Ухвала суду № 137382242, 12.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РОЗГЛЯДУ

12 червня 2026 року Справа № 280/4381/26 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03049, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6, ЄДРПОУ 22990368) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача з 20 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 20 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми.

Ухвалою судді від 13 травня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

27 травня 2026 року через систему "Електронний суд" представником відповідача до суду подано заяву про закриття провадження у справі (280/4381/26) у зв`язку з вирішенням Запорізьким окружним адміністративним судом спору між тим самим позивачем та відповідачем, про той самий предмет і з тих самих підстав у справі №280/8791/24. Зауважує, що позовні вимоги за період з 29 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року вже вирішено судом у справі №280/8791/24.

Також, представником відповідача до суду подано заяву про залишення позову без розгляду у справі № 4381/26 у зв`язку із пропуском строку звернення до суду із позовом у справі № 280/4381/26.

Ухвалою суду від 04 червня 2026 року у задоволенні заяви Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про закриття провадження відмовлено, заяву представника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позову без розгляду задоволено частково. Позовну заяву ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху після відкриття провадження по справі. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви строком 5 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду доказів в обґрунтування дотримання строку звернення до суду та/або заяви про поновлення пропущеного строку із обґрунтуванням та доказами поважності причин його пропуску.

09 червня 2026 року від представника позивача надійшла заява, в якій він просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом. В обґрунтування поважності пропуску зазначає, що у періоди з 29 лютого 2024 року по 04 березня 2024 року, з 14 березня 2024 року по 29 березня 2024 року, з 24 квітня 2024 року по 29 травня 2024 року, з 04 липня 2024 року по 12 липня 2024 року, з 26 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні із захворюваннями серцево-судинної системи, зокрема, ІХС. Стенокардія напруження ІІІ ФК. Нестабільна стенокардія з 26 серпня 2024 року по 28 квітня 2024 року МН І-ІІ ст. Пароксимальна форма ФП, нормосистолічний варіант (ХМ ЕКГ від 08 серпня 2024 року) СНА2DS2Vasc 2б. HAS BLED 1б. Шлуночкова екстрасистолічна аритмія. Гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, ступінь 3, ризик 4. СН ІІ А статтею з помірно зниженою ФВ ЛШ (ФВ 49%). Цереброваскулярна хвороба. Стан після ТІА в ВББ (23.05.2024) на фоні дисцикуляторної гіпертонічної енцефалопатії ІІІ ст. з розсіяною дрібновогнищевою симртоматикою. Хронічний вірусний гепатит С з мінімальною лабораторною активністю, помірними порушеннями функції живлення. Гепато-лієнальний синдром. За довідкою військово-лікарської комісії ВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» від 03 травня 2024 року №570 Позивача визнано обмежено придатним до військової служби. Відповідно до Довідки до акта огляду МСЕК, серія 12 ААГ №828309, 17 вересня 2024 року позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності, яка пов`язана із захистом Батьківщини, безстроково. Пунктом 12 даної довідки протипоказано важку фізичне працю, статико-динамічні навантаження (тривале перебування в одній позі, підняття вантажів, ходьба, фізичні вправи), що мають низку протипоказань, пов`язаних із порушенням функцій опорно-рухового апарату та серцево-судинної системи, за пунктом 13 рекомендовано нагляд кардіолога та сімейного лікаря. Результати лікування після звільнення з військової служби не призвели до поліпшення стану здоров`я позивача. Таким чином, тривале лікування, тяжкий стан здоров`я, встановлення інвалідності та обмеження життєдіяльності є об`єктивними, непереборними та підтвердженими належними доказами обставинами, які істотно ускладнили та фактично унеможливили Позивача своєчасно приділяти увагу справам пов`язаним з порушеннями виплати належного грошового забезпечення. Окрім того, вказує, що при звільненні позивачу був виданий грошовий атестат, який не містив інформації про порядок визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за кожен місяць спірного періоду, не містив відомостей щодо застосованого розміру прожиткового мінімуму та не давав можливості встановити правильність проведених відповідачем нарахувань.

10 червня 2026 року від представника відповідача на адресу суду надійшли заперечення проти поновлення позивачу строку звернення до суду із позовом в обґрунтування якого вказано, що доводи позивача про дату, коли йому стало відомо про розмір грошового забезпечення, не відповідають дійсним обставинам справи.

Розглядаючи питання дотримання строку звернення до адміністративного суду, суд прийшов до переконання про необхідність залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 240/3609/23, від 04 травня 2023 року (справа №560/3294/22), від 19 січня 2023 року (справа № 460/17052/21), зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Водночас, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX), тобто до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частину другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: " Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина 2 статті 233 КЗпП України).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення (основі види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, компенсаційні виплати) за період з 20 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року із застосуванням фіксованого показника в розмірі 1762,00 грн, а не із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року.

Спірні правовідносини щодо строку звернення до суду із цим позовом регулюються діючою нормою частини 2 статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Зокрема, правила застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України були предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

У цій постанові, серед іншого, Судова палата сформувала підхід до застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та вказала, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 520/6976/24.

З автоматизованої системи документообігу суду судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом № 280/8791/24, в якому просив здійснити Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату позивачеві розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, надбавки за виконання функцій державного експерта, надбавки за особливості проходження служби та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 07 жовтня 2021 року по 31 серпня 2024 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року позов задоволено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 280/8791/24 апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року в адміністративній справі № 280/8791/24 скасовано.

Вказаною постановою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 19 травня 2023 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про бюджет на відповідний календарний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому, звертаючись до суду із позовом у справі №280/8791/24 позивач на сторінці 5 позовної заяви вказав, що йому стало відомо, що обчислення розміру його грошового забезпечення за період з 07 жовтня 2021 року по 31 серпня 2024 року здійснювалося, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Крім того, з автоматизованої системи документообігу суду судом встановлено, що позивач звертався із тотожним позовом у межах розгляду адміністративної справи № 280/6263/25, де ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року позивачу було повернуто позовну заяву у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Отже дані обставини підтверджують, що на момент подання позову до суду у справі № 280/8791/24, тобто станом на вересень 2024 року, позивачу достименно було відомо з яких складових складається грошове забезпечення та їх розміри виражені у грошовому виразі, а відтак доводи представника позивача про те, що позивачу лише у березні 2026 року стало відомо про неправильне обчислення розміру його грошового забезпечення не відповідають дійсним обставинам справи.

Суд не заперечує того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, а також про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак, таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 520/6976/24.

Отже дані обставини на переконання суду підтверджують, що вказана справа не потребувала значних зусиль, збирання доказів тощо, що унеможливило б звернутися до суду із позовом у межах визначеного законом процесуального строку звернення до суду.

Відтак реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою за оспорюваний період з 20 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Повторне звернення представника позивача до відповідача із адвокатським запитом щодо отримання інформації про нарахування та виплату грошового забезпечення за спірний період не змінює момент, коли позивач вперше дізнався про порушення свого права щодо неналежного нарахування та виплати грошового забезпечення, що слугувало підставою для звернення до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом у справі № 280/8791/24 та у справі № 280/6263/25.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

У заяві про поновлення строку звернення до суду із позовом у справі № 280/438126 представник позивача вказує, що у періоди з 29 вересня 2024 року по 04 березня 2024 року, з 14 березня 2024 року по 29 березня 2024 року, з 24 квітня 2024 року по 29 травня 2024 року, з 04 липня 2024 року по 12 липня 2024 року, з 26 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні із захворюваннями серцево-судинної системи, зокрема, ІХС. Стенокардія напруження ІІІ ФК.

В той же час, лікування позивач проходив до його звільнення із військової служби. Окрім того, наявність проблем із здоров`ям не було перешкодою звернення до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом у справі № 280/8791/24 та у справі № 280/6263/25.

З огляду на вказане, зазначена позивачем причина пропуску строку звернення до суду з позовом, не може бути віднесена до поважних, адже ця обставина не мала жодного впливу на фізичну можливість заявника вчинити процесуальну дію по зверненню до суду у тримісячний строк звернення до суду із іншими позовами стосовно перерахунку його грошового забезпечення, зокрема № № 280/8791/24, 280/6263/25. У всіх випадках звернення до суду позивач користувався послугами представників.

З огляду на викладене суд прийшов до переконання про те, що доказів на підтвердження того, що існували об`єктивні обставини, які створили перешкоди та унеможливили позивача вчасно звернутися до суду за захистом прав, позивачем не надано, а відтак суд прийшов висновку, що звернення до суду із позовом залежало виключно від волевиявлення позивача з момент коли він дізнався про порушення свого права, вересень 2024 року, звернувшись до суду із позовом у справі № 280/8791/24.

Доступ до правосуддя включає не лише можливість подати заяву до суду. На відміну від права на справедливий суд, право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може бути обмежено, зокрема, задля забезпечення нормального функціонування судової системи. Це включає часові обмеження, фінансовий тягар, вимоги щодо форми звернення тощо.

Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначено, доказів на їх підтвердження не надано.

Враховуючи те, що позивачем не подано доказів існування об`єктивних, непереборних та незалежних від волі позивача обставин, які б перешкоджали йому звернутися до суду у визначений законом строк, суд не вбачає правових підстав для визнання причин пропуску строку поважними.

Підсумовуючи викладене, суд уважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права щодо виплати періодичних платежів у повному розмірі та не наведено поважності причин його пропуску, а тому немає правових підстав для поновлення такого строку.

В силу положень пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За викладених обставин, суд уважає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України.

Керуючись статтями 122, 123, 240, 241-243, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та відмовити ОСОБА_1 у поновленні такого строку.

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03049, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6, ЄДРПОУ 22990368) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Копію даної ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення ухвали у повному обсязі.

Ухвалу складено та підписано 12 червня 2026 року.

Суддя Д.В. Татаринов