Ухвала суду № 137390867, 15.06.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 червня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/6655/26

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Виноградова Д.О. перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2008, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки та 19 календарних днів щорічної відпустки за 2016 рік;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 20152020 роки;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 503 календарні доби невикористаних щорічних основних та додаткових відпусток у розмірі 233 797 грн 03 коп;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо непроведення повного розрахунку з позивачем у день звільнення 24.12.2020 року;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.12.2020 по 18.01.2023 у розмірі 383 441 грн 85 коп.

Пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи, в тому числі, позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частин 1-2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 6 статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Так, до позовної заяви позивачем не додано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Період до 19.07.2022 регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КзПп), у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду 09.06.2026, втім звільнився зі служби в поліції 24.12.2020 та просить здійснити донарахування компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період з 2000 року по 2016 рік та невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 20152020 роки.

Слід відмітити, що при зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом строку передбаченого вищевказаними положеннями.

Разом з тим, слід наголосити, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують чає, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

За змістом позовної заяви позивач вважає порушеними свої права, щодо отримання компенсації за невикористану відпустку у належному розмірі у період з 2000-2016 роки та за 2015-2020 роки. У той час зі служби в поліції звільнився 24.12.2020, про що свідчить відповідний наказ долучений до позовної заяви, однак до суду звернувся з даної позовною заявою лише 09.06.2026, тобто з порушенням тримісячного строку звернення.

Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 160/6430/20.

Проте на переконання суду, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду із вказаним позовом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).

Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Вказана позиція щодо строку звернення до суду у спірних правовідносинах також підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, від 10.10.2024 по справі № 200/5937/23.

Вказане в сукупності дає підстави стверджувати про відсутність обставин, які б об`єктивно унеможливили звернення позивача до суду за захистом прав протягом визначеного законом строку.

Відповідно до вимог частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

У силу вимог частини 3 статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У даному випадку позивач зокрема звернувся до суду також з вимогою про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак такі не дають підстави для звільнення його від сплати судового збору, виходячи з такого.

Середній заробіток за час затримки розрахунку є видом виплат, який врегульований Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995, згідно з яким обчислення середньої заробітної плати для оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи з викладених норм, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, відповідно на вказані вимоги позивача не поширюються положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, зазначено, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Великою Палатою Верховного Суду було зокрема, наголошено, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється, у зв`язку з чим можна констатувати, що за подання позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сплата судового збору.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, висновки якого, в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення), а тому не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких, згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачується.

До матеріалів справи додано посвідчення учасника бойових дій, з огляду на яке суд зважає на таке.

Пункт 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 зазначила, що пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону № 3551-XII. А стаття 22 цього ж Закону передбачає, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12 та 22 Закону № 3551-XII.

Разом з тим, в ухвалі від 11.09.2024 у справі № 567/79/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що із часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості. Отже, Велика Палата Верховного Суду не встановила об`єктивних причин відступу від правового висновку, якими, за її усталеною практикою, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01.01.2026 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3328,00 грн.

Розміри ставок судового збору встановлені статтею 4 Закону України «Про судовий збір» станом на момент звернення до адміністративного суду, зокрема, за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою встановлено судовий збір 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1331,20 грн).

Згідно частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, належною сплатою судового збору при поданні до суду фізичною особою адміністративного позову майнового характеру, у даному випадку, вважається сплата судового збору у розмірі 3067,55 грн (383441,85 грн * 1 %, але не менше 1331,20 * 0,8).

За таких обставин, позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 3067,55 грн на рахунок UA348999980313191206084025739, отримувач - ГУК у Черніг.обл /тг м. Чернігів/ 22030101, код отримувача ЄДРПОУ - 37972475, банк - Казначейство України (ел.адм. подат), код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху;

З урахуванням вищевикладеного, вказані недоліки позивач може усунути у 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для його поновлення та доказів поважності причин його пропуску; оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 3067,55 грн.

Керуючись статтями 118, 122, 123, 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Роз`яснити позивачу, що у разі не усунення вказаних недоліків у встановлений судом строк позовна заява буде йому повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА