Рішення № 137397112, 12.06.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/3163/26

Номер провадження 2/629/1475/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Ткаченко О.А., за участю секретаря Торенко Ю.П., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Красноперова С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою адвоката Красноперова Сергія Георгійовича, діючого в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи: філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача: матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності в розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 72959,13 грн.; три середньомісячні заробітки за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку із виходом на пенсію у сумі 72959,13 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 05.11.2024 по 05.05.2025; моральну шкоду в розмірі 185972,80 грн; судові витрати по справі стягнути з відповідача. В обґрунтування позову зазначає, що позивач з 04.02.1993 по 04.11.2024 рік перебував у трудових відносинах зі структурними підрозділами АТ «Українська залізниця». Стаж роботи складає понад 30 років. Згідно наказу філії «Панютинський вагоноремонтний завод « Акціонерного товариства «Українська залізниця» №813/ОС від 04.11.2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу організації праці та заробітної плати за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності (ІІІ група). Вищевказаним наказом також передбачено виплату згідно Колективного договору у розмірі трьох середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу № Ц-54/90 Ком.т.), які в день звільнення виплачені не були. В той же час, згідно зазначеного наказу, виплату повинні провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Так, між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» укладено Колективний договір, зі змінами та доповненнями, відповідно до п. 6.30 якого при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. Роботодавець станом на день подання позовної заяви так і не виплатив належну позивачу при звільненні з роботи працівників вперше у зв`язку з виходом на пенсію за віком одноразову матеріальну допомогу в розмірі 3 середньомісячних заробітків в сумі 72959,13 грн.. Таким чином не виконав свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши вказані кошти, мотивуючи що виплати були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4. пункту 1.1. рішення правління Товариства від 14.03.2022 р. (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) та внаслідок погіршення фінансового стану Товариства. Крім цього, п. 4.5. Колективного договору передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, згідно якого внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з цих питань (ст.38 і ст.39 КЗпП) при припиненні трудового договору необхідно виплатити працівникові вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку. За наявності порушення умов колективного договору, а саме несплати роботодавцем одноразової допомоги при звільненні за ч.38 КЗпП у зв`язку з виходом на пенсію, ОСОБА_1 колективним договором передбачені додаткові нарахування у розмірі 3 середньомісячних заробітки, що становить 72 959,13 грн. Окрім цього, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 05.11.2024 по 05.05.2025, тобто з дня, наступного за днем звільнення і до спливу 6 місяців у розмірі 185972,80. Суму середнього заробітку за час затримки розрахунку розраховано за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Крім цього, позивач вважає, що невиплата йому належних сум при звільненні завдало останньому певної моральної шкоди, яка оцінена ОСОБА_1 в розмірі 52676 грн. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях та приниженні честі та гідності з тих підстав, що позивачу довелося витратити багато свого часу, енергії та сил на захист порушеного права. Окремо звернув увагу на те що Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 КЗпП та ухвалила Рішення № 1 р/2025. Суд наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України. Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Судом цього Рішення.

Представник відповідача ОСОБА_2 надала до суду відзив в якому заперечувала проти задоволення позову зазначила, що строки звернення до суду осіб, трудові відносини з якими припинено, регулюються ч.2 ст.233 КЗпП України, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Дана норма неконституційною не визнавалась. Отже, строк звернення до суду особи, яка звільнена та не погоджується із виплаченими їй при звільненні сумами, обмежується трьома місцями, відлік якого розпочинається з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. Ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025 № 1-р/2025 на застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП України не впливає. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач фактично отримав 04.11.2024 (що підтверджується проставленням Позивачем підпису в графі «Повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні: отримав»), тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 05.11.2024, а закінчився 05.02.2025. З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до суду шляхом подання позовної заяви через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 16.04.2026, а відтак вбачається, що строк на звернення до суду позивачем пропущено. Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116 ), минуло не більше одного року. Річний строк, установлений ст. 234 КЗпП України , (преклюзивним) і поновленню не підлягає. є граничним Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач фактично отримав 04.11.2024, річний строк закінчився 05.11.2025, а з позовом представник Позивача звернувся 16.04.2026. Щодо стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію зазначено, що Умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. І той факт, що матеріальну допомогу позивач отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням позивачем підпису в наказі про припинення трудового договору від 04.11.2024 №813/ОС в графі «З наказом ознайомлений». Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку, зазначила, що відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини роботодавця належних строки, визначені статтею 116 звільненому працівникові сум у цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Необхідність врахування таких критеріїв та право суду зменшувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залежно від фактичних обставин конкретної справи підтверджується і висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 117 КЗпП України в редакції Закону, викладеними у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. З висновків, викладених у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду вбачається, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України має відповідати одночасно двом умовам визначення розміру такого стягнення: дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності; врахування максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку не більше шести місяців. У постанові від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18130,00 грн, тобто 1 % від заявленої позовної вимоги». Отже, Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 % від заявленої позовної вимоги. При цьому, станом на 2021 рік в Україні не було введено воєнний стан та не здійснювалась широкомасштабна збройна агресія рф щодо України, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» (далі Товариство) не зазнавала таких руйнувань. Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Згідно висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Згідно зі статтею 2525 КЗпП України, досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Передбачена ст. 117 КЗпП України компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягненні з огляду на форс мажорні обставини в яких опинилось Товариство. При розгляді даної вимоги у разі задоволення позову, прошу суд врахувати вищевказане та застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшити розмір середнього заробітку на час затримки розрахунку. Щодо стягнення моральної шкоди вказала, що матеріали позовної заяви не містять будь-яких належних і допустимих доказів того, що позивачу була спричинена моральна шкода зі сторони відповідача. Щодо, стягнення 3 середньомісячних заробітків за час затримки розрахунку при звільнені в зв`язку з виходом на пенсію в сумі 72959,13 грн., вважає, що відсутні правові підстави для задоволення зазначеної вимоги, оскільки в статті 44 КЗпП України зазначені розміри вихідної допомоги, які виплачуються працівникові при припиненні трудового договору, в тому числі: внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39 ) у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Тобто, якщо б в заяві про звільнення працівник зазначив причину звільнення за власним бажанням внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, лише тоді роботодавець сплачує вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку. Як вбачається із заяви позивача від 01.11.2024, він просить «…звільнити його, у зв`язку з виходом на пенсію за станом здоров`я по інвалідності» і саме ця причина зазначена в наказі про припинення трудового договору від 04.11.2024 № 813/ОС. Щодо, попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, зазначає що в матеріалах справи відсутні будь-які докази з чого саме складаються витрати в розмірі 20000 грн., які планує понести позивач в зв`язку із розглядом справи. В задоволенні позову просила відмовити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Красноперов С.Г. в судовому засіданні на задоволенні позову наполягали з наведених у ньому підстав.

Представник відповідача та представник третьої особи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Суд, дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах зі структурними підрозділами Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 004.02.1993 року по 04.11.2024 року.

Згідно наказу філії «Панютинський вагоноремотний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №813/ОС від 04.11.2024 року ОСОБА_1 з 04.11.2024 звільнено з начальника відділу організації праці та заробітної плати ст.38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності.

Вищевказаним наказом також передбачено виплати позивачу згідно колективного договору, у розмірі 3 середньомісячних заробітків.

Зазначено про проведення вказаних виплат після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

З наказом позивача було ознайомлено 04.11.2024, що підтверджується його особистим підписом.

Згідно Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 04.11.2024, позивачу було нараховано та виплачено при звільнені 27097,76 грн.

Вказане повідомлення позивач отримав 04.11.2024, про що вказує його особистий підпис.

Згідно зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ч. 1 ст. 2 ЦПК України.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Судом встановлено, що позивач 04.11.2024 отримав повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільнення, які не відносяться до заробітної плати.

Ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати, згідно якої основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (за особливі чи шкідливі умови праці тощо).

З вищевикладеного вбачається, що окрім самого факту виконаної роботи, заробітна плата залежить від обставин виконання цієї роботи: об`єму виконаної роботи (згідно плану чи понад план), періоду виконання (в денний робочий час, в нічні часи, вихідні та святкові дні, терміново), часу виконання роботи (вчасно, згідно графіка, понад графік), умов виконання (шкідливі та особливі умови).

Аналізуючи зміст ч.2 ст.233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Однак, оскільки до заробітної плати не відноситься матеріальна допомога, а тому, до позовних вимог позивача застосовується строк, визначений ст. 233 КЗпП України.

Позивач звернувся з позовом до суду лише 16.04.2026, тобто, з пропуском встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячного строку.

Згідно зі ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.

Позивачем та його представником не було заявлено клопотання про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушених трудових прав.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

01.07.2022 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, та яким було внесено відповідні зміни до КЗпП України, зокрема у ст. 233 щодо строків звернення до суду працівником.

Так, у відповідності до вказаного Закону, ч.2 ст.233 КЗпП України було викладено у новій редакції, а саме: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Судом встановлено, що позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом та при цьому не навів будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Конституційного Суду України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

-тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

-тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Твердження представника позивача щодо не пропуску строку звернення до суду, з посиланням на рішення Великої палати Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким визнано неконституційною ч.1 ст.233 КЗпП України, щодо встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат, є хибним, оскільки її дія розповсюджується на звернення працівників під час дії трудових відносин. У справі, що розглядається судом строк звернення із заявою про вирішення трудового спору регулюється ч.2 ст.233 КЗпП, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати відповідно до ст.141 ЦПК України покладаються на позивача.

Оскільки позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при звернені до суду, на підставі ст.141 ЦПК України судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 128, 131, 141, 223, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд,

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_3 , діючого в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи: філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди відмовити.

Судовий збір в розмірі 1048,96 грн., компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Красноперов Сергій Георгійович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3968 від 11.01.2022, адреса робочого місця адвоката: вул.Солов`їна, б.26, м.Лозова, Харківська область.

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд.5.

Представник відповідача: адвокат Мельник Ксенія Олександрівна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3096 від 22.10.2019, адреса робочого місця адвоката: пров.Джерельний, б.8, прим.5, м.Лозова, Харківська область.

Третя особа: філія «Панютинський вагоноремонтний завод філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40081305, місцезнаходження за адресою: Харківська область, Лозівський район, с-ще Лиманівка, вул.Заводська, буд.5.

Суддя Олександр ТКАЧЕНКО