Ухвала суду № 137373787, 09.06.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"09" червня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/534/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О., за участю секретаря судового засідання Шилан І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" (47501, Тернопільська обл., м. Бережани, вул. Замость, 4; код ЄДРПОУ 14049168)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" (35100, смт. Млинів, Рівненська область, вул. Народна, 50, код ЄДРПОУ 36921849)

про стягнення 2 762 291 грн 80 коп.

у судове засідання з`явилися:

- від позивача: Нюня Олександр Ігорович (в режимі ВКЗ);

- від відповідача: Тарновецький Павло Ярославович

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2026 року через підсистему Електронний суд ЄСІТС до Господарського суду Рівненської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" про стягнення 2 762 291 грн 80 коп. (з яких: основний борг 2 422 637,90 грн., пеня - 267 485,77 грн., 10% річних - 86 285,73 грн., 3% річних - 25 885,72 грн., інфляційні втрати 46 282,41 грн.) за порушення виконання зобов`язань за Договір поставки № 194 від 24.05.2013.

Ухвалою від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/534/26. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "26" травня 2026 р. на 13:20 год. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.

13 травня 2026 року від відповідача надійшов відзив.

15 травня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

18 травня 2026 року від позивача надійшла заява про долучення доказів.

18 травня 2026 року від позивача надійшла заява про проведення усіх судових засідань у справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів його представника адвоката Нюні О.І. за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою від 19.05.2026 заяву ТОВ "Христина" про участь його представника у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі № 918/534/26 - задоволено. Постановлено провести судове засідання "26" травня 2026 р. на 13:20 год. та усі подальші судові засідання у Господарському суді Рівненської області у справі № 918/534/26 із представником позивача адвокатом Нюнею Олександром Ігоровичем в режимі відеоконференції.

20 травня 2026 року від ТОВ "Терлич" надійшли заперечення на відповідь на відзив.

25 травня 2026 року від ТОВ "Терлич" надійшли:

- клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення 2 477 064 грн 29 коп.

- клопотання про зобов`язання позивача надати відповіді на 5 питань у порядку ст. 90 ГПК України та оформити їх як заяву свідка.

Ухвалою від 26.05.2026 запропоновано ТОВ "Терлич" у письмовому вигляді конкретизувати, які саме письмові докази, подані позивачем у копіях та долучені до позовної заяви викликають сумнів щодо їх відповідності оригіналам, із наведенням мотивів таких сумнівів щодо кожного окремого документа чи групи однотипних документів у строк до 02.06.2026 включно. Клопотання ТОВ "Терлич" від 05.05.2026 про письмове опитування позивача задоволено. Зобов`язано ТОВ "Христина" надати відповіді на 5 питань вказаних у відзиві оформлених у відповідності до ст. 90 ГПК України, у строк до 02.06.2026 включно. Встановлено ТОВ "Христина" процесуальний строк до 02.06.2026 для подання письмової правової позиції щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі. Відкладено підготовче засідання на 04.06.2026. Постановлено провести судове засідання 04.06.2026 у справі № 918/534/26 із представником позивача адвокатом Нюнею Олександром Ігоровичем в режимі відеоконференції.

01 червня 2026 року від ТОВ "Христина" надійшли заперечення на клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині. До заперечень на виконання вимог ухвали від 26.05.2026 долучено заяву свідка Федчишина Володимира Петровича, котрий є директором ТОВ "Христина", підпис якого засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу.

У судовому засіданні 09.06.2026 суд протокольною ухвалою оголосив перерву до 09.06.2026.

09 червня 2026 року у судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення 2 762 291 грн 80 коп. із підстав, викладених у своїй заяві від 25 травня 2026 року.

Правова позиція відповідача

Як видно із вказаної заяви, відповідач просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення 2 477 064 грн 29 коп. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України із урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідач стверджує, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.02.2026 у справі № 918/1194/25, яке набрало законної сили 25.03.2026 та не було оскаржене, вже вирішено спір на суму 2 477 064 грн 29 коп. між тими самими сторонами (ТОВ «Христина» та ТОВ «Терлич») щодо стягнення заборгованості, пені та 10% річних у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору поставки № 194 від 24.05.2013. За результатами розгляду спору у справі № 918/1194/25, рішенням суду від 25.02.2026 у задоволенні відповідних вимог позивача було відмовлено.

Відповідач звертає увагу, що предметом позову у справі № 918/534/26 є стягнення з ТОВ ТЕРЛИЧ на користь ТОВ Христина 2 762 291 грн 80 коп. з яких: основна заборгованість у сумі 2 422 637,90 грн.; пеня у сумі 267 485,77 грн.; 10% річних від простроченої суми у сумі 86 285,73 грн.; 3% річних за порушення грошових зобов`язань у сумі 25 885,72 грн.; інфляційні втрати у сумі 46 282,41 грн. Підставами позову у справі № 918/534/26 є:

1. Щодо стягнення заборгованості у сумі 2 422 637,90 грн. - порушення умов договору поставки № 194 від 24 травня 2013 року з оплати поставленого товару;

2. Щодо стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла під час такого прострочення від простроченої суми за кожен день прострочення платежу у сумі 267 485,77 грн. - пункт 5.3. договору поставки № 194 від 24.05.2013 за період з 14.12.2025 по 22.04.2026;

3. Щодо стягнення 10% річних від простроченої суми у сумі 86 285,73 грн. - пункт 5.3. договору поставки № 194 від 24.05.2013 за період з 14.12.2025 по 22.04.2026;

4. Щодо стягнення 3% річних у сумі 25 885,72 грн та інфляційних втрат у сумі 46 282,41 грн. за порушення грошових зобов`язань - ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 14.12.2025 по 22.04.2026.

При цьому 23.12.2025 ТОВ "Христина" вже зверталося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до ТОВ "ТЕРЛИЧ" про стягнення 2 477 064 грн 29 коп., за результатом якої Господарським судом Рівненської області було відкрито провадження у справі № 918/1194/25.

Предметом позову у справі № 918/1194/25 було стягнення з ТОВ ТЕРЛИЧ на користь ТОВ Христина 2 477 064 грн 29 коп., з яких: основна заборгованість у сумі 2 422 637,90 грн.; пеня у сумі 41 151,66 грн.; 10% річних від простроченої суми у сумі 13 274,73 грн. Підставами позову у справі № 918/1194/25 були:

1. Щодо стягнення заборгованості у сумі 2 422 637,90 грн. - порушення умов договору поставки № 194 від 24.05.2013 з оплати поставленого товару;

2. Щодо стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла під час такого прострочення від простроченої суми за кожен день прострочення платежу у сумі 267 485,77 грн. - п. 5.3. договору поставки № 194 від 24.05.2013 за період з 30.11.2025 по 19.12.2025;

3. Щодо стягнення 10% річних від простроченої суми у сумі 86 285,73 грн. - п. 5.3. договору поставки № 194 від 24.05.2013 за період з 30.11.2025 по 19.12.2025.

У справі № 918/1194/25 та у даній справі повністю збігаються предмет позову щодо стягнення основної заборгованості у сумі 2 422 637,90 грн., стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла під час такого прострочення від простроченої суми за кожен день прострочення платежу та стягнення 10% річних від простроченої суми. У справі № 918/1194/25 та у даній справі повністю збігаються підстави позову в частині стягнення заборгованості у сумі 2 422 637,90 грн. (порушення умов договору поставки щодо оплати поставленого товару) та збігаються підстави позову в частині стягнення пені і стягнення 10% річних від простроченої суми (п. 5.3. договору поставки № 194 від 24.05.2013 року за період з 14.12.2025 по 19.12.2025).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 42, 75, 231 ГПК України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Терлич" просить закрити провадження у справі № 918/534/26 за позовом ТОВ "Христина" до ТОВ "ТЕРЛИЧ" про стягнення 2 762 291 грн 80 коп. в частині 2 477 064 грн 29 коп. з яких: стягнення основного боргу 2 422 637,90 грн., стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла під час такого прострочення від простроченої суми за кожен день прострочення платежу і стягнення 10% річних від простроченої суми нараховані за період з 14.12.2025 по 19.12.2025.

Правова позиція позивача

Позивач у своїх запереченнях від 01.06.2026 заперечив проти задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині, посилаючись на відсутність передбачених п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України підстав. Наголошує, що для застосування п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, а відтак і закриття провадження у справі в частині, необхідною є сукупна наявність тотожності сторін, предмета та підстав позову, що підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 19.05.2020 у справі № 910/6569/19 та від 17.08.2021 у справі № 924/1708/14 (924/1024/20). Позивач визнає тотожність суб`єктного складу сторін у справах № 918/1194/25 та № 918/534/26, однак заперечує тотожність предмета та підстав позову, вказуючи, що у даній справі заявлено інший обсяг майнових вимог, зокрема іншу ціну позову, а також інший розрахунковий період нарахування санкцій та процентів. Позивач також посилається на відмінність фактичних обставин, що обґрунтовують позовні вимоги, зокрема щодо здійснення поставок, їх прийняття, оплати товару, податкового обліку та наявності/відсутності первинних документів, зазначаючи, що у попередній справі ці обставини не були повно та належно досліджені.

Крім того, позивач зазначає, що у справі № 918/1194/25 суд дійшов висновку про недоведеність факту поставки товару через відсутність первинних документів, однак ці документи, існують, долучені до матеріалів справи № 918/534/26 і не були своєчасно подані у справу № 918/1194/25 з об`єктивних причин, що, на переконання позивача, свідчить про іншу доказову базу та інші підстави позову.

Позивач акцентує увагу, що збільшення грошового виразу вимог і уточнення періодів нарахування санкцій не є тотожною вимогою у розумінні процесуального закону. Додаткові докази та обставини, подані у справі № 918/534/26, формують самостійні підстави для позову, що виключає тотожність із попередньо розглянутою справою № 918/1194/25.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подане відповідачем клопотання про закриття провадження у справі в частині 2 477 064 грн 29 коп., заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 918/534/26 про стягнення 2 762 291 грн 80 коп. із огляду на наступне.

Як унормовано у пункті 3 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, зокрема уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Передумовою для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, та, як наслідок, застосування пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.

При цьому для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою (постанова Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 904/2759/20).

Згідно із частиною першою статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 названого Кодексу позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Чинні процесуальні норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23, від 18.03.2021 у справі № 909/783/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21).

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 170/499/23, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Христина" (позивач) уже зверталося до Господарського суду Рівненської області у справі № 918/1194/25 з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" (відповідач) в якій просило стягнути 2 477 064 грн 29 коп. (з яких: 2 422 637,90 грн заборгованості за поставлений товар, 41 151,66 грн пені та 13 274,73 грн 10 % річних).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25 лютого 2026 року у справі № 918/1194/25 у задоволенні позову відмовлено. Рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили 25.03.2026.

Суд ураховує, що вказаним рішенням розглянуто спірні правовідносини щодо наявності/відсутності заборгованості боржника за правочином, яким позивач обґрунтовує свої вимоги у даній справі.

Згідно з правилами статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У матеріалах справи № 918/534/26 наявна копія позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина", котра була пред`явлена у справі № 918/1194/25.

З аналізу позовної заяви у справі № 918/1194/25 та рішення Господарського суду Рівненської області від 25.02.2026 у справі № 918/1194/25 судом встановлено, що між тими самими сторонами (ТОВ "Христина" (позивач та ТОВ "Терлич") вже існував спір щодо стягнення заборгованості, котра виникла з одного й того самого правочину - Договору поставки № 194 від 24.05.2013.

При цьому предмет позову у справі № 918/1194/25 у частині стягнення основного боргу 2 422 637,90 грн є тотожним предмету позову у справі № 918/534/26, та спрямований на захист одного й того ж самого порушеного права позивача шляхом стягнення заборгованості за одним і тим самим зобов`язанням по Договору поставки № 194 від 24.05.2013.

За обставинами справи суд встановив, що як у справі № 918/1194/25, так і у справі № 918/534/26, правовою підставою заявлення позовної вимоги про стягнення такої заборгованості позивач визначив невиконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної та у встановленому розмірі оплати за кожну поставлену партію товару, та обґрунтував такі вимоги тими ж самими умовами Договору та тими ж нормами законодавства.

За результатами вирішення спору у справі № 918/1194/25 суд зазначив наступне. За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено існування між сторонами договірних відносин, обумовлених Договором поставки № 194 від 24.05.2013. Однак, жодних товаро-розпорядчих документів (видаткових накладних, тощо), які б були належним доказом та підтверджували факт поставки відповідачу товару у порядку, визначеному п. 3.8 Договору суду не подано, що робить неможливим встановити факт поставки товару відповідачу, його кількість та вартість. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 2 422 637,90 грн заборгованості за поставлений згідно Договору товар, судом визнаються необґрунтованими, а відтак у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" про стягнення 2 422 637,90 грн заборгованості суд відмовляє. Крім того, за відсутності доказів отримання товару та порушення ТОВ "Терлич" умов договору щодо оплати його вартості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача господарських санкцій, обумовлених п. 5.3. Договору поставки № 194 від 24.05.2013, а тому, позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" 41151,66 грн пені (за період із 30.11.2025 по 19..12.2025) та 13274,73 грн 10 % річних (за період із 30.11.2025 по 19.12.2025), також не підлягають задоволенню.

В той же час, як встановлено судом, позовні вимоги у справі № 918/1194/25 та у справі № 918/534/26 обґрунтовані одними і тими ж підставами - невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Терлич" зобов`язань по Договору поставки № 194 від 24.05.2013 у частині стягнення основного боргу 2 422 637,90 грн.

Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та/або зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права не вважається зміною підстав позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 24.02.2021 у справі № 910/15598/19, від 18.03.2021 у справі № 909/783/20, від 03.02.2026 у справі № 916/1779/25.

Суд виснує, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" про відмінність доказової бази та уточнення розрахункових періодів у справі № 918/534/26 не спростовують встановленої судом тотожності предмета та підстав позову, оскільки зміна або доповнення доказів, якими обґрунтовуються вимоги, а також уточнення розрахунку заявлених сум не змінює самих підстав позову, якщо спір виникає з тих самих юридичних фактів (порушення одного й того самого договору поставки щодо оплати поставленого товару).

Суд критично оцінює посилання позивача на неможливість встановлення тотожності підстав позову у справі № 918/534/26 у зв`язку з нібито різним обсягом досліджених доказів у справі № 918/1194/25, оскільки предметом встановлення у цій справі є не оцінка повноти дослідження доказів у попередньому судовому рішенні, а виключно встановлення тотожності спору у розумінні пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України.

Вирішальним для застосування п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України є встановлення саме юридичної тотожності спору, яка визначається сукупністю трьох елементів: сторін, предмета та підстав позову, а не формальною відмінністю окремих розрахункових показників, періодів нарахування чи доказів, поданих на підтвердження заявлених вимог.

При цьому рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.02.2026 у справі № 918/1194/25, яке набрало законної сили, встановлено відсутність правових підстав для задоволення вимог про стягнення основної заборгованості, оскільки позивачем не доведено факту поставки товару та, відповідно, виникнення у відповідача грошового зобов`язання щодо його оплати.

Позивач не був позбавлений можливості оскаржити рішення суду у справі № 918/1194/25 в повному обсязі, що забезпечило б можливість надання апеляційним судом оцінки спірним правовідносинам у повному обсязі. Тому негативні наслідки невчинення таких процесуальних дій покладаються саме на позивача.

Водночас суд враховує, що заявлені у даній справі № 918/534/26 вимоги в частині нарахувань за інший період (зокрема після 19.12.2025), а саме вимоги про стягнення пені, 10% річних, нарахованих за період прострочення після дати, охопленої попереднім судовим розглядом у справі № 918/1194/25, а також позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не були предметом дослідження та вирішення у справі № 918/1194/25. При цьому суд виснує, що позовні вимоги про стягнення пені, 10% річних, 3% річних та інфляційних втрат є похідними від невиконання основного зобов`язання, тобто від зобов`язання про сплату основного боргу. Відсутність встановленого судом факту основного грошового зобов`язання виключає можливість самостійного існування похідних вимог про стягнення пені, процентів та інших нарахувань, заявлених у зв`язку з простроченням виконання недоведеного зобов`язання.

Таким чином, суд підкреслює, що хоча заявлені у цій справі № 918/534/26 нарахування про стягнення пені, 10% річних охоплюють інший часовий період, аніж у справі № 918/1194/25, а також хоча 3% річних та інфляційних втрат не було заявлено у справі № 918/1194/25 взагалі, - вказані позовні вимоги не змінюють правової природи спору та не створюють нового самостійного предмета позову у відриві від основного зобов`язання, щодо якого вже було ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили.

Наявність нової частини вимог не відроджує право на повторний розгляд старих вимог, які вже були остаточно вирішені судом.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 25.02.2026 у справі № 918/1194/25 набрало законної сили 25.03.2026, не було оскаржене в апеляційному порядку та є обов`язковим до виконання на всій території України відповідно до статті 129-1 Конституції України та статті 13 ГПК України.

За таких обставин повторний розгляд позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 2 422 637,90 грн. та нарахованих на нього пені, 10% річних, 3% річних та інфляційних втрат суперечив би принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права, та фактично означав би перегляд спору, вже вирішеного судом, у межах нового провадження, що прямо заборонено процесуальним законом.

Здійснюючи такі висновки, суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі «ТОВ «БУШБМ-ПЛЮС» проти України» (Заява № 20880/07) від 06 червня 2019 року, котре містить висновки про принцип остаточності судового рішення (res judicata).

ЄСПЛ у справі «ТОВ БУШБМ-ПЛЮС проти України» фактично застосував стандарт захисту принципу res judicata (остаточності судового рішення) і заборони його "обходу" через нові процесуальні конструкції. ЄСПЛ встановив, що держава порушила ст. 6 §1 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, оскільки остаточне судове рішення, яким заявника визнано власником майна, було де-факто знищене наступним провадженням; у новій справі держава, діючи через інші свої органи/підприємства, ініціювала повторний розгляд того самого спору; національні суди допустили перегляд по суті вже остаточно вирішеного спору, що зруйнувало принцип правової визначеності.

Відтак суд враховує, що нівелювання остаточного судового рішення через нове провадження є несумісним із принципом верховенства права, незалежно від формальних процесуальних аргументів сторін.

Res judicata (лат.) - правова доктрина, що походить із римського права і означає остаточність рішення суду, яке набрало законної сили. "Res judicata" (вирішена справа), це скорочення від фрази "res judicata pro veritate habetur!" (лат. - судове рішення визнається за істину), що означає незмінність рішення і передусім необхідність безпосереднього забезпечення його виконання. Значення "res judicata", полягає в тому, що сторона, яка при завершенні судового провадження отримала належне й остаточне рішення, не може ініціювати інше провадження щодо того самого спору за тим самим правопорушенням. Таким чином res judicata попереджає пролонгування судового провадження.

Проте, в даному випадку даний позов ТОВ "Христина" поданий з метою домогтися повторного розгляду та ухвалення нового рішення по спірних правовідносинах, які вже були вирішені.

Суд виходить із того, що повторне звернення позивача до суду з вимогами, які вже були предметом судового розгляду у справі № 918/1194/25 між тими самими сторонами, з тих самих підстав та щодо того самого предмета, є недопустимим, оскільки суперечить принципу res judicata та підриває принцип правової визначеності як складову верховенства права.

Суд зауважує, що подавши позов у справі № 918/534/26, ТОВ "Христина" фактично сподівається на "другий шанс" довести порушення зобов`язань ТОВ "Терлич" по Договору поставки від 24.05.2023 по оплаті основного боргу на суму 2 422 637 грн 90 коп., імітуючи при цьому новий предмет спору, адже додало позовні вимоги про стягнення 3 % річних і стягнення інфляційних втрат, а також вказало інші періоди на стягнення пені і 10 % річних. Однак наведені зміни позовних вимог не змінюють їхньої правової природи та фактичної тотожності зі спором, який уже був вирішений судом у справі № 918/1194/25.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 366/203/21, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 та від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Нарахування 3 % річних, інфляційних втрат, пені та 10 % річних є лише різними способами грошової відповідальності, що випливають з одного й того самого зобов`язання за договором поставки від 24.05.2023 та одного й того самого факту прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказані вимоги не утворюють нового предмета спору, а є похідними від уже встановленого судом факту існування основного боргу та правових наслідків його невиконання.

Отже, заявлення таких вимог у межах нового провадження фактично спрямоване на повторну судову оцінку тих самих обставин, які вже були предметом оцінки суду та набули властивості остаточності. Такий підхід суперечить принципам обов`язковості судового рішення та недопустимості повторного розгляду спору між тими самими сторонами, з того самого предмета і з тих самих підстав.

Однією з цілей застосування п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України законодавець визначив уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності (res judicata). Подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 17.11.2025 у справі № 922/1483/25, від 28.01.2025 у справі № 924/764/25, від 03.02.2026 у справах № 902/560/20 та № 916/1779/25.

У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

На необхідності дотримання принципу res judicata наголошено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України".

ЄСПЛ у рішенні від 15 липня 2010 року у справі "Ющенко та інші проти України" з-поміж іншого зазначив, що нове вирішення тих самих питань, які були вирішені в іншому провадженні у цивільній справі, звело нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом правової визначеності.

Суд також звертається до висновків ЄСПЛ, який у рішенні від 25.11.2021 у справі "Центр "Украса" проти України" зазначив, що наявність судового провадження не повинно нівелювати результати іншого судового провадження та/або позбавляти його остаточне рішення юридичної сили та призводити до порушення принципу юридичної визначеності (п. 44). У п.п. 37-39 вказаного рішення ЄСПЛ також наголосив, що право на справедливий судовий розгляд за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод під час його тлумачення у контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності охоплює вимогу про те, що коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не повинно ставитися під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії").

Правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення "колізії" судових рішень (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20, від 20 листопада 2024 року у справі № 520/9211/17).

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Разом з цим конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 800/489/17), а принцип "юридичної визначеності", серед іншого, вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону з певного питання, цей закон не ставився під сумнів, зокрема шляхом його невиконання, а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися - зокрема ст. 175 ГПК України.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 918/534/26 у зв`язку з дією принципу res judicata та недопустимістю повторного розгляду спору.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

У відповідності до п. 1, 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Христина" через підсистему Електронний суд ЄСІТС звернулося до Господарського суду Рівненської області з даним позовом про стягнення 2 762 291 грн 80 коп.

Законом 2147 до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (підп. «б» підпункту 1 п. 17 § 1 розділу 4).

Особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи через підсистему «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8. (Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22, Провадження № 12-26гс22).

За таких обставин, враховуючи, що позовну заяву подано через підсистему "Електронний суд", відповідно ТОВ "Христина" зобов`язане було сплатити судовий збір із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору від 41 434,38 грн

Як видно, позивачем сплачено судовий збір у необхідному розмірі, що підтверджується платіжною інструкцією № 19564 від 22.04.2026 на суму 33 147 грн 51 коп.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у випадках, установлених, зокрема п. 5 ч.1 цієї статті, судовий збір повертається повністю.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, та керуючись частиною 4 ст. 231 ГПК України, суд вважає за необхідне повернути ТОВ "Христина" судовий збір у розмірі 33 147 грн 51 коп.

Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Керуючись ст. ст. 177, 182,183, 185, 231, 234 та 235 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" про стягнення 2 762 291 грн 80 коп.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Христина" (47501, Тернопільська обл., м. Бережани, вул. Замость, 4; код ЄДРПОУ 14049168) з Державного бюджету України 33 147 (тридцять три тисячі сто сорок сім) грн 51 коп. судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 19564 від 22.04.2026.

3. Дана ухвала з гербовою печаткою суду є підставою для повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Христина" з Державного бюджету України 33 147 грн 51 коп. судового збору.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення - 09.06.2026 та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду у порядку та строки визначені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано суддею "15" червня 2026 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://rv.arbitr.gov.ua .

Суддя І.О.Пашкевич