Вирок № 137367841, 15.06.2026, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/6134/23

Провадження № 1-кп/676/77/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Кам`янець-Подільський міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарях судового засідання ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

сторін кримінального провадження:

прокурорів ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань суду в м. Кам`янці-Подільському Хмельницької області у режимі відеоконференції кримінальне провадження, відомості про яке внесені 22 серпня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023000000001527, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Колубаївці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, має на утриманні малолітнього сина, працюючого дробарником у АТ «Подільський цемент», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.209 КК України (в редакції Закону України №361-ІХ від 06 грудня 2019 року), -

В С Т А Н О В И В:

До Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 22 серпня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023000000001527, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.193, ст.198 КК України.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2025 року задоволено подане клопотання захисника ОСОБА_8 та звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.193 КК України на підставі ч.1 ст.285 КПК України, ст.ст.44, 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 серпня 2023 року за №12023000000001527 у частині обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.193 КК України, на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України закрите у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

06 березня 2026 року прокурор у кримінальному провадженні змінив обвинувачення шляхом перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 193 КК України на ч. 1 ст. 209 КК України (у редакції Закону України № 361-ІХ від 06 грудня 2019 року).

Формулювання висунутого особі обвинувачення

Згідно із обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачувався за ч.1 ст.209 КК України (в редакції Закону №361-ІХ від 06 грудня 2019 року), у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.

Зокрема, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 02 серпня 2022 року, ОСОБА_7 , протиправно, за відсутності відповідного дозволу від уповноваженого органу, проводив земляні пошуково-археологічні роботи на території України, під час яких віднайшов предмети (накладки та пряжку) ремінних гарнітур, срібло, мідь, лиття, кування, плакування, ІІІ ст. н.е., які відносяться до предметів декоративно-прикладного мистецтва давньогерманського походження, мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення та відносяться до культурних цінностей.

У подальшому, діючи всупереч вимогам ч. 2 ст. 17, ч.ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», ОСОБА_7 , розуміючи, що знайдені ним, під час проведення земляних пошуково-археологічних робіт на території України предмети (накладки та пряжка) ремінних гарнітур, срібло, мідь, лиття, кування, плакування, ІІІ ст. н.е., можуть належати до археологічних пам`яток і є державною власністю, а також мають особливу історичну, наукову та культурну цінність, діючи умисно, з корисливих мотивів, розуміючи протиправний характер своїх дій, відповідний орган охорони культурної спадщини не повідомив, та приховавши свою знахідку для того, щоб не передавати знайдений ним скарб до Музейного фонду України, перевіз його до свого помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , тим самим незаконно привласнивши вказане майно.

Орієнтована вартість привласненого ОСОБА_7 скарбу, а саме предметів (накладки та пряжки) ремінних гарнітур, срібла, міді, лиття, кування, плакування, ІІІ ст. н.е., які відносяться до предметів декоративно-прикладного мистецтва давньогерманського походження становить 593 616 гривень 00 копійок.

Таким чином, ОСОБА_7 вчинив суспільно небезпечне протиправне діяння, що передувало легалізації.

Надалі у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на розпорядження майном, одержаним злочинним шляхом, у тому числі вчинення правочину з таким майном. З метою реалізації свого злочинного умислу, надання такому майну та отриманим від нього коштам вигляду легально набутих, 15 серпня 2022 року, ОСОБА_7 , будучи раніше зареєстрованим на веб-сайті «Violity.com», що спеціалізується на проведенні Інтернет-торгів предметів антикваріату, під спеціально вигаданим іменем (ніком) для особистої ідентифікації в колі зацікавлених осіб в мережі Інтернет - «StAex», на умовах і в порядку, встановлених вказаним веб-сайтом, із використанням його програмно-апаратного комплексу розмістив оголошення про електронні торги лоту, названого ним «Пояс 5 ст. Готи», прикріпивши зображення раніше знайденого ним скарбу, маючи намір його продати. У подальшому, вказане оголошення побачив ОСОБА_9 , зареєстрований на веб-сайті «Violity.com» під спеціально вигаданим іменем (ніком) « ОСОБА_10 », який у ході Інтернет-торгів, зробив найбільшу грошову пропозицію за купівлю вказаного лоту у розмірі 37 101 грн. Після чого, у невстановлений досудовим розслідуванням час та спосіб, між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було укладено усну домовленість, щодо умов оплати та відправки предметів (накладки та пряжки) ремінних гарнітур, срібла, міді, лиття, кування, плакування, ІІІ ст. н.е., які відносяться до предметів декоративно-прикладного мистецтва давньогерманського походження.

28 серпня 2022 року о 10 год 14 хв, на належну ОСОБА_7 банківську картку НОМЕР_1 , надійшов грошовий переказ від ОСОБА_9 у розмірі раніше обумовленої у ході Інтернет-торгів суми - 37 101 грн.

Того ж дня, о 14 год 10 хв, ОСОБА_7 , перебуваючи у відділенні

№ 6 ТОВ «Нова Пошта», розташованому за адресою: Хмельницька область,

м. Кам`янець-Подільський, просп. Грушевського, 22/1-4, відправив посилку з предметами (накладками та пряжкою) ремінних гарнітур, срібло, мідь, лиття, кування, плакування, ІІІ ст. н.е. на вказану ОСОБА_9 адресу, а саме відділення № 1 ТОВ «Нова Пошта», розташоване за адресою: Вінницька обл., м. Гайворон, вул. В. Стуса, 3є, тим самим, довів свій злочинний умисел, направлений на легалізацію майна, одержаного кримінально протиправним шляхом, до кінця.

Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у розпорядженні майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі вчиненні правочину з таким майном, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала, що таке майно прямо, повністю одержано злочинним шляхом, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України (в редакції Закону №361-ІХ від 06 грудня 2019 року).

Правові позиції учасників судового провадження

Доводи сторони обвинувачення

На підтвердження пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 1 ст. 209 КК України сторона обвинувачення посилалася на досліджені під час судового розгляду документи, протоколи слідчих (розшукових) дій, висновки експертів та інші докази, які, на думку прокурора, у своїй сукупності беззаперечно підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Зокрема, прокурор ОСОБА_6 зазначав, що в ході судового розгляду встановлено факт виявлення та подальшого продажу ОСОБА_7 археологічного предмета - ремінного гарнітуру давньогерманського походження, який був знайдений на території Хмельницької області та реалізований через інтернет-аукціон «Violity». На підтвердження цих обставин прокурор посилався на заяву про вчинення кримінального правопорушення, протоколи огляду інформації, розміщеної в мережі Інтернет, результати обшуку за місцем проживання обвинуваченого, дані огляду його мобільного телефону, а також інші досліджені судом докази.

За твердженням прокурора, досліджені докази свідчать про те, що саме ОСОБА_7 виставив на продаж через інтернет-аукціон археологічну знахідку, яка була отримана ним у результаті вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 193 КК України, та надалі відчужив її за грошову винагороду.

Крім того, прокурор наголошував, що майно, одержане внаслідок вчинення кримінального проступку, також є майном, одержаним злочинним шляхом у розумінні ст. 209 КК України. На обґрунтування такої позиції він посилався на положення Конституції України, міжнародно-правові акти у сфері протидії легалізації доходів кримінального походження, практику Європейського суду з прав людини, історію розвитку кримінального законодавства України та системний аналіз положень Кримінального кодексу України.

На думку прокурора, предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України, у даному випадку виступав ремінний гарнітур давньогерманського походження, який був одержаний ОСОБА_7 внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 193 КК України. Об`єктивна сторона інкримінованого діяння, за твердженням прокурора, полягала у розпорядженні таким майном шляхом його реалізації через інтернет-аукціон та подальшого одержання грошових коштів від його продажу.

Прокурор вважав, що ОСОБА_7 , будучи особою, яка самостійно одержала зазначене майно злочинним шляхом, усвідомлював його походження та діяв з прямим умислом, спрямованим на легалізацію такого майна шляхом введення його у цивільний обіг.

Також прокурор звертав увагу суду на те, що ухвалою суду ОСОБА_7 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 193 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, однак, на його переконання, це не спростовує встановлених у кримінальному провадженні обставин щодо одержання обвинуваченим археологічної знахідки внаслідок вчинення зазначеного кримінального правопорушення.

Окремо прокурор наголошував на необхідності застосування спеціальної конфіскації щодо вилучених предметів ремінного гарнітуру, які, відповідно до висновків експертів, є предметами декоративно-прикладного мистецтва давньогерманського походження та мають історичну, культурну й наукову цінність. На думку прокурора, такі предмети є археологічними знахідками, належать державі та підлягають передачі до державної частини Музейного фонду України.

З огляду на викладене прокурор просив визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України (в редакції Закону України № 361-ІХ від 06 грудня 2019 року), та призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з конфіскацією майна. Також прокурор просив застосувати спеціальну конфіскацію щодо вилучених предметів ремінного гарнітуру, залишивши їх у власності держави та на постійному зберіганні у Національному музеї історії України, вирішити долю речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України та стягнути з обвинуваченого процесуальні витрати на проведення експертиз.

Доводи сторони захисту

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав та відмовився давати показання на підставі ст.63 Конституції України.

Захисник ОСОБА_8 у судових дебатах просив виправдати ОСОБА_7 за пред`явленим обвинуваченням за ч. 1 ст. 209 КК України, посилаючись на недоведеність його винуватості.

Зокрема, захисник звертав увагу суду на те, що фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 193 КК України, не свідчать про незаконне привласнення скарбу, який має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність. На думку сторони захисту, обвинувальний акт містить посилання лише на культурну цінність знайдених предметів, тоді як обов`язковою ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 193 КК України, є наявність у скарбу особливої історичної, наукової, художньої або культурної цінності. Захисник також зазначав, що висновок експерта не містить висновку про особливу цінність вилучених предметів.

Крім того, захисник стверджував, що навіть у разі доведеності обставин, які ставилися ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 193 КК України, таке діяння не могло бути предикатним для кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України, оскільки відповідальність за легалізацію майна настає лише за умови, що таке майно одержане внаслідок вчинення злочину.

Також сторона захисту наголошувала на відсутності доказів суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України. На думку захисника, стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_7 усвідомлював злочинне походження майна або мав на меті надати правомірного вигляду його походженню.

Захисник звертав увагу суду на те, що дії обвинуваченого фактично зводилися до звичайного розпорядження майном шляхом його продажу, при цьому він не вчиняв жодних дій, спрямованих на приховування походження знайдених предметів чи одержаних від їх реалізації коштів. За твердженням сторони захисту, матеріали кримінального провадження не містять доказів використання обвинуваченим складних фінансових операцій, фіктивних правочинів, підставних осіб або інших способів маскування походження майна чи коштів.

З огляду на викладене захисник вважав, що стороною обвинувачення не доведено наявності у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України, та просив суд ухвалити виправдувальний вирок.

Мотиви суду

Допитавши свідків, дослідивши та оцінивши надані сторонами кримінального провадження докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що у діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України (в редакції Закону № 361-ІХ від 06 грудня 2019 року), а тому він підлягає виправданню на підставі абзацу другого ч. 1 ст. 373 КПК України.

Суд виходить із того, що відсутність складу кримінального правопорушення має місце у разі відсутності хоча б однієї з його обов`язкових ознак. У даному кримінальному провадженні такою відсутньою ознакою є предмет кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України.

Диспозицією ч.1 ст.209 КК України передбачено кримінальну відповідальність за набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансової операції, вчинення правочину з таким майном, або переміщення, зміна форми (перетворення) такого майна, або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом.

Тобто, відповідно до диспозиції цієї статті обов`язковою ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України, є предмет кримінального правопорушення - майно, стосовно якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом.

Суд звертає увагу, що чинна на момент інкримінованих ОСОБА_7 подій редакція ст. 209 КК України, викладена Законом №361-ІХ від 06 грудня 2019 року, використовує поняття «майно, одержане злочинним шляхом», яке є за своїм обсягом відмінним від поняття «майно, одержане внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння» за попередньою редакцією цієї статті КК України від 16 січня 2003 року.

Водночас законодавець не ототожнює поняття «злочин» та «кримінальний проступок». Після внесення змін до кримінального та кримінального процесуального законодавства кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки та злочини. Отже, майно, одержане внаслідок вчинення кримінального проступку, не може вважатися майном, одержаним злочинним шляхом у розумінні ст. 209 КК України.

Зазначене висновується також із визначення поняття «доходи, одержані злочинним шляхом», наведеного у п.23 ч.1 ст.1 Закону України від 06 грудня 2019 року № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», відповідно до якого такими доходами є будь-які активи, одержані прямо чи опосередковано внаслідок вчинення злочину, зокрема валютні цінності, рухоме та нерухоме майно, майнові та немайнові права, незалежно від їх вартості.

Таким чином, майно, одержане внаслідок вчинення кримінального проступку, не є майном, одержаним злочинним шляхом у розумінні ч. 1 ст. 209 КК України.

Суд не бере до уваги доводи прокурора про те, що предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України (у редакції Закону України № 361-ІХ від 06 грудня 2019 року), є ремінний гарнітур, який, за версією сторони обвинувачення, був одержаний ОСОБА_7 у результаті вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 193 КК України.

Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор посилався на положення міжнародних договорів у сфері протидії легалізації доходів кримінального походження, історію розвитку статті 209 КК України, системний аналіз окремих положень кримінального закону та необхідність широкого тлумачення поняття «майно, одержане злочинним шляхом».

Однак суд виходить з того, що зміст поняття «доходи, одержані злочинним шляхом» безпосередньо визначений законодавцем, а саме у п.23 ч.1 ст.1 Закону України від 06 грудня 2019 року № 361-IX. Аналогічний підхід відображений і в диспозиції ч. 1 ст. 209 КК України, яка встановлює кримінальну відповідальність за дії щодо майна, одержаного злочинним шляхом.

За таких обставин суд не вбачає підстав для розширювального тлумачення зазначеного поняття шляхом застосування історичного, системного чи міжнародно-правового підходів, оскільки законодавець сам надав йому нормативне визначення. У випадку, коли зміст кримінально-правової категорії прямо визначений законом, суд не вправі підміняти волю законодавця власним розумінням доцільності чи цілей правового регулювання.

Крім того, суд враховує положення частини третьої статті 3 КК України, відповідно до яких злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються виключно цим Кодексом. Зазначене означає, що суд не вправі шляхом тлумачення розширювати сферу дії кримінально-правової норми та поширювати кримінальну відповідальність на випадки, які прямо не охоплені законом.

Фактично запропоноване стороною обвинувачення тлумачення призводить до поширення дії ч. 1 ст. 209 КК України на майно, одержане внаслідок вчинення кримінального проступку, хоча закон пов`язує кримінальну відповідальність із майном, одержаним злочинним шляхом. Таке тлумачення є розширювальним та призводить до погіршення становища особи, що є неприпустимим у сфері кримінального права.

При вирішенні питання про наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення суд повинен виходити з буквального змісту кримінально-правової норми. Розширювальне тлумачення не може застосовуватися для визначення кримінальної протиправності діяння, відмежування кримінально караної поведінки від некриміналізованої чи розширення кола випадків, у яких особа підлягає кримінальній відповідальності.

Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Наведений конституційний принцип поширюється також на випадки неоднозначного розуміння кримінально-правової норми та виключає можливість її тлумачення на шкоду особі. Тому навіть за умови існування різних підходів до розуміння поняття «майно, одержане злочинним шляхом», суд не вправі обирати той із них, який призводить до розширення меж кримінальної відповідальності.

Не приймає суд і посилання прокурора на співвідношення положень статті 43 КК України та пункту 9 частини першої статті 66 КК України як підтвердження тотожності понять «злочинна діяльність» та «кримінально-протиправна діяльність». Законом України від 22 листопада 2018 року 2617-VIII до статті 43 КК України були внесені зміни, відповідно до яких зазначена обставина визначена як виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально-протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Водночас пункт 9 частини першої статті 66 КК України передбачає як обставину, що пом`якшує покарання, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення.

На переконання суду, наведені положення регулюють різні правові питання та не свідчать про ототожнення законодавцем понять «злочин» і «кримінальне правопорушення». Використання у пункті 9 частини першої статті 66 КК України терміна «злочинна діяльність» обумовлене особливостями правового регулювання кримінальної відповідальності особи, яка виконувала спеціальне завдання та вийшла за межі допустимості заподіяння шкоди, адже особа підлягає кримінальній відповідальності відповідно до ч.2 ст.43 КК України лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов`язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Саме тому законодавець визначив зазначену обставину як таку, що пом`якшує покарання особі, яка підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж, передбачених статтею 43 КК України, тобто вчинення злочинів. Отже, наведені положення не стосуються визначення змісту поняття «майно, одержане злочинним шляхом», а тому не можуть бути використані для тлумачення диспозиції ч. 1 ст. 209 КК України.

Таким чином, суд доходить висновку, що майно, одержане внаслідок вчинення кримінального проступку, не є майном, одержаним злочинним шляхом у розумінні ч.1 ст. 209 КК України, а відтак не може бути предметом кримінального правопорушення, передбаченого зазначеною нормою.

При цьому суд враховує, що для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 209 КК України не є обов`язковою наявність обвинувального вироку за предикатний злочин або одночасне притягнення особи до відповідальності і за предикатне діяння, і за легалізацію майна. Водночас у будь-якому випадку має бути поза розумним сумнівом встановлено, що майно було одержане саме внаслідок вчинення злочину, а не кримінального проступку.

Як встановлено судом, ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2025 року ОСОБА_7 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 193 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

При цьому зі змісту обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 193 КК України, а саме у незаконному привласненні знайденого скарбу, який має культурну цінність.

Саме це майно, за версією сторони обвинувачення, надалі стало предметом розпорядження та правочинів, які інкримінуються ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 209 КК України.

Отже, навіть виходячи з фактичних обставин, наведених стороною обвинувачення, майно, щодо якого були вчинені інкриміновані дії, було одержане внаслідок кримінального проступку, а не злочину.

За таких обставин зазначене майно не може визнаватися майном, одержаним злочинним шляхом у розумінні ч. 1 ст. 209 КК України, а відтак не є предметом кримінального правопорушення, передбаченого цією нормою.

Оскільки предмет кримінального правопорушення є обов`язковою ознакою складу кримінального правопорушення, відсутність такого предмета виключає наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України.

У зв`язку з викладеним ОСОБА_7 підлягає виправданню на підставі абзацу другого ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктом 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

За таких обставин подальша оцінка доводів сторін щодо інших елементів складу кримінального правопорушення, а також детальний аналіз усіх досліджених у судовому засіданні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку не є необхідними для вирішення даного кримінального провадження, оскільки навіть підтвердження обставин, на які посилається сторона обвинувачення, не усуває встановленої судом відсутності предмета кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України.

Суд зазначає, що відповідно до вимог статей 91, 94, 370 та 374 КПК України він зобов`язаний надати оцінку тим обставинам і доказам, які мають значення для правильного вирішення кримінального провадження та впливають на висновок про наявність або відсутність підстав для кримінальної відповідальності особи.

Водночас обов`язок суду щодо мотивування судового рішення не означає необхідності надання детальної відповіді на кожен довід сторони обвинувачення чи сторони захисту. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої обсяг мотивування судового рішення залежить від характеру справи та суті питань, які підлягають вирішенню, а право на вмотивоване рішення не вимагає від суду надання окремої відповіді на кожен аргумент сторони.

З огляду на наведене суд не вважає за необхідне надавати окрему оцінку іншим доводам сторони обвинувачення та сторони захисту, оскільки вони не можуть вплинути на висновок суду про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Цивільний позов не заявлено.

Заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна підлягають скасуванню.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 не застосовувався.

Питання про долю речових доказів та документів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

При цьому, вирішуючи питання щодо долі ремінного гарнітура, який відносяться до предметів декоративно-прикладного мистецтва давньогерманського походження, який зберігається у Національному музеї історії України (т.2, а.м.к.п.155, 162-164), суд виходить з наступного.

Зокрема, згідно із п.5 ч.9 ст.100 КПК України, гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ч.4 ст.343 ЦК України, у разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність відповідно до закону, право власності на нього набуває держава.

Згідно із підпунктом 5 пункту 9 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 25 серпня 1998 року, майно, зазначене у пункті 1 цього Порядку, передається для подальшого розпорядження ним на підставі акта опису, оцінки та передачі майна, в тому числі реалізується через торгівельні підприємства, аукціони, біржі, з якими укладені угоди на його реалізацію відповідно до пунктів 12 і 13 цього Порядку, з дотриманням таких вимог: культурні цінності після проведення спеціальної експертизи на підставі рішення Мінкульту безоплатно передаються на довічне зберігання до державних музеїв, архівів, бібліотек і наукових установ.

Тому, ремінний гарнітур підлягає передачі Мінкультури для вирішення питання про передачу його у власність держави у установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Мобільний телефон Redmi Note 7, IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , з карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» НОМЕР_4 , який був вилучений у ОСОБА_7 підлягає поверненню останньому.

Картонна коробка з написом ТОВ «Нова пошта», яка зберігається у Головному слідчому управлінні Національної поліції України (т.2, а.м.к.п.160-161), після набрання вироком законної сили на підставі п.4 ч.9 ст.100 КПК України підлягає знищенню, адже немає жодної цінності.

Надані сторонами кримінального провадження документи необхідно залишити в матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до вимог статей 124,368 КПК при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, суд повинен вирішити, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Враховуючи ухвалення виправдувального вироку, витрати, пов`язані із проведенням експертиз у розмірі 56401 грн. 68 коп. необхідно віднести на рахунок держави.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 368-371, 373-375 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_7 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.209 КК України (в редакції Закону № 361-ІХ від 06 грудня 2019 року), та виправдати його на підставі абзацу 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Після набрання вироком законної сили скасувати накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2023 року арешт на мобільний телефон Redmi Note 7, IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , з карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» НОМЕР_4 (т.2, а.м.к.п. 73-75).

Процесуальні витрати на залучення експертів в розмірі 56401 грн. 68 коп. (т.2 а.м.к.п.123, 134), віднести на рахунок держави.

Речові докази:

- ремінний гарнітур, який відносяться до предметів декоративно-прикладного мистецтва давньогерманського походження, який зберігається у Національному музеї історії України (т.2, а.м.к.п.155, 162-164), після набрання вироком законної сили передати Мінкультури для вирішення питання про передачу його у власність держави у установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

- мобільний телефон Redmi Note 7, IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , з карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» НОМЕР_4 , який зберігається у Головному слідчому управлінні Національної поліції України (т.2, а.м.к.п.167), після набрання вироком законної сили повернути ОСОБА_7 ;

- картонну коробку з написом ТОВ «Нова Пошта» із наліпкою із написами «Гайворон…, ОСОБА_7 … ОСОБА_11 …», яка зберігається у Головному слідчому управлінні Національної поліції України (т.2, а.м.к.п.160-161), після набрання вироком законної сили на підставі п.4 ч.9 ст.100 КПК України знищити.

Документи, які передані суду сторонами кримінального провадження та містяться в матеріалах судового провадження, залишити при справі.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити присутнім в судовому засіданні учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня надіслати іншим учасникам судового провадження.

Після проголошення вироку учасники судового провадження мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Суддя Кам`янець-Подільського

міськрайонного суду

Хмельницької області ОСОБА_12