Рішення № 137373139, 03.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2026Справа № 910/2291/26Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Констракшн»

про стягнення 3 235 048,47 грн,

Представники сторін:

від позивача: Ботвінко Р.А. (в режимі відеоконференції),

від відповідача: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Констракшн» про стягнення 3 235 048,47 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань за договором поставки від 01.09.2020 № П-1302525/08/20, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 3 235 048, 47 грн, з яких: 2 358 753,76 грн - основна заборгованість, 101 033,76 грн - інфляційні втрати, 68 576, 44 грн - 3% річних, 706 684,51 грн - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2291/26, підготовче засідання призначено на 06.04.2026. Визначено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Вказана ухвала від 10.03.2026 була доставлена до електронних кабінетів сторін, а отже суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення позивача та відповідача про розгляд справи та, зокрема, про право відповідача подати відзив на позовну заяву.

11.03.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про участь у призначеному на 06.04.2026 підготовчому засіданні та у всіх наступних судових засіданнях у справі № 910/2291/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 16.03.2026 вищевказану заяву представника позивача задоволено.

В підготовче засідання 06.04.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, письмового відзиву на позовну заяву та будь-яких заяв/клопотань до суду не подавав.

У зв`язку із заявленим усно представником позивача клопотанням про відкладення підготовчого засідання та враховуючи неявку представника відповідача, суд постановив відкласти підготовче засідання на 06.05.2026.

В підготовче засідання 06.05.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а підстави для відкладення підготовчого засідання відсутні, суд в підготовчому засіданні 06.05.2026 постановив ухвалу без оформлення окремого документа про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 03.06.2026.

В судове засідання 03.06.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності вказаного учасника справи.

Представник позивача у судовому засіданні 03.06.2026 підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити повністю.

В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 03.06.2026 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

01.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Констракшн» (надалі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки № П-1302525/08/20 (надалі - «Договір»), згідно умов п. 1.1. якого позивач зобов`язався передати у встановлений у даному Договорі термін у власність відповідача металопродукцію (надалі - «товар»), а відповідач зобов`язався оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов Договору.

Ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим Договором, визначається у рахунках позивача або в інших додатках до Договору та/або видаткових/залізничних накладних позивача (п. 1.2. Договору).

Факт поставки товару за цінами, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою, зазначеними у рахунках та/або видаткових/залізничних накладних, або факт оплати рахунка означає взаємну згоду позивача та відповідача з умовами поставки та умовами оплати товару (якщо вони вказані в рахунку позивача), ціною, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою товару, які зазначені у рахунках позивача та/або у видаткових/залізничних накладних, а також є підтвердженням факту отримання відповідачем від позивача рахунку для оплати товару, який позивач поставляє/поставив (п. 1.3. Договору).

У вартість товару включені послуги по навантаженню товару на відкритий транспортний засіб та по доставці товару на будівельний майданчик Об`єкту будівництва: «Будівництво житлового комплексу на вул. Дегтярівській 25-А у Шевченківському районі м. Києва», або за іншою адресою, визначеною відповідачем в межах міста Києва, якщо інше не вказано в рахунку-фактурі (п. 1.4. Договору в редакції Протоколу розбіжностей від 01.09.2020 до Договору).

Вартість пакування і тари входить у вартість товару, якщо інше не обумовлено в додаткових угодах до Договору (п. 1.5. Договору).

Поставка товару здійснюється відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року (далі - «Інкотермс») з урахуванням особливостей, встановлених цим Договором (п. 2.1. Договору).

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ (будівельний майданчик Об`єкту будівництва: «Будівництво житлового комплексу на вул. Дегтярівській, 25-А у Шевченківському районі м. Києва»), у випадку доставки товару позивачем або на умовах FСА (склад позивача або станції відправлення) у випадку відвантаження товару залізничним транспортом або самовивозом зі складу позивача, якщо інше не вказано у рахунку-фактурі позивача або в інших додатках до цього Договору. Конкретні умови поставки товару повинні зазначатися у рахунку-фактурі. У випадку відсутності в рахунку-фактурі інформації стосовно конкретних умов поставки товару по Інкотермс, застосовуються умови СРТ (будівельний майданчик Об`єкту будівництва: «Будівництво житлового комплексу на вул. Дегтярівській, 25-А у Шевченківському районі м. Києва») (п.2.2. Договору в редакції Протоколу розбіжностей від 01.09.2020 до Договору).

Поставка товару здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів від дати зарахування на поточний рахунок позивача попередньої оплати в розмірі 100% вартості постачаємого товару шляхом відвантаження товару залізничним транспортом, або автотранспортом позивача чи самовивозом зі складу позивача відповідно до умов поставки, узгоджених сторонами. У випадку поставки залізничним транспортом, поставка товару здійснюється на підставі письмової заявки відповідача (п. 2.3. Договору в редакції Протоколу розбіжностей від 01.09.2020 до Договору).

Відповідно до п. 2.5. Договору, датою поставки товару вважається: при поставці залізничним транспортом - дата календарного штемпеля станції відправлення на залізничній накладній; при поставці автомобільним транспортом позивача - дата видаткової накладної позивача або товарно-транспортної накладної; при самовивозі товару відповідачем зі складу позивача - дата видаткової накладної позивача.

При визначенні кількості товару при відвантаженні можливий толеранс +/- 7%, якщо інше не зазначено у відповідному рахунку-фактурі чи інших додатках до цього Договору (п. 2.6. Договору в редакції Протоколу розбіжностей від 01.09.2020 до Договору).

Пунктом 2.7. Договору передбачено, що право власності на товар, а також усі пов`язані з ним ризики переходять від позивача до відповідача з моменту передачі його позивачем першому перевізнику, а у випадку самовивозу відповідачем, з моменту передачі товару відповідачу.

Загальна сума Договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх рахунках, які були виставлені позивачем для оплати відповідачу по Договору та інших додатках до Договору та/або у видаткових/залізничних накладних позивача (п. 3.1. Договору).

Оплата товару здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, вказаний у Договорі або у рахунках чи інших додатках до Договору (п. 3.2. Договору). Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок позивача (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 3.4. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 01.09.2020, оплата товару здійснюється відповідачем шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках позивача. З моменту зарахування на поточний рахунок позивача 100% за поставлений товар, або за товар, що має бути поставлений, ціна на товар не підлягає зміні. Позивач має право поставити товар відповідачу без попередньої оплати. В цьому випадку відповідач оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки.

Згідно п. 3.5. Договору, у випадку відвантаження товару з толерансом, якщо вартість фактично поставленого (відвантаженого) товару менша за суму, вказану у рахунку позивача та оплачену відповідачем, позивач має право зарахувати їх у рахунок майбутніх платежів по даному Договору, або зарахувати їх в рахунок погашення наявної дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем за іншими договорами.

Товар вважається поставленим позивачем і прийнятим відповідачем з моменту видачі видаткової накладної, а у випадку поставки товару залізничним транспортом - з дати календарного штемпеля станції відправлення на залізничній накладній або в інший момент відповідно до умов поставки згідно з правилами «Інкотермс», по яких поставляється конкретна партія Товару, з врахуванням особливостей, встановлених у Договорі (п. 4.1. Договору).

Договір набуває чинності з дати його укладання, яка вказана у верхньому правому куті першої сторінки Договору, шляхом його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2025 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п. 9.1. Договору з урахуванням Додаткових угод № 2 від 14.12.2021, № 3 від 19.12.2022, № 4 від 28.11.2023 та № 5 від 12.12.2024).

На виконання умов Договору позивач у період з 25.03.2025 по 22.04.2025 без здійснення відповідачем попередньої оплати поставив окремими партіями, а відповідач без зауважень прийняв товар на загальну суму 3 927 407,80 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними, які долучені позивачем до позовної заяви.

Також позивач, відповідно до вимог Податкового кодексу України оформив та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні, які разом з Квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до цих податкових накладних в ЄРПН долучені до позову.

Відповідач, у свою чергу, частково здійснив оплату за поставлений товар, перерахувавши позивачу кошти у загальній сумі 1 568 654,04 грн, що підтверджується доданими до позовної заяви інформаційними повідомленнями про зарахування коштів № 15139 від 28.04.2025, № 15295 від 29.05.2025, № 15618 від 09.10.2025, № 15662 від 27.10.2025, № 15709 від 28.11.2025.

У зв`язку з тим, що решту наявної у відповідача заборгованості останнім не сплачено, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому просить стягнути з відповідача 2 358 753,76 грн основного боргу за поставлений товар, а також нарахованих за прострочення виконання грошових зобов`язань інфляційних втрат у розмірі 101 033,76 грн, 3% річних у розмірі 68 576,44 грн та пені у розмірі 706 684,51 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ч. 1 ст. 664 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

За положеннями частин 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, матеріалами справи підтверджується, що позивачем було здійснено поставку товару відповідачу за Договором на загальну суму 3 927 407,80 грн, що підтверджено видатковими накладними від 25.03.2025 № 954465710, від 02.04.2025 № 95472814 та № 95473498, від 09.04.2025 № 95482728, від 14.04.2025 № 95484952, від 16.04.2025 № 95485673 та № 95485916, від 22.04.2025 № 95491532, які підписані сторонами без зауважень.

З наведеного суд доходить висновку, що товар було прийнято відповідачем у повному обсязі, претензій щодо кількості та якості товару з моменту його поставки чи повідомлень щодо порушення постачальником договірних зобов`язань матеріали справи не містять, а отже у відповідача виник обов`язок щодо оплати поставленого товару.

Відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару у загальній сумі 1 568 654,04 грн, у зв`язку з чим несплаченою залишилась заборгованість у розмірі 2 358 753,76 грн.

Доказів сплати вказаної суми заборгованості відповідачем суду не надано, як і не спростовано обов`язку щодо її оплати.

При цьому, суд також враховує, що у матеріалах справи наявні листи відповідача вих. №211 від 02.06.2025 та вих. №212 від 07.07.2025, якими відповідач визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 3 206 281,00 грн (яка існувала станом на дати вказаних листів) та повідомляв позивача, що планує погасити її до 30.09.2025.

За наведених обставин суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов`язання за Договором, не здійснив оплату товару у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 2 358 753,76 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу задовольняються судом повністю.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у розмірі 68 576,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 101 033,76 грн, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за загальний період прострочення відповідача з 25.04.2025 по 28.02.2026, суд встановив, що суми вказаних нарахувань у розмірах 68 576,44 грн та 101 033,76 грн, відповідно, визначені позивачем правильно, у зв`язку з чим позовні вимоги у даній частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 706 684,51 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами частин 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За висновком Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов`язань є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.

Так, сторони у п. 5.2. Договору в редакції Протоколу розбіжностей від 01.09.2020 до Договору передбачили, що за прострочення строків оплати товару, встановлених в Договорі та додатках до нього, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення зобов`язання за весь період прострочення.

При вирішенні даного спору судом враховано, що станом на відповідні дати настання обов`язку відповідача із виконання грошових зобов`язань діяла норма ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2021 р. у справі №924/441/20: «Приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.».

Водночас Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» №4196-IX від 09.01.2025.

Визначаючись відносно застосування норми ч. 6 ст. 232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити товар) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання слід застосовувати положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (схожі висновки відносно дії нормативно-правових актів у часі викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала про те, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Проаналізувавши зміст Договору суд встановив, що його положеннями не визначено більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України строк нарахування штрафних санкцій.

Отже нарахування пені за порушення відповідачем своїх зобов`язань з оплати товару слід проводити з урахуванням визначених ч. 6 ст. 232 ГК України строків.

Оскільки, як встановлено судом, позивачем за окремі періоди прострочення нараховано відповідачу пеню поза межами шестимісячного строку з дати виникнення зобов`язання з її оплати (а саме: з 10.05.2025 по 28.02.2026 на суму боргу 703 866,80 грн; з 15.05.2025 по 28.02.2026 на суму боргу 667 332,00 грн; з 17.05.2025 по 28.02.2026 на суму боргу 84 888,00 грн; з 17.05.2025 по 28.02.2026 на суму боргу 16 848,00 грн; з 23.05.2025 по 28.02.2026 на суму боргу 680 849,14 грн), що не відповідає вищевикладеним висновкам суду та призводить до необґрунтованого завищення розміру застосованої штрафної санкції.

Так, суд здійснив власний перерахунок пені з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, та визначив, що з відповідача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 512 706,53 грн. Таким чином, у задоволенні позову щодо стягнення пені у розмірі 193 977,98 грн слід відмовити, у зв`язку з безпідставністю. Отже, позовні вимоги у даній частині підлягають частковому задоволенню.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Констракшн» (вул. Мечнікова, буд. 14/1, кім. 511, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код 41261220) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (провулок Лабораторний, буд. 12, каб. 212, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 32036829) 2 358 753,76 грн заборгованості, 101 033,76 грн інфляційних втрат, 68 576,44 грн 3% річних, 512 706,53 грн пені та 36 492,85 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 15.06.2026.

Суддя Т.Ю. Трофименко