Рішення № 137370726, 15.06.2026, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/1487/26

Провадження № 2/373/1432/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Переяслав

Переяславський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Опанасюка І.О.,

за участю:

секретаря судових засідань Бутович Я.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 373/1478/25 за позовом за позовом ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог та заперечень викладених у відзиві.

Представник позивача звернувся до суду із вказаним вище позовом, посилаючись на наступні обставини, 31.08.2020 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 3908440, за яким відповідач отримала кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 6300.00 грн.

29.10.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» укладений Договір факторингу № №29/10-2025. Крім того, 31.10.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» укладений Договір факторингу №ДФ-31102025. Згідно зазначених договорів факторингу від 29.10.2025 року та від 31.10.2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 3908440 від 31.08.2020 року. Оскільки відповідач свої договірні зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту належним чином не виконував, у останнього утворилась заборгованість в сумі 40383.00 грн, яку новий кредитор (ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС») просить стягнути в судовому порядку.

Наведене стало підставою для звернення до суду.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662.40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 6000.00 грн.

Відповідач у поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Так, представник зазначає про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається позивач у позовній заяві. Зокрема, наявними у справі матеріалами не підтверджується ані факт укладення кредитного договору та надання відповідачу кредитних коштів, ані передання позивачу за договором факторингу права вимоги за кредитними договором від 31.08.2020 року. З огляду на наведене вказує про недоведення позивачем свого порушеного права, а відтак і безпідставність позовних вимог. Крім того відповідачем заявлене клопотання про застосування строків позовної давності.

У відповіді на відзив представник позивача вказує про те, що звернення до суду із позовом в межах строків позовної давності, оскільки останні були призупинені на період карантину та воєнного стану, відповідно до п.п. 12, 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦПК України. Вважає, що надані суду докази підтверджують укладення кредитного договору в електронній формі та відповідають вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Також звертає увагу, що відповідачем здійснювались платежі за кредитним договором, що з його боку є підтвердження прийняття умов договору. Ці обставини позивач підтверджує розрахунком заборгованості. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рух справи в суді.

Ухвалою Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01.05.2026 позовна заява прийнята до розгляду, у справі № 373/1487/25 відкрите провадження, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін.

Відзив на позов надійшов до суду 19.05.2026.

05.06.2026 судом отримана відповідь на відзив.

Зважаючи на відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні та незначну складність спору, суд не вбачає підстав для проведення судового засідання, а тому справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами не проводилось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

З наданих суду письмових доказів убачається наступне.

31.08.2020 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 3908440.

За даним Договором, Кредитодавець надає Позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування (надалі за текстом Кредит), сума кредиту складає 6 300,00 гривень, а Позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов Договору. Кредит надається в національній грошовій одиниці України гривні, шляхом безготівкового перерахування коштів на картковий рахунок позичальника не пізніше кінця робочого дня кредитодавця наступного за днем підписання договору. Строк дії Договору встановлюється з дати укладення Договору 31.08.2020 року до Кінцевої дати виконання Договору - 29.03.2021 року (включно).

Крім того, за умовами Договору, Позичальник сплачує Кредитодавцю суму кредиту та проценти за користування кредитом, неустойку (пеню, штраф), яка може нараховуватися у випадку порушення Позичальником умов цього Договору, а також комісії банків емітентів платіжних карт, які використовує Позичальник.

Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатору PS3908440.

Додатки до Договору - графік платежів, та паспорт споживчого кредиту, також містять електронний підпис позичальника ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором PS3908440.

Отримання відповідачем кредитних коштів, позивач доводить суду довідкою Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Елаєнс» від 11.02.2024 завіреною печаткою та підписом директора товариства, яка адресована Товариству з обмеженою відповідальністю «ТОВ АЛЕКСКРЕДИТ» на підставі договору №41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів, укладеного ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» та ТОВ «ТОВ АЛЕКСКРЕДИТ», і підтвердженням того, що платежі успішно проведені в системі. Зазначена довідка від 11.02.2024 містить наступну інформацію: Номер в системі FONDY: 260238512; Номер операції: 38094501823042195522248624770006; Дата проведення платежу: 31.08.2020; Призначення платежу: transfer_funds; Сума платежу: 6300.00; Валюта платежу: UAH; Статус платежу: approved; Платіжний метод: карта VISA; Номер карти: НОМЕР_1 ; Банк картки отримувача: FUIB.

Позивачем надано детальний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за Договором № 3908440 від 31.08.2020, за яким, станом на 29.10.2025 року, заборгованість становить 40383 грн 00 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту становить 6300.00 грн, заборгованість за відсотками становить 34083.00 грн.

В підтвердження заміни кредитора в зобов`язанні суду надано Договір факторингу №29/10-2025 від 29.10.2025 року укладений між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та Договір факторингу №ДФ-31102025 від 31.10.2025 укладений між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС».

Норми права, які застосовуються судом.

Відповідно до вимог статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до статті 12 ЦПК України. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення усіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

За нормою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» ( в редакції, яка була чинна на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір ? це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Тому, посилання представника позивача на те, що після надходження додаткових доказів від товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «Європейська кредитна група» їх невідкладно буде направлено до суду, судом не приймається, оскільки всі докази щодо укладення договору позики позикодавцем (первісним кредитором) мали бути передані позивачу (фактору, новому кредитору).

За правилами статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Одночасно із цим, згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до ч.1 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Висновки суду.

Договір про споживчий кредит № 3908440 від 31.08.2020 містить відмітку про електронний підпис позичальника (відповідача) одноразовий ідентифікатор PS3908440, має електронну форму, вважається таким, що укладений у письмовому вигляді

(статті 205, 207 ЦК України). Додатки до договору про надання споживчого кредиту № 3908440 від 31.08.2020: графік погашення платежів та паспорт споживчого кредиту, також погоджені відповідачем шляхом накладення електронного цифрового підпису за допомогою одноразового цифрового ідентифікатора PS3908440.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 по справі № 686/19271/19 провадження № 61-9459св20, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а лише свідчить про наміри виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. В той час, як первинні документи, складаються лише за фактом надання послуг. А про факт отримання та повернення коштів свідчить не договір, а банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси кредитора.

Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року по справі № 169/506/17 провадження № 61-37213св18.

Отже, наданий позивачем кредитний договір свідчать лише про наміри сторін здійснювати кредитні операції в майбутньому та не засвідчує факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, як і факт їх отримання останнім.

При цьому слід зазначити, що лише документи первинного бухгалтерського обліку свідчать про здійснення фінансової операції, на що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові №336/4796/18 від 20.05.2022 р., для стягнення боргу мало надати суду кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно ще надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.

Проте, матеріали справи таких доказів не містять.

При цьому слід зазначити, що в силу принципу змагальності та диспозитивності, виключно на сторін покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. У той час як збирання доказів не є обов`язком суду.

У Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц вказано, що відповідно до змісту ч. 1ст.1050 ЦК України з урахуванням ст.ст.526,527,530 ЦК України, саме банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

За таких обставин, позивачем не надано суду доказів того, що ОСОБА_1 згідно з умовами вищевказаного договору, було видано кредит та саме в сумі заявлених позовних вимог. Визначення даної суми в договорі не свідчить про її отримання відповідачем саме в такому розмірі.

Враховуючи відсутність доказів про перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача, як це передбачено умовами кредитного договору, відсутні підстави вважати, що первісний кредитор виконав умови вищевказаного договору.

Водночас, долучені до матеріалів справи розрахунок заборгованості позовних вимог, засвідчена довідка про успішне перерахування коштів з протоколом підписання не можуть вважатися достатніми та належними доказами на підтвердження перерахування кредитодавцем грошових коштів на рахунок відповідача з огляду на наступне.

Статтями 77,80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і у податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Відповідно до пунктів 62, 63 Розділу 4 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018року №75(далі-Положення), виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 у справі № 209/3046/20, від 01.06.2022 у справі № 175/35/16-ц.

За таких обставин, надана позивачем довідка про ТОВ Фінансова компанія «Елаєнс» від 11.02.2024 про перерахування грошових коштів 31.08.2020 року на банківську картку НОМЕР_1 , не є документом первинного бухгалтерського обліку в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не містить відомостей про призначення платежу, про кредитний договір за яким відбувалось перерахування кредитних коштів, не містить даних про особу, якій перераховувались кошти, не містить даних про фізичну особу (позичальника), як держателя відповідної банківської карти, а також номера банківського рахунку, платіжним інструментом до якого є банківська карта НОМЕР_1 , а відтак не може бути доказом здійснення відповідної господарської (фінансової) операції.

Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, то слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 у постанові від 03.07.2019 зауважила, що розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку.

Розрахунок заборгованості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є лише похідним від первинної бухгалтерської документації та може містити відомості про господарську операцію. Проте саме банківська виписка за картковими рахунками може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, що споживач користувався кредитною карткою, ним вносились кошти на погашення заборгованості, або ні.

Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування коштами, а є односторонніми арифметичним розрахунком стягуваних сум, які повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), а отже не є належними доказами існування боргу.

Наявність розрахунку заборгованості за кредитними договором не є достатнім для висновку про надання кредиту чи існування боргу та у заявленому позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Отже, позивачем не надано жодних доказів того, що первісним кредитором було перераховано кошти на рахунок відповідача, відтак, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх тверджень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вищезазначеним кредитним договором не підлягають задоволенню.

Як вказує позивач підставою для звернення із даним позовом до суду є порушення його права щодо своєчасного повернення суми кредитних коштів та нарахованих відсотків, право на які останній набув на підставі договору факторингу.

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження того, що позивач набув право вимоги за кредитним договором, суду надано договори Договір факторингу №29/10-2025 від 29.10.2025 року укладений між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та Договір факторингу №ДФ-31102025 від 31.10.2025 укладений між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС».

Відповідно до п.2.1.3 договорів факторингу № №29/10-2025 та №ДФ-31102025 перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відбувається шляхом підписання Сторонами Договору та відповідного Реєстру прав вимог, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває всіх, прав щодо Боржників в обсязі та на умовах, що існувала момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний Сторонами скріплений їх печатками (за умови використання) Договір та Реєстр прав вимог підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав вимоги.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження своїх вимог до матеріалів справи було долучено лише шаблони (форми) відповідних реєстрів прав вимог, які сторонами договору не заповнені, у той час як належним чином оформлений реєстр прав вимог суду наданий не був.

Таким чином, суд дійшов висновку, що твердження позивача про набуття права грошової вимоги за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від первісного кредитора не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, слід вказати наступне.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну та спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», яким розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на підставі коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв на території України з 11.03.2020 до 30.06.2023 на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України без перерв.

Крім цього, 17.03.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Поряд з цим, Законом від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі Закон № 4434) передбачено відновлення строків позовної давності

Закон № 4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.

Закон № 4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 № 108. Тому, він набрав чинності 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Отже, хоча норми «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ, якими призупинялися строки позовної давності на період карантину та воєнного стану, мають різні формулювання, але, фактично строки позовної давності були «на паузі» у період з 02.04.2020 по 03.09.2025 (тобто, більше 5 років).

З умов кредитного договору випливає, що строк кредитування становив 24 тижні: з 31.08.2020 до 03.07.2024. На цей момент зазначені карантинні, та воєнні призупинення діяли, та її перебіг був призупинений у зв`язку з карантином, а згодом у зв`язку з воєнним станом, і поновився лише 04.09.2025.

Отже, 3-річний строк позовної давності у цій ситуації спливає 04 вересня 2028 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся для захисту свого порушеного права до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 28.04.2026, тобто в межах строків позовної давності, а отже клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «ФК «Солвентіс» сплатило судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2662,40 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Нормою частин 1,2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що судовий збір покладається судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача, тому суд вважає за необхідне покласти витрати, пов`язані із розглядом справи, витрати на професійну правничу допомогу на позивача.

Керуючись ст. ст. 4-13, 17, 18, 137, 141, 263, 265, 273 ЦПК України, ст. ст. 512, 526, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1078 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3908440 від 31.08.2020 року - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" адреса 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 43657029;

відповідач ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2

Суддя І. О. Опанасюк