Рішення № 137381229, 15.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 рокуСправа №160/2331/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 047150030270 від 10 грудня 2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.08.1984, а саме: з 01.01.2004 по 31.12.2010, з 01.01.2013 по 31.01.2013, а також період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку, з 15.01.1994 по 15.01.1997, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 грудня 2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернулася із заявою і документами в підтвердження стажу про призначення пенсії за віком, проте Головним управлінням Пенсійного фонду відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на неможливість зарахувати всі періоди роботи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 року відкрито провадження у справі №160/2331/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у відзиві на позовну заяву, заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав наведених в оскаржуваному рішенні.

Ухвалою суду від 09.04.2026 продовжено процесуальний строк розгляду справи на розумний строк , достатній для всебічного та повного розгляду справи.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 02.12.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою і документами про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яким прийнято 10.12.2025 рішення №047150030270 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

При прийнятті рішення Головне управління Пенсійного фонду виходило з наступного.

Пенсійний вік, визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить 60 років. Необхідний страховий стаж становить 32 роки

Вік заявника 60 років 10 місяців 15 днів.

Страховий стаж особи становить 28 років 06 місяців 22 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

-період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку, оскільки в свідоцтві про народження НОМЕР_2 від 10.01.2025 відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутня інша інформація про факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Для зарахування необхідно долучити документи, що підтверджують факт догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, вважаючи його протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду .

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV).

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За умовами ч.1 ст. 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років

За ч. 1 ст. 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Статтею 62 закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 N 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).

Відповідно до п. 1.1 Інструкції №58 , трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За п. 2.2. Інструкції №158 до трудової книжки вносяться, зокрема:

відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження;

відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.(п.2.4 Інструкції №158).

Спірним є питання щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів роботи: з 01.01.2004 по 31.12.2010; з 01.01.2013 по 31.01.2013, що вбачається з форми РС-право.

Дослідивши записи копії трудової книжки НОМЕР_1 від 21.08.1984 судом встановлено, що ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнята продавцем продовольчих товарів до п/п ОСОБА_2 , свідоцтво про реєстрацію від 18.12.1996 відповідно до трудового договору № 21 від 16.01.2002 (запис №8);

30.09.2012 звільнена за власним бажанням, ст.38 КЗпП України відповідно до трудового договору № 21 від 16.01.2002 ; знято з реєстрації 02.10.2012 року (запис №9);

01.11.2012 прийнята продавцем по трудовому договору №04011200633 з ФОП ОСОБА_3 , зареєстрованому в Апостолівському РЦЗ (запис 10);

31.05.2014 звільнена за згодою сторін згідно ст.36 п.1 КЗпП України, трудовий договір № 04011200633 знято з реєстрації (запис 11).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( Порядок №637).

За п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Приписами п. 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.

Позивач зазначає, що в усній формі відповідачем було роз`яснено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.01.2004 по 31.12.2010 та з 01.01.2013 по 31.01.2013, так як в Індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні відомості про сплату страхових внесків.

У спірному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не наведено причин незарахування вказаного періоду.

Разом з тим робота позивача у даний період підтверджена записами трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Факт роботи позивача у ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 підтверджується трудовим договором № 21 від 16.01.2002 року, укладеного позивачем з ФОП ОСОБА_2 , який був зареєстрований у Апостолівському РЦЗ, відповідно до якого позивач працювала з 16.01.2002 року по 30.09.2012 року, після чого трудовий договір було розірвано, а також трудовим договором № 04011200633 від 01.11.2012 року, укладеного з ФОП ОСОБА_3 , який був зареєстрований у Апостолівському РЦЗ, відповідно до якого позивач працювала з 01.11.2012 року по 31.05.2014 рік, після чого трудовий договір було розірвано.

Суд звертає увагу на те, що у трудовому договорі № 21 від 16.01.2002 неправильно зазначено прізвище позивача « ОСОБА_4 » замість правильного « ОСОБА_5 » і допущено описку при зазначенні ідентифікаційного коду. Зазначено « НОМЕР_3 », замість правильного « НОМЕР_4 ».

Вказані описки спростовуються даними паспорту і ідентифікаційним кодом позивача.

Крім того, зазначення у трудових договорах даних паспорту позивача підтверджують, той факт, що саме вона працювала за вказаними договорами.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Суд також вважає необхідним вказати, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону України №1058-IV.

Статтею 1 Закону № 1058-IVвизначено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 3,ч. 4 ст. 24 Закон України № 1058-IVперіоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено в ч. 1 ст. 20 Закону №1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, у ч. 10 ст. 20 Закону № 1058 вказано, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень ст. 106 Закону № 1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, за змістом вищенаведених норм обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а, отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів її роботи.

Вказане узгоджується з правовим висновком у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає протиправним незарахування відповідачем до трудового стажу позивача періодів роботи з 01.01.2004 по 31.12.2010, з 01.01.2013 по 31.01.2013.

Щодо незарахування відповідачем періоду по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку, з посиланням на те, що в свідоцтві про шлюб, яке було долучено для підтвердження зміни прізвища, ім`я не відповідає паспортним даним заявника, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. "ж" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (Порядок № 637).

Так, відповідно до п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За п. 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3- річного віку мати не працювала.

Статтею 181 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла у спірному періоді) встановлено, що частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині четвертій статті 179 цього Кодексу, повністю або частинами в межах встановленого строку і оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років - частина друга статті 179) зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. В стаж роботи, що дає право на щорічні оплачувані відпустки, час відпусток по догляду за дитиною не зараховується.

Тобто, за законодавством, яке діяло на час догляду позивачем за дитиною до досягнення нею три річного віку, до загального стажу роботи зараховувався час оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років відповідно до статті 179 КЗпП), а також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Позивачем надано копію повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 10.01.2025 про народження у неї ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_6 .

Надання позивачем свідоцтва про народження дитини є достатнім для підтвердження часу догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, відповідно до вимог пункту 11 Порядку №637.

Вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.

Враховуючи наведене, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в призначенні пенсії позивачу є протиправним і підлягає скасуванню.

За приписами ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає частковому задоволенню.

На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду із позовом сплачено судовий збір у сумі 1064,96 грн., що підтверджується квитанцією ІD 3135-8281-4659-7587 від 01.02.2026.

Суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи задоволення позову вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 047150030270 від 10 грудня 2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.08.1984, а саме: з 01.01.2004 по 31.12.2010, з 01.01.2013 по 31.01.2013, а також період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку, з 15.01.1994 по 15.01.1997, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 грудня 2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона