Рішення № 137394670, 05.06.2026, Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/6214/25

Провадження №2/552/203/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2026 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Самсонової О.А.,

секретар судового засідання Хрипунова Т.В.,

учасники справи та їх представники:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані»,

представник позивача адвокат Ляпкало Алла Іванівна,

відповідач ОСОБА_1 ,

представник відповідача адвокат Невмержицька Ірина Миколаївна,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» про визнання недійсними окремих частин правочину,

в с т а н о в и в:

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Просто Мані» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В позовній заяві посилався на те, що 30 березня 2021 року між ТОВ «ФК «Просто Мані» та ОСОБА_1 укладено договір № 30-03-21-01-27/9694 надання коштів в позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту. Разом з договором було погоджено «Графік платежів» у вигляді Додатку №1 до договору.

За вказаним договором позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 1 120 000 грн на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 30% річних та інші нараховані суми на умовах та у строки, встановлені цим договором. За домовленістю, з метою встановлення однакових для сторін початкових даних при вирішенні питання щодо належного виконання договору, розрахунку кредитного ризику, розрахунку співвідношення між наданими грошовими коштами та вартістю майна, що передане в іпотеку, сторони погодили, що курс долара США, що встановлений НБУ, складає 27,9694 грн за 1 долар США.

Позика надана з цільовим призначенням для створення бізнесу, отже не належить до споживчого кредитування.

Зобов`язання відповідача за належне виконання вказаного договору забезпечено договором іпотеки, за яким позичальник надав в іпотеку кредитодавцю нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, 30.03.3021 року між ТОВ «ФК «Просто Мані» та дружиною ОСОБА_1 ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язується відповідати перед кредитодавцем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, що випливають з Договору №30-03-21-01-27/9694 про надання коштів в позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту від 30.03.2021.

В подальшому за договорами про внесення змін та доповнень до Договору №30-03-21-01-27/9694 про надання коштів в позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, від 30.03.2021 відповідачу позивачем додатково надано кошти в позику:

в сумі 220000,00 грн за заявою від 01.07.2021,

в сумі 270000,00 грн за заявою від 13.09.2021,

в сумі 410000,00 грн за заявою від 14.12.2021,

в сумі 300000,00 грн за заявою від 16.02.2022.

Таким чином загальна сума кредиту, надана відповідачу ОСОБА_1 , становить 2320000 грн.

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 5957584,59 грн, з яких:

заборгованість по тілу кредиту 2319207,28 грн,

заборгованість по відсотках за користування кредитом 1688635,38 грн,

заборгованість по сумі девальвації нарахованої на тіло кредиту 1128251,80 грн,

заборгованість по сумі девальвації нарахованої по на відсотки 821490,13 грн.

Тому позивач просив суд стягнути з відповідачів на його користь в солідарному порядку заборгованість за договором №30-03-21-01-27/9694 від 30 березня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, що украдений ТОВ «Фінансова компанія «Просто Мані» та ОСОБА_1 , у розмірі 5957584,59 грн.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Полтави від 28 липня 2025 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач надав відзив на позов, у якому позовні вимоги визнав частково (т. 1 а.с.160-164).

У відзиві зазначив, що позивач неправомірно здійснив нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза строком кредитування.

Позивач у позовній заяві не заявив вимог про застосування судом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, водночас ним здійснено нарахування заборгованості із сплати відсотків у розмірі 1 688 635, 38 грн. за період з 30.03.2021 року по 20.05.2025 року, тобто без урахування строку дії кредитного договору до 15.02.2023 року

У позовній заяві позивач просить стягнути заборгованість зі сплати суми девальвації на тіло кредиту та заборгованість зі сплати суми девальвації на відсотки, тобто фактично позивач просить стягнути суму девальвації (курсову різницю).

Відповідно до п. 1.9. кредитного договору сума процентів та сума позики збільшена на девальвацію сплачується одночасно з поверненням позики та/або процентами за користування позикою відповідно до графіку платежів, визначених додатком №1 до договору. Сторони домовились, що при розрахунку відсотків за користування позикою береться до уваги курс продажу долара США, що встановлений Національним банком України.

Разом з тим, умовами кредитного договору сторони узгодили надання позики у національній валюті - гривні без її еквіваленту, визначеного в іноземній валюті (доларах США).

Тому, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів також у національній валюті.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу позику у гривні, при цьому іноземна валюта у позику не надавалася, тому підстав для стягнення сум девальвації (курсової різниці) немає.

Також відповідач зазначив, що позовні вимоги про стягнення процентів (відсотків) за користування кредитом, а також вимоги про стягнення суми девальвації суперечать вимогам матеріального права.

Всього відповідач сплатив позивачу в цілях погашення кредиту 1190550,00 грн.

Як слідує зі змісту наданого позивачем розрахунку на дату закінчення дії кредитного договору 14.02.2023 року позивач нарахував відповідачу проценти (відсотки) за користування кредитом у розмірі 583 693,94 грн.

Відповідач сплатив позивачу в цілях погашення кредиту 1 190 550,00 грн.

Таким чином нараховані позивачем відсотки за користування кредитом сплачені в повному обсязі.

З огляду на вказане, решта сплаченої відповідачем суми у розмірі 606856,06 грн. (1190550,00 грн. - 583693,94 грн.) має бути спрямована на погашення тіла кредиту.

Враховуючи вказане відповідач вважає, що сума заборгованості по тілу кредиту підлягає зменшенню до 1712351,22 грн (2 319 207,28 грн. - 606 856,06 грн.).

Оскільки позивач здійснив нарахування заборгованості із сплати відсотків у розмірі 1688635,38 грн. за період з 30.03.2021 року по 20.05.2025 року, тобто без урахування строку дії кредитного договору до 15.02.2023 року, беручи до уваги незаконність вимог про стягнення нарахованої девальвації, та беручи до уваги, що відповідачем сплачено на погашення кредиту 1190550,00 грн., чим повністю сплачено відсотки за користування кредитними коштами, відповідач вважає, що сума заборгованості по тілу кредиту підлягає зменшенню до 1712351,22 грн., а в частині інших позовних вимог просить в задоволенні позову відмовити (т. 1 а.с. 160-164).

Позивач подав відповідь на відзив, у якій не погодився з доводами відповідача про відсутність підстав для нарахування процентів за користування кредитом після 15.02.2023 року (закінчення строку дії договору) (т. 1 а.с. 209-213).

Зокрема, як передбачено в п. 5.7. Договору, закінчення строку дії цього Договору не припиняє нарахування процентів за користування позикою у разі прострочення Позичальником (Відповідачем) строку повернення грошового зобов`язання.

Проценти в такому разі продовжують нараховуватися на суму неповернутої позики, до моменту повернення Суми позики у повному обсязі або до моменту звернення Кредитодавцем стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Позичальника за даним Договором.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 15.02.2023 року (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за даним Договором.

Отже, нарахування відсотків є правомірним протягом всього строку неповернення кредиту, а направивши претензію до Відповідачів Позивачем в односторонньому порядку було припинено строки нарахування (20.05.2025 року).

Частина перша статті 1048 ЦК України прямо передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики на умовах встановлених договором.

Оскільки обумовлені в укладеному Договорі підстави для нарахування відсотків за користування позикою не порушують жодних норм цивільного законодавства то таке нарахування після 15.02.2023 року та до 20.05.2025 року є законним та обґрунтованим.

Щодо правомірного нарахування сум девальвації на тіло кредиту та на відсотки.

Згідно з умовами п. 1.3. Договору вбачається, що позика надається з цільовим призначенням для створення бізнесу, отже, не належить до споживчого кредитування, тому до даних правовідносин не може бути застосовані норми Закону України «Про захист прав споживачів».

У п.п. 1.9.2 Договору передбачено, що у разі збільшення курсу НБУ продажу долара США, відсотки, сума позики, що підлягає сплаті позичальником на користь кредитодавця, збільшуються на суму девальвації визначених за відповідною формулою.

Пунктом 1.10. Договору встановлено, що сума процентів та сума позики збільшена на суму девальвації, сплачується одночасно з поверненням позики та/або процентами за користування позикою відповідно до умов договору та Графіку платежів визначених Додатком № 1 до даного Договору. Сторони домовились, що при розрахунку суми девальвації береться до уваги курс долара США, що встановлений Національним Банком України.

Своїм підписом у Договорі Відповідач 1 засвідчив, що умови вищевказаного є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків сторін.

Відповідач неодноразово це підтверджував, коли підписував також Договори №1, №2, №3, № 4 про внесення змін та доповнень до Договору № 30-03-21-01 27/9694 від 30.03.2021 року.

Зважаючи на договірні відносини між сторонами, на які, як вже зазначено вище, сторони погодилися та акцептували, можна дійти висновку, що стягненню підлягає і сума девальвації на тіло кредиту та на відсотки.

Відповідачу під час укладення договору було надано фінансового консультанта ФОП ОСОБА_3 , який роз`яснив всі умови договору, у тому рахунку і умови, що стосувалися девальвації.

Натомість відповідач не надав жодного доказу, який вказує, що позивачем його було введено в оману.

Оскільки, взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики та сплаті встановлених платежів Відповідач 1 не виконав, а тому має непогашену заборгованість зі сплати суми девальвації на тіло кредиту та відсотки, що вказано у розрахунку заборгованості станом на 20.05.2025 року.

Позивач не погоджується з доводами відповідача щодо зменшення заборгованості по тілу кредиту до 1712351,22 грн.

Позивач взнає ту обставину, що відповідач сплатив позивачу 1190550,00 грн.

Зазначене враховано у наданому позивачем розрахунку заборгованості станом на 20.05.2025 року.

Черговість погашення заборгованості передбачена договором, а тому підлягає застосуванню.

Посилаючись на ці та інші обставини, позивач просив суд позов задовольнити, стягнути з відповідачів на його користь в солідарному порядку заборгованість за договором №30-03-21-01-27/9694 від 30 березня 2021 року про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, що украдений ТОВ «Фінансова компанія «Просто Мані» та ОСОБА_1 , у розмірі 5957584,59 грн (т. 1 а.с. 209-213).

У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» про визнання недійсними окремих частин правочину, Договору від 30.03.2021 року №30-03-21-01-27/9694 про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (надалі також кредитний договір).

В зустрічному позові зазначив, що відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Виходячи із вказаних норм матеріального права та рівнів тлумачення змісту правочину доречним є врахування того, що відповідно до підпункту 4.1.3. пункту 4.1. кредитного договору кредитодавець зобов`язується ознайомити позичальника з правами, передбаченими нормою ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту та надати позичальнику додаткову інформацію про механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги, реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг.

У заявах на отримання позики від 30.03.2021 року, від 01.07.2021 року, від 13.09.2021 року, 14.12.2021 року, 16.02.2022 року позивач за зустрічним позовом був повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, передбачені ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про захист прав споживачів», ч. 4 ст. 6, ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та їх зміст, а також про інші умови, повідомлення про які є необхідним до умов чинного законодавства.

ОСОБА_1 вважає, що положення пункту 1.3. кредитного договору, за змістом якого кредитодавець надає позичальнику кредит з цільовим призначенням для створення бізнесу не може тлумачитися таким чином, що кредит не належить до споживчого кредитування та має тлумачитися саме як договір споживчого кредиту.

У зв`язку з цим включення до кредитного договору умов, згідно яких ризики, пов`язані із девальвацією покладаються на позичальника, при цьому не враховується ревальвація національної валюти, є несправедливими та вносять істотний дисбаланс між правами та обов`язками сторін договору, оскілки фактично перекладають весь валютний ризик на позичальника, залишаючи кредитодавця у привілейованому становищі.

Крім того, зазначив, що при укладенні договору він не міг отримати інформацію та оцінити загальні витрати за споживчим кредитом, що суперечить положенням п. 4) ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, п. 9) ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідач вважає, що спірний кредитний договір має тлумачитися як договір споживчого кредитування і окремі положення такого договору є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди споживачеві на 1 128 251, 80 грн. (сума девальвації нарахована на тіло кредиту) та 821 490, 13 грн. (сума девальвації нарахована на відсотки) то відповідні положення, закріплені у підпункті 1.9.2. пункту 1.9., пунктах 1.10., 1.11., 3.6., 3.11., 3.12. та 3.14. кредитного договору підлягають визнанню недійсними.

Тому, посилаючись на ці та інші обставини, відповідач просив суд визнати недійсними окремі положення Договору від 30.03.2021 року №№30-03-21 01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, якими ризик девальвації гривні під час дії договору покладено на позичальника (т. 1 а.с.174-180).

Ухвалою суду від 03 жовтня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» про визнання недійсними окремих частин правочину об`єднано в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (т. 1 а.с. 223).

Позивач надав відзив на зустрічний позов, у якому проти зустрічних позовних вимог заперечив (т. 2 а.с. 1-9).

У відзиві зазначив, що укладаючи Договір від 30.03.2021 року №30-03-21 01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, ОСОБА_1 погодився з усіма умовами Договору позики, який він підписав особисто. Він також погодився та особисто підписав усі зміни та доповнення до такого договору.

Позику було надано для бізнесу, тому умови Закону України «Про захист прав споживачів» щодо визнання недійсними умов договору не підлягають застосуванню.

Є безпідставним та не відповідає дійсності посилання ОСОБА_1 на те, що умови договору є несправедливими, адже на думку позичальника було установлено обов`язкові умови, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися.

Відповідно до п. 9.14 договору позичальник засвідчує, що умови цього договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків кредитодавця та позичальника.

До підписання договору, договорів про внесення змін, паспортів кредиту, відповідачу було відомо про умови нарахування і сплати девальвації.

У кожному підписаному ОСОБА_1 паспорті кредиту також вказано, що мета отримання кредиту для створення бізнесу.

У всіх заявках на розгляд можливості отримання кредиту також зазначалась мета отримання кредиту на створення бізнесу.

Кредитодавець також не погоджується за посиланням позичальника на те, що начебто були встановлені жорсткі обов`язки та надання послуг обумовлене лише власним розсудом виконавця, адже ОСОБА_1 було відомо про умови нарахування девальвації до підписання договору (що вказано в паспортах кредиту).

У заявках на отримання кредиту ОСОБА_1 також засвідчував, що всі дані, які містяться у цих заявках є правильними та достовірними.

Кожне внесення змін до договору ОСОБА_1 підписував без зауважень.

Зважаючи на договірні відносини між сторонами, які вони погодили та акцептували, умов договору нормам чинного законодавства, позивач вважає, що підстави для визнання недійсними умов цього договору відсутні.

Посилаючись на ці та інші обставини, позивач зазначив, що відсутні правові підстави для визнання п.п. 1.9.2. п. 1.9., п.1.10, п. 1.11, п. 3.6., п. 3.11., п. 3.12., п. 3.14. договору недійсними через порушення положень ст.ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки перед його підписанням ОСОБА_1 ознайомився з текстом та умовами договору та підписав їх особисто, а позика була видана для бізнесу.

Тому просив відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Просто Мані» про визнання недійсними окремих частин правочину.

Інші заяви та клопотання від сторін не надходили.

В судовому засіданні представник позивача Ляпкало А.І. позов ТОВ «ФК «Просто Мані» підтримала в повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову просила відмовити. При цьому посилалась на обставини, викладені в заявах позивача по суті справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні первісні позовні вимоги визнали частково, з врахуванням викладеного у відзиві. Зустрічні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Після оголошеної судом перерви відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

Відповідач ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання якої невідоме (т. 1 а.с. 141), повідомлена судом про розгляд справи відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, але в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила.

Враховуючи наявність достатніх матеріалів про права та правовідносини сторін, відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в засідання не з`явились.

Заслухавши представника позивача Ляпкало А.І., відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4 , дослідивши та оцінивши докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 30 березня 2021 року між ТОВ «ФК «Просто Мані» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №30-03-21 01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (надалі в тексті рішення Договір позики) т. 1 а.с.28-38.

Згідно з п. 1.1. Договору позики за цим договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у сумі 1 120 000 (один мільйон сто двадцять тисяч) гривень 00 копійок, на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 30 відсотків річних та інші нараховані суми (за наявності підстав для їх нарахування) на умовах та в строки, встановлених цим договором. Тип процентної ставки - фіксована. За домовленістю, з метою встановлення однакових для сторін початкових даних при вирішенні питань щодо належного виконання договору, розрахунку кредитного ризику, розрахунку співвідношення між наданими грошовими коштами та вартістю майна, що передано в іпотеку, сторони погодили, що курс долару США, що встановлений НБУ, складає 27,9694 грн. за 1 долар США.

Згідно п. 1.2. договору тип кредиту (кредитна програма): Кредит Плюс.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредит з цільовим призначенням для створення бізнесу (далі - цільове призначення кредиту).

Згідно пункту 1.5. строк дії договору: Кредит надається строком на 365 днів від дати отримання Позичальником кредиту, тобто з «30» березня 2021 року по «29» березня 2022 року. Договір набуває чинності з моменту його укладання (підписання сторонами). У разі невиконання / неналежного виконання Позичальником зобов`язань з повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, сплати пені, штрафів та інших нарахувань передбачених договором, дія даного Договору продовжується до повного виконання позичальником зобов`язань, включаючи день фактичного та повного розрахунку. Після закінчення строку, на який надано кредит, відсотки за користування кредитом нараховуються у розмірі визначеному в п.1.1 Договору, пеня за неналежне виконання Позичальником зобов`язань нараховуються в розмірі визначеному п.5.2 Договору до повного розрахунку за Договором.

Пунктом 1.6. передбачено, що кредит надається Позичальнику згідно заяви Позичальника шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок (рахунки) вказані Позичальником у заяві. Ненадання Позичальником реквізитів рахунку в банку (надання реквізитів з помилками) (чи ухилення іншим способом від отримання кредиту), звільняє Кредитодавця від відповідальності за порушення зобов`язання, передбаченого п. 1.4 цього Договору.

Реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту, додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов`язкові для отримання кредиту складають:

реальна річна процента ставка складає 30,36 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 130,27 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 1 459 079 (Один мільйон чотириста п`ятдесят девять тисяч сімдесят дев`ять) гривень 48 копійок (у грошовому виразі):

проценти (відсотки) за користування кредитом 29.92 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 335 079 (Триста тридцять п`ять тисяч сімдесят дев`ять) гривень 48 копійок (у грошовому виразі);

вартість послуг кредитного посередника 4 000 (Чотири тисячі) гривень 00 копійок (у грошовому виразі);

додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов`язкові для отримання кредиту:

вартість послуг за вчинення нотаріальних дій 8 000 (Вісім тисяч) гривень 00 копійок (у грошовому виразі).

Пунктом 1.9.2. договору позики також передбачено, що сторони домовились, що Позичальник приймає на себе ризик девальвації національної валюти - гривні відносно іноземної валюти - долара США У разі збільшення курсу (вартості) долара США, що встановлений НБУ, сума позики, відсотки, що підлягають сплаті Позичальником на користь Кредитодавця, збільшуються на суму девальвації гривні до долара США (далі - сума девальвації) за зазначеною формулою.

Згідно пункту 1.10. договору сума процентів та сума позики, збільшені на суму девальвації, сплачуються одночасно з поверненнями суми позики та/або процентами за користування позикою відповідно до умов договору та графіку платежів, визначеним додатком №1 до даного договору.

Пунктом 1.11 договору передбачено, що різниця, що виникає у зв`язку із застосуванням формули відповідно до пункту 1.10. цього договору та сплачена позичальником понад нараховані кредитодавцем відсотки, пені, штрафи без урахування суми девальвації, спрямовується відповідно на дохід кредитодавця.

Як підтверджується пунктом 3.6. договору позики, проценти за користування позикою з урахуванням суми девальвації підлягають сплаті Позичальником щомісяця, кожного 1 (першого) числа, за попередній календарний місяць. Проценти, нараховані за останній календарний місяць фактичного користування кредитом, сплачуються Позичальником одночасно з погашенням кредиту. Сторони домовилися, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, яким регламентовано періодичність, строки та розміри платежів за договором (Додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктами 3.11 та 3.12 договору встановлено черговість погашення заборгованості та простроченої заборгованості з урахуванням суми девальвації.

Згідно п. 3.14 договору У разі надходження платежу, що перевищує суму необхідну для виконання зобов`язання за договором у повному обсязі відповідно до Графіку платежів (Додаток №1 до цього Договору) з урахуванням суми девальвації, таке перевищення спрямовується на дострокове погашення кредиту.

Факт надання позивачем відповідачу коштів згідно умов договору підтверджується долученими до справи платіжними інструкціями:

№12378 від 30.03.2021 про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 в сумі 1108000,00 грн (т. 1 а.с. 43);

№12379 від 30.03.2021 про перерахування коштів приватному нотаріусу Скульській Т.А. в сумі 8000,00 грн (т. 1 а.с. 44);

№12380 від 30.03.2021 про перерахування коштів ФОП ОСОБА_5 за послуги в сумі 4000,00 грн (т. 1 а.с. 43).

01 липня 2021 року ТОВ «ФК «Просто Мані» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №1 про внесення змін та доповнень до Договору №30-03-21 01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (т. 1 а.с. 49-55).

Вказаним договором внесено зміни до п. 1.1 Договору позики, відповідно до яких суму позики визначено в розмірі 1340000,00 грн.

Тобто за цим договором відповідачу додатково надані кошти в позику в сумі 220000,00 грн. При цьому строк погашення заборгованості залишено без змін 29.03.2022 року (т. 1 а.с. 49-58).

Факт надання позивачем відповідачу додаткових коштів згідно умов договору №1 про внесення змін та доповнень до Договору №30-03-21 01-27/9694 підтверджується долученими до справи платіжними інструкціями:

№12766 від 01.07.2021 про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 в сумі 214000,00 грн (т. 1 а.с. 59);

№12767 від 01.07.2021 про перерахування коштів приватному нотаріусу Скульській Т.А. в сумі 4000,00 грн (т. 1 а.с. 60);

№12768 від 01.07.2021 про перерахування коштів ФОП ОСОБА_5 за послуги в сумі 2000,00 грн (т. 1 а.с. 61).

13 вересня 2021 року ТОВ «ФК «Просто Мані» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №2 про внесення змін та доповнень до Договору №30-03-21 01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (т. 1 а.с. 65-74).

Вказаним договором внесено зміни до п. 1.1 Договору позики, відповідно до яких суму позики визначено в розмірі 1610000,00 грн.

Тобто за цим договором відповідачу додатково надані кошти в позику в сумі 270000,00 грн. При цьому строк погашення заборгованості залишено без змін 29.03.2022 року.

Факт надання позивачем відповідачу додаткових коштів згідно умов договору №2 про внесення змін та доповнень до Договору №30-03-21 01-27/9694 підтверджується долученими до справи платіжними інструкціями:

№13149 від 13.09.2021 про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 в сумі 262000,00 грн (т. 1 а.с. 76);

№13150 від 13.09.2021 про перерахування коштів приватному нотаріусу Скульській Т.А. в сумі 4000,00 грн (т. 1 а.с. 77);

№13151 від 13.09.2021 про перерахування коштів ФОП ОСОБА_5 за послуги в сумі 2000,00 грн (т. 1 а.с. 78).

14 грудня 2021 року ТОВ «ФК «Просто Мані» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №3 про внесення змін та доповнень до Договору №30-03-21 01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (т. 1 а.с. 80-89).

Вказаним договором внесено зміни до п. 1.1 Договору позики, відповідно до яких суму позики визначено в розмірі 2020000,00 грн.

Тобто за цим договором відповідачу додатково надані кошти в позику в сумі 410000,00 грн. Строк погашення заборгованості також залишено без змін 29.03.2022 року.

Факт надання позивачем відповідачу додаткових коштів згідно умов договору №3 про внесення змін та доповнень до Договору №30-03-21 01-27/9694 підтверджується долученими до справи платіжними інструкціями:

№13700 від 14.12.2021 про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 в сумі 402000,00 грн (т. 1 а.с. 91);

№13701 від 14.12.2021 про перерахування коштів приватному нотаріусу Скульській Т.А. в сумі 4000,00 грн (т. 1 а.с. 92);

№13702 від 14.12.2021 про перерахування коштів ФОП ОСОБА_5 за послуги в сумі 2000,00 грн (т. 1 а.с. 93).

16 лютого 2022 року ТОВ «ФК «Просто Мані» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №4 про внесення змін та доповнень до Договору №30-03-21 01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (т. 1 а.с. 95-105).

Вказаним договором внесено зміни до п. 1.1 Договору позики, відповідно до яких суму позики визначено в розмірі 2320000,00 грн.

Тобто за цим договором відповідачу додатково надані кошти в позику в сумі 300000,00 грн. та визначено новий строк погашення заборгованості 15.02.2023 року.

Факт надання позивачем відповідачу додаткових коштів згідно умов договору №4 про внесення змін та доповнень до Договору №30-03-21 01-27/9694 підтверджується долученими до справи платіжними інструкціями:

№252 від 16.02.2022 про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 в сумі 292000,00 грн (т. 1 а.с. 108);

№251 від 16.02.2022 про перерахування коштів приватному нотаріусу Скульській Т.А. в сумі 4000,00 грн (т. 1 а.с. 109);

№250 від 16.02.2022 про перерахування коштів ФОП ОСОБА_5 за послуги в сумі 2000,00 грн (т. 1 а.с. 110).

На підставі викладеного встановлено, що за договором позики з врахуванням договорів про внесення до нього змін відповідачем одержано кошти в позику в загальній сумі 2 320 000,00 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

ТОВ «ФК «Просто Мані» свої зобов`язання за договором виконало належним чином, надавши відповідачу та перерахувавши кошти іншим особам у порядку, визначеному договором позики та договорами про внесення до нього змін.

Як вставлено судом, і ця обставина визнається сторонами та підтверджується долученими до справи доказами, з метою часткового погашення заборгованості відповідач ОСОБА_1 сплатив позивачу ТОВ «ФК «Просто Мані» кошти в загальній сумі 1 190 550,00 грн (т. 1 а.с.166-171).

Після сплати вказаних коштів позивач обраховує заборгованість відповідача в загальному розмірі 5 957 584,59 грн.

Проте, вказану заборгованість відповідач не визнає, зазначаючи, що такі розрахунки порушують його права як споживача.

Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, суд встановив наступне.

Як передбачено п. 1.3. договору позики, кредитодавець надає позичальнику кредит з цільовим призначенням для створення бізнесу (т. 1 а.с. 28).

Про надання позивачем ТОВ «ФК «Просто Мані» відповідачу ОСОБА_1 позики на створення бізнесу відповідна помітка шляхом підкреслення фрази «для створення бізнесу» зроблена у його заявах на розгляд можливості отримання кредиту від 03 березня 2021 року, від 01 липня 2021 року, від 13 вересня 2021 року, від 14 грудня 2021 року та від 16 лютого 2022 року (т. 2 а.с. 10-18).

Така мета отримання кредиту як «для створення бізнесу» вказана також і у паспортах кредиту, що підписувалися ОСОБА_1 при укладенні основного договору позики та договорів про внесення до нього змін (т. 1 а.с. 182-191).

В той же час, у заявах на отримання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту, зазначено, що позичальник засвідчує, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, передбачені ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про захист прав споживачів», ч. 4 ст. 6, ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та їх зміст, а також про інші умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України (т. 1 а.с. 42, 58, 75, 90, 107).

У паспортах кредиту також викладені умови договору з посиланням на законодавство щодо захисту прав споживачів.

Так, п. 3 паспортів кредиту зазначений як «основні умови кредитування з врахуванням побажань споживача».

Пункт 4: «Інформація щодо річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача»

У пункті 7 паспортів кредиту вказано: Споживач має право безкоштовно отримати копію проекту договору про кредит у письмовій чи електронній формі за своїм вибором… Споживач має право відмовитися від договору про кредит протягом 14 календарних днів у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про споживче кредитування»… Споживач має право достроково повернути кредит без будь-якої додаткової плати, пов`язаної з достроковим поверненням (т. 1 а.с. 182-191).

Таким чином судом встановлено, що у вказаному договорі, яким врегульовано правовідносини між сторонами, одночасно наявні ознаки як споживчого кредиту, так і не споживчого кредиту.

Суд бере до уваги, що заяви на отримання позики, паспорти кредиту та тексти договорів позики та про внесення до нього змін готувалися представниками позивача ТОВ «ФК «Просто Мані».

Вказана обставина визнається обома сторонами, тому суд вважає її встановленою.

Вирішуючи питання щодо дійсного характеру правовідносин, які склалися між сторонами, суд бере до уваги висновки, сформульовані Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19, провадження № 61-8829сво21.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 126/3476/16-ц (провадження № 61-24371св18).

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунків, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань [див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)].

Враховуючи вказану правову позицію Верховного Суду, суд аналізує значення слів та понять, а також загальноприйняті значення термінів, використані сторонами в договорі позики та заявах на надання позики, паспортах кредиту.

Так, у ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» надано визначення терміну споживач, споживчий кредит, споживче кредитування:

споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит;

споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту;

споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» також надано визначення терміну споживач:

споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Також суд бере до уваги наміри сторін, які знайшли відображення у заявах на надання позики, паспортах кредиту, у яких одночасно вказано, що кредит надається для створення бізнесу (але не вказано якого саме, та що саме мають на увазі сторони під цим виразом), але ОСОБА_1 у цих документах вказаний як споживач, і йому роз`яснюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування», тощо.

Згідно правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №755/11648/15-ц, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі викладеного, застосовуючи правило тлумачення contra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), суд встановив, що укладений сторонами 30 березня 2021 року договір № 30-03-21-01-27/9694 надання коштів в позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, за своїм змістом є споживчим договором, який регулюється нормами Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Як передбачено ч. 1 та 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідачем у зустрічному позові оскаржено умови договору щодо покладення на споживача ризику девальвації національної валюти - гривні відносно іноземної валюти - долара США, у зв`язку з чим у разі збільшення курсу (вартості) долара США, що встановлений НБУ, сума позики, відсотки, що підлягають сплаті Позичальником на користь Кредитодавця, збільшуються на суму девальвації гривні до долара США.

Аналізуючи вказані умови договору, суд приходить до висновку, що всупереч принципу добросовісності наслідком включення їх у договір є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

До такого висновку суд приходить, оскільки встановив, що відповідач одержав за договором позику в загальному розмірі 2 320 000,00 грн, сплатив за договором 1 190 550,00 грн, але розмір його заборгованості за тілом кредиту не зменшився. Фактично вся сума, сплачена відповідачем, зарахована позивачем на погашення суми девальвації та відсотків.

І після сплати відповідачем суми коштів в такій значній сумі - 1 190 550,00 грн розмір заборгованості за тілом кредиту зменшився лише на 792,72 грн.

Вказане свідчить про наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Тому суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсними умов договору позики, якими ризики девальвації покладено на споживача.

Але суд вважає за необхідне визнати недійсними зазначені відповідачем у зустрічному позові умови договору лише в частині покладення на позичальника ризику девальвації, а не повністю зазначені відповідачем пункти.

Тому зустрічні позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Встановивши, що відповідач свої зобов`язання за договором позики виконав не в повному обсязі, та обраховуючи розмір заборгованості відповідача, суд бере до уваги, що згідно договору №30-03-21-01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту з врахуванням змін, внесених сторонами до цього договору 16 лютого 2022 року договором №4 про внесення змін та доповнень, розмір позики визначено в розмірі 2320000,00 грн.

Згідно графіку погашення заборгованості, який є невід`ємною частиною цього договору, ОСОБА_1 зобов`язався повернути суму позики 2 319 207,28 грн та сплатити відсотки в розмірі 718 750,33 грн. Всього зобов`язався сплатити 3 037 957,61 грн (т. 1 а.с.101).

Із вказаної суми відповідач сплатив 1 190 550,00 грн.

Відповідно, розмір заборгованості відповідача за договором позики становить:

3 037 957,61 грн - 1 190 550,00 грн = 1 847 407,61 грн.

Нарахування позивачем відсотків за користування позикою поза межами строку дії договору є безпідставним, оскільки суперечить умовам договору та нормам чинного законодавства.

Так, договором чітко передбачено, що позика має бути повернута не пізніше 15.02.2023.

Таким чином сторонами в договорі №30-03-21 01-27/9694 надання коштів у позику, з врахуванням подальших змін та доповнень до нього, визначено строк користування позикою та строк дії договру до 15.02.2023.

Позивач же після 15.02.2023 року продовжив нараховувати відсотки за користування позикою, що не відповідає умовам договору та суперечить нормам чинного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-16гс22 сформулювала наступну правову позицію (п. 110 146 постанови).

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання…

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, навів висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

З огляду на мотивувальну частину цієї постанови Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким. У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на обґрунтування ухвали від 29.06.2022 також послався на Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20), у якому останній вказав, що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Крім того, Конституційний Суд України у вказаному рішенні наголосив, що забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією Верховного Суду (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), яку не може здійснювати інший орган державної влади, зокрема Конституційний Суд України (останній абзац пункту 8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20)). Виконуючи це завдання, саме Верховний Суд здійснює тлумачення та застосування норм ЦК України й інших Законів України, а Конституційний Суд України вирішує питання про конституційність цих норм, зокрема за конституційними скаргами, та здійснює офіційне тлумачення Конституції України (пункти 1, 2 частини першої статті 150, стаття 1511 Конституції України, пункти 1, 2, 9 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Насамкінець Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

На підставі викладеного суд відхиляє доводи представника позивача про те, що проценти за користування позикою після закінчення строку кредитування нараховуються згідно п.5.7. договору, відповідно до якого закінчення строку дії цього договору не припиняє нарахування процентів за користування позикою у разі прострочення Позичальником (Відповідачем) строку повернення грошового зобов`язання. Проценти в такому разі продовжують нараховуватися на суму неповернутої позики, до моменту повернення Суми позики у повному обсязі або до моменту звернення Кредитодавцем стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Позичальника за даним Договором.

Підстави для нарахування відсотків за користування позикою після закінчення строку дії договору відсутні.

Тому суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_1 підлягає до стягнення заборгованість за договором позики в розмірі 1847407,61 грн.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення суми боргу з поручителя, яким є ОСОБА_2 , в солідарному порядку з боржником ОСОБА_1 , суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 30 березня 2021 року ТОВ «ФК «Просто Мані», що в договорі діє як кредитодавець, та ОСОБА_2 , що в договорі діє як поручитель, укладено договір поруки (т. 1 а.с.46-47).

Відповідно до п. 1.1. договору поруки у порядку та на умовах, визначених цим договором поручитель зобов`язується відповідати перед кредитодавцем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, що випливаю з Договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредит у №.30-03-21-01-27/9694 від 30 березня 2021 року, укладеного між позичальником та Кредитодавцем (далі - Договір позики).

Предметом Договору позики є передача кредитодавцем у власність позичальнику коштів у сумі 1 120 000 (Одни мільйон сто двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Основний обов`язок позичальника за договором позики, виконання якого забезпечується цим договором, - повернути Позикодавцю не пізніше 29 березня 2022 року грошові кошти у сумі, в якій вони були отримані, а також нараховані відсотки та можливі неустойки.

Як передбачено п. 4.1.4. договору позики, у разі якщо до договору позики вноситимуться зміни чи доповнення, у зв`язку з чим кредитодавець визнає за необхідне внести зміни чи доповнення до цього договору, поручитель з`явиться до позикодавця чи в місце, що буде вказане кредитодавцем, для оформлення відповідних змін (доповнень) до цього договору, та підпише такі зміни.

Після укладення ТОВ «ФК «Просто Мані» та ОСОБА_1 01 липня 2021 року договору №1 про внесення змін та доповнень до договору №30-03-21-01-27/9694 (т. 1 а.с. 49-53) позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 01.07.2021 (т. 1 а.с.62-63).

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору поруки у порядку та на умовах, визначених цим договором поручитель зобов`язується відповідати перед кредитодавцем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, що випливаю з Договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредит у №.30-03-21-01-27/9694 від 30 березня 2021 року, укладеного між позичальником та Кредитодавцем (далі - Договір позики).

Предметом Договору позики є передача кредитодавцем у власність позичальнику коштів у сумі 1 340 000 (Одни мільйон триста сорок тисяч) гривень 00 копійок.

Основний обов`язок позичальника за договором позики, виконання якого забезпечується цим договором, - повернути Позикодавцю не пізніше 29 березня 2022 року грошові кошти у сумі, в якій вони були отримані, а також нараховані відсотки та можливі неустойки.

Але будь-яких доказів внесення змін до даного договору поруки або укладення нових договорів поруки після укладення ТОВ «ФК «Просто Мані» та ОСОБА_1 договорів про внесення змін та доповнень до договору №30-03-21-01-27/9694 сторонами до матеріалів справи не додано.

Пунктом 4.1. договору поруки від 01 липня 2021 року зазначено, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений зі змістом Договору позики, не мас заперечень щодо його змісту та виражає свою згоду на забезпечення порукою виконання зобов`язань позичальника за Договором позики з усіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи й ті, що можуть бути укладені в майбутньому.

Але згідно пункту 4.1.4. договору позики, у разі якщо до договору позики вноситимуться зміни чи доповнення, у зв`язку з чим кредитодавець визнає за необхідне внести зміни чи доповнення до цього договору, поручитель з`явиться до позикодавця чи в місце, що буде вказане кредитодавцем, для оформлення відповідних змін (доповнень) до цього договору, та підпише такі зміни.

Відповідно до частин 1-2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Як передбачено ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Докази наявності згоди поручителя на зміну зобов`язання згідно договорів про внесення змін №2 від 13 вересня 2021 року, №3 від 14 грудня 2021 року, №4 від 16 лютого 2022 року в справі відсутні.

Оскільки вказаним договорами про внесення змін суттєво збільшився обсяг відповідальності боржника, а саме сума позики збільшена з 1 340 00,00 грн до 2 320 000,00 грн, строк позики збільшено з 29 березня 2022 року до 15 лютого 2023 року, докази згоди поручителя на такі зміни відсутні, ОСОБА_2 несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання, тобто в обсязі, визначеному згідно договору №1 про внесення змін до договору позики від 01 липня 2021 року.

При цьому, за відсутності чіткої умови, що ОСОБА_2 погоджується на збільшення зобов`язання, на підставі п. 4.1. договору поруки від 01 липня 2021 року вона не несе відповідальність за виконання зобов`язання згідно договору №4 про внесення змін до договору позики від 16 лютого 2022 року.

В той же час, з долучених до справи доказів не вбачається можливості визначити розмір зобов`язання ОСОБА_2 в межах укладеного нею договору поруки, оскільки після укладення такого договору неодноразово боржнику надавались додаткові кошти, які збільшили суму позики на 980000 грн, строк позики більше ніж на 10 місяців, боржником частково проводилась сплата боргу за договором.

Визначити розмір зобов`язання ОСОБА_2 з наявних у справі доказів не представляється за можливе.

Тому в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 слід відмовити за їх недоведеністю.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що зустрічний позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, первісні позовні вимоги ТОВ «ФК «Просто Мані» до ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення. В задоволенні решти позовних вимог та вимог до ОСОБА_2 слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову-на відповідача; у разі відмовив позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати позивача складаються з витрат на сплату судового збору в розмірі 89364,00 грн (т. 1 а.с. 17) та витрат на оплату професійної правничої допомоги, який позивач очікував понести орієнтовно у розмірі 21000 грн.

Судові витрати відповідача складають витрати на правничу допомогу, докази яких за повідомленням представника відповідача будуть надані суду протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат позивача у виді судового збору, суд бере до уваги, що позов судом задоволено частково, а саме на 31%.

Тому пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача ОСОБА_1 , до якого судом частково задоволено позовні вимоги, на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в розмірі 27702,84 грн (89364,00 грн ? 31%).

Питання розподілу судових витрат сторін на професійну правничу допомогу слід вирішити після виконання сторонами вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» про визнання недійсними окремих частин правочину задовольнити частково.

Визнати недійсними положення Договору від 30.03.2021 року №30-03-21-01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, зі змінами та доповненнями, внесеними договорами про внесення змін та доповнень до Договору від 30.03.2021 року №30-03-21-01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту №1 від 01.07.2021 року, №2 від 13.09.2021 року, №3 від 14.12.2021 року та №4 від 16.02.2022 року, а саме:

підпункт 1.9.2. пункту 1.9. Договору від 30.03.2021 року №30-03-21-01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту;

положення пункту 1.10. в частині наступного формулювання: «збільшені на суму девальвації»;

положення пункту 1.11. в частині наступного формулювання: «без врахування суми девальвації»;

окремі положення пункту 3.6. в частині наступного формулювання: «з урахуванням суми девальвації»;

окремі положення пункту 3.11. в частині наступного формулювання:

«з урахуванням суми девальвації»,

«у першу чергу на сплату суми девальвації, що нарахована на проценти»,

«у третю чергу на сплату суми девальвації, що нарахована на часткову або повну суму кредиту, що повертається»;

окремі положення пункту 3.12. в частині наступного формулювання:

«у першу чергу на сплату суми девальвації, що нарахована на прострочену заборгованість за процентами»;

«у третю на сплату суми девальвації, що нарахована на прострочену заборгованість за кредитом»;

окреме словосполучення в пункті 3.14, а саме: «з урахуванням суми девальвації».

В іншій частині зустрічних позовних вимог - відмовити.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Просто Мані» заборгованість за Договором від 30.03.2021 року №30-03-21-01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, зі змінами та доповненнями, внесеними договорами про внесення змін та доповнень до Договору від 30.03.2021 року №№30 03-21-01-27/9694 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту №1 від 01.07.2021 року, №2 від 13.09.2021 року, №3 від 14.12.2021 року та №4 від 16.02.2022 року в сумі 1847407,61 грн (один мільйон вісімсот сорок сім тисяч чотириста сім гривень шістдесят одна копійка).

В задоволенні іншої частини позовних вимог до ОСОБА_1 та в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані», адреса: м. Київ, узвіз Кловський, буд. 7, прим. 28, код ЄДРПОУ 43162329,

відповідач ОСОБА_1 , проживаючий: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,

відповідач ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 12.06.2026 року.

Головуючий О.А. Самсонова