Рішення № 137382632, 15.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року справа №320/14505/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа - Національна поліція України, про визнання протиправним та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 80329628 від 12.03.2026р.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що на час винесення державним виконавцем спірної постанови рішення суду залишилося не виконаним у повному обсязі, при цьому державним виконавцем не вжито усіх передбачених законом заходів для його виконання. Також позивач звертає увагу на те, що за наслідками прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження рішення не лише залишилося невиконаним у повному обсязі, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження, у зв`язку з чим спірна постанова є протиправною та має бути скасована.

Ухвалою суду від 20.04.2026р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання на 12:40 год. 23.04.2026р.

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що державним виконавцем правомірно винесено оскаржувану постанову відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення по справі № 320/40149/23.

Третьою особою до суду подано пояснення щодо позовної заяви, в якій представник Нацполіції просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстави їх безпідставності.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із матеріалів справи судом встановлено, що Київський окружний адміністративний суд рішенням від 13.02.2025р. у справі № 320/40149/23 вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України № 954 о/с від 23.06.2023 в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві.

3. Зобов`язати Національну поліцію України повторно розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України», з урахуванням правових висновків суду, викладених в судовому рішенні.

4. В решті вимог відмовити.

Правові висновки суду, викладені у Рішенні, полягають у наступному:

1. Посада Позивача була скорочена (абзаци 6-8 стор. 4 Рішення).

2. Національна поліція України не заперечує факт відсутності згоди Позивача на переведення на нижчу посаду (останній абзац стор. 2 Рішення).

3. Умовами для призначення поліцейського, посада якого була скорочена і якого попереджено про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, на іншу посаду будь-якому органі (закладі, установі) поліції у порядку переміщення, є: 1) згода поліцейського; 2) якщо двомісячний строк з дня попередження поліцейського про можливе подальше звільнення зі служби в поліції ще не закінчився (абз. 15 стор. 8, абз. 1 стор. 9 Рішення).

4. Відсутність хоча б однієї із цих умов вказує на необхідність звільнення поліцейського зі служби поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (абз. 2 стор. 9 Рішення).

Таким чином, у зв`язку із відсутністю згоди позивача на переведення на нижчу посаду, що є підставою для визнання даного факту встановленим відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України, з урахуванням правових висновків суду, викладених у Рішенні, позивач підлягає звільненню на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію.

17.02.2026 позивач подав відповідачу заяву про відкриття виконавчого провадження.

24.02.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюком Р.А, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі поданого Позивачем виконавчого листа № 320/40149/23 від 04.02.2026, виданого Київським окружним адміністративним судом.

03.03.2026 Національна поліція України особа направила на адресу виконавця лист №30936-2026 від 03.03.2026 «Про розгляд постанов у виконавчому проваджені № 80329628 та виконання судового рішення».

Зі змісту листа слідує наступне:

1. На виконання рішення суду Національна поліція України скасувала наказ № 954 о/с від 23.06.2023 в частині переведення позивача для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві.

2. Національна поліція України відмовилась звільняти позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», посилаючись на наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 12.10.2023 № 1767 о/с про звільнення позивача, який було видано на підставі визнаного судом протиправним і скасованого самою ж Національною поліцією України наказу № 954 о/с від 23.06.2023 про переведення позивача для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві.

3. У правових висновках, викладених у судовому рішенні, суд не зазначав про необхідність врахування при виконанні рішення суду наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 12.10.2023 № 1767 о/с. (який був виданий на підставі скасованого Рішенням наказу Національної поліції України № 954 о/с від 23.06.2023).

4. Повторний розгляд питання про звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» було здійснено Національно поліціїю України:

1) на підставі власних висновків Національної поліції України;

2) всупереч правовим висновкам про необхідність звільнення Позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», викладеним у судовому рішенні.

За тим, 12.03.2026р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюком Р.А, було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі поданого Позивачем виконавчого листа № 320/40149/23 від 04.02.2026р. відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення по справ № 320/40149/23.

Вважаючи, прийняту державним виконавцем постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі- Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VІІІ).

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до 1 частини 1, пункту 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно пункту 1 частини 3, частини 4 стаття 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

За приписами пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частиною першою статті 41 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Відповідно до статті 63 Закону № 1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин свідчить, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VІІІ можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства, позаяк згідно судового рішення по справі №320/40149/23, відповідач мав повторно розглянути питання щодо звільнення позивача з додержанням процедури, визначеної законодавством згідно приписів п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), натомість наказом НП України від 12.10.2023р. № 1767 о/с позивача звільнено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України). При цьому, державним виконавцем не враховано того, що наказ № 1767 о/с станом на момент винесення відповідачем спірної постанови, оскаржувався позивачем в судовому порядку у межах справи № 320/42545/23, водночас рішення на той час судом не було ухвалене.

Разом з тим, рішенням КОАС від 25.03.2026р. (№ 320/42545/23) визнано протиправними і скасувано накази Головного управління Національної поліції у м. Києві від 22.09.2023р. № 1537 в частині застосування до підполковника поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції; та наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 12.10.2023р. № 1769 о/с в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Відтак, оскаржувана постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі № 286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі № 461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у адміністративній справі № 554/10283/18, від 02 листопада 2023 року у справі №580/4398/22.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження, не відповідає вимогам та принципам, передбаченим у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнята необґрунтовано та без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 287, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622), третя особа - Національна поліція України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10; код ЄДРПОУ 40108578), про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) про закінчення виконавчого провадження № 80329628 від 12.03.2026р.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.