Рішення № 137373201, 15.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2026Справа № 910/2332/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Техенерго"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 29 284, 51 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Техенерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 29 284, 51 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 8 985, 59 грн та інфляційні втрати у розмірі 20 299, 24 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що надані позивачем послуги не були оплачені відповідачем, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду в межах справи № 910/19376/23 про стягнення суми основного боргу у розмірі 476 519, 16 грн, інфляційних втрат та 3 % річних

Так, 28 лютого 2024 року Господарським судом м. Києва у справі № 910/19376/23 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Техенерго" задоволено частково: вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Приватного акціонерного товариства "Техенерго" заборгованість у розмірі 476 519 (чотириста сімдесят шість тисяч п`ятсот дев`ятнадцять) гривень 16 копійок, 3% річних у розмірі 26 045 (двадцять шість тисяч сорок п`ять) гривень 36 копійок, інфляційні у розмірі 135 166 (сто тридцять п`ять тисяч сто шістдесят шість) гривень 59 копійок та судовий збір у розмірі 9 565 (дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 97 копійок.

Як зазначає позивач, оскільки відповідачем виконано рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/19376/23 лише 02 серпня 2024 року, то позивач нараховує до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних у вказаному вище розмірі за період з 16.12.2023 по 01.08.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Техенерго" залишено без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків.

10.03.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 відкрито провадження у справі № 910/2332/26, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

30.03.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо заявлених позовних вимог та зазначив про те, що постановою про відкриття виконавчого провадження від 10.07.2024 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/19376/23 від 20.03.2024, яке в подальшому приєднано до зведеного виконавчого провадження НОМЕР_2 про стягнення коштів з відповідача

Так, 01.08.2024 головним державним виконавцем ВПВР Мурихіним С.В. у межах зведеного виконавчого провадження НОМЕР_2 було виставлено банківським установам платіжну інструкцію № 9327 від 01.08.2024 щодо примусового списання коштів з рахунків АТ «НАЕК «Енергоатом» на рахунок Міністерства юстиції України у розмірі 69 429 989,55 гривень. ПАТ «МТБ БАНК» здійснено відповідне перерахування 69 429 989,55 грн на депозитний рахунок ВПВР, в тому числі 647 297,08 грн, які підлягали сплаті на користь стягувача у ВП НОМЕР_3, яке входило до зведеного виконавчого провадження (виписка за рахунками додається).

В подальшому, постановою від 06.08.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_3 було виведено із зведеного виконавчого провадження НОМЕР_2 та закінчено в зв`язку повним фактичним виконанням рішення суду.

За доводами відповідача, у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_3 кошти в сумі 647 297,08 грн, які підлягали перерахуванню позивачу при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва №910/19376/23 від 20.03.2024, надійшли на рахунок виконавчої служби 01.08.2024, а перераховані позивачу 02.08.2024 платіжною інструкцією №2957. За твердженнями відповідача, моментом фактичного виконання судового рішення є момент саме надходження коштів на відповідний рахунок виконавчої служби. Нарахування позивачем на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних у розмірі 8 985, 59 грн та 20 299, 24 грн інфляційних втрат є необґрунтованим, а розрахунок позивача, за доводами відповідача є невірним.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву звернув увагу суду на те, що Філія ВП ЗАЕС перебуває в тимчасовій окупації, її робота повністю зупинена, а відповідач є державним підприємством, яке має стратегічне значення для економіки країни, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

30.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить зменшити суму позовних вимог у зв`язку із зменшенням періоду нарахування 3% річних з 16.12.2023 по 31.07.2024.

01.05.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2021 року між Приватним акціонерним товариством "ТЕХЕНЕРГО" (Виконавець) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (Замовник) було укладено Договір про надання послуг №75/236-21/48-121-04-21-10939, відповідно до умов якого Виконавець приймає на себе зобов`язання надати Замовнику наступні послуги: "Код ДК 021:2015 - 71330000-0 - "Інженерні послуги різні" (послуга: "Діагностичне обстеження металевих баків хімічного цеху").

Відповідно до п. 2.1 Договору вартість послуг за цим Договором визначається на підставі Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №1 до договору), який є невід`ємною частиною договору, складає: 397 099,30 (триста дев`яносто сім тисяч дев`яносто дев`ять гривень 30 копійок) гривень, крім того ПДВ 79 419,86 (сімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`ятнадцять гривень 86 копійок) гривень, разом 476 519,16 (чотириста сімдесят шість тисяч п`ятсот дев`ятнадцять гривень 16 копійок) гривень.

Згідно з п. 2.2 Договору оплата наданих послуг за договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати підписання обома Сторонами "Акта здачі - приймання наданих послуг", шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

У п.2.3 Договору оплата Замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п.3.1 Договору Виконавець зобов`язується надати послуги в строк: 01.12.2021 - 20.12.2021р.

Відповідно до п.4.1 Договору приймання наданих послуг Замовником та їх передача Виконавцем здійснюється за Актом здачі - приймання наданих послуг.

Згідно з п. 4.7 Договору Виконавець зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Електронна адреса Замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua.

На виконання умов Договору про надання послуг №75/236-21/48-121-04-21-10939 від 01.12.2021 року позивач надав відповідачу послуги Діагностичне обстеження металевих баків хімічного цеху, а відповідач в свою чергу прийняв надані послуги, що підтверджуються Актом здачі - приймання наданих послуг №1 від 20.12.2021 року на суму 476 519 грн. 16 коп.

01.09.2023 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію №23/08-390 від 31.08.2023 року з вимогою сплатити заборгованість, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 01.09.2023 р., фіскального чеку, накладної. У відповідь на яку останній листом №21-5890/28-вих від 28.09.2023 р. повідомив про настання форс-мажорних обставин.

Враховуючи вищенаведені умови Договору про надання послуг №75/236-21/48-121-04-21-10939 від 01.12.2021 року, обов`язок Відповідача по оплаті наданих й прийнятих послуг на загальну суму в розмірі 476 519 грн. 16 коп. настав 18.02.2022 року.

Заборгованість Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" перед Приватним акціонерним товариством "ТЕХЕНЕРГО" за Договором про надання послуг №75/236-21/48-121-04-21-10939 від 01.12.2021 року становить 476 519 грн. 16 коп.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що оскільки відповідачем виконано рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/19376/23 лише 01 серпня 2024 року, то позивач нараховує до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних за період з 16.12.2023 по 31.07.2024 року, з яких: 8 946, 21 грн 3 % річних та 20 299, 24 грн інфляційні втрати (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, викладеної у відповіді на відзив).

Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, 28 лютого 2024 року Господарським судом м. Києва у справі №910/19376/23 за позовною заявою ПрАТ "Техенерго" до АТ "НАЕК "Енергоатом" про стягнення 637 770 28 гривень було ухвалено рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Техенерго" задоволено частково: стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3, Ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "ТЕХЕНЕРГО" (79005, Львівська обл., місто Львів, ПРОСПЕКТ ШЕВЧЕНКА, будинок 21, квартира 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 23891483) заборгованість у розмірі 476 519 (чотириста сімдесят шість тисяч п`ятсот дев`ятнадцять) грн. 16 коп., 3% річних у розмірі 26 045 (двадцять шість тисяч сорок п`ять) грн. 36 коп., інфляційні у розмірі 135 166 (сто тридцять п`ять тисяч сто шістдесят шість) грн. 59 коп. та судовий збір у розмірі 9 565 (дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 97 коп. В іншій частині позову - відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 заяву Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 року у справі №910/19376/23 задоволено частково. Відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 року у справі №910/19376/23 строком на 2 (два) місяці до 10.06.2024.

Враховуючи позицію Верховного Суду, висловлену ним у своїй Постанові у справі №910/3692/18 від 31 липня 2019 року, основне зобов`язання за Договором в сумі 476 519, 16 грн за Договором було припинено 01 серпня 2024 року.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/19376/23, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті. Водночас частиною 2 статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд із тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку № 1078).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку № 1078 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком № 1078.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 роз`яснила, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу "і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

"Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ",

де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100 %.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У постанові від 23.09.2021 у справі № 924/2/21 Верховний Суд, перевіряючи правильність нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, не погодився з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) та зазначив, що такий індекс має заокруглюватися до десяткового числа після коми. Так, Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період із червня по жовтень 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100 %, а не 99,99 % (як визначено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції), а за період із травня по жовтень 2020 року при заокруглюванні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2 %, а не 101,19 %, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.

Аналогічний висновок щодо правильності визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми, викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, постановах Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/4170/23 та від 17.012024 у справі № 910/18308/21.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (яка судом прийнята та спір вирішується з її урахуванням), нарахував та просить стягнути з відповідача, за прострочення останнім виконання зобов`язання 3% річних у розмірі 8 946, 21 грн., які нараховано у період з 16 грудня по 31 липня 2024 та інфляційні втрати у розмірі 20 299, 24грн., за період часу січень 2024 - липень 2024, які нараховані на заборгованість у сумі 476 519, 16 грн.

Суд звертає увагу відповідача, що у цьому провадженні не досліджуються факти законності чи протиправності дій відповідача в межах договору в частині оплати / не оплати суми основного боргу, так як ці обставини встановлені судом під час прийняття рішення суду у справі № 910/19376/23.

Також суд зауважує, на те, що позивачем інфляційні втрати за серпень 2025 року не нараховувалися та до позовних вимог не включалися взагалі.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані за договором від 01.12.2021 № 75/236-21, в межах періоду розрахунку позивача, суд приходить до висновку, що нарахування є арифметично правильними.

Щодо інших заперечень відповідача у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Заперечення відповідача щодо стягнення з нього суми заборгованості зводяться до того, що Запорізька АЕС перебуває під окупацією, а відповідач є стратегічним державним підприємством.

Зокрема, обставини форс-мажору, окупація Запорізької АЕС та критичний статус відповідача вже був предметом дослідження у справі 910/19376/23, суд надав вказаним обставинам оцінку та не взяв їх до уваги.

Разом з цим, правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24: "73. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. 74. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18)вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. 99. Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України). 105. Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, відтак позов підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 237 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Техенерго" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 29 245, 45 грн задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (адреса: 01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "Техенерго" (адреса: 79005, Львівська область, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 21, квартира 4; код ЄДРПОУ 23891483) 29 245, 45 грн, з яких: 8 946 (вісім тисяч дев`ятсот сорок шість) грн 21 коп 3 % річних, 20 299 (двадцять тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн 24 коп інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.06.2026 року.

Суддя М.Є. Літвінова