Рішення № 137374063, 15.06.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/676/26

Провадження № 2/135/508/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

15.06.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижин в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідача

ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року у розмірі 14 012 грн 50 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 жовтня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 560383-КС-001 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» виконало свої зобов`язання за вказаним договором та надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 5 000 грн шляхом перерахування на його банківську картку № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, у результаті чого станом на 07.04.2026 утворилася заборгованість у загальній сумі 14 012 грн 50 коп., яка складається із заборгованості за: тілом кредиту 4 450 грн; процентами 6 342 грн 50 коп.; процентами, які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України 2 500 грн та комісією 720 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідач заборгованість у зазначеному розмірі, а також судові витрати, що становлять 2 662 грн 40 коп. судового збору.

Відповідач ОСОБА_1 відзив на позовну заяву до суду не подав, водночас подав до суду заяву, у якій зазначив, що позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 4 450 грн. У задоволені інших позовних вимог просить відмовити, врахувавши те, що на нього розповсюджуються пільги як на призваного за мобілізацією військовослужбовця.

ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви (клопотання) учасників справи

27 квітня 2026 року суд ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та постановив здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк. Цією ж ухвалою за клопотанням представника позивача суд витребував докази від банківської установи, які надійшли на адресу суду 28 квітня 2026 року.

Представник позивача Дармограй А.Т. у позовній заяві просить розгляд справи проводити за її та позивача відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі й просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 подав заяву, у якій просить розгляд справи проводити за його відсутності, висловив свою позицію щодо заявлених вимог.

Суд уважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, оскільки учасники скористалися своїми процесуальними правами та виклали свої правові позиції.

З огляду на викладене, а також згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд не здійснює фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що 04 жовтня 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 560383-КС-001 про надання кредиту (а.с. 2939).

Того ж дня, 04 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 прийняв (акцептував) зазначену пропозицію на умовах, визначених офертою. Прийняття пропозиції підтверджено введенням одноразового ідентифікатора «UA-3952» та підписанням договору електронним підписом, як це передбачено законодавством (а.с. 4049).

Згідно з витягом від 07 квітня 2026 року, у персональних даних, вказаних ОСОБА_1 в анкеті клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі, зазначено прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, РНОКПП, номер телефону, адресу електронної пошти, банківську картку № НОМЕР_1 для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання. Крім того, відповідач зазначив бажану суму кредиту 5 000 грн та дату отримання кредиту 04 жовтня 2025 року (а.с. 51).

Отже 04 жовтня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 560383-КС-001 (а.с. 19-28), за умовами якого відповідачу було надано кредит у сумі 5 000 грн (п. 2.1) на строк 24 тижні (п. 2.3) із терміном дії договору до 21.03.2026 (п. 2.8).

Сторони погодили: стандартну процентну ставку 1 % в день (п. 2.4); комісію за видачу кредиту - 1 000 грн (п. 2.5). У разі прострочення виконання грошового зобов`язання, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 700 000% процентів річних від суми заборгованості в силу положень ст. 625 ЦК України. Проценти річних нараховуються на суму заборгованості за кожен день прострочення у сумі, що не перевищує 2 % від неповернутої позичальником суми кредиту (п. 7.5).

Договір № 560383-КС-001підписано відповідачем 04 жовтня 2025 року о 05:15:54 шляхом введення одноразового ідентифікатора «UA-3952» через інформаційно-телекомунікаційну систему позивача. Під час підписання договору відповідач повторно підтвердив свої персональні дані та банківські реквізити. Одночасно з укладенням договору відповідач підписав також паспорт споживчого кредиту (а.с. 1518). З вказаних документів убачається, що до складу загальних витрат за кредитом включено комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом, визначено орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, порядок і строки погашення кредиту, розмір та строки внесення платежів, а також наслідки невиконання чи неналежного виконання зобов`язань. Підписавши зазначені документи, відповідач підтвердив ознайомлення з умовами кредитування та погодився з ними. На а.с. 53-65 Правила надання споживчих кредитів для продуктів «Кредит 4 місяці» та «Кредит 6 місяців» ТОВ «Бізнес Позика» (в редакції від 30 вересня 2025 року).

Візуальна форма послідовності дій клієнта у системі ТОВ «Бізнес Позика» підтверджує зазначені обставини (а.с. 50).

28 квітня 2026 року АТ «Універсал Банк» листом № БТ/Е-17023 (а.с. 95) повідомило суд, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 . Також надано виписку по вказаному картковому рахунку за період з 04 жовтня 2025 року по 21 березня 2026 року (а.с. 96-103), яка підтверджує факт отримання відповідачем коштів в кредит у загальній сумі 5 000 грн, та користування ними.

Також на підтвердження перерахування коштів відповідачу згідно з кредитним договором № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року, позивачем надано лист за підписом директора ТОВ «ПрофітГід» (а.с. 52).

Згідно з розрахунком заборгованості (а.с. 12-13), наданим позивачем, станом на 07.04.2026 загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року становить 14 012 грн 50 коп., яка складається із заборгованості за: тілом кредиту 4 450 грн; процентами 6 342 грн 50 коп.; процентами, які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України 2 500 грн та комісією 720 грн.

Вказана сума підтверджена також довідкою позивача за підписом директора товариства (а.с. 14).

Відповідач ОСОБА_1 на підтвердження обставин поширення на нього положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надав наступні докази: копію довідки за формою 5, виданої військовою частиною НОМЕР_3 від 20.03.2025 року за № 76/1718, відповідно до якої він з 21.11.2025 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у вказаній військовій частині (а.с. 116); копію військового квитка серії НОМЕР_4 (а.с. 117-125).

Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором. На момент розгляду справи відповідач не надав суду жодних доказів сплати зазначеної заборгованості.

IV. Норми права, які застосовує суд, та мотиви їх застосування

4.1. Укладення електронного договору про споживчий кредит

Загальні вимоги до чинності правочину встановлені статтею 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства та його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин вчиняється у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин презюмується правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції та встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 цього Закону електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх цивільних прав і обов`язків і оформлена в електронній формі; такий договір укладається і виконується у порядку, передбаченому, зокрема, Цивільним кодексом України.

Частина третя статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що електронний договір укладається шляхом направлення пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) іншою стороною; такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила оферту, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до цієї норми відповідь про акцепт, зокрема, може надаватися шляхом заповнення електронної форми з накладенням електронного підпису у порядку, визначеному статтею 12 вказаного Закону, або шляхом вчинення дій, які в інформаційній системі прямо визначені як прийняття пропозиції.

За пунктами 12, 13 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і яка використовується як електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні. Згідно зі статтею 12 цього Закону електронний правочин вважається підписаним, зокрема, у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Суд установив, що 04 жовтня 2025 року відповідач в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Бізнес Позика» подав електронну заявку на отримання кредиту, після чого до вказаного особистого кабінету відповідача кредитодавець надіслав одноразовий ідентифікатор (цифровий код). Введення відповідачем цього одноразового коду в інформаційній системі позивача слугувало підтвердженням його акцепту пропозиції укласти кредитний договір № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року в електронній формі. Зміст укладеного договору (графік платежів, паспорт споживчого кредиту) відображені у файлах особистого кабінету та роздруковані в матеріалах справи.

Із зазначених документів убачається, що до моменту укладення кредитного договору відповідачу було надано інформацію, передбачену статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема дані про реальну річну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, графік платежів, розмір і строки внесення обов`язкових платежів, а також наслідки невиконання зобов`язань. Підписавши зазначені документи електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідач підтвердив, що був обізнаний з основними умовами кредитування та погодився з ними.

Правові висновки щодо допустимості укладення цивільно-правових договорів у сфері споживчого кредитування в електронній формі з використанням одноразових ідентифікаторів неодноразово висловлювалися у практиці Верховного Суду. Так, у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказано, що підписання договору одноразовим паролем-ідентифікатором є належним способом волевиявлення сторони, а договір, укладений за правилами Закону України «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Аналогічні підходи викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

З урахуванням наведеного, а також того, що будь-яких позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним чи нікчемним у цій справі не заявлено, підстав вважати, що презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 ЦК України, спростована, суд не вбачає. Отже, кредитний договір № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року є належним чином укладеним в електронній формі, відповідає вимогам закону щодо форми правочину і є обов`язковими для виконання сторонами. На підтвердження факту надання кредиту матеріали справи містять документ, за яким відповідачу були перераховані кредитні кошти (загальна сума 5?000 грн) на вказаний ним банківський рахунок. Переказ коштів здійснювався через сертифіковані платіжні системи з дотриманням вимог безпеки (стандарт PCI DSS), що гарантує належне зарахування суми на рахунок позичальника. Отже, відповідач отримав за цим договором грошові кошти в обумовленому розмірі, у зв`язку з чим зобов`язаний повернути їх та сплатити передбачені договором платежі у встановлені строки.

4.2. Розрахунок заборгованості та доказування її розміру

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти. За пунктами 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, і докази на їх підтвердження.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року в розмірі 14 012 грн 50 коп., яка, за поданим розрахунком, складається із заборгованості за тілом кредиту 4 450 грн, за процентами 6 342 грн 50 коп., за процентами, які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України 2 500 грн та за комісією 720 грн. Подані позивачем договір та розрахунок заборгованості свідчать, що відповідачу надано кредит у сумі 5 000 грн строком на 24 тижні (з 04.10.2025 по 21.03.2026).

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 4 450 грн. У задоволені інших позовних вимог просить відмовити, посилаючись на те, що на нього розповсюджуються пільги як на призваного за мобілізацією військовослужбовця.

Суд бере до уваги, що відповідач позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 4 450 грн (з урахуванням частково сплачених коштів) визнав, і таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб. За цих обставин суд вважає доведеними обсяг заборгованості за основним боргом; питання правомірності стягнення процентів, комісії та процентів, які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України, оцінюється окремо з огляду на спеціальне законодавство про споживче кредитування, а також приписи ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

4.3. Щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом

Позивач просить стягнути заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 6 342 грн 50 коп., які нараховані відповідачу за умовами кредитного договору за період з 04.10.2025 по 21.03.2026.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості свідчить про те, що проценти за користування кредитом у розмірі 6 342 грн 50 коп. були нараховані відповідно до умов кредитного договору № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року та в період його дії - 04.10.2025 по 21.03.2026.

Водночас відповідач ОСОБА_1 не погоджується зі стягненням з нього заборгованості за процентами за користування кредитом. На обґрунтування своїх заперечень зазначає, що відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», він має право на їх списання.

У частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Цей припис Закону є самостійною нормою і дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-цта від 11 грудня 2019 року у справі №521/7927/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Із змісту згаданої постанови Верховного Суду вбачається, що позовні вимоги в частині стягнення процентів не можуть бути задоволені судом, якщо буде встановлено (шляхом доведення обставин), що боржник (позичальник) має право на пільги згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а без встановлення наявності у позичальника пільг є всі підстави для стягнення процентів.

Відповідачем ОСОБА_1 надано копію довідки за формою 5, видану військовою частиною НОМЕР_3 від 20.03.2025 року за № 76/1718, відповідно до якої він з 21.11.2025 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у вказаній військовій частині (а.с. 116) та копію військового квитка серії НОМЕР_4 (а.с. 117-125).

Тобто з поданих документів вбачається, що на момент укладення кредитного договору № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року відповідач ОСОБА_1 не набув статусу військовослужбовця і на нього не розповсюджувались пільги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас в період дії кредитного договору № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року (04.10.2025 по 21.03.2026), а саме з 21.11.2025 ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, яку проходить і на даний час. Отже, на військовослужбовця ОСОБА_1 з 21.11.2025 почали розповсюджувались пільги, встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема положеннями частини 15 статті 14 вказаного Закону, за якими проценти за користування кредитом не нараховуються на весь час призову військовослужбовців.

За таких обставин, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 958 грн (з урахуванням частково сплачених коштів за цей період) - сума процентів за користування кредитом за період з 04 жовтня по 20 листопада 2025 року. Водночас суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 21 листопада 2025 по 21 березня 2026 року у розмірі 5 384 грн 50 коп. (6 342 грн 50 коп. 958 грн), оскільки на відповідача у вказаний період поширювалася дія положень ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

4.4. Щодо вимоги про стягнення комісії за надання кредиту

Позивач просить стягнути заборгованість за комісією за надання кредиту у розмірі 720 грн, яка нарахована відповідачу за умовами кредитного договору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом, зокрема, включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, законом прямо передбачено право кредитодавця встановлювати в договорі про споживчий кредит комісії як складові загальних витрат за кредитом.

Постановою Правління Національного банку України від 11 лютого 2021 року № 16 затверджено Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до пункту 5 цих Правил кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, у тому числі щодо вартості додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, тлумачачи зазначені норми, дійшла висновку, що така форма витрат, як комісія у складі загальних витрат за кредитом (у тому числі комісія за надання кредиту), прямо передбачена законодавством; її розмір визначається кожним кредитодавцем індивідуально та закріплюється в умовах договору і внутрішніх документах фінансової установи.

У кредитному договорі № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року сторони погодили, що позичальник сплачує одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 1 000 грн (пункт 2.5).

Суд встановив, що відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором кредитний договір, графік платежів та паспорт споживчого кредиту, в яких відображено інформацію про існування та розмір одноразової комісії за надання кредиту. Підписання цих документів свідчить про те, що відповідач отримав необхідну інформацію про структуру загальних витрат за кредитом, у тому числі про обов`язок сплати зазначеної комісії, та погодився з відповідними умовами кредитування.

Умови кредитного договору № 560383-КС-001 та пов`язаних із ним документів (паспорт споживчого кредиту) не свідчать про те, що одноразова комісія за надання кредиту включає плату за послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», або що вона приховує плату за інформацію, яка має надаватися безоплатно. Натомість така комісія є частиною плати за користування кредитом, визначеною як складова загальних витрат за споживчим кредитом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що включення до умов кредитного договору обов`язку позичальника сплатити комісію за надання кредиту в розмірі 1 000 грн та подальше витребування цієї суми позивачем відповідає вимогам спеціального законодавства, яке регулює споживче кредитування, і не суперечить статті 228 ЦК України. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за одноразовою комісією за надання кредиту в розмірі 720 грн (з урахуванням частково сплачених коштів) є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

4.5. Щодо вимоги про стягнення процентів, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за процентами, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України, у розмірі 2 500 грн.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.5 кредитного договору № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року сторони погодили, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 700 000% процентів річних від суми заборгованості в силу положень ст. 625 ЦК України. Проценти річних нараховуються на суму заборгованості за кожен день прострочення у сумі, що не перевищує 2 % від неповернутої позичальником суми кредиту. Отже, на рівні договору передбачено застосування процентів річних як заходу відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлює, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 зроблено висновок, що дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється на зобов`язання, які виникають, зокрема, з договорів позики та кредитних договорів, у тому числі договорів про споживчий кредит. Верховний Суд зазначив, що законодавець запровадив спеціальні наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії воєнного стану, які полягають у звільненні позичальника від відповідальності за частиною другою статті 625 ЦК України та від обов`язку сплачувати неустойку, а також у списанні нарахованих з 24 лютого 2022 року сум неустойки та інших аналогічних платежів. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на території України з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан, строк дії якого надалі неодноразово продовжувався і який діє на момент розгляду справи. Кредитні правовідносини між сторонами у справі виникли вже в умовах дії воєнного стану, а проценти на підставі статті 625 ЦК України у розмірі 2 500 грн, заявлені до стягнення, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання в цей період.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який виключає можливість стягнення з позичальника процентів, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання, починаючи з 24 лютого 2022 року, а отже нараховані суми вказаних процентів підлягають списанню кредитодавцем. За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України, у розмірі 2 500 грн не підлягає задоволенню.

Висновки

З урахуванням наведеного та встановленого судом невиконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню. Підлягає стягненню заборгованість у розмірі 6 128 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 4 450 грн, за процентами 958 грн та за комісією 720 грн. У решті позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за: процентами за користування кредитом за період з 21 листопада 2025 по 21 березня 2026 року у розмірі 5 384 грн 50 коп. та процентами, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України, у розмірі 2 500 грн, а всього на загальну суму 7 884 грн 50 коп., з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення, слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат між сторонами

Судом встановлено, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 2?662 грн 40 коп., що підтверджується платіжним документом від 15.04.2026 (а.с. 11).

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позов задоволено частково у розмірі 6 128 грн із заявлених 14 012 грн 50 коп., що становить 43,73% від суми позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 164 грн 27 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Решту судового збору в сумі 1 498 грн 13 коп. слід залишити за позивачем.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 25, 7, 8, 1013, 81, 83, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263265, 268, 273, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 560383-КС-001 від 04 жовтня 2025 року у розмірі 6 128 (шість тисяч сто двадцять вісім) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 1 164 (одну тисячу сто шістдесят чотири) грн 27 коп. судового збору.

У задоволені іншої частини позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ладижинський міський суд Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», місце знаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 41084239;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення складено та підписано суддею 15.06.2026.

Суддя