Рішення № 137382562, 15.06.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2026 р. справа № 300/1392/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Армстронг» до Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Івашківський А.О., в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Армстронг» (далі позивач, ТОВ «Армстронг»), звернувся до суду з адміністративним позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці (далі відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26.11.2025 №84-ДПС, що прийнята Південно-Західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржена постанова прийнята на підставі інформації, отриманої від податкового органу за наслідками проведеної фактичної перевірки. Зокрема, з 16.10.2025 по 24.10.2025 державними інспекторами ГУ ДПС в Івано-Франківській області проведено фактичну перевірку магазину YABLUKA за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд.45. За результатами перевірки інспекторами складено Акт (довідку) фактичної перевірки від 24.10.2025, у якому, за доводами представника позивача, контролюючий орган безпідставно та необґрунтовано зазначив, що ТОВ «Армстронг» використовує працю найманих працівників без укладення трудового договору, не встановивши всі фактичні обставини справи. Представник позивача вказує, що Південно-Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці не ставило до відома ТОВ »Армстронг» про дату розгляду комісією відповідача матеріалів перевірки та не пропонувала позивачу надати свої пояснення щодо порушень, які, на думку контролюючого органу, були встановлені державними інспекторами ГУ ДПС в Івано-Франківській області. Позивач вважає спірну постанову безпідставною, необґрунтованою та ухваленою без належного врахування всіх обставин справи, а тому така підлягає до скасування.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження

Окрім цього, суд зазначає, що 10.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення позову до подання адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Армстронг» до Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови від 26.11.2025 №84-ДПС.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 заяву задоволено та зупинено стягнення у виконавчому провадженні №80428138 на підставі виконавчого документа постанови Південно-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26.11.2025 №84-ДПС, до набрання законної сили судовим рішенням у справі №300/1392/26.

08.04.2026 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, у якому представник заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що 28.10.2025 від Головного Управління ДПС в Івано-Франківській області на адресу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшли матеріали фактичної перевірки ТОВ «Армстронг», а саме: Акт (Довідка) фактичної перевірки від 24.10.2025 №23279/09/15/РРО/45475508 для прийняття рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про працю. Так, у Акті зафіксоване порушення, а саме працевлаштування працівниці ОСОБА_1 , яка здійснювала консультування покупців та реалізацію товару. В той же час, інформація щодо оформлення ТОВ «Армстронг» трудових відносин із продавцем ОСОБА_1 відсутня, а повідомлення про прийняття даного працівника на роботу не подавались. Отже, в ході перевірки виявлено факт використання праці неоформленого працівника, що є підставою для накладення штрафних санкцій за порушення законодавства про працю відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України. Після призначення розгляду справи відповідач направив повідомлення позивачу, в якому уповноваженого представника ТОВ «Армстронг» запрошено на розгляд справи. Проте, у зв`язку із неявкою позивача на розгляд справи, відповідачем винесено спірну постанову, якою застосовано до позивача штраф за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Також відповідачем наголошено, що під час перевірки працівниками контролюючого органу відібрано пояснення у ОСОБА_1 , під яким остання не поставила підпис, у зв`язку із чим про таке зазначено на письмових поясненнях державним інспектором. Окрім цього, зазначено, що на долученому суду відео, яке знято працівниками податкового органу під час здійснення перевірки, чітко видно, як працівниця ОСОБА_1 називає своє ім`я та зазначає, що вона стажується. При цьому, вона знаходиться за стійкою для продавців-консультантів, на шиї у неї висить бейджик із емблемою та назвою магазину «YABLUKA», де здійснює свою діяльність ТОВ «Армстронг». Більше того, протягом усього часу перебування працівників ГУ ДПС в приміщенні магазину, працівниця Шумей С.В. постійно знаходилася на своєму робочому місці. Вказане, на думку відповідача, повністю підтверджує інформацію, зафіксовану актом перевірки. З огляду на вказане, відповідач просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 24-29).

13.04.2026 представник позивача подав суду через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, у якій наполягає на задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.

28.10.2025 на адресу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області надійшли матеріалами фактичної перевірки ТОВ «Армстронг» (а.с. 32-39).

Так, згідно акта фактичної перевірки від 24.10.2025 за №091070, посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення перевірки магазину «YABLUKA» за адресою вул. Незалежності, 45, м. Івано-Франківськ, встановлено порушення законодавства про працю, визначених вимогами статей 21-24 КЗпП України, а саме виявлено факт використання товариством з обмеженою відповідальністю «Армстронг» праці неоформленого працівника ОСОБА_1 , без укладення трудового договору (а.с. 34-37).

До акта долучено письмові пояснення ОСОБА_1 , у яких міститься відмітка про те, що остання відмовилась поставити підпис (а.с. 38-39).

Отримавши вказані матеріали, відповідач розпочав адміністративне провадження та листом від 30.10.2025 №ПЗ/3/7131-25 повідомив позивача про те, що уповноваженою особою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці отримано для розгляду матеріали фактичної перевірки, під час проведення якої виявлено факт використання праці неоформлених працівників та запрошено на розгляд справи (а.с. 40-42).

Крім цього, листом від 30.10.2025 №ПЗ/3/7132-25 позивача запрошено на розгляд справи про накладення штрафу за актом ДПС від 24.10.2025 №23279/09/15/РРО/45475508, на 26.11.2025 о 10:20 за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Франка, 4, 2 поверх, 220 кабінет (а.с. 43).

Вказані повідомлення про початок адміністративного провадження та запрошення на розгляд справи направлено ТОВ «Армстронг» рекомендованим повідомленням про вручення (а.с. 44-46) за адресою реєстрації, яка підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: м. Київ, проспект Берестейський, 32Б/5 (а.с. 49-50). Суд звертає увагу, що позивач у позові зазначив також саме цю адресу реєстрації ТОВ «Армстронг».

Суд встановив, що представник позивача на розгляд справи не з`явився, пояснень чи заперечень не надав, хоча повідомлявся, як уже зазначено вище, належним чином, в тому числі засобами телефонного зв`язку, що відображено в протоколі слухання від 26.11.2025 (а.с. 11).

Враховуючи виявлені порушення, відповідачем винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26.11.2025 №84-ДПС, якою, за порушення вимог статей 21-24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено на позивача штраф у розмірі 240 000,00 грн (а.с. 51-52).

Вказана постанова також направлена ТОВ «Армстронг» рекомендованим повідомленням про вручення за адресою реєстрації (а.с. 53-55).

Вважаючи протиправною спірну постанову від 26.11.2025 №84-ДПС про накладення штрафу, позивач через свого представника звернувся з даним адміністративним позовом до суду, в якому просив її скасувати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1-2 ст. 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ч. 1 ст. 259 КЗпП України постановою від 21.08.2019 №823 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначав процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, було визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю».

Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю чинним законодавством не визначений.

Водночас, відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 4 пункту 4 цього Положення передбачено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 7 Положення).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» від 12.01.2022 №14 (далі Постанова №14) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, зокрема, в Івано-Франківській області, та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, зокрема Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Підпунктом 1 пункту 3 Постанови №14 визначено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структуру, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Підпунктом 3 пункту 3 Постанови №14 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці у Тернопільській області, Управління Держпраці у Чернівецькій області.

Отже, повноваження та функції Головного управління Держпраці в Івано-Франківській області за постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 передані Південно-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, тому відповідач є уповноваженим суб`єктом здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарювання законодавства про працю.

В аспекті зазначеного, суд вважає за необхідне вказати, що згідно з частиною 2 статті 259 КЗпП України, центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з ч. 2 ст. 259 КЗпП України.

Згідно приписів п. 80.10 ст. 80, п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Таким чином, суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.

Одночасно з цим, повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Отже, суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 1 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 №2694-ХІІ визначено, що працівник це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Визначення трудового договору міститься у ч. 1 ст. 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 КЗпП України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи (абз. 2 ст. 24 КЗпП України).

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки (абз. 3 ст. 24 КЗпП України).

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абз.4 ст.24 КЗпП України).

Абзацом 1 Порядку №413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента дія сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

З аналізу наведених норм КЗпП України вбачається, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Разом з цим, суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Наведені вище висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а, від 24.01.2023 у справі №580/3948/19, від 22.11.2023 у справі №240/18367/20, від 27.06.2024 року у справі №380/761/20, від 17.09.2024 у справі №460/13803/21.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідальність за порушення законодавства про працю встановлена ст. 265 КЗпП України.

Так, відповідно до ч. 1 указаної статті посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої-третьої груп, застосовується попередження.

Абзацом 3 частини 2 вказаної статті встановлено, що вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, відповідальність за вказаною статтею настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю і зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі Порядок №509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою-сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до пункту 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи, серед іншого, накладаються на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий-надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка (пункт 4 Порядку №509).

У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку (абз. 5 п. 4 Порядку №509).

Судом встановлено, що оскаржуваною постановою накладено на позивача штраф в розмірі 240 000 грн за порушення вимог законодавства про працю, в частині фактичного допуску працівника до роботи без належного оформлення з ним трудових відносин, вчиненого повторно.

Перевіряючи наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності за допуск працівників до роботи без укладення трудового договору, згідно з оскаржуваною постановою, суд виходить з такого.

Посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення перевірки магазину «YABLUKA» за адресою вул. Незалежності, 45, м. Івано-Франківськ, встановлено порушення законодавства про працю, визначених вимогами статей 21-24 КЗпП України, а саме виявлено факт використання позивачем праці неоформленого працівника ОСОБА_1 без укладення трудового договору.

При цьому, судом при наданні оцінці встановленого порушення досліджено як матеріали перевірки (акт перевірки і пояснення ОСОБА_1 ), а також відеозапис фіксації проведення перевірки, на якому зафіксована, в тому числі, розмова державного податкового інспектора з ОСОБА_1 , яка, у свою чергу, знаходиться за стійкою для продавців-консультантів, на шиї у неї висить бейдж із емблемою та назвою магазину «YABLUKA», де здійснює свою діяльність ТОВ «Армстронг».

Також знайшли своє підтвердження доводи відповідача про те, що протягом усього часу перебування працівників ГУ ДПС в приміщенні магазину, працівниця ОСОБА_1 постійно знаходилася на своєму робочому місці.

В той же час, суд відхиляє доводи представника позивача про технічну описку контролюючого органу в частині зазначення години початку перевірки в акті, адже така є несуттєвою та не нівелює встановлений факт порушення позивачем трудового законодавства, що підтверджений матеріалами справи.

Отже, суд констатує, що перевіркою встановлено факт допуску позивачем до роботи громадянки ОСОБА_1 без укладення трудового договору, оформленого наказу чи розпорядження роботодавця та без попереднього повідомлення про прийняття його на роботу, а саме без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу, що є порушенням вимог абз. 4 ст. 24 КЗпП України та Постанови КМУ від 17.06.2015 №413.

Натомість, наведені в обґрунтування позовних вимог твердження представника позивача не спростовують встановлених фактів порушення позивачем вимог вищенаведеного трудового законодавства, а саме: допуску позивачем до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця та без попереднього повідомлення про прийняття його на роботу.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскаржена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, прийнята Південно-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та наявних доказів, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Армстронг» (код ЄДРПОУ 45475508, проспект Берестейський, будинок, 62Б, офіс, 5, місто Київ, 03113) до Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44840602, вул. Франка, 4, м. Івано- Франківськ, 76018) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.