Рішення № 137392230, 15.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8603/26

Провадження № 2-о/369/464/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву представника заявниці адвоката Гнатюк Тетяни Віталіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Відділ поліції №1 Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області, Служба у справах дітей Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

до суду звернулася представник заявниці адвокат Гнатюк Тетяна Віталіївна в інтересах ОСОБА_1 із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 строком на дванадцять місяців.

У поданій заяві заявниця просить суд застосувати до ОСОБА_2 спеціальний захід реагування, передбачений Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а саме обмежувальний припис, яким просить: заборонити ОСОБА_2 будь-яким способом контактувати з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у тому числі особисто, через засоби телефонного, електронного чи іншого зв`язку, а також через третіх осіб; заборонити наближатися до місця проживання та перебування дітей; заборонити будь-яке спілкування з дитиною ОСОБА_3 та вчинення будь-яких дій, спрямованих на психологічний вплив на дитину; покласти контроль за виконанням обмежувального припису на органи Національної поліції України.

На обґрунтування заяви представник заявниці адвокат Гнатюк Тетяна Віталіївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 як особи, яку заявниця вважає кривдником у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та дії якої, на її переконання, становлять загрозу життю, здоров`ю і нормальному психоемоційному розвитку малолітніх дітей.

У заяві зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було укладено 19 серпня 2017 року та зареєстровано відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану. У період спільного подружнього життя сторони вели спільне господарство, проживали однією сім`єю, мали взаємні права та обов`язки, пов`язані з сімейним життям, та разом забезпечували побутові й матеріальні потреби сім`ї. У шлюбі народилися двоє малолітніх дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із матір`ю та перебувають на її утриманні та вихованні. Заявниця наголошує, що діти є малолітніми, а тому особливо вразливими до будь-яких форм психологічного або фізичного впливу, що, на її думку, підвищує рівень відповідальності суду при оцінці ризиків у даній справі. Заявниця також зазначає, що між сторонами фактично виник та триває сімейний конфлікт, який у подальшому призвів до ініціювання нею судових процесів щодо припинення сімейних правовідносин, зокрема справи про розірвання шлюбу, а також інших спорів, пов`язаних із сім`єю та дітьми. У зв`язку з цим між сторонами, за її твердженням, відсутні нормальні сімейні відносини, натомість існує стійке протистояння щодо виховання дітей, їхнього спілкування з батьком та способу участі батька у їхньому житті. Основним змістом заяви є твердження про те, що у червні 2025 року малолітній син ОСОБА_5 повідомив матері про дії батька, які дитина сприйняла як неприйнятні та такі, що стосуються інтимних частин тіла. Заявниця вказує, що дитина описувала такі дії як дотики до «заборонених місць», під якими вона розуміє ділянки тіла під одягом, що, на думку заявниці, свідчить про можливе вчинення щодо дитини дій сексуального характеру. Додатково заявниця посилається на те, що у подальшому дитина нібито неодноразово підтверджувала подібні повідомлення як матері, так і психологу під час проходження психологічного обстеження. У заяві зазначається, що у процесі психологічної роботи з дитиною було зафіксовано низку поведінкових змін, зокрема порушення сну, нічні кошмари, підвищену тривожність, нав`язливі дії та нетипову для віку поведінку, що, на думку заявниці, може свідчити про пережитий психотравмуючий досвід. Окремо заявниця звертає увагу на висновок психолога, згідно з яким дитина потребує подальшого психологічного супроводу, а також виявляє поведінкові особливості, які можуть бути пов`язані з негативним впливом дорослої особи. При цьому заявниця вважає, що зазначений висновок підтверджує наявність у дитини ознак психологічного стресу, спричиненого діями батька. Крім того, у заяві міститься посилання на матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, у межах якого здійснюється досудове розслідування щодо можливого вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством. Заявниця наголошує, що у цьому провадженні триває перевірка обставин, пов`язаних із можливим вчиненням сексуального насильства щодо малолітньої дитини, а також готуються процесуальні дії, зокрема призначення судово-психологічної експертизи. На думку заявниці, поведінка заінтересованої особи характеризується спробами психологічного впливу на дітей та опосередкованого тиску на заявницю через звернення до органів опіки та піклування з метою отримання доступу до дітей та відновлення контактів із ними, що заявниця розцінює як додатковий фактор ризику. Таким чином, у своїй заяві заявниця вважає, що сукупність викладених обставин - наявність сімейного конфлікту, повідомлення дитини про дії батька, результати психологічного обстеження, а також наявність кримінального провадження - у сукупності свідчать про наявність обґрунтованих ризиків продовження психологічного та можливого сексуального насильства щодо дітей, що, на її переконання, потребує негайного судового втручання у формі видачі обмежувального припису строком на 12 місяців із повною забороною контактів батька з дітьми.

Заявниця та її представник адвокат Гнатюк Т.В. в судовому засіданні підтримали заявлені вимоги та просили видати обмежувальний припис, посилалися на обставини, викладені в поданій до суду заяві.

Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник адвокат Еренценов Є.В. у судовому засіданні проти задоволення заяви заперечували, подали письмовий відзив на заяву про видачу обмежувального припису, в якому виклали детальну правову та фактичну позицію щодо необґрунтованості заявлених вимог та відсутності підстав для застосування до нього заходів обмежувального характеру.

У відзиві заінтересована особа зазначає, що заявлені вимоги ґрунтуються виключно на припущеннях заявниці, неперевірених повідомленнях малолітньої дитини, а також матеріалах досудового розслідування, які перебувають на стадії перевірки та не містять остаточних процесуальних висновків щодо наявності чи відсутності кримінального правопорушення. Він наголошує, що сам факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є доказом вини особи та не може автоматично підтверджувати факт вчинення домашнього, психологічного чи сексуального насильства.

Заінтересована особа вказує, що між сторонами існує тривалий сімейний конфлікт, який виник на ґрунті розірвання шлюбних відносин, визначення місця проживання дітей та порядку участі батька у їх вихованні. На його думку, саме цей конфлікт, а також паралельні судові процеси між сторонами, зокрема щодо сімейних правовідносин, стали підставою для подання заяви про обмежувальний припис як засобу обмеження його батьківських прав. Детально заперечує твердження заявниці щодо нібито вчинення ним дій сексуального характеру стосовно малолітнього сина ОСОБА_5 . Він категорично заперечує факт будь-якого насильства щодо дітей, зазначаючи, що є батьком, який бере участь у вихованні дітей та не вчиняв жодних дій, які могли б становити загрозу їх життю, здоров`ю чи психічному стану. За його твердженням, наведені заявницею обставини є суб`єктивною інтерпретацією поведінки дитини, сформованою у контексті сімейного конфлікту. Окремо заінтересована особа звертає увагу суду на те, що пояснення дитини, на які посилається заявниця, не підтверджені належними процесуальними доказами, зокрема не закріплені у формі належного процесуального допиту, експертного висновку чи вироку суду. Він наголошує, що будь-які висновки про вчинення кримінально караних діянь не можуть ґрунтуватися виключно на опосередкованих переказах або психологічних інтерпретаціях без належної процесуальної перевірки. Щодо висновку психолога, на який посилається заявниця, заінтересована особа зазначає, що цей документ не є судовою експертизою, складений поза межами кримінального чи цивільного процесу, не містить процесуальних гарантій об`єктивності, таких як попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, визначення експертних питань, а також не виключає можливості впливу зацікавленої сторони на процес його формування. У зв`язку з цим він вважає, що такий документ не може мати вирішального значення при встановленні факту насильства. Також у відзиві зазначається, що описані заявницею зміни у поведінці дитини не свідчать однозначно про вчинення насильства, оскільки не виключають впливу сімейного конфлікту між батьками, психологічної напруги у зв`язку з розірванням шлюбу та зміною сімейного середовища. Заінтересована особа наголошує, що будь-які висновки про причинно-наслідковий зв`язок між його діями та емоційним станом дитини є передчасними та не підтвердженими належними доказами. Крім того, заінтересована особа зазначає, що звернення до органів опіки та піклування та інших державних органів є реалізацією його законного права як батька на захист своїх батьківських прав та участь у вихованні дітей, а не формою психологічного тиску або переслідування, як це стверджує заявниця. Він також звертає увагу суду на відсутність будь-яких судових рішень про притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності, відсутність термінових заборонних приписів, висновків органів опіки та піклування про небезпеку його спілкування з дітьми, а також відсутність інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування реальних ризиків повторного або продовженого насильства. Окремо заінтересована особа вказує на непропорційність заявлених вимог, оскільки обмежувальний припис у запропонованому заявницею обсязі фактично передбачає повне усунення його з життя дітей без встановленого судом факту вчинення насильства, що, на його думку, є втручанням у його батьківські права без належного правового обґрунтування. Вказує, що починаючи з весни 2025 року, став почав помічати за заявницею дивні речі, зокрема вона почала казати про те, що вона реально спілкується з Богом, що Бог їй каже про те, що потрібно робити. Приблизно в лютому-березні 2025 року ОСОБА_6 сказала про те, що в неї рак грудей, на що він запитав її, звідки в неї така інформація, чи відвідувала вона лікаря, на що вона пояснила, що про це їй сказав «Бог». Як потім виявилося після відповідних обстежень, раку у неї не було. Відносно конкретних обставин, які висвітлені в заяві як звинувачення пояснив, що одного разу приблизно в лютому 2025 року, перебуваючи за місцем мешкання в квартирі по АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 перебуваючи в туалеті, сходивши по маленькому одразу одягнув трусики, в результаті чого запісяв їх, коли він це побачив, він як батько почав пояснювати своєму сину як правильно треба закінчувати хлопчику похід в туалет, при цьому провів його в туалет, взяв його статевий орган, струсив залишки сечі, та пояснив, що саме так правильно це робити, та в подальшому щоб він це не забував робити, щоб трусики не були запісяні, після цього він вдягнув сам трусики та пішов по своїм справам. Конкретний епізод був одноразово, та був здійснений виключно з виховною метою. 09 червня 2025 року він був мобілізований у Збройні Сили України, а військову присягу прийняв 12 червня 2025 року. На теперішній час перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на сході країни. Після мобілізації, перебуваючи у військовій частині, йому стало відомо що Вікторія розпочала ряд судових процесів та написала заяву про злочин в прокуратуру, чим фактично здійснила завідомо неправдиве повідомлення про неіснуючий злочин. У сукупності заінтересована особа просить суд критично оцінити доводи заявниці, врахувати відсутність належних, допустимих та достатніх доказів вчинення домашнього насильства, а також встановлення реальних ризиків його повторення, та відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису в повному обсязі як необґрунтованої.

Заінтересовані особи - відділ поліції № 1 Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області, Служба у справах дітей Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області були належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, однак в судове засідання не з`явилися.

Представник служби у справах дітей Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області просив здійснити розгляд справи за відсутності представника.

Суд, заслухавши пояснення заявника, представника заявника, заінтересованої особи та його представника, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Розділом IV глави 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон № 2229-VIII), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

У частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 зазначено, що у випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було укладено 19 серпня 2017 року.

У шлюбі народилися двоє малолітніх дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які наразі проживають разом із матір`ю.

Судом досліджено висновок психолога Міжнародної благодійної організації «Служба Порятунку Дітей» Марцифей Ольги Іванівни, складений 02.07.2025 року за результатами психологічного супроводу малолітнього ОСОБА_3 (2020 р.н.).

Згідно з викладеним у документі, психологічна робота з дитиною проводилась у період з 10.06.2025 по 02.07.2025 року та включала чотири зустрічі, з яких одна була ознайомчою, а три діагностичними. Під час роботи використовувалися стандартизовані та проективні методики: психологічна бесіда, інтерв`ю, спостереження за поведінкою дитини, робота з метафоричними асоціативними зображеннями та елементи пісочної терапії. Висновок містить детальний опис психоемоційний стан дитини, який характеризується загалом віковою нормою розвитку. Зокрема, зазначено, що дитина має сформовані комунікативні навички, активно вступає в контакт, володіє достатнім словниковим запасом, здатна будувати прості речення та підтримувати діалог. Пізнавальна активність проявляється через ігрову діяльність, у процесі якої дитина ставить запитання та демонструє інтерес до навколишнього світу. Також у висновку описано, що сенсорний та когнітивний розвиток відповідає віковим показникам: дитина орієнтується в базових просторових і сенсорних характеристиках, розрізняє предмети за формою, кольором, запахом та іншими ознаками, проявляє здатність до ігрового моделювання ситуацій. Разом із тим у документі зафіксовано окремі висловлювання дитини під час ігрових та діагностичних методик, з яких вбачається, що дитина повідомляла про певні дії з боку батька, які вона описувала як недопустимі дотики до інтимних частин тіла, які вона називає «забороненими місцями». Зазначено, що ці висловлювання були отримані у процесі гри та психологічної бесіди без навідних запитань, у форматі дитячих пояснень власного досвіду. Окремо враховано інформацію, надану матір`ю дитини, щодо особливостей побутової поведінки батька в сім`ї, зокрема спільного перебування у побуті в оголеному вигляді, що, за словами матері, викликало у дитини дискомфорт і негативні реакції. У висновку також зазначено наявність у дитини певних поведінкових реакцій тривожного характеру, зокрема порушення сну, нічні страхи та окремі повторювані дії (нав`язливі поведінкові елементи), що можуть свідчити про психоемоційне напруження. У зв`язку з цим рекомендовано продовження психологічного супроводу та спостереження.

Судом також досліджено лист Бучанської окружної прокуратури Київської області від 01.06.2026, адресований представнику потерпілого, щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12025111380000643. У листі зазначено, що матеріали кримінального провадження були предметом розгляду на рівні Київської обласної прокуратури, де проведено оперативну нараду з метою аналізу повноти та ефективності досудового розслідування. За результатами цієї наради визначено необхідність активізації слідчих дій та процесуального керівництва. Вказано, що у межах кримінального провадження враховано показання малолітньої дитини, отримані у спеціальній формі допиту із застосуванням методики «Барнахус», яка передбачає дружній до дитини формат опитування з метою мінімізації психологічного навантаження. Також до матеріалів провадження долучено висновок психолога, що містить дані про психоемоційний стан дитини та її реакції на події, які досліджуються. На підставі сукупності зібраних матеріалів процесуальним керівником прийнято рішення про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення із попередньої (ст. 126-1 КК України) на ч. 4 ст. 153 КК України, що стосується сексуального насильства щодо малолітньої особи. У листі також зазначено, що слідчому надано додаткові письмові вказівки в порядку ст. 36 КПК України, спрямовані на повне та всебічне дослідження обставин справи, збирання доказів та перевірку викладених обставин. Крім того, повідомлено, що з метою встановлення ступеня можливого психоемоційного впливу подій на дитину призначено судову психологічну експертизу, проведення якої доручено експерту Козловій А.Г. Експертиза має встановити наявність або відсутність психологічної травматизації дитини та її можливий зв`язок із подіями, що розслідуються. Листом також підтверджено, що досудове розслідування триває, перебуває на контролі керівництва прокуратури та спрямоване на встановлення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення.

Згідно листа Служби у справах дітей Білокриницької сільської ради від 14.05.2026 щодо звернення про визначення порядку участі батька у вихованні дітей та встановлення графіка побачень зазначено, що орган опіки та піклування діє відповідно до вимог законодавства України у сфері захисту прав дітей та керується принципом забезпечення найкращих інтересів дитини як пріоритетним. Повідомлено, що зазначене звернення було розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, під час якого аналізувалися наявні матеріали щодо сімейної ситуації, включаючи факт існування кримінального провадження, у межах якого перевіряються обставини можливого вчинення неправомірних дій стосовно малолітньої дитини. За результатами обговорення комісією встановлено, що на даний час обставини справи не дозволяють ухвалити остаточне рішення щодо порядку спілкування батька з дітьми, оскільки існують ризики для їхнього психоемоційного стану та безпеки. У зв`язку з цим прийнято рішення відкласти вирішення питання до завершення досудового розслідування та отримання повної інформації щодо обставин справи.

Заінтересована особа на підтвердження своєї позиції подав до суду довідку релігійної організації «Релігійна громада (помісна церква) християн віри євангельської Благодать», видану старшим пастором ОСОБА_7 , з якої вбачається виклад обставин сімейного життя сторін та внутрішньоцерковного розгляду конфліктної ситуації між подружжям. Зокрема, в довідці наведено відомості про те, що подружжя ОСОБА_8 перебувало у членстві релігійної громади з 2016 та 2018 років відповідно, а у шлюбі народилося двоє дітей. Описано внутрішньосімейний конфлікт між подружжям, який, зі слів служителів церкви, розпочався з висловлення дружиною звинувачень щодо чоловіка, які не були підтверджені об`єктивними доказами в межах внутрішнього церковного розгляду. Зазначено, що ці звинувачення мали характер особистих переконань та релігійних інтерпретацій, зокрема так званих «духовних відкриттів», і не підтверджувалися фактичними даними, зібраними під час бесід зі сторонами та свідками всередині громади. У документі також вказано, що служителі церкви неодноразово проводили консультації, бесіди та намагалися сприяти примиренню сторін, однак відповідні рекомендації не були виконані. У зв`язку з подальшим загостренням конфлікту та порушенням внутрішніх правил церковної громади, на загальному зібранні було прийнято рішення про припинення членства ОСОБА_1 у 2026 році.

В судовому засіданні заявник пояснила, що переживає за дітей, боїться ОСОБА_2 , відтак, наразі разом з дітьми проживає у її батьків за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи положення Закону № 2229-VIII обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

При вирішенні питання щодо застосуванні заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Визначення формою домашнього насильства над дитиною у розумінні Закону і випадку, коли дитина стала свідком (очевидцем) насильства, та встановлення судом обмежувального припису із застосуванням заходів тимчасового обмеження прав кривдника, визначених частиною другою статті 26 Закону № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, наразі Відділом поліції №1 Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025111380000643 за ч. 4 ст. 153 КК України, що стосується сексуального насильства щодо малолітньої особи ОСОБА_9 . З метою встановлення ступеня можливого психоемоційного впливу подій на дитину призначено судову психологічну експертизу, проведення якої доручено експерту Козловій А.Г. Експертиза має встановити наявність або відсутність психологічної травматизації дитини та її можливий зв`язок із подіями, що розслідуються.

11 січня 2019 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2017 року №2227-VIII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (далі Закон №2227-VIII) щодо імплементації у кримінальне законодавство норм Стамбульської конвенції про протидію домашньому насильству.

Зазначеним Законом домашнє насильство віднесено до кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я особи, КК України доповнено, зокрема ст.126-1, згідно з якою домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Тлумачення поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством» надав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі №453/225/19 (провадження №51-4000км19).

Згідно з ч.4 ст.194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

На підставі ч.6 ст.194 КПК України в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, крім обов`язків, передбачених частиною п`ятою цієї статті, суд може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька таких обмежувальних заходів: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3)заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників.

Стаття 91-1 КК України визначає обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство.

Зокрема, в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3)заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників.

Таким чином, КК України та КПК України врегульовано як порядок застосування заходів тимчасового обмеження прав та покладення обов`язків, так і їх перелік, у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства.

Якщо за заявами особи порушені кримінальні провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства, то передбачені ч.6 ст.194 КПК України та/або ст.91-1 КК України заходи тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні такого кримінального правопорушення або визнана винною у його вчиненні, у разі встановлення підстав для їх застосування, можуть бути застосовані судом або слідчим суддею в межах відповідних кримінальних проваджень.

Разом з тим, сама по собі наявність кримінального провадження не може свідчити про те, що слідчий суддя або суд обере підозрюваному запобіжний захід, в тому числі застосує до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, пов`язаного з домашнім насильством, передбачені частиною шостою статті 194 КПК України обов`язки. Тому порушення кримінального провадження у зв`язку з вчиненням домашнього насильства не замінює розгляд заяви про видачу обмежувального припису в порядку ЦПК України з огляду на встановленні частиною другою статті 350-5 цього Кодексу максимально стислі строки розгляду заяв такої категорії (не пізніше 72 годин після надходження заяви).

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 червня 2022 року у справі №646/2950/20 (провадження №61-2461св21).

Як вбачається з наданого листа Бучанської окружної прокуратури Київської області процесуальним керівником прийнято рішення про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення із попередньої (ст. 126-1 КК України) на ч. 4 ст. 153 КК України, що стосується сексуального насильства щодо малолітньої особи.

Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - батьки (мати, батько), дитина (діти), подружжя, колишнє подружжя.

Необхідною умовою для застосування судом спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 зазначено, що «докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».

Відповідно до частин 1, 2 статті дев`ятої Конвенції про права дитини Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Дотримуючись рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року по справі «Хант проти України»).

Саме по собі відсутність обвинувального вироку чи притягнення заінтересованої особи до кримінальної відповідальності не виключає можливості встановлення судом обставин, які свідчать про наявність ризиків для дитини та другого з батьків, якщо такі обставини підтверджуються іншими належними та допустимими доказами у їх сукупності.

У даному випадку щодо заінтересованої особи ОСОБА_2 на момент розгляду заяви підозра у порядку КПК України не була оголошена, однак матеріали справи містять відомості про наявність відкритого кримінального провадження, в межах якого здійснюється досудове розслідування щодо обставин можливого вчинення дій сексуального характеру стосовно малолітньої дитини. Зазначене кримінальне провадження перебуває у процесі активного розслідування, а його предмет безпосередньо стосується перевірки обставин, викладених заявником.

Окрім цього, суд бере до уваги висновок спеціаліста-психолога, відповідно до якого у дитини зафіксовано ознаки психоемоційного напруження та поведінкові прояви, які можуть свідчити про пережиту травматичну подію. У вказаному висновку також відображено відомості, отримані під час психологічної роботи з дитиною, які не можуть бути проігноровані судом при оцінці ризиків для її психічного та емоційного стану. Такий висновок хоча і не є судовою експертизою, однак має значення письмового доказу, що відображає фахову оцінку стану дитини спеціалістом у сфері психології.

Додатково суд враховує, що наявні у справі матеріали в сукупності свідчать про наявність конфліктної ситуації між батьками, яка виходить за межі побутового спору та має ознаки системного впливу на психоемоційний стан дитини, що, у свою чергу, може впливати на її безпеку та нормальний розвиток.

З огляду на положення статті 9 Конвенції про права дитини, втручання держави у сімейні відносини у формі тимчасових обмежень є допустимим у випадках, коли це необхідно в найкращих інтересах дитини, зокрема для запобігання можливому насильству або його повторенню. Аналогічний підхід підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пріоритетним є захист найкращих інтересів дитини навіть за умови необхідності обмеження прав одного з батьків.

Таким чином, відсутність повідомлення про підозру заінтересованій особі не є вирішальною обставиною, яка виключає можливість застосування заходів захисту, якщо сукупність наданих доказів, зокрема відкриті матеріали кримінального провадження та висновок психолога, свідчать про наявність обґрунтованих ризиків для дитини.

Також судом враховується, що у сторін спору на утриманні та вихованні перебуває ще одна малолітня дитина ОСОБА_4 , 2024 року народження, щодо якого заявником також ставиться питання про встановлення заборони на спілкування та наближення заінтересованої особи.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені саме щодо обставин, які стосуються малолітнього ОСОБА_3 , тоді як процесуальний статус та конкретні фактичні дані щодо можливого вчинення протиправних дій стосовно дитини ОСОБА_10 у межах кримінального провадження на даний час окремо не деталізовані.

Разом із тим, обидві малолітні дитини проживають у межах однієї сімейної системи, перебувають у тісному побутовому та емоційному контакті між собою, що обумовлює необхідність оцінки наслідків будь-яких обмежень не ізольовано щодо кожної дитини, а комплексно - з урахуванням їхнього спільного психоемоційного середовища.

Суд виходить із того, що встановлення заборони на спілкування та наближення заінтересованої особи виключно щодо однієї дитини при фактичному збереженні контакту з іншою малолітньою дитиною, яка проживає з нею в одному домогосподарстві, може створити ситуацію внутрішньосімейного конфлікту, нерівномірного емоційного навантаження та додаткового психологічного напруження для обох дітей. Такі обставини здатні породжувати у дітей відчуття нерівності, страху, а також провокувати конфліктні реакції між ними або між дитиною та дорослими членами сім`ї.

З огляду на це, навіть за умови, що кримінальне провадження безпосередньо стосується лише одного з дітей, суд повинен враховувати потенційний опосередкований вплив обмежувальних заходів на іншу малолітню дитину, оскільки роз`єднання режиму спілкування в межах однієї сім`ї без належного обґрунтування може суперечити принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Таким чином, заявлені вимоги про заборону наближення та спілкування із обома дітьми підлягають оцінці виключно крізь призму забезпечення їхнього психоемоційного благополуччя, недопущення додаткової травматизації та мінімізації конфліктного середовища, що може виникнути у разі фрагментарного регулювання контактів у межах однієї сім`ї.

Суд також бере до уваги, що заінтересованою особою ОСОБА_2 до матеріалів справи було подано довідку релігійної організації церкви «Благодать», у якій викладено обставини сімейних відносин сторін, а також наведено оцінку поведінки заявниці в межах внутрішньоцерковної взаємодії.

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що між сторонами тривалий час існували конфліктні відносини, які супроводжувалися взаємними претензіями у сімейному житті. У документі також міститься опис позиції церковної громади щодо поведінки заявниці, зокрема щодо її звернень та висловлювань стосовно заінтересованої особи та сімейних обставин.

Крім того, у довідці зазначено, що заявницю було виключено з членів релігійної організації у зв`язку з оцінкою її дій у межах внутрішнього церковного розгляду. Разом із тим, суд наголошує, що такі обставини не можуть мати преюдиційного чи обов`язкового характеру для суду та не є беззаперечним доказом у розумінні цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до принципу свободи совісті та віросповідання, гарантованого Конституцією України, належність або неналежність особи до релігійної організації, а також рішення внутрішніх органів релігійної громади не можуть підміняти собою правову оцінку суду та не є критерієм встановлення достовірності фактичних обставин у справі.

Суд виходить із того, що релігійні організації здійснюють свою діяльність на засадах автономії та внутрішніх правил, які не є тотожними процесуальним стандартам доказування у цивільному судочинстві. Відтак факт відлучення особи від релігійної організації або інші внутрішні рішення церкви не можуть розцінюватися як належний і достатній доказ для підтвердження або спростування обставин, що мають юридичне значення у даній справі.

Суд усвідомлює, що для заінтересованої особи як батька малолітніх дітей спілкування з ними є одним із фундаментальних батьківських прав, гарантованих національним законодавством та міжнародними актами, а тому обмеження такого права є винятковим заходом, який може застосовуватися лише за наявності достатніх підстав. Суд також бере до уваги доводи ОСОБА_2 щодо його бажання брати участь у вихованні дітей, підтримувати з ними емоційний зв`язок та спілкуватися з ними.

Разом з тим, під час вирішення питання про видачу обмежувального припису визначальним критерієм є не інтереси батьків, а найкращі інтереси дітей та необхідність забезпечення їх безпеки. Суд не може залишити поза увагою наявні у матеріалах справи відомості про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом можливого вчинення заінтересованою особою сексуального насильства щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , висновок психолога щодо психоемоційного стану дитини та повідомлені під час психологічного обстеження обставини, які свідчать про наявність у дитини страху, негативних переживань та психологічного дискомфорту, пов`язаних із батьком. Зазначені обставини хоча й не є беззаперечним підтвердженням вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, проте свідчать про існування ризиків для психоемоційного стану дитини та не можуть бути проігноровані судом.

Крім того, суд враховує, що між батьками існує тривалий конфлікт, який безпосередньо впливає на дітей, а подальші контакти між заінтересованою особою та дітьми за наявності наведених обставин можуть спричинити посилення психологічного напруження, погіршення емоційного стану дітей та загострення конфліктної ситуації між сторонами.

З огляду на викладене, керуючись принципом пріоритетності найкращих інтересів дитини, необхідністю забезпечення її психологічної безпеки та запобігання можливому повторному негативному впливу на дітей, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування щодо ОСОБА_2 обмежувального припису та часткового задоволення заяви. Таке втручання у право батька на спілкування з дітьми є тимчасовим, переслідує легітимну мету захисту прав та інтересів малолітніх дітей, є пропорційним встановленим обставинам справи та необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення їхнього фізичного і психічного благополуччя.

При цьому суд окремо враховує, що хоча щодо заінтересованої особи на даний час не повідомлено про підозру, сам факт наявності досудового розслідування у поєднанні з психологічним висновком спеціаліста та іншими письмовими матеріалами справи утворює сукупність обставин, які свідчать про наявність обґрунтованих ризиків для психоемоційного стану та безпеки малолітньої дитини. За таких умов втручання у право заінтересованої особи на спілкування з дітьми у формі тимчасового обмеження є виправданим, легітимним та спрямованим виключно на забезпечення найкращих інтересів дитини.

Суд також бере до уваги, що у сторін є ще одна малолітня дитина ОСОБА_4 , 2024 року народження, і хоча відомості в ЄРДР стосуються безпосередньо іншої дитини, проживання дітей в одному сімейному середовищі обумовлює необхідність комплексного підходу до оцінки ризиків та недопущення додаткової психологічної травматизації обох дітей у разі фрагментарного або суперечливого режиму спілкування.

Водночас суд враховує вимоги частини 2 статті 350-6 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких обмежувальний припис видається строком до шести місяців. Оскільки заявник просить встановити обмежувальний припис строком на дванадцять місяців, у цій частині вимоги не можуть бути задоволені у заявленому обсязі.

З огляду на викладене, беручи до уваги принцип пріоритетності найкращих інтересів дитини, необхідність запобігання можливим негативним наслідкам для її психоемоційного стану, а також принцип пропорційності втручання у сімейне життя, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви. Заява підлягає задоволенню частково - шляхом видачі обмежувального припису строком на шість місяців із визначенням відповідних заборон щодо спілкування та наближення заінтересованої особи до малолітніх дітей.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 350-6, 352-355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

заяву представника заявниці адвоката Гнатюк Тетяни Віталіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Відділ поліції №1 Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області, Служба у справах дітей Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , строком на шість місяців.

Встановити ОСОБА_2 такі обмежувальні заходи:

заборонити будь-яким способом контактувати з малолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зокрема шляхом особистого спілкування, телефонного зв`язку, листування, використання електронних засобів зв`язку (месенджерів, соціальних мереж, електронної пошти), а також через третіх осіб;

заборонити наближатися на відстань ближче ніж 300 (триста) метрів до місця проживання та/або перебування малолітніх дітей, зокрема за адресою:

АДРЕСА_2 ;

заборонити спілкуватися з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у будь-якій формі, у тому числі шляхом особистих контактів або використання засобів зв`язку.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Виконання обмежувального припису покласти на органи Національної поліції України.

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя - Лапченко О.М.

15.06.2026 року