Рішення № 137392450, 15.06.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/254/26

Провадження 2-984/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року м. Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Рабчуна Р.О., розглянувши порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», позивач) звернулось до Обухівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором №1144486 від 27.11.2023 року в загальному розмірі 51652,2 грн. та понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.11.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (надалі Товариство) та ОСОБА_1 (надалі Відповідач) укладено Договір про надання споживчого кредиту №1144486 (надалі Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано кредит у розмірі 9300 грн. на умовах визначених кредитним договором, а Споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором..

ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, а саме, надало відповідачу грошові кошти у обсязі та у строк, визначеними умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору.

21.06.2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №21062024.

Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Селфі Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №1144486 від 27.11.2023 року.

Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 51652,2 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 9300 грн.; заборгованість за процентами 42352,2 грн.

Ухвалою судді від 05.03.2026 року відкрито провадження у справі, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам визначено строк для подачі заяв по суті справи.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі надсилались судом за зареєстрованою адресою місця проживання. Направлена на адресу відповідача, судова кореспонденція повернута до суду поштовим зв`язком без вручення, що відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про судовий розгляд.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не подав.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає про таке.

27.11.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (надалі Товариство) та ОСОБА_1 (надалі Відповідач) укладено Договір про надання споживчого кредиту №1144486 (надалі Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано кредит у розмірі 9300 грн. на умовах визначених кредитним договором, а Споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Відповідно до умов договору Споживач зобов`язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором (п.4.4 договору).

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України - Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч. 12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. У п. 6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію», визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до положень кредитного договору укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства. Відповідно до п. 9.2 Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами Сторін та діє до повного виконання Споживачем зобов`язань за ним. Цей Договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного зі Сторони Товариства електронними підписом, в Особистий кабінет Споживача для ознайомлення та підписання. Електронний підпис Товариства створюється на Договорі шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком попередньо узгодженим Сторонами в укладенному Договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Споживача, що створений шляхом використання Споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис Споживача на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору (п. 9.6 кредитного договору). Відповідно до п. 9.8 кредитного договору підписуючи цей Договір, Споживач підтверджує, що дані, що стосуються його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі, та реквізитах сторін цього Договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності. Споживач погоджується, що наявність помилок та/або неточностей, та/або описок в таких даних, не впливають на зобов`язання Споживача, передбачені цим Договором.

Згідно п. 2.1 кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки.

На підтвердження виконання Товариством зобов`язань щодо перерахування коштів за кредитним договором надано лист про перерахування коштів кредиту від 20.10.2025 року.

Отже, даний кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства в електронній формі.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 Цивільного кодексу України. Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Згідно ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Враховуючи вищезазначені норми, основними умовами надання кредиту є безумовне його повернення, строковість, платність, цільова спрямованість і забезпеченість. Водночас, кредитний договір не може змінюватись в односторонньому порядку, і позичальник несе відповідальність за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за його користування.

Згідно вимог частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно п. 3.1 кредитного договору проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт. Відповідно до п. 1.5 кредитного договору за користування кредитом нараховуються проценти за стандартною та зниженою процентною ставкою, яка застосовується у разі виконання Споживачем умов п. 1.5.2 кредитного договору. Згідно з ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За твердженням позивача, на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 51652,2 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 9300 грн.; заборгованість за процентами 42352,2 грн.

21.06.2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №21062024 Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Селфі Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №1144486 від 27.11.2023 року.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 42352,2 грн., суд дійшов такого висновку.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

За правилами ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За змістом положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту.

Частинами 5 та 7 статті 18 Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим, а первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Так, розділом 1 Договору №1144486 від 27.11.2023 року визначено предмет договору та розрахунок погашення суми кредиту та нарахованих відсотків, відповідно до яких сума кредиту становить 9300,00 грн., строк кредитування 350 днів, стандартна процентна ставка становить 2.2% в день. Орієнтована загальна вартість кредиту становить 80 910 грн.

Суд вважає, що нарахування такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим ст. 3, п. 6 ст. 509, ч. 3 та ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, суд, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків невиконаному зобов`язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає, що належить зменшити розмір відсотків до розміру 9300,00 грн., який на переконання суду, буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин.

Враховуючи встановлені судом обставини та вимоги вищевикладеного чинного законодавства, зважаючи на те, що відповідачем належним чином не виконано зобов`язання за кредитним договором внаслідок чого утворилась заборгованість, суд вважає, що вимоги позивача, про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача заборгованості за кредитним договором №1144486 від 27.11.2023 року у розмірі 18600 грн., що складається з: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9300,00 грн., заборгованості по процентам 9300,00 грн.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.

У позовній заяві позивач вказав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 2664,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн., які він поніс у зв`язку з розглядом справи.

Сплата позивачем судового збору в сумі 2664,40. при поданні позову підтверджується платіжною інструкцією.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін - пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Суд враховує, що даний спір є не складним.

Таким чином, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, слід дійти висновку про неспівмірність розміру заявленого до стягнення розміру судових витрат на правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн., який є завищеним.

Разом з тим, з урахуванням ухвалення рішення по справі на користь позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги позивачу, в сумі 1 000,00 грн.

Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, який не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, то, керуючись ч. 9 ст. 141 ЦПК України, суд повністю покладає на відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; дата народженя: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1144486 від 27.11.2023 року в сумі 18600 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9300,00 грн. та заборгованості по процентам - 9300,00 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; дата народженя: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; дата народженя: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Р.О. Рабчун