Рішення № 137396931, 15.06.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 641/2329/26

н/п 2/953/3093/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

17 березня 2026 року ТОВ «Бізнес позика» (далі: позивач) звернулось до ОСОБА_1 (далі: відповідач) з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №519186-КС003 від 25.02.2025 у розмірі 149 160 грн., з яких: 44 000 грн. тіло кредиту; 74 360 проценти; 22 000 грн. 3 % річних; 8 800 грн. прострочена комісія.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на укладення 25.02.2025 з відповідачем кредитного договору №519186-КС003, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 44 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності та зобов`язувалась сплачувати проценти за користування кредитом, комісію та неустойку у разі порушення зобов`язання. Внаслідок порушення відповідачем умов зазначеного договору, за нею утворилась заборгованість у розмірі 149 160 грн., що змусило позивача звернутись до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідач позовні вимоги визнала частково, у розмірі заборгованості за тілом кредиту, посилаючись на наявність статусу військовослужбовиці, непропорційність нарахованих відсотків, нікчемність положень договору щодо нарахування комісії та заборону нараховувати проценти у період воєнного стану згідно ст.625 ЦК України. Просила зарахувати всі грошові кошти, фактично нею сплачені на виконання кредитного договору №519186-КС-003 від 25.02.2025 у рахунок погашення тіла кредиту відповідно до ст.534 ЦК України.

Позивач, наполягаючи на позовних вимогах зазначив, що ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» йдеться про не нарахування процентів, а не про списання всіх процентів, нарахованих до набрання чинності змінами до цієї норми, що не звільняє відповідача від сплати комісії. Встановлення у кредитному договорі процентів, які нараховуються на залишок заборгованості за кредитним договором, відповідає принципу свободи договору. Уклавши кредитний договір позичальник добровільно погодився з його умовами. Позивач не нараховував та не заявляв до стягнення пеню відповідно до ст.549 ЦК України та проценти поза межами строку дії кредитного договору.

До судового засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду сторони не з`явились. Позивач розгляд справи просив здійснювати за своєї відсутності. Відповідач, представник відповідача причину неявки не сповістили.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстави передбачені ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, судом, не встановлені.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:

25.02.2025 позивач надіслав відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір №519186-КС003 про надання кредиту.

25.02.2025 відповідач прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) укласти договір №201896-КС-001.

25.02.2025 між позивачем та відповідачем укладений договір про надання кредиту №519186-КС003, відповідно до якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 44 000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах: тип кредиту кредит; строк дії договору 12.08.2025; стандартна процентна ставка за кредитом в день -1 1 %, фіксована; денна процентна ставка 0,87%.

Також договором передбачена програма лояльності, за умови дотримання вимог, передбачених п.4.2.1 та п.10.3 Договору. Так, позичальнику здійснюється нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою починаючи з першого дня користування кредитом. Знижена процентна ставка за кредитом в день 1, фіксована.

Договір підписаний з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» з одноразовим ідентифікатором.

Також відповідачем підписаний паспорт споживчого кредиту.

Позивач своє зобов`язання виконав, надав відповідачу кредит у розмірі 44 000 грн., що підтверджено: відповіддю ТОВ «ПрофітГід»; відповіддю АТ «Універсал Банк» №БТ/Е-16071 від 23.04.2026.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості від 24.02.2026, відповідач своє зобов`язання не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 149 160 грн., з яких: 44 000 грн. тіло кредиту; 74 360 проценти; 22 000 грн. 3 % річних; 8 800 грн. прострочена комісія.

Відповідач є військовослужбовицею з 17.05.2025, що підтверджено: військовим квитком серії НОМЕР_1 ; довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за підписом командира ВЧ НОМЕР_2 №11/1/7743 від 10.11.2025; довідками командира ВЧ НОМЕР_2 №9/7500 від 25.10.2025, №9/5157 від 03.08.2025; довідкою за підписом командира ВЧА3719 №3026 від 15.04.2026.

Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд доходить висновує:

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 44 000 грн.

За змістом ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, що передбачено ч.4 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, що передбачено ч.1 ст.638 ЦК України.

За правилами ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Приписами ст.525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що 25.02.2025 між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір №519186-КС003. Позивач зобов`язання за вказаним кредитним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі 44 000 грн., який відповідачем не повернутий.

Відповідачем не надані докази на спростування наведених вище висновків, як і не надані докази на підтвердження відсутності заборгованості за тілом кредитом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 44 000 грн.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 74 360 грн.

Приписами ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі: закон№2011-XII) , Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Конструкція ч.15 ст.14 Закону №2011-ХІІ не передбачає звільнення військовослужбовців та членів їхніх сімей від сплати відсотків за користування кредитом, а лише визначає умови, за яких такі відсотки не нараховуються. Законодавець чітко встановив, що ці умови пов`язані з певними періодами проходження військової служби.

Згідно із роз`ясненнями Національного банку України у листі від 02.09.2014 №18-112/48620 для звільнення від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 №322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Відповідно до роз`яснень Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України (лист від 01.02.2019 №321/722) зазначено, що документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем з початку і до закінчення особливого періоду, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов`язаних є військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки.

Застосування приписів п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу.

Положення п.15 ст.14 Закону не обмежують своє застосування виключно щодо позичальників за кредитними зобов`язаннями, поширюють свою дію на усі випадки нарахування санкцій та процентів за невиконання будь-яких зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, в тому числі банками.

Судом встановлено, що відповідач з 17.05.2025 є військовослужбовцем та брала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Отже, з 17.05.2025 відповідач має право на визначені Законом №2011-ХІІ пільги, гарантії та компенсації, зокрема, право на звільнення від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом з 17.05.2025 по 12.08.25 за договором №519186-КС003 від 25.02.2025 задоволенню не підлягають.

Разом з тим, нарахування відсотків у сумі 35 640 грн. за період з 25.02.2025 по 16.05.2025, тобто до набуття відповідачем статусу військовослужбовця, є правомірним, оскільки відповідає як умовам договору, так і вимогам чинного законодавства.

Неповідомлення відповідачем позивача про наявність визначених п.15 ч.14 Законом №2011-ХІІ пільг щодо сплати процентів за користування кредитом та неподання відповідних письмових доказів з цього приводу не має правового значення при вирішенні даного спору, оскільки застосування приписів вказаного положення обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність установи щодо наявності в особи спеціального статусу.

Пункт 15 ст.14 Закону №2011-ХІІ є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у розмірі 35 640 грн.

Щодо стягнення комісії у розмірі 8 800 грн.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Відповідно до частин 1-2, 5, 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, вказаним законом безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію пов`язану з наданням кредиту.

Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення у кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, пов`язаних з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2019 в справі №524/5152/15 (провадження №61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12.04.2022 у справі № 640/14229/15 (провадження №61-16739св20), від 21.04.2021 у справі №677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15.12.2021 в справі №209/789/15 (провадження №61-16561св20), від 21.07.2021 в справі №751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

У постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №727/5461/23 (провадження № 61-17096св23) зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, умови договору про сплату комісії саме за надання кредиту, тобто за дії, які позивач ТОВ «Бізнес позика» здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційними.

Встановлена комісія за надання кредиту є невиправданим платежем, що спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, така умова договору порушує публічний порядок, та є нікчемною.

Ураховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для стягнення комісії.

Щодо стягнення процентів у розмірі 22 000 грн. нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України.

За ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022, серед іншого, внесені зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його п.18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Здійснюючи тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі №910/10901/23 виснував, що у період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів.

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.10.2023 у справі № 706/68/23.

Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України.

Відтак, вимога позивача про стягнення неустойки задоволенню не підлягає.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають часткову задоволенню з урахуванням наведеного.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 149 160 грн., з яких задоволено 79 640 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених вимог у розмірі 1 421,52 грн.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 280, 284 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 44 000 (сорок чотири тисячі) грн., заборгованість за процентами у розмірі 35 640 (тридцять п`ять тисяч шістсот сорок) грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 421 (одна тисяча чотириста двадцять одна) грн. 52 коп.

В іншій частині позову, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», ЄДРПОУ 41084239, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд.26, оф.411.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 15.06.2026.

Суддя Н.Є. Єфіменко