою стабілізації фінансово - економічного стану товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати, Правлінням АТ «Укрзалізниця» 14.03.2022 прийнято рішення (протокол засідання правління №Ц-54/31 Ком.т), згідно з п. 1.1.4 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, призупинені додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою та Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (за виключенням матеріальної допомоги на лікування та поховання). Це рішення правління АТ «Укрзалізниця» було чинним під час роботи позивача у відповідача.

За доводами представника відповідача виплата матеріальної допомоги була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а внаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) через військову агресію російської федерації проти України.

Спільним листом Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 №Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22, повідомлено, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024) вирішено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились / будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості.

Листом АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Правлінням АТ «Укрзалізниця» рішення щодо поновлення нарахування та виплати матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком не приймались.

Покликаючись на особливості регулювання трудових правовідносин в умовах воєнного стану, представник відповідача стверджу про правомірність обмеження виплати передбаченої Колективними договорами АТ «Укрзалізниця» матеріальної допомоги, передчасність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

У поданій 11.03.2026 відповіді на відзив представник позивача наполягає на правомірності заявлених вимог, стверджує, що аналіз змісту ст. 2 Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що одноразова матеріальна допомога та грошова винагорода з нагоди ювілейної дати входять до структури заробітної плати, а посилання представника відповідача на прийняте 14.03.2022 правлінням АТ «Укрзалізниця» рішення «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця» є безпідставним, позаяк Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» був прийнятий Верховною Радою України 15.03.2022, а набрав чинності - 24.03.2022, у той час як рішення правління АТ «Укрзалізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги та грошової винагороди, було прийняте 14.03.2022. Оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не застосовні до спірних правовідносин.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі № 211/7338/23, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, стосується необмеженого кола осіб, було чинним на час звільнення позивача та підлягає врахуванню при вирішенні даної справи. Відповідач лише в рішенні правління - п. 9 протоколу № Ц-82/39 Ком. т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 зазначив про втрату чинності з 01.07.2024 вказаного пункту, і лише в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, яка не є предметом спору у даній справі.

Оскільки положення колективного договору є обов`язковими для роботодавця та для працівників підприємства, тому відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу у день звільнення одноразову матеріальну допомогу та грошову винагороду з нагоди ювілейної дати, передбачені колективним договором. Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціального виду відповідальності роботодавця, є належним та співмірним заходом, спрямованим на захист прав позивача. При недотриманні роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини.

Представник позивача зауважує, що відповідач не навів доказів на підтвердження того, що невиплата одноразової матеріальної допомоги та грошової винагороди з нагоди ювілейної дати мала місце не з вини підприємства, що у відповідача були відсутні кошти для проведення вказаних виплат на час звільнення позивача, а нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникам грошових коштів, передбачених колективним договором, у випадку наявності обставин непереборної сили. Крім того, єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань, є сертифікат, виданий у порядку та на підставі ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Відповідач не надав такий документ.

12.03.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких навів доводи та аргументи, ідентичні тим, що містить відзив на позовну заяву.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Олійник М.Ф. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті справи. Додатково подали докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із представництвом інтересів позивача в судових засіданнях. Розмір винагороди адвоката за наданими документами за участь у трьох судових засіданнях становить 5 000 грн.

Представник відповідача адвокат Пархоменко О.В. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, стверджуючи про безпідставність та передчасність позовних вимог, оскільки відповідач не відмовляв у виплаті матеріальної допомоги позивачу при звільненні, а відтермінував її до скасування обмежень. Одночасно заперечував проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, вважаючи його неспівмірним із наданими представником послугами.

Заслухавши вступні слова учасників справи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює із 17.03.1977 на залізничному транспорті, а із 03.09.1993 на Одеській залізниці.

На підставі наказу №РПЧК від 01.08.2022 позивачу ОСОБА_1 за сумлінну працю та у зв`язку із ювілейною датою 25 річчя безперервної роботи на залізничному транспорті, яка виповнюється 01.08.2022, нараховано грошову винагороду в розмірі посадового окладу та вирішено провести її виплату після окремого рішення правління.

Наказом (розпорядженням) в.о. начальника Виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Христинівка» Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 229/ос від 01.12.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 01 грудня 2025 року звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України.

Вказаним наказом постановлено провести компенсацію за невикористані 39 днів відпустки та виплатити йому після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків відповідно до п. 4.17 Колективного договору на 2011 2015 роки зі змінами та доповненнями.

У повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 01 грудня 2025 року, виданого ОСОБА_1 , зазначені види нарахувань та суми, виплачені відповідачем при звільненні.

Згідно з довідкою виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Христинівка» Філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» від 20.01.2026 № РПЧ-17-19/15 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи позивача перед звільненням складає 22 686,09 грн. А відповідно до довідки цього ж підрозділу від 28.01.2026 № РПЧК-11/157 посадовий оклад позивача станом на 01.09.2022 становив 9499 грн.

Між адміністрацією та профспілковим комітетом моторвагонного депо Христинівка на 2011 - 2015 роки укладений Колективний договір, який схвалений конференцією трудового колективу моторвагонного депо Христинівка 24.02.2011 (протокол № 6) та затверджений рішенням Виконавчого комітету Христинівської міської ради від 11.02.2011 № 38.

Дія колективного договору неодноразово продовжувалась, зокрема, постановою керівництва і профспілкового комітету моторвагонного депо Христинівка від 19.12.2024 № РПЧ-17-18/520 - до 31.12.2025.

Пунктом 4.17 Колективного договору передбачено, що при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію вперше виплачується одноразова матеріальна допомога в розмірі 5 середньомісячних заробітків при наявності стажу роботи в галузі понад 15 років, а пунктом 7.23 Колективного договору, що працівникам за добросовісну працю і у зв`язку з настанням ювілейної дати роботи на залізничному транспорті (25, 30, 40, 50 років) виплачується грошова винагорода в розмірі посадового окладу (тарифної ставки).

Відповідно до витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, підпунктом 1.1.4 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Вивченням витягу із протоколу Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року судом встановлено, що правлінням акціонерного товариства зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року.

На засіданні правління АТ «Укрзалізниця» 24.10.2022 (витяг із протоколу №Ц-54/90 Ком.т.) ухвалено рішення здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до пункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022. Вирішено нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення.

Листом за № Ц-5-1.5-25/122-25 від 04.04.2025 керівників регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця» повідомлено, що на виконання протоколу засідання штабу AT «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Наголошено про необхідність проведення роз`яснювальної роботи з працівниками, що призупинення зазначених виплат - це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи товариства. На період призупинення виплат рекомендовано керуватись графіком виплат працівникам AT «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 № Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22, де зазначено про збереження права на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію на період дії воєнного стану та протягом 2-ох місяців (або терміну передбаченого колективним договором) починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час звільнення позивача, передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором.

Правомірність призупинення виплати спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором, представник відповідача обґрунтовує підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця».

Водночас суд зауважує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

Окрім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» товариство не ініціювало питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, що набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Із наданої представником відповідача копії протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» слідує, що цим рішенням відповідач зупинив положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, що не входить до предмету спору у даній справі. У пункті 9 даного рішення відповідач передбачив втрату чинності із 01 липня 2024 року підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022.

При цьому, цим рішенням роботодавця не передбачено зупинення положень колективних договорів, які передбачають виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Інших рішень правління АТ «Укрзалізниця» про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктом 4.17, 7.23 Колективного договору, відповідачем суду не надано.

Суд не бере до уваги лист члена правління АТ «Укрзалізниця» Л. Гриценко від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 щодо призупинення з 01 квітня 2025 року виплати відповідних матеріальних допомог, оскільки такий лист не є належним доказом зупинення дії положень колективного договору за ініціативою роботодавця у розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Указаний лист, на відміну від рішень правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 та від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, не є рішенням правління товариства та лише містить посилання на протокол засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25, який до того ж відповідач суду не надав.

Водночас виходячи зі змісту статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» рішення роботодавця має ухвалюватися виконавчим органом АТ «Укрзалізниця». Згідно з пунктом 89 Статуту АТ «Укрзалізниця» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2025 року № 615) таким органом є правління товариства, а не штаб з ефективності.

Більш того, на час звільнення позивача із займаної посади норма статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» діяла в новій редакції і передбачала право роботодавця лише ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, а не приймати відповідні рішення про їх зупинення. За приписами статті 11 даного Закону дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором.

Із урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що після скасування рішенням суду у справі № 211/7338/23, яке набрало законної сили, підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині зупинення виплати матеріальної допомоги, передбаченої колективними договорами, а також з огляду на відсутність у рішенні правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т положень про зупинення виплати допомоги, передбаченої пунктами 4.17, 7.23 Колективного договору, внесені до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зміни, які набули чинності 13.09.2025, відповідач безпідставно відтермінував виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків у зв`язку з виходом на пенсію та за відсутності до того підстав не виплатив грошову винагороду в розмірі посадового окладу за сумлінну працю та у зв`язку із ювілейною датою 25 - річчя роботи на залізничному транспорті.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача слід стягнути одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 113 430,45 грн (22686,09 грн * 5) та грошову винагороду за сумлінну працю та у зв`язку з ювілейною датою 25- річчя безперервної роботи на залізничному транспорті в сумі 9 499 грн. Тобто загальний розмір невиплаченої позивачу при звільненні коштів становить 122929,45 грн.

Щодо доводів представника відповідача про неналежність спірних сум матеріальної допомоги до структури заробітної плати суд зазначає таке.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Із викладених підстав суд відхиляє відповідні доводи відповідача про те, що матеріальна допомога при виході на пенсію та грошова винагорода за сумлінну працю не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те, чи має працівник станом на дату звільнення право на отримання від роботодавця відповідних виплат.

Вирішуючи юридичний спір в частині стягнення із відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що за приписами статті 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності вини роботодавця, а обов`язок доведення її відсутності покладається саме на нього.

Відповідач, заперечуючи порушення вимог статей 47, 116 КЗпП України, посилається на відсутність вини та наявність форс-мажорних обставин, підтверджених листом Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, належним доказом форс-мажору є виключно сертифікат, виданий у порядку статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», при чому такі обставини мають індивідуальний характер і підлягають доведенню щодо конкретного зобов`язання.

Наданий відповідачем лист торгово-промислової палати не є таким сертифікатом і не підтверджує неможливість виконання обов`язку саме у спірних правовідносинах, а відтак не є належним доказом відсутності вини.

Отже вказаний лист не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З часу звільнення позивача пройшло понад 6 місяців, тому розрахунок середнього заробітку суд здійснює за період із 01.12.2025 по 01.06.2026.

Кількість робочих годин за вищевказаний період складає 1040 (грудень 2025 року 181, січень 2026 року 179, лютий 2026 року 160, березень 2026 року 174, квітень 2026 року 174, травень 2026 року 172).

Тоді сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становитиме: 1040 (кількість робочих годин) * 131,13 грн (середньогодинна заробітна плата позивача згідно довідки №РПЧ-17-19/15 від 20.01.2026) = 136 375,20 грн.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 виснувала, що «обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX від 01.07.2022, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Як було встановлено судом вище, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становитиме 136 375,20 грн.

Виходячи з фактичних обставин справи, розміру середньогодинної заробітної плати позивача, з огляду на неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (122 929,45 грн), беручи до уваги дії відповідача, який сплатив позивачу 20% виплат, які підлягали виплаті йому, а саме 30 628,77 грн, суд вважає за необхідне застосувати критерії пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

Оскільки відповідачем при звільненні позивача не було сплачено йому 80% виплат, які підлягали сплаті при звільненні, то відповідач має відшкодувати позивачу 80% суми від нарахованої середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 136 375,20 грн, що становить 109 100,16 грн.

Позаяк позивач не допустив недобросовісної поведінки, що могла б сприяти збільшенню періоду затримки розрахунку, з огляду на його щоденні майнові втрати внаслідок інфляційних процесів, суд вважає розмір середнього заробітку в сумі 109 100,16 грн таким, що не суперечить принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Щодо судових витрат у справі

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України.

Згідно з положеннями частини першої - другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Згідно частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Позивачем у даній справі заявлено до стягнення 8 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, з яких: 3 000 грн за складення позовної заяви та 5000 грн за участь представника у трьох судових засіданнях.

На підтвердження понесення означених витрат суду надані: копія договору про надання правничої допомоги від 13.01.2026, що укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Олійником М.Ф., копію датованої 02.02.2026 додаткової угоди до Договору від 13.01.2026, якою визначено розмір винагороди адвоката та порядок її сплати, копію квитанції №02.02.26/1 від 02.02.2026 про отримання адвокатом від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 3000 гривень; копію додаткової угоди від 04.06.2026 до Договору про надання правничої допомоги від 13.01.2026, копію детального опису виконаних робіт від 04.06.2026 та копію квитанції №04.06.26/1 від 04.06.2026 про сплату позивачем адвокату 5 000 грн за представництво його інтересів в суді.

Представник відповідача проти заявленої до стягнення суми заперечував в судовому засіданні, вважаючи її неспівмірною.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, суть спору, результат розгляду справи, участь представника позивача лише в трьох судових засіданнях, одне з яких відкладено за клопотанням відповідача, зважаючи на заперечення представника позивача щодо заявленої до стягнення за представництво інтересів позивача в суді суми, з метою дотримання критеріїв розумності та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 гривень.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду, відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг (складання позовної заяви та участь в трьох судових засіданнях), розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

При розподілу судового збору між сторонами, суд виходить із того, що загальний розмір задоволених позовних вимог становить 232 029,61 грн, тоді розмір судового збору за подачу фізичною особою даної позовної заяви через електронний суд становить: 232 029,61 грн * 1% *0,8 = 1 856,23 грн.

Позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, який, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, підлягає стягненню із відповідача на його користь, а судовий збір в сумі 791,27 грн підлягає стягненню із відповідача на користь держави.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 244, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів задовольнити.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 113 430 (сто тринадцять тисяч чотириста тридцять) гривень 45 копійок, та грошову винагороду в розмірі посадового окладу за сумлінну працю та у зв`язку з ювілейною датою 25-річчя роботи на залізничному транспорті в сумі 9 499 (дев`ять тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) гривень.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 109 100 (сто дев`ять тисяч сто) гривень 16 копійок.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок та 5 000 (п`ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 791 (сімсот дев`яносто одна) гривня 27 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та проголошено 15 червня 2026 року.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150.

Суддя Альона ШКОЛЬНА