Ухвала суду № 137369544, 09.06.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/3263/26

н/п 1-кп/953/666/26

УХВАЛА

"09" червня 2026 р. Київський районний суд м. Харкова у складі суду:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 12025221130001712 від 20Л1.2025, відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова Харківської області, громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, не маючого на утриманні дітей та осіб похилого віку, офіційно не працевлаштованого, військовослужбовцем та інвалідом не являється, не маючого на утриманні дітей та осіб похилого віку, офіційно не працевлаштованого, не зареєстрованого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , з кваліфікацією кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185 КК України.

Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , строком до 60 днів, оскільки існують ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України і дані обставини є підставою для продовження тримання під вартою обвинуваченого.

Представник потерпілого підтримав позицію прокурора. Обвинувачений заперечував щодо клопотання прокурора.

Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

При вирішенні клопотання прокурора щодо міри запобіжного заходу суд враховує, що згідно наданого до суду обвинувального акту ОСОБА_5 обвинувачується у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення за ч.4 ст. 185 КК України, та судом враховані обставини вчинення кримінального правопорушення, які викладені у обвинувальному акті.

Згідно ч. 1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

За представленими даними, ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03.03.2026 року відносно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, із заставою 166400 грн. В подальшому запобіжний захід було продовжено на 60 днів та за переглядом в апеляційний інстанції даний запобіжний захід залишено без зміни.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Суд під час розгляду даного питання щодо продовження міри запобіжного заходу за клопотанням прокурора вважає встановленими існування станом на теперішній час ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливість запобігання спробі обвинуваченому переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, продовжити вчинення кримінальних правопорушень.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

В розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Суд зазначає, що тримання особи під вартою є виправданим, якщо конкретні обставини дають підстави стверджувати про наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими обставинами є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, можливість ухилитися від явки до суду та вчинити інший злочин. При цьому небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про особу обвинуваченого.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Станом на теперішній час свідки обвинувачення судом під час судового розгляду допитані не були.

Вищезазначене дає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків, враховуючі обставини вчинення кримінального правопорушення, відомі адреси мешкання свідків та особу обвинуваченого.

Враховуючи наявність судимостей у обвинуваченого та відсутність офіційних джерел доходу, суд вважає доведеним ризик вчинення кримінальних правопорушень в подальшому.

Також, суд зазначає, що наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України була встановлена під час обрання запобіжного заходу, та суд зазначає, що достовірних даних на підтвердження того, що ці встановлені ризики зменшились або зникли станом на теперішній час суду не надано.

Під час розгляду клопотання судом вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків.

Однак, враховуючи існування даних вищезазначених ризиків, та з метою їх запобігання, а також забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у кримінальному правопорушення, у вчиненні яких він обвинувачується, враховуючі дані по особистості, суд приходить до висновку, що застосування більш м`яких запобіжних заходів є неможливим і продовжує відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, із заставою, яка була визначена раніше.

Оцінюючи можливість застосування інших більш м`яких запобіжних заходів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, в тому числі, застава, домашній арешт, особиста порука та особисте зобов`язання не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Домашній арешт, у тому числі цілодобовий, не будуть достатніми запобіжними заходами, адже пов`язані з доступом підозрюваного до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, що також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому його етапі.

Судом вивчені всі представлені дані по особі обвинуваченого, які містяться в обвинувальному акті і інших даних не надано, а саме що ОСОБА_5 , 1983 року народження, є громадянином України, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей або інших осіб немає, раніше судимий, проживає в м. Харкові, не має реєстрації, не працевлаштований.

Всі ці встановлені дані про особу підозрюваного не зменшують існування встановлених ризиків, а відтак не здатні на даному етапі кримінального провадження перешкоджати вчинити ним дії, передбачені п.п. 1,3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

В розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейського суду з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступень суспільної небезпеки цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку. Беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від суду.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє клопотання прокурора.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 331, 369 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу задовольнити.

Міру запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжити у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 08.08.2026 року включно.

Визначити ОСОБА_5 суму застави у розмірі 166400 грн., які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області (код одержувача: 26281249; банк одержувача: ДКСУ м. Київ; МФО одержувача: 820172; р/р. ua208201720355299002000006674 (справа № _____) до сплину терміну тримання під вартою.

При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_5 з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

- прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою;

-не відлучатися із населеного пункту, в якому проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

-повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання або перебування;

-утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у даному кримінальному провадженні;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну.

Відповідно до вимог ст. 182 КПК України роз`яснити, що в разі не виконання покладених на нього обов`язків, застава буде звернена в дохід держави та зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України.

Копію ухвали вручити учасникам судового процесу та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 5 днів з дня її проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії ухвали.

Головуючий суддя ОСОБА_1