Ухвала суду № 137390002, 15.06.2026, Черняхівський районний суд Житомирської області

Справа №293/265/26

Провадження № 2/293/401/2026

УХВАЛА

15 червня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Збаражського О.М.,

при секретарі судового засідання Крисюк О.О.,

з участю прокурора Лозовика А.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - Могильницької І.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні цивільну справу за позовом Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, повернення транспортного засобу у володіння власника, визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Черняхівського районного суду Житомирської області перебуває цивільна справа за позовом керівника Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22.10.2025 та повернення транспортного засобу у володіння власника, визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок.

12.06.2026 Коростишівська окружна прокуратура Житомирської області подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки Volkswagen моделі Touareg, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , належний ОСОБА_5 .

В обґрунтування заяви позивач посилався на те, що у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024060400003543 від 13.11.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 367, ч.5 ст.191, ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.3 ст.369 КК України, 30.09.2025 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.3 ст.369 КК України. Санкція статті ч.3 ст.369 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 4 до 8 років з конфіскацією майна або без такої.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 13.11.2025 задоволено апеляційну скаргу прокурора та накладено арешт на транспортний засіб марки Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова транспортного засобу НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Однак, після повідомлення 30.09.2025 про підозру і до накладення арешту на належне майно ОСОБА_1 , останній згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу 1841/2025/5693771 від 22.10.2025 відчужив належний йому транспортний засіб марки Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова транспортного засобу НОМЕР_1 , своїй доньці ОСОБА_3 .

Ураховуючи, що підставою звернення прокурора до суду з позовом є дії ОСОБА_1 щодо відчуження наявного у нього майна, шляхом укладення договору купівлі-продажу з метою уникнення можливої його конфіскації, тому припущення прокурора, що невжиття заходів забезпечення цього позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити ефективний захист державних інтересів, є достатньо обґрунтованим.

При цьому, у разі укладення новим власником транспортного засобу ОСОБА_5 інших правочинів щодо відчуження майна, що є предметом договору, буде знівельоване значення судового рішення у випадку задоволення даного позову та зумовить необхідність подальшого звернення до суду з метою повернення такого майна.

За таких обставин, позивач який діє в інтересах держави вважає, що існує реальна загроза того, що відчуження на користь інших осіб вказаного транспортного засобу унеможливить ефективне поновлення порушених інтересів держави та зробить неможливим чи утруднить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

В судовому засіданні прокурор заяву про забезпечення позову підтримав з підстав викладених у заяві.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 заперечував проти задоволення заяви про забезпечення позову з мотивів порушення прав ОСОБА_5 на користування транспортним засобом.

Представник відповідача ОСОБА_3 Могильницька І.М. заперечувала проти задоволення заяви про забезпечення позову з мотивів порушення прав ОСОБА_5 на користування та розпорядження транспортним засобом.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1,2 ч. 1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з врахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) Верховний Суд дійшов висновку, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 700/720/17 (провадження № 61-1995 св. 20) Верховний Суд дійшов висновку, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття, судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024060400003543 від 13.11.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 367, ч.5 ст.191, ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.3 ст.369 КК України, 30.09.2025 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.3 ст.369 КК України.

Санкція статті ч.3 ст.369 КК України (в редакції статті на момент вчинення інкримінованого злочину) передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від 4 до 8 років з конфіскацією майна або без такої.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 13.11.2025 задоволено апеляційну скаргу прокурора та накладено арешт на транспортний засіб марки Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Однак, транспортний засіб марки Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 відчужив на користь своєї дочки ОСОБА_3 . В свою чергу відповідач ОСОБА_3 відчужила вказаний транспортний засіб третій особі, якою було здійснено продаж транспортного засобу ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу №. 3246/2026/6055839 від 03.04.2026.

Ухвалою від 15.06.2026 судом розгляд цивільної справи №293/265/26 продовжено з урахуванням частково зміненої позовної вимоги, а саме про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_5 автомобіля марки Volkswagen моделі Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Таким чином, з обставин, зазначених в позовній заяві та заяві про забезпечення позову вбачається, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 виник спір щодо транспортного засобу марки Volkswagen моделі Touareg, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , та наявні обставини, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути істотні перешкоди виконання судового рішення.

Заявником не подано доказів того, що невжиття заходів забезпечення шляхом накладення арешту на майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, суд враховує на ту обставину, що заявник просить суд забезпечити позов виключно у найбільш обтяжливий для відповідача спосіб - шляхом накладення арешту на транспортний засіб, виконання якого відповідно до ст.56 Закону України "Про виконавче провадження", може супроводжуватися описом, опечатуванням та вилученням вказаного майна, переданням його на зберігання іншим особам, тобто є явно непропорційним щодо відповідача.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у кожній справі, в якій йде мова про порушення права володіння своїм майном, суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Вжиття заходів забезпечення позову виступає як спосіб гарантування обов`язкового виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог і не створює невиправданих обмежень відповідачеві в його правах.

Таким чином, на підставі викладеного вище, з урахуванням підстав та змісту заяви про забезпечення позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову балансу інтересам сторін, суд приходить до висновку про відмову в заяві про забезпечення позову.

Керуючись ст.153, 260, 261 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її складення.

Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ