Рішення № 137391825, 05.06.2026, Вишгородський районний суд Київської області

05.06.2026 Справа № 363/4010/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Воронюк А.І.,

позивача (прокурора) Мова О.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_2 , третьої особи, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

встановив:

Керівник Вишгородської окружної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної військової адміністрації в липні 2025 року звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що рішенням Богданівської сільської ради від 14.12.2012 № 173-18-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність» передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1325 га. У подальшому, на підставі вищезазначеного рішення державним реєстратором за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:0712 площею 0,1325 га (рішення про державну реєстрацію прав від 17.07.2013 № 4027142). Однак, за матеріалами лісовпорядкування 2014 року земельна ділянка з кадастровим номером 3221880802:14:140:0712 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована у 256 кварталі Овдієвонивського лісництва Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ. Право постійного користування Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ вказаними землями посвідчується державним актом на право постійного користування землею від 26.07.2000 серії І-КВ № 000338. Таким чином, спірна земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ без виключення їх з Державного лісового фонду України. Отже, Богданівською сільською радою на підставі вищезазначеного рішення здійснено незаконне відведення земельної ділянки у приватну власність громадянці ОСОБА_3 без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки, без зміни цільового призначення ділянки, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення). Тобто всупереч вимогам ст.ст. 20, 56, 84, 116, 122, 141, 142, 149 ЗК України, ст. 57 Лісового кодексу України.

На підставі викладеного просить суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Вишгородської районної державної (військової) адміністрації земельну ділянку площею 0,1325 га з кадастровим номером 3221880802:14:140:0712 та стягнути судові витрати.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22.07.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає повністю та вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач не погоджується із зазначеними висновками та аргументами прокурора в позові, зазначивши, що вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3221880802:14:140:0712 площею 0,1325 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Овдієва Нива, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) Рішенням Богданівської сільської ради від 14.12.2012 № 173-18-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність»: 1) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель запасу сільської ради: гр. ОСОБА_3 площею 0,1325 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Овдієва Нива, Вишгородського району Київської області; 2) вилучено з земель запасу Богданівської сільської ради земельні ділянки площею 0,1325 га - с. Овдієва-Нива; 3) передано у приватну власність земельну ділянку гр. ОСОБА_3 площею 0,1325 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Овдієва-Нива Вишгородського району Київської області. У подальшому, на підставі вищезазначеного рішення державним реєстратором за гр. ОСОБА_3 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:0712 площею 0,1325 га, яке в установленому порядку не оскаржувалося, будь-яких рішень про визнання його недійсним суду не надано. Також, рішення Богданівської сільської ради від 14.12.2012 № 173-18-VI чинне, не скасоване. Звертає увагу на те, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність відповідач отримав позитивні висновки органів державної влади, в тому числі і в органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до повноважень якої належить проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель. З проекту вбачається, що відповідачу передано у власність земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а не землі лісогосподарського призначення, як зазначає в позові прокурор. Враховуючи, що розроблена відповідачем документація із землеустрою не мала будь-якої інформації про наявність обмежень у користуванні спірною земельною ділянкою та належність її до земель лісового фонду, вважає, що відповідач діяла із розумною обачністю і дії носили добросовісний характер. Крім того, на момент передачі спірної земельної ділянки у власність, вона перебувала в запасі земель Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області з призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та не відносилась до категорії земель лісового господарства, тому не потребувала процедури вилучення земельної ділянки та зміну її цільового призначення з погодженням з КМУ та іншими органами.

Відповідач вважає, що із наявних у справі матеріалів неможливо достовірно встановити факт накладення меж земельної ділянки з кадастровим номером 3221880802:14:140:0712 на землі, що нібито перебувають у користуванні державного підприємства та те, що спірна земельна ділянка на момент видачі оскаржуваного рішення, перебувала в межах земель, наданих в постійне користування державному підприємству. Зазначила, що задоволення позовних вимог призведе до непропорційного та надмірного втручання в право відповідача на мирне володіння майном, оскільки навіть, при наявності порушень під час прийняття Богданівською сільською радою рішення, останнє не може бути безумовною підставою для повернення спірної ділянки в порушення права власності добросовісного набувача, так як таке порушення було допущено органом влади та за відсутності винної, протиправної поведінки відповідача.

З огляду на викладене, вважає, що вона набула свою ділянку на законних підставах, яка перебуває в її користуванні і розпорядженні вже понад 12 років. В діях відповідача жодних порушень прямих вказівок закону не було, у чинному ЗК (ст. 140) відсутні підстави, на які вказує прокурор, для припинення права відповідача на земельну ділянку, а тому відсутні підстави для витребування земельної ділянки із власності відповідача.

Крім того просить застосувати в цій справі строк позовної давності, оскільки з моменту вибуття з державної власності спірної земельної ділянки минув встановлений законом строк позовної давності.

Протокольною ухвалою суду від 03.04.2026 року по даній справі закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

Прокурор Мова О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав викладених у позові, та долучених матеріалах справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог позову, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та з урахуванням наданих пояснень.

Третя особа - Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство, будучи повідомленим про розгляд справи, до суду свого представника не направила, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Рішенням Богданівської сільської ради від 14.12.2012 № 173-18-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність»: 1) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель запасу сільської ради: гр. ОСОБА_3 площею 0,1325 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Овдієва Нива Вишгородського району Київської області; 2) вилучено з земель запасу Богданівської сільської ради земельні ділянки площею 0,1325 га - с. Овдієва-Нива; 3) передано у приватну власність земельну ділянку гр. ОСОБА_3 площею 0,1325 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Овдієва-Нива Вишгородського району Київської області (а.с. 21).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за № 409763315 земельна ділянка площею 0,1325га з кадастровим номером 3221880802:14:140:0712 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташовується в Київській області, Вишгородський район, с. Овдієва-Нива, належить на праві власності ОСОБА_3 , державна реєстрація від 14.06.2013 року (а.с. 22).

Згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 відповідач зареєструвала шлюб 21.12.2017 року, актовий запис № 3210 Солом`янський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві. Прізвище після шлюбу дружини « ОСОБА_4 ».

Правовідносини, які виникли між сторонами по справі регулюються ЗК України та ЛК України, гл. 29 «Захист права власності» розділу І «Право власності» книги третьої «Право власності та інші речові права» ЦК України.

Згідно з ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Згідно з ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст. 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

За правилом ч. 4 ст. 18 ЛК України довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Згідно з ч. 5 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 80 ЗК України самостійним суб`єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з ст. 84 ЗК України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно з п. 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» ЛК України в редакції, чинній до 16.01.2020 року, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 року в справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 року в справі № 488/402/16-ц, Верховний Суд в постанові від 30.01.2018 року в справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 року в справі № 278/1735/15-ц планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» ЛК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Усталеним у практиці Верховного Суду є підхід до застосування правила ст. 261 ЦК України, за яким початок відліку позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст. 388 ЦК України, пов`язується із моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.04.2024 року у справі № 442/5872/21 (провадження № 61-504св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що: в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17).

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів на думку позивача, згідно змісту листа Державного агентства лісових ресурсів України Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарства № 455 від 09.12.203 року (а.с. 24), копії планшетів та матеріалів лісовпорядкування Овдієвонивського лісництва Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ, викопіювання з картографічних матеріалів лісовпорядкування Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ 2014 року (а.с. 29-37), копії Державного акту на право постійного користування землею від 26.07.2000 року серії І-КВ № 000338 (а.с. 26-28), копії збірного кадастрового плану, виготовленого ТОВ «Київзем» (а.с. 57), вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,1325 га з кадастровим номером 3221880802:14:140:0712 повністю накладається на землі лісогосподарського призначення кварталу № 256, вид 10, які перебувають у постійному користуванні Овдієвонивського лісництва.

Разом з цим, згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_3 , що розташована на території Богданівської сільської ради в с. Овдієва Нива Вишгородського району Київської області, розробленого ТОВ «Будексім 2007» в 2012 році отримано позитивні висновки органів державної влади, в тому числі і в органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до повноважень якої належить проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель.

Так, умовами відведення земельної ділянки управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області від 21.09.2012 № 2051 до проекту землеустрою передбачено, що мета використання земельної ділянки будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; код цільового використання згідно з КВЦПЗ 02.01.

Згідно висновку «Про погодження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки» від 21.09.2012 № 2307 управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області, останнє погоджує проект та вважає за можливе відвести у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1325 га, яка розташована на території Богданівської сільської ради, с. Овдієва Нива, Вишгородського районну, Київської області для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно висновку «Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» від 25.10.2012 № 11а 17579/02 Управління культури і туризму Київської облдержадміністрації, останнє погоджує проект землеустрою згідно діючого законодавства.

Відповідно до висновку «Про погодження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки» від 26.10.2012 № 1321 Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою у Вишгородському районі Київської області (Вишгородська районна державна адміністрація) проект із землеустрою поданий на розгляд відповідає вимогам законодавства України та погоджується комісією.

У проекті міститься висновок про наявні обмеження на використання земельної ділянки від 21.09.2012 № 2308 Управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області та висновок Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Вишгородської районної державної адміністрації від 04.10.2012 № 2742, в яких зазначено, що земельна ділянка відводиться для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та повинна використовуватись за цільовим призначенням.

Також, частиною проекту є схема розміщення земельної ділянки в межах Богданівської сільської ради (масштаб 1:0000), схема генерального плану розміщення та забудови земельної ділянки (М1:500) з яких вбачається, що земельна ділянка розташована в Київській області Вишгородського району с. Овдієва Нива в межах Богданівської сільської ради, а землі лісогосподарського призначення, ймовірно знаходяться за межами. Згідно експлікації земель, земельна ділянка відводиться за рахунок земель запасу Богданівської сільської ради загальною площею 0,1325 га, про що зазначено в плані відведення з описанням меж.

Таким чином, спірна земельна ділянка, яка відведена у власність ОСОБА_3 , згідно з генеральним планом населеного пункту та планом зонування території визначена як землі житлової забудови. Вказана обставина додатково підтверджується відомостями з Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3200434682013 від 16.05.2013 року.

Зазначені обставини підтверджують те, що земельна ділянка площею 0,1325 га з кадастровим номером 3221880802:14:140:0712, яка розташовується в Київській області, Вишгородський район, с. Овдієва Нива, не належала до земель лісогосподарського призначення, а також, що приватизація вказаної земельної ділянки відносилась до повноважень Богданівської сільської ради та була проведена з дотриманням лісового та земельного законодавства України.

З огляду на це, суд вважає необґрунтованою вказівку прокурора на судову практику Верховного Суду, зокрема стосовно того, що відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих характерних для земель лісогосподарського призначення (наявність багаторічної лісової рослинності), ознак спірної земельної ділянки знала або, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного, лісового законодавства і, за необхідності, отримавши правову допомогу перед набуттям прав на спірну земельну ділянку, повинна була знати про те, що ця ділянка повністю не може використовуватися як земля для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Оскільки, всі наявні в проекті землеустрою документи не свідчать про те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, з цих міркувань ОСОБА_3 не могла бути обізнаною про незаконність вибуття земельної ділянки з державної власності.

Водночас, як станом на час відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , так і станом на час розгляду даного спору, фактично відсутній проект землеустрою щодо встановлення меж земель лісового фонду Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ «Овдієвонивський лісгосп». Тоді як відсутність чітких меж земель лісового фонду не може покладати негативних наслідків на особу, яка у встановленому законом порядку звернулась за набуттям у власність земельної ділянки. Будь-які негативні наслідки, що пов`язані з відсутністю чітких меж земель лісового фонду, у разі пред`явлення позову покладаються виключно на державу, внаслідок не приведення земель у належний стан та не проведення інвентаризації.

Крім того, суд також враховує, що відповідно до ст. 9 Конституції України та Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, а позбавлення власності можливе лише в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

У цьому аспекті заслуговує на увагу рішення Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо необхідності додержання принципу належного урядування та порядку втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пунктах 70-71 зазначеного рішення наголошено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.

Суд також враховує, що з моменту прийняття рішення Богданівської сільської ради Київської області від 14.12.2012 № 173-18-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність» минуло більше 13 років, протягом яких відповідач ОСОБА_2 вільно та відкрито володіє спірною земельною ділянкою.

Вказаний позов до суду керівником Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави подано лише 17.07.2025 року, тобто через 13 років.

Будь-яких відомостей про наявність обґрунтованих перешкод у держави захистити власні інтереси матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач, отримавши рішення про передачу їм земельних ділянок у власність, мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що орган місцевого самоврядування, передаючи їй цю земельну ділянку, має право нею розпоряджатися, а вона після отримання цієї земельної ділянки матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана здійснювати перевірку повноважень органів, зокрема, місцевого самоврядування, щодо розпорядження землею, яка знаходиться на її території.

Враховуючи встановлені обставини, підстави та процедуру набуття майна відповідачами, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна, суд відхиляє доводи прокурора про обізнаність відповідачів щодо незаконності набуття у приватну власність спірних земельних ділянок та їх недобросовісність у спірних правовідносинах як недоведені.

Окрім того, на п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4292-ІХ від 12.03.2025 року на дані спірні правовідносини поширюється дія ч. 5 ст. 390 ЦК України щодо механізму компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади.

Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджуючих документів внесення прокурором на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірних земельних ділянок у порядку, визначеному законом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в даному випадку витребування земельних ділянок із володіння відповідачів буде непропорційним втручанням у їхнє право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас, невнесення прокурором грошових коштів на депозитний рахунок суду з метою компенсації вартості витребуваного майна є підставою для відмови у задоволенні позову, що відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 року в справі № 127/8274/24.

За таких обставин, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні в справі докази, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що у задоволенні даного позову слід відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову в повному обсязі, понесені в справі судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_2 , третьої особи, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Вишгородська окружна прокуратура Київської області (Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13);

Вишгородська районна державна адміністрація (ЄДРПОУ 23569369, 07300, Київська область, м. Вишгород, площа Шевченка, 1).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Третя особа: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство (07300, Київська область, Вишгородський район, с. Сухолуччя, вул. Миру, 2).

Повний текст рішення суду складено 15.06.2026 року.

Суддя О.Д. Рудюк