Рішення № 137397143, 15.06.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 635/2139/26

Провадження № 2/643/5814/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючої судді- Афанасьєва В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

05.03.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» - Романенко М.Е. звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № L1740793 від 06.03.2019 у розмірі 24043,39 гривень, судові витрати у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 14.02.2019 між ТОВ «ФК «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № L1740793. Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, згідно з договором, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, сплати відсотків та штрафних санкцій, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 24043,39 грн. з яких 18371,31 грн. заборгованість за кредитом; 1654,93 грн. сума збитків з урахуванням 3 % річних; 4017,15 грн. - сума збитків інфляційних витрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань.

01.07.2019 між ТОВ «ФК «ДІНЕРО» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором про надання фінансового кредиту № L1740793 від 01.02.2019 перейшло до нового кредитора «ФК «Довіра та Гарантія».

Згідно реєстру боржників заборгованості, загальний розмір заборгованості становив 18371,31 грн., яка складається з тіла кредиту в розмірі 9100,00 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 1688,00 грн., заборгованості по штрафах/по пені у розмірі 7583,31 грн.

25.07.2024 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Всупереч умовам зазначеного кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання щодо повернення суми кредиту та інших передбачених договором платежів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором TOB «ВІН ФІНАНС». Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач нарахував відповідачу 3% річних 1654,93 грн. та суми інфляційних витрат 4017,15 грн.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом. Також представник позивача просив поновити строк позовної давності. Крім того, просив стягнути витрати на правову допомогу.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 09.03.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, передано на розгляд до Салтівського районного суду міста Харкова.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2026, зазначена справа розподілена на головуючого суддю Афанасьєва В.О.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 20.04.2026 відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Відповідно до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено, що 14.02.2019 між ТОВ «ФК «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 шляхом підписання електронно-цифровим підписом укладено договір кредитної лінії № L1740793.

Вказаним договором передбачено, що ліміт кредитної лінії 8750,00 грн; сума кредиту 5000,00 грн; відсоткова ставка - 0,65% в день; комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю 75,00 грн в день; потенційний ліміт кредитної лінії - 20 000,00 грн; загальна вартість кредиту 5975,00 грн; реальна річна відсоткова ставка - 234,00 %; дата повного погашення - 16.03.2019; штраф, якщо є 50 %.

17.02.2019 між ТОВ «ФК «Дінеро» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №АМ5812697 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту №AG6434948.

Вказаною додатковою угодою передбачені наступні умови: ліміт кредитної лінії - 9100,00 грн; сума кредиту 2 100,00 грн; відсоткова ставка, в день - 0,67 %; комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю 31,50 грн в день; потенційний ліміт кредитної лінії - 20 000,00 грн; загальна вартість кредиту 7100,00 грн; реальна річна відсоткова ставка - 241,07 %; дата повного погашення - 16.03.2019; штраф, якщо є 50 %.

Крім того, 20.02.2019 між ТОВ «ФК «Дінеро» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № АМ7585730 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту № AG6434948.

Вказаною додатковою угодою передбачені наступні умови: ліміт кредитної лінії - 9100,00 грн; сума кредиту 2 000,00 грн; відсоткова ставка, в день - 0,69 %; комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю 30,00 грн в день; потенційний ліміт кредитної лінії - 20 000,00 грн; загальна вартість кредиту 10 788,00 грн; реальна річна відсоткова ставка 249,75 %; дата повного погашення 16.03.2019; штраф, якщо є 50 %.

Із копії паспорту споживчого кредиту вбачаються основні умови кредитування, з якими споживач повинен ознайомитися до укладення договору.

До матеріалів справи долучено загальні умови договору кредитної лінії, в яких зазначалася загальна інформація про умови кредитування в залежності від виду кредиту.

Паспорт споживчого кредиту, загальні умови договору кредитної лінії, спеціальні умови для короткострокового кредиту, додаткові угоди до спеціальних умов для короткострокового кредиту підписані електронним підписом відповідача.

Із довідки про ідентифікацію, надану ТОВ «Дінеро» вбачається, що 14.02.2019 ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, уклала договір №AG6434948 (номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця L1740793) на суму 9100,00 грн строком на 30 днів.

Відповідно до довідки, наданої АТ «Ощадбанк», на ім`я ОСОБА_1 відкрио банківський рахунок, до якого емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_1 та надано меморіальний ордер № 9396799621 від 16.02.2019 про зарахування на рахунок ОСОБА_1 5000,00 грн., меморіальний ордер № 0266654321 від 19.02.2019 про зарахування на рахунок ОСОБА_1 2100,00 грн., меморіальний ордер № 1814459021 від 22.02.2019 про зарахування на рахунок ОСОБА_1 2000,00 грн.

01.07.2019 між ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення прав вимоги №01072019 згідно з яким кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрах боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

Згідно із п. 6.2.3 вказаного договору права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання акту прийому-передачі.

Відповідно до реєстру боржників від 30.10.2019 до договору про відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019 до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», яке змінило назву на ТОВ «Він Фінанс», перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 18371,31 грн, що складається із: заборгованості за кредитом 9100,00 грн, заборгованості за відсотками 1688,00 грн, заборгованості по штрафам (пені) 7583,31 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості здійсненого позивачем, заборгованість за кредитним договором L1740793 від 14.02.2019 становить 9100,00 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 1688,00 грн., заборгованості по штрафах/по пені у розмірі 7583,31 грн, інфляційне збільшення за період з 23.02.2019 до 23.02.2022 4017,15 грн та 3 % річних за період з 23.02.2019 до 23.02.2022 1654,93 грн -.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

В силу статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Як зазначено в ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кредитний договір та додаткові угоди укладено в електронному вигляді за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується із ст. ст. 6, 627 ЦК України та ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

На виконання вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, у зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Позивачем надані належні та допустимі докази отримання відповідачем кредитних коштів за вищевказаним договором. Дана обставина не спростована стороною відповідача.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З позовом про визнання недійсним кредитного договору № L1740793 від 14.02.2019 та додаткових угод відповідач не зверталася.

Зазначений вище договір факторингу є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому підлягає виконанню.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

З огляду на викладене, вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № L1740793 від 14.02.2019 у розмірі 10788,00 грн, що складається із: заборгованості за сумою кредиту в розмірі 9100,00 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 1688,00 грн - необхідно задовольнити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по штрафам/пені в розмірі 7583,31 грн, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина перша статті 547 ЦК України); різновидом неустойки є пеня, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, зокрема розрахунок заборгованості та правильність його здійснення, перевірити їх, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково навести у рішенні відповідні мотиви та власний розрахунок.

Водночас у даній справі суд позбавлений можливості виконати зазначений процесуальний обов`язок, оскільки позивачем не надано належного та деталізованого розрахунку заборгованості, який би давав можливість перевірити правильність нарахування заявлених до стягнення сум, зокрема штрафу/пені, періоду нарахування.

Проте деталізований розрахунок заборгованості первісного кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» за договором кредитної лінії № L1740793 від 14.02.2019 із зазначенням розміру заборгованості за тілом кредиту, процентами, штрафам, періодів та порядку їх нарахування, а також відомостей щодо погашення заборгованості ОСОБА_1 позивачем суду не надано, що позбавляє суд можливості перевірити правильність та обґрунтованість заявлених до стягнення суми штрафу/пені, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

У ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2019 року у справі №210/5796/16 дійшов висновків, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.

У цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК.

Щодо нарахування позивачем інфляційних та 3% річних на суму процентів та штрафу, суд також зазначає, що стягнення неустойки є самостійною мірою відповідальності, а тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України. Такий висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №915/14/14.

Також Верховний Суд у постанові від 12.03.2018 у справі №914/712/16 зробив висновок, що базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

Суд погоджується з розрахунком позивача щодо стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за період з 23.02.2019 до 23.02.2022, але лише на суму основного боргу 8 896,00 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, згідно ст. 625 ЦК України, розраховується за формулою: Інфляційні нарахування = (Сума боргу) х (Індекс інфляції (%)) / 100% - (Сума боргу), де: (Сума боргу) сума простроченого боргу, (Індекс інфляції (%)) добуток щомісячних індексів за відповідний період.

Індекс інфляції за період з 23.02.2019 до 23.02.2022 = (100.9 : 100) x (101.0 : 100) x (100.7 : 100) x (99.5 : 100) x (99.4 : 100) x (99.7 : 100) x (100.7 : 100) x (100.7 : 100) x (100.1 : 100) x (99.8 : 100) x (100.2 : 100) x (99.7 : 100) x (100.8 : 100) x (100.8 : 100) x (100.3 : 100) x (100.2 : 100) x (99.4 : 100) x (99.8 : 100) x (100.5 : 100) x (101.0 : 100) x (101.3 : 100) x (100.9 : 100) x (101.3 : 100) x (101.0 : 100) x (101.7 : 100) x (100.7 : 100) x (101.3 : 100) x (100.2 : 100) x (100.1 : 100) x (99.8 : 100) x (101.2 : 100) x (100.9 : 100) x (100.8 : 100) x (100.6 : 100) x (101.3 : 100) x (101.6 : 100) = 1.218664

9 100,00 x 1.21866444 - 9 100,00 = 1 989,85 грн.

Штрафні санкції = (сума заборгованості) x 3% x (кількість днів прострочення) : (кількість днів у році) = 9100 x 3% x 1097 : 365 = 820,50 грн.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо клопотання представника позивача про поновлення строку для звернення з позовом до суду, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з вимогами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої розпочинається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу, що набрали чинності 20 квітня 2020 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Постановою КМУ від 27 червня 2023 р. №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Також, згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Окрім того, ч.3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Постанова від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Отже, має місце зупинення перебігу строку позовної давності.

З урахуванням вказаних положень, а також враховуючи період виникнення відповідних кредитних відносин, які є предметом розгляду даної цивільної справи, відповідачем не заявлено про застосування позовної давності, а тому суд дійшов висновку, що строк позовної давності для звернення до суду з вищевказаною позовною заявою позивачем не пропущено, і не потребує відповідного поновленню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн, які відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог (56,57 %) в сумі 1506, 12 грн.

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до положень п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 і № 922/2685/19 вказував на те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правнича допомога позивачу надавалася на підставі договору №36 від 25.04.2024, укладеного між ТОВ «ФК Довіра та гарантія» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», додаткової угоди до договору №36 від 25.04.2024, детального опису робіт (наданих послуг) згідно якого вартість робіт становить 5 000,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом з відповідача у визначеному позивачем розмірі.

Понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2828,50 грн (5000 х13598,39/24043,39).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 280-288, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» 13598 (тринадцять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) грн 35 коп заборгованості за договором № L1740793 від 14.02.2019.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» 1506 грн 12 коп судового збору, 2828 грн 50 коп витрат на правничу допомогу, а всього 4334 (чотири тисячі триста тридцять чотири) грн 62 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ЄДРПОУ 38750239)

Відповідач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Суддя В.О. Афанасьєв