Ухвала суду № 137389025, 09.06.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/4104/26

Провадження №1-кс/0203/2930/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві,

у с т а н о в и в:

1. 20 квітня 2026 року представник заявниці через систему «Електронний суд» звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Третього СВ (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що заявниця звернулася до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення, проте орган досудового розслідування не вчинив дії, передбачені процесуальним законом, а саме: не вніс відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не вжив заходів до проведення такого розслідування. Заявниця просить суд зобов`язати орган досудового розслідування внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.а.с. 1, 2).

2. Заявниця, її представник до суду повторно (ушосте) не з`явилися, були повідомлені належним чином.

3. Представник органу досудового розслідування до суду також не з`явився, був повідомлений належним чином.

4. Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5. Відповідно до частини 3 статті 306 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

6. При цьому норми КПК не визначають порядку розгляду таких скарг у випадках неявки до суду їх ініціаторів.

7. Разом з цим аналіз другого речення частини 3 статті 306 КПК у логічному зв`язку з рештою зазначеної норми абсолютно свідчить про те, що відсутність у судовому засіданні особи, яка подала скаргу, її захисника, представника є перешкодою для розгляду скарги.

8. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950 (далі Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантоване право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у яких вона є стороною.

9. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

10. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, метою яких є недопущення перетворення судового розгляду у безладний процес.

11. Таким чином, небажання заявниці та її представника брати участь у розгляді ініційованої ними же скарги суд сприймає як законну підставу для залишення її без задоволення.

12. Відмовляючи у задоволенні заявленої у справі скарги, суд також вважає за необхідне звернути увагу заявниці та її представника на недотримання ними принципу добросовісності.

13. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, §45, 06.12.2007).

14. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004).

15. Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

16. У цій справі суд вважає за можливе застосувати доктрину «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

17. Очевидно, що дії заявниці та її представника, які звернулися до суду зі скаргою, а згодом попри імперативний характер частини 3 статті 306 КПК шість разів проігнорували судові засідання, суперечать одна одній і містять ознаки недобросовісності.

18. Суд зважає на неможливість вирішення справи в іншій спосіб (зокрема, повернення скарги), оскільки відповідної правової підстави, передбаченої частиною 2 статті 304 КПК, у справі не встановлено.

19. Крім того, суд не вбачає й підстав для подальшого відкладення розгляду справи, оскільки таке відкладення потягне істотне порушення строків, визначених частиною 2 статті 306 КПК.

20. Суд також звертає увагу заявниці та її представника на свідоме нехтування ними інституту розгляду справ у режимі відеоконференції (у разі неможливості з`явитися до суду).

21. Аналізуючи заявлену у справі скаргу по суті, суд виходить з такого.

22. Скаргу побудовано на тому, що заявниця 15.04.2026 засобами електронного зв`язку звернулася до Третього СВ (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, із заявою про вчинене відносно її чоловіка кримінального правопорушення, яке полягало у його незаконній мобілізації (а.с.а.с. 6 8).

23. За правилами, встановленими статтею 214 КПК, підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування є подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

24. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

25. Разом з цим слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

26. Таким чином, підставою початку досудового розслідування є прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення.

27. Судом встановлено, що заявниця (її представник) не надали суду жодного належного та допустимого доказу надіслання у будь-який спосіб (зокрема, електронний) повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Доданий до скарги електронний документ, що свідчить про направлення 15.04.2026 кореспонденції на електронну адресу ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, не є таким доказом, оскільки згідно з ним відправником кореспонденції є ОСОБА_4 , а не заявниця.

28. З огляду на викладене суд не знаходить підстав для задоволення заявленої у справі скарги, оскільки неодержання органом досудового розслідування повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення виключає виникнення у нього обов`язку виконувати вимоги статті 214 КПК.

29. Керуючись статтями 303, 306, 307, 369 372 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в:

Скаргу адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів.

Слідчий суддя ОСОБА_1