Рішення № 137391111, 15.06.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/1981/26

Провадження № 2/591/711/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Северинової А.С.,

з участю секретаря судового засідання Волкової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу № 591/1981/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 22 листопада 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1272291, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума наданого кредиту (загальний розмір) складає 10000 грн. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення відповідачка не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість у сумі 32800 грн, що складається з: заборгованості за тілом кредиту 10000 грн, заборгованості за відсотками 22800 грн.

Позивач зазначає, що набув право вимоги до відповідача на підставі укладеного між ним та ТОВ «Лінеура Україна» договору факторингу від 21 квітня 2021 року № ККЛУ-21042021.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 22 листопада 2020 року № 1272291 в сумі 32800 грн.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 25 березня 2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено справу до судового розгляду по суті.

У поданих додаткових поясненнях відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Луніка Т.Я., визнає позовні вимоги частково. Проте, зазначає, що не може погодитись із вказаною сумою заборгованості за відсотками. Так, за умовами договору № 1272291 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 22.11.2020 сторони погодили строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком № 1 до цього договору (такою датою є 22.12.2020). Також, строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору (п.1.3.). Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які свідчили б про вчинення відповідачкою дій, передбачених договором щодо ініціювання продовження строку кредитування, акцептування товариством можливої пропозиції позичальниці про продовження строку користування кредитом, а також укладення між первісним кредитором та відповідачкою додаткової угоди до договору в порядку, визначеному розділом 4. Тому, відсутні підстави вважати, що сторони дотримались умов пролонгації строку кредитування. У зв`язку з цим, і правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування також відсутні. У зв`язку із зазначеним, стороною відповідача наведено власний розрахунок заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого загальний залишок заборгованості за договором № 1272291 від 22.11.2020 року становить 15700 грн, з якої: заборгованість за тілом кредиту 10000 грн, заборгованість за відсотками 5700 грн, яка і визнається відповідачкою. Також зазначає, що процентна ставка, яка могла б застосовуватися при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, саме як міра відповідальності за неналежне виконання умов договору, що передбачена ст. 625 ЦК України, сторонами не погоджена. Відповідачка переконана, що з урахуванням предмета спору, ціни позову, складності справи, зазначені представником позивача витрати на правничу допомогу є завищеними (а.с. 64-66).

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. У позовній заяві позивач ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» просить розглянути справу без участі його представника. Відповідачка ОСОБА_1 у додаткових письмових поясненнях просить розгляд справи здійснити без її участі.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 22 листопада 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1272291, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 10000 грн на строк 30 днів зі стандартною процентною ставкою яка складає 1,90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (693,50 % річних) (а.с. 8-11, 12-13).

21 квітня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № ККЛУ-21042021, відповідно до якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, у тому числі, до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 1272291 від 22 листопада 2020 року (а.с. 17 на звороті 21, 22).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № ККЛУ-21042021 від 21 квітня 2021 року ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у сумі 32800 грн, що складається з: заборгованості за тілом кредиту 10000 грн, заборгованості за відсотками 22800 грн (а.с. 21 на звороті).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України(далі ЦК України).

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті205,207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

У заяві від 08 червня 2026 року представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Луніка Т.Я. підтвердив той факт, що відповідачка визнає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Разом з тим, відповідачка заперечує проти позовних вимог в частині стягнення процентів.

Факт зарахування коштів за договором про надання кредиту № 1272291 від 22 листопада 2020 року в сумі 10000 грн підтверджується належними і допустимими доказами, зокрема, довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 13 квітня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-060406/81493-БТ про зарахування 22 листопада 2020 року коштів на суму 10000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я відповідачки ОСОБА_1 (а.с. 55).

Отже, отримані відповідачкою за кредитними договорами та не повернуті кредитні кошти підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача у зв`язку з визнанням нею позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за кредитним договором, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.

Відповідно до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 22 листопада 2020 року № 1272291, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , сторони погодили наступні умови:

У п. 1.3 кредитного договору визначено строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору.

Відповідно до п. 1.4.2 стандартна процентна ставка складає 1,90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (639,50 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, якщо Клієнт не виконав умови зазначені в п.1.4.1 договору для застосування зниженої процентної ставки.

Як передбачено у графіку платежів, що є додатком №1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 22 листопада 2020 року № 1272291, дата повернення позики та сплати нарахованих процентів сторонами погоджено 22 грудня 2020 року (а.с. 11 на звороті).

Розділ 4 укладеного між сторонами кредитного договору передбачає умови пролонгації строку кредиту, зокрема:

4.1. У випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі у встановлений термін та за умови, що заборгованість за кредитом складає не менше 400,00 гривень (включно) клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту, шляхом укладення додаткової угоди до договору.

4.2. Пропозиція (оферта) клієнта щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом натискання кнопки «продлить/продовжити кредит» в особистому кабінеті або відповідної кнопки в платіжному терміналі та здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів (та у разі їх наявності штрафних санкцій). Після отримання товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів та штрафних санкцій (у разі наявності останніх), заява клієнта про продовження строку користування кредитом вважається поданою.

4.3. Товариство має право, але не обов`язок протягом 24 годин з моменту вчинення клієнтом вказаних в п.4.2. договору дій, акцептувати пропозицію (оферту) клієнта про продовження строку користування кредитом шляхом направлення клієнту засобами зв`язку текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені клієнтом товариству особистому кабінеті/зазначені в договорі та одноразовий ідентифікатор у вигляді коду для підписання клієнтом додаткового договору.

4.4. Додатковий договір вважається укладеним з моменту одержання товариством грошових коштів згідно з підпунктом 4.5. договору та підписання його клієнтом електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.

4.5 Новий строк кредиту розраховується з дня, наступного за днем вчинення клієнтом дій згідно з п.4.2.- 4.3 договору та дорівнює строку кредиту, що встановлений п.1.3. договору, якщо інше не встановлено в додатковому договорі.

4.6. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою або за ставкою, що погоджена сторонами в додатковому договорі, яка не може бути більшою за розмір стандартної процентної ставки.

На підставі наведених норм права та встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що сторонами кредитного договору було визначено умову про нарахування процентів за користування кредитом в межах строку надання кредиту. Водночас, строк кредиту становив 30 днів, а датою повернення позики та сплати нарахованих процентів визначено 22 грудня 2020 року.

При цьому, позивач не надав, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин пролонгації строку кредиту у порядку, визначеному розділом 4 кредитного договору, зокрема, факту ініціювання відповідачкою продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Відтак, право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами припинилося зі спливом строку дії договору 22 грудня 2020 року, тому, починаючи із зазначеної дати, товариство не мало права нараховувати проценти за користування кредитними коштами. Відповідно, таке право відсутнє і в позивача ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 22 листопада 2020 року № 1272291, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , підлягають частковому задоволенню, а саме: на суму 15700 грн, яка складається із: заборгованості за основною сумою боргу у сумі 10000 грн 00 коп., заборгованості за відсотками у сумі 5700 грн 00 коп. (із розрахунку: 10000 грн * 1,9 % * 30 днів).

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України.

Оскільки позов задоволено на 47,87% % (15700 грн * 100 % / 32800 грн), тому з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню судові втрати зі сплати судового збору у сумі 1274 грн 49 коп. (47,87 % від 2662,40 грн).

Що стосується доводів відповідачки про те, що витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн є неспівмірними зі складністю справи, то суд з ними погоджується.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (47,87%) необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача 1436 грн 10 коп. витрат на професійну правничу допомогу із розрахунку: 3000 грн * 47,87 %.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 133, 137, 141, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1272291 від 22 листопада 2020 року в сумі 15700 грн, судовий збір у сумі 1274 грн 49 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1436 грн 10 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року.

Суддя А.С. Северинова