Рішення № 137374532, 15.06.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/2853-б/24 (926/1382/26)

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ Роско Груп, м.Чернівці

до фізичної особи підприємця Каражова Сергія Васильовича, с.Василівка Одеської області

про стягнення донарахованого розміру 3% річних та інфляційних втрат в сумі 31 416,93 грн

в межах справи

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю Роско Груп, м. Чернівці

про банкрутство

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ Роско Груп. Постановою від 07.05.2025 припинено процедуру розпорядження майном, визнано ТОВ Роско Груп банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В.

08.04.2026 через систему Електронний суд надійшла позовна заява ТОВ Роско Груп в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з відповідача донарахованого розміру 3% річних та інфляційних втрат сумі 31 416,93 грн у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійснення виконання грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду у межах справи 926/2853-б/24 та відкрито провадження у справі № 926/2853-б/24 (926/1382/26). Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав до суду 13.04.2026 відзив на позов, в якому просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

14.04.2026 позивач подав додаткові пояснення по справі, де вважає доводи відповідача про пропущення строку позовної давності помилковим та безпідставними.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, під час виконання обов`язків ліквідатора по справі про банкрутство ТОВ «РОСКО ГРУП» стало відомо, що розмір дебіторської та кредиторської заборгованостей Товариства збільшився протягом останніх років.

Товариство направляло отримані від реалізації товарів та наявні кошти на безпідставне перерахування на користь різного роду Одержувачів, при цьому не розраховувалось зі своїми постачальниками, а також не здійснювало виконання існуючих грошових зобов`язань.

Так, на сьогодні за результатами вжитих арбітражним керуючим заходів в межах справи №926/2853-б/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» отримано інформацію у вигляді банківських виписок від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «ОТПБАНК».

Виходячи із аналізу отриманої та наявної інформації щодо активів Боржника та розпорядженням ними останнім до порушення справи про банкрутство, а також відповідно до банківських виписок встановлено, що фізичною особою підприємцем Каражовим Сергієм Васильовичем із поточного рахунку ТОВ «РОСКО ГРУП», відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було отримано грошові кошти відповідно до наступної інформації/даних:

- 19.10.2018 за госптовари, по рах.№ЧП-000661 від 16.10.2018 Без ПДВ на суму 25031,43 грн.

У зв`язку із проведенням ліквідаційної процедури у справі №926/2853-б/24 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» та у відповідності до норм/положень Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатором Позивача було направлено на адресу Відповідача вимогу вих. №802/25 від 18 листопада 2025 року про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості).

Однак, вимога позивача залишена без задоволення.

Позивач зазначає, що враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами цивільно правового договору у встановленому законом порядку, перераховані ТОВ «РОСКО ГРУП» на рахунок фізичної особи - підприємця Каражова Сергія Васильовича грошові кошти в сумі 25031,43 грн, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що в день їх перерахування безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, із наступного дня після їх отримання підлягають поверненню на користь ТОВ «РОСКО ГРУП».

У зв`язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ФОП Каражов Сергій Васильович грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів), 10 січня 2026 року ТОВ «РОСКО ГРУП» звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою про стягнення із ФОП Каражов Сергій Васильович суми заборгованості у розмірі 25 031,43 грн. як безпідставно отриманих коштів 19 жовтня 2018 року.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області по справі №926/2853-б/24 (926/124/26) від 17 березня 2026 року, задоволено позовні вимоги ТОВ «РОСКО ГРУП» до ФОП Каражов Сергій Васильович про стягнення заборгованості у розмірі 25 031,43 грн. у зв`язку із неналежним та несвоєчасним здійснення виконання грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).

27 березня 2026 року, на виконання Рішення Господарського суду Чернівецької області по справі №926/2853-б/24 (926/124/26) від 17 березня 2026 року, ФОП Каражов Сергій Васильович на користь ТОВ «РОСКО ГРУП» здійснено перерахування коштів, зокрема, суми у розмірі 25 031,43 грн.

Даний факт підтверджується доданою платіжною інструкцією №938 від 27 березня 2026 року на суму 25 031,43 грн.

Отож , в період із 20 жовтня 2018 року (наступна дата після виникнення обов`язку повернення коштів) по 26 березня 2026 року (дата, що передує погашення суми основного боргу) мало місце існування зі сторони Відповідача прострочення виконання грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).

Сума нарахованих 3% річних становить 5592,90 грн.

Сума нарахованих інфляційних втрат становить 25824,03 грн.

Отже, рішення Господарського суду Чернівецької області по справі №926/2853-б/24 (926/124/26) від 17 березня 2026 року є таким, що набрало законної сили 07.04.2026.

Під час розгляду справи №926/2853-б/24 (926/124/26), судом було встановлено, що оскільки перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача в сумі 25031,43 грн., як оплата за шини, відбулось поза межами договору, то такі кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак вимога позивача про повернення коштів у розмірі 25031,43 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, по поверненню позивачу безпідставно набутих коштів у розмірі 25031,43 грн підтверджується рішенням Господарського суду Чернівецької області по справі №926/2853-б/24 (926/124/26) від 17 березня 2026 року за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду Чернівецької області по справі №926/2853-б/24 (926/124/26) від 17 березня 2026 року було виконано в повному обсязі відповідачем 27.03.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №938 від 27.03.2026.

Відтак, оскільки відповідачем зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів виконано лише 27.03.2026, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 5592,90 грн, інфляційних втрат 25824,03 грн за період з 20.10.2018 по 26.03.2026, які нараховані на суму безпідставно набутих коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, відтак позивачем нараховано 3% річних в сумі 5592,90 грн та інфляційні втрати у розмірі 25824,03 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

При цьому, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, викладала висновки щодо питання застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення позадоговірного зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 536 та частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України зазначила, що термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Погодившись із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, застосовуються приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов`язання відповідача перед позивачем з повернення безпідставно набутих коштів виконано відповідачем лише 27.03.2026, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв`язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Виходячи з викладеного, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних за допомогою калькулятора ipLex за період з 20.10.2018 по 26.03.2026 та встановлений рішенням суду борг, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 5581,65 грн, в іншій частині вимог про стягнення 11,25 грн. 3% річних суд відмовляє за їх безпідставністю.

Перевіривши за допомогою калькулятора ipLex наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2026 року, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 2043,72 грн. в іншій частині вимог про стягнення 23780,31 грн. інфляційних втрат суд відмовляє за їх безпідставністю.

Що ж до заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то слід зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила таке:

« 76. Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

77. За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

78. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

79. Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

80. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

81. Таким чином, з огляду на вище наведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

82. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження №12-46гс22).

90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

93. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

97. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

98. За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками».

Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» №4434-IX від 14.05.2025 року пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Закон №4434-IX від 14.05.2025 року набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 03.09.2025, а з 04.09.2025 строк позовної давності був поновлений.

Відтак, у цій справі, станом на 02.04.2020 позовна давність щодо вимог про стягнення заборгованості, інфляційних втрат і 3% річних не спливла, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (пункт 97 постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення компенсаційні втрати.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця Каражова Сергія Васильовича, ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» (58000, місто Чернівці, вулиця Головна, будинок 122А; ідентифікаційний код 36063919) 5581,65 грн три процента річних, 2043,72 грн інфляційних втрат та 646,20 грн судового збору.

3. В частині вимог про стягнення 11,25 грн. 3% річних, 23780,31 грн інфляційних втрат відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2026.

Суддя В.В.Дутка