Рішення № 137386478, 29.05.2026, Теребовлянський районний суд Тернопільської області

Справа № 606/2130/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Теребовля

Теребовлянський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Марціцка І.Б.

за участю секретаря судового засідання Пазірович Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Теребовля в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс»» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись на те, що 28 червня 2024 року між сторонами укладено Договір позики «Супер» № 2789115975-029637, відповідно до якого останній отримав у кредит грошові кошти у сумі 7900 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника зі строком повернення до 26.07.2024 включно. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 60841,60 грн, з яких: 7900 грн заборгованість за тілом кредиту; 221,20 грн. заборгованість по відсоткам; 15780 борг по штрафах, 36940,40 грн. борг з анадані послуги, вказана заборгованість пози вач просить стягнути з відповідача, а також стягнути понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою судді від 30.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не зявився, надав письмову заяву,в якій просив розглядати справу в його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзиву на позав, заперечень не подав.

Тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд постановив проводити заочний розгляд справи.

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

На підтвердження виконання позивачем переддоговірного обов`язку щодо надання споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця, до позовної заяви долучено копію паспорта споживчого кредиту «Супер», підписаного ОСОБА_1 28.06.2024 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором nvR8Cb.

Судом встановлено, що 28.06.2024 між сторонами укладено Договір позики «Супер» № 2789115975-029637 відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у позику грошові кошти у сумі 7900.00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 зі строком на 29 календарних днів, термі повернення до 26.07.2024 включно. Відповідно до Додатку до Договір позики «Супер» № 2789115975-029637, проценти за користування кредитом становлять 221,20 грн. Правочин підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором BDnO28.

Перерахунок грошових коштів в сумі 7125,8 грн. підтверджується платіжним дорученням № 12515 від 25.05.2024 року, тобто позивачем була надана така сума кредиту, оскільки 774,20 грн. було зараховано на послуги щодо надання кредиту.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом станом на 15.12.2025 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 60841,60 грн, з яких: 7900 грн заборгованість за тілом кредиту; 221,20 грн. заборгованість по відсоткам; 15780 борг по штрафах, 36940,40 грн. борг з анадані послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі, що передбачено абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до абз. 1 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з правилами абз. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. ст. 1046-1053 ЦК України), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що 28.06.2024 сторони в електронній формі уклали кредитний договір на підставі вказаного правочину позивач надав відповідачу кредит на споживчі (особисті) потреби у розмірі 7125,8 грн із встановленням плати за користування кредитними коштами у розмірі 221,20 грн. процентів. Відповідач отримав надані позивачем кошти, проте належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, чим допустив заборгованість у розмірі 7347 грн. (7125,80+221,20). Відтак, з відповідача в користь позивача слід стягнути вказану заборгованість.

Позивачем пред`явлено до стягнення штрафу у сумі 15780 грн.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ було внесено зміни до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та виключено пункт 6-1, що передбачав звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит, а саме: від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором у разі такого прострочення у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк з дня його припинення або скасування.

Однак, на час розгляду справи положення Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є чинними.

Відповідно до ст. 4 ЦК України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України; основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України; актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово постановлювала, що якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи Цивільного кодексу України (постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69)).

Отже, неустойка (штраф) у розмірі 15780 грн. не підлягає стягненню.

Щодо стягнення комісії (плати за послуги).

Позивачем пред`явлено до стягнення плату за послуги (комісію) у сумі 39940,40 грн.

Згідно з Законом України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ банкам надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості.

На виконання вимог, зокрема, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит); цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включають проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 2.6.1. Договору, комісія за використання позики, яка складає 1,4 % від суми позики та нараховується щоденно починаючи з 8-го дня отримання позики за супроводження договору, надання цілодобової підтримки Позичальнику з приводу виконання умов Договору, обслуговування заборгованості (за наявності).

Однак, переліку відповідних послуг щодо обслуговування заборгованості Договір не містить.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21, якщо у договорі про споживчий кредит не зазначено конкретний перелік додаткових та супутніх послуг, які надаються споживачу, і кредитодавець не довів надання таких послуг, то умова договору про сплату комісії за обслуговування кредиту є нікчемною.

Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 2.6.1. Договору, яким передбачена сплата щоденної комісії за обслуговування заборгованості суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним.

Таким чином, комісія (плата за послуги) у розмірі 36940,40 грн. стягненню не підлягає.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд покладає судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

7347 грн х 100 / 60841,60 грн = 12 % (розмір задоволених позовних вимог);

2 422,40 грн х 12 % = 290,70 грн. (розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача).

5000 грн.х12% = 600 грн. витрат професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 141, 264, 265, 279, 280 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» заборгованість 7347 грн. за кредитним договором, з них: по тілу кредиту в розмірі 7125,80 грн., процентів 221,20 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» судовий збір в розмірі 290,70 грн. та 600 грн. витрат професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте Теребовлянським районним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення суду складено 29.05.2026 року.

Суддя Теребовлянського районного суду І.Б. Марціцка

Тернопільської області