Ухвала суду № 137372478, 15.06.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

15 червня 2026 року Справа № 903/556/26 Господарський суд Волинської області у складі судді Бідюк С.В., розглянувши заяву Фермерського господарства «Мілінчук Г.В.» про забезпечення позову

по справі №903/556/26

за позовом: Фермерського господарства «Мілінчук Г.В.», с.Тойкут, Ковельський район, Волинська обл.

до відповідача: Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, с.Колодяжне, Ковельський район, Волинська обл.

про розірвання договору оренди землі

Без повідомлення (виклику) учасників справи

в с т а н о в и в:

11.06.2026 через підсистему Електронний суд надійшла позовна заява Фермерського господарства «Мілінчук Г.В.» до Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, в якому позивач просить суд розірвати договір оренди землі від 03 квітня 2025 року, укладений між Колодяжненською сільською радою Ковельського району Волинської області та Фермерським господарством «Мілінчук Г.В.», який зареєстрований в державному реєстрі речових прав 11.04.2025 за №59470763, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 0722180400:05:004:0396, площею 20,0000 га.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку із накладенням арешту згідно ухвали слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області у справі № 159/8714/25 (провадження 1-кс/159/2269/25) від 05.12.2025 на земельну ділянку з кадастровим номером 0722180400:05:004:0396, площею 20,0000 га, що перебуває в оренді ФГ «Мілінчук Г.В.», з позбавленням права відчуження, розпорядження та користування земельною ділянкою, позивач позбавлений можливості фактично обробляти земельну ділянку та отримувати урожай, а також здійснювати будь-які господарські дії щодо неї. Зазначені обставини об`єктивно виключають можливість використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

При цьому договір оренди землі продовжує існувати, що зобов`язує позивача, як орендаря сплачувати орендну плату (пп. 9-14 Договору) за земельну ділянку, якою він не має права користуватися.

Вказує, що накладення арешту на земельну ділянку з позбавленням права користування нею є істотною зміною обставин, що є підставою для розірвання договору за згодою сторін. Водночас Колодяжненська сільська рада Ковельського району Волинської області, як орендодавець відмовила позивачу у достроковому розірванні договору оренди землі, у зв`язку із чим ФГ «Мілінчук Г.В.» звернулося із позовом до суду.

Ухвалою суду від 15.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Також, разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд: винести ухвалу про забезпечення позову про розірвання договору оренди земельної ділянки шляхом зупинення нарахування орендної плати на підставі договору оренди землі від 03.04.2025, укладеного між Колодяжненською сільською радою Ковельського району Волинської області та ФГ «Мілінчук І .В.» та зареєстрованого в державному реєстрі речових прав 11.04.2025 за №59470763; судові витрати в розмірі 1664,00 гри покласти на відповідача.

На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що оскільки предметом позову є розірвання договору оренди земельної ділянки, невжиття заходів забезпечення призведе до продовження нарахування орендної плати на підставі договору, дія якого оспорюється У разі задоволення позову кошти, нараховані та/або стягнуті за договором у період судового розгляду, набудуть характеру безпідставних нарахувань у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України (зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави), що ускладнить виконання рішення суду та потребуватиме окремого судового захисту.

Позивач вважає, що забезпечення позову дозволить уникнути неправомірного нарахування та стягнення коштів з позивача, чим захистить його майнові права. У разі невжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення нарахування за договором, може призвести до істотного ускладнення чи унеможливлений виконання рішення суду або ефективного захисту, чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або мас звернутися до суду. Зупинення нарахування орендної плати на підставі оспорюваного договору є пропорційним та адекватним заходом забезпечення позову, що відповідає вимогам про співмірність між заходом забезпечення позову та позовними вимогами.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/2795/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується вжиття певного виду забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 05

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25.

Статтею 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог указаної статті господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.04.2018 у справі N 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі N 922/599/19, від 16.11.2023 у справі N 921/333/23).

Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Оскільки у цій справі позивач звернувся до суду з вимогами немайнового характеру, то має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанова Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18).

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 15.07.2022 у справі №910/4445/21).

Судом встановлено, що 03 квітня 2025 між Колодяжненською сільською радою Ковельського району Волинської області та Фермерським господарством «Мілінчук Г.В.» укладено договір оренди землі, що зареєстрований в державному реєстрі речових прав 11.04.2025 за №59470763, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 0722180400:05:004:0396, площею 20,0000 га. Договір є чинним.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Водночас статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню." Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, Верховного Суду від 20.01.2025 у справі №916/2957/24.

Об`єднана палата у постанові від 06.12.2023 у справі №916/3414/23 наголосила на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов`язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов`язків.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення призведе до продовження нарахування орендної плати на підставі договору, дія якого оспорюється. У разі задоволення позовних вимог нараховані відповідачем кошти зі сплати орендної плати за договором вважатимуться безпідставними нарахуваннями згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України, що ускладнить виконання рішення суду та потребуватиме окремого судового захисту.

Суд зазначає, що у даному випадку заява позивача про забезпечення позову фактично обґрунтована доводами позивача, викладеними ним у позові, та має ознаки часткового вирішення спору по суті, що суперечить положенням процесуального законодавства. Таке обґрунтування позивачем заяви про забезпечення позову, з огляду на презумпцію правомірності правочину, визначену у ст.204 ЦК, суперечить положенням цієї статті, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Забороняючи стороні вчиняти дії на виконання умов договору фактично ставиться під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину.

Крім того, встановлення такої заборони як зупинення нарахування орендної плати орендодавцем фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.

Об`єднана палата у постанові від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 виснувала, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Предмет позову у цій справі є вимога про розірвання договору оренди землі, укладеного між сторонами. У заяві про забезпечення позову позивач просить зупинити нарахування орендної плати на підставі зазначеного договору оренди землі. Тобто, у даній справі заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки стосуються виконання орендодавцем умов договору.

Відповідно до ст.86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішення питання забезпечення позову, суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.01.2025 у справі №916/2957/24. Так, перед Верховним Судом у справі №916/2957/24 постало питання обґрунтованості вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони на виконання договору оренди у справі за позовом Компанії "Омега Термінал С.А." до ТОВ "Зернотрейд Логистікс" про визнання договору оренди недійсним.

У даній постанові Верховний Суд зробив висновок, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 ГПК, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2025 у справі №916/2957/24 дійшов висновку, що судові рішення у справі за результатами розгляду заяви позивача (Компанії "Омега Термінал С.А.") про застосування заходів до забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють питання застосування заходів забезпечення позову, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема вимог укладати договори з постачальниками послуг, договори охорони, отримувати дозволи державних органів, реєстраційних документів, одержувати дозвіл на здійснення концентрації від Антимонопольного комітету, вчиняти дії щодо внесення Товариства як портового оператора до Реєстру морських портів України, укладати договори з третіми особами для надання будь-яких послуг, в тому числі на стивідорне обслуговування, зберігання; доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду щодо дотримання принципу презумпції правомірності правочину та усталеній практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо комплексного застосування положень частин 1, 11 ст.137 ГПК.

Наявність судового спору між сторонами за відсутності доведення необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову не може бути підставою для забезпечення позову, самі лише твердження позивача не є достатніми та обґрунтованими підставами для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.

При ухваленні рішення судом також взято до уваги правові позиції Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 17.02.2025 у справі №916/4391/24.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову, необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу N 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.

Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі N 914/2072/20.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі N 914/970/18, від 10.11.2020 у справі N 910/1200/20).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі N 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі N 381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі N 917/1862/21.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Кюблер проти Німеччини).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.50 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.93, серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.93, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.96, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі N 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі N 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі N 916/10/18, від 23.06.2018 у справі N 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі N 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі N 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі N 909/526/18, від 21.01.2019 у справі N 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі N 925/288/17, від 26.09.2019 у справі N 904/1417/19 тощо.

Оцінивши обґрунтування поданої заяви та конкретні обставини цієї справи, суд дійшов висновку про те, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки стосуються виконання орендодавцем умов договору. Крім того, заявником не доведено існування фактичних підстав та обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у випадку невжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення нарахування орендної плати за договором, а також ефективного захисту порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду. Доводи відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами реальних обставин.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову .

Враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову слід покласти на позивача.

Відповідно до ч.1, 6 ст.140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 137, 140, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Фермерського господарства «Мілінчук Г.В.» про забезпечення позову від 11.06.2026.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України. Ухвала суду підписана 15.06.2026.

Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя С. В. Бідюк