Рішення № 137363616, 04.06.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.06.2026 Справа №607/23914/25 Провадження №2/607/1467/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Ромазана В.В.,

за участі секретаря судового засідання Бойко О.В,

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ», Позивач) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , Відповідач) у якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором № 100963455 від 20 вересня 2021 року в розмірі 23 250,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що 20 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №100963455 в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Відповідно до умов договору, кредитні кошти надаються ТОВ «Мілоан» позичальнику в безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. 16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №16072024, відповідно до якого від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги до боржників, зокрема і до відповідача. Відповідно до реєстру боржників від 16 липня 2024 року до вказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 23 250,00 грн, з яких: 5 000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 250,00 грн сума заборгованості за відсотками; 1 000,00 грн сума заборгованості за комісією.

Позивач вказує, що всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення ОСОБА_1 , остання не виконала свого зобов`язання належним чином. Після відступлення позивачу прав грошової вимоги до відповідача, ОСОБА_1 не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості.

2.Стислий зміст відзиву та відповіді на відзив

09 лютого 2026 року відповідач подала суду відзив на позов, в якому просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вказала, що оспорюваний кредитний договір не містить відомостей про те, що його підписано Відповідачем одноразовим ідентифікатором. Крім того, доказів проведення ідентифікації відповідача позивачем не надано. Відповідач стверджує, що отримавши виписку по своєму банківському рахунку в банку, вона помітила, що за період 20 вересня 2021 року по 22 січня 2026 року на неї була емітована банківська картка № НОМЕР_1 , однак вона її ніколи не відкривала та не користувалась нею, у тому числі кредитними коштами, та вважає, що дана картка була відкрита незаконним шляхом. Вказує, що оспорюваного кредитного договору із ТОВ «Мілоан» вона не укладала та не підписувала, кредитні кошти не отримувала та ним не користувалась. Також, звертає увагу суду на те, що доказів проведення ідентифікації при вході в особистий кабінет, в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та шляхом перевірки правильності введення паролю входу до особистого кабінету ТОВ «Мілоан» не надано. Зазначила, що позивачем до позовної заяви долучено анкету-заяву №100963455 від 20.09.2021 у графі якої «Верифікаційні дзвінки» не зазначено та дій щодо підтвердження особи ОСОБА_2 не здійснювалось. Звертає увагу суду на ту обставину, що на її ім`я невідомими особами було відкрито картку № НОМЕР_1 , яку вона ніколи не відкривала та не користувалась, із якої у день перерахування кредитних коштів їх було знято із банкомату у м.Харків, у якому ОСОБА_1 у той час не перебувала.

23 лютого 2026 року представником позивача було подано відповідь на відзив, в якому останній вважає відзив не обґрунтованим, оскільки вважає, що кредитний договір із Відповідачем було укладено в електронній формі, шляхом підписання його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позивач зазначає, що верифікація та ідентифікація позичальника здійснюється через ІТС Первісного кредитом. Кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний, зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

3.Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 листопада 2025 року відкрито провадження у справі № 607/23914/25 та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження із викликом сторін.

У судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» не з`явився, в позовній заяві просив розгляд справи проводити без участі представника цього товариства.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила та просила відмовити в повному обсязі. Додатково пояснила, що кредитний договір вона не підписувала, та картку на яку нібито були перераховані кошти вона не отримувала, як і самих коштів. Дану картку було емітовано на її ім`я шахрайським шляхом, про що вона нічого не знала. Також додатково пояснила, що вона 02.02.2026 звернулась із заявою до Тернопільського районного Управління поліції ГУНП в Тернопільській області про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками розгляду якої внесено відомості до ЄРДР за №12026216040000083, правова кваліфікація ч.1 ст.182 КК України за фактом того, що невідома особа оформила кредит в АТ «Укрексімббанк» та ФК «Мілоан», досудове розслідування у якій на даний час триває.

ІІ. Мотивувальна частина

1.Фактичні обставини, встановлені судом

Як вбачається із п.1.1 копії договору про споживчий кредит №100963455 від 20 вересня 2021 року, сторонами у якому є ТОВ «Мілоан» (Кредитодавець або товариство) та ОСОБА_1 (Позичальник), кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 Договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 Договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за корисутвання кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни , що визначені договором. Типом кредиту є кредит.

Сума (загальний розмір) кредиту становить 5 000,00 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 20 вересня 2021 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 20 жовтня 2021 року. (п.п. 1.2 1.4 Договору).

Як вбачається із п. 1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом 2250,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

У пункті п. 6.1 зазначеного Договору вказано, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Із копії додатку №1 до договору про споживчий кредит №100963455 від 20 вересня 2021 року вбачається наявність графіку платежів, реальна річна процента ставка складає 44,164.00% та загальна вартість кредиту 8 250,00 грн.

Суд констатує, що зазначений договір про споживчий кредит №100963455, додаток №1 до нього, а також Паспорт споживчого кредиту №100963455, в якому містяться відомості про кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови, анкета-заява на кредит №100963455, у якій вказано особисті дані ОСОБА_1 , не містить даних, що вони підписані ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, а також його комбінацію, яку було відправлено на телефонний номер позивальника або у особистий кабінет.

16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 16072024.

Згідно п. 1.1. Договору факторингу, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якаю настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних Реєстрах Боржників, які формуються згідно Додатку №1 та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру боржників 16 липня 2024 року за Договором факторингу №16072024 від 16 липня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників кількістю 34831, після чого, з урахуванням п. 1.2 Договору факторингу, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей.

Згідно Реєстру боржників 16 липня 2024 року до Договору факторингу № 16072024, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №100963455 в сумі 23 250,00 грн, з яких: 5 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 250,00 грн сума заборгованості за відсотками; 1 000,00 грн сума заборгованості за комісією.

Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12026216040000083 від 03 лютого 2026 року вбачається, що 02 лютого 2026 року до Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що невідома особа оформила кредит в АТ «Укрексімбанк» та ФК «Мілоан».

Згідно інформації викладеній у листі АТ «Державний експортно-імпортний банк України» за №БТ/0025800/1814-26 від 27 березня 2026 року вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку 16 вересня 2015 року емітовано картку за № НОМЕР_2 на яку 20.09.2021 о 17:16 поступили кошти в сумі 5000 грн., які у подальшому 20.09.2021 упродовж часу з 17:46 по 17:49 було списано у місті Харків.

Доказів про ідентифікацію особи Відповідача при укладенні договору про споживчий кредит №100963455 від 20 вересня 2021, а також інших документів пов`язаних із ним матеріали даної справи не містять.

2.Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19.

Водночас, у відповідності до преамбули Закону України «Про електронні довірчі послуги», цей Закон визначає правові та організаційні засади електронної ідентифікації та надання електронних довірчих послуг, права та обов`язки суб`єктів відносин у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

Пунктами 1,11,21,22 частини першої статті 1 Закону унормовано, що автентифікація - електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних; електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи; ідентифікаційні дані особи - набір даних, які дають змогу встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; ідентифікація особи - процес використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті якого забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або уповноваженого представника юридичної особи та перевірка належності особі таких даних.

Отже, процедура накладення електронного підпису особою передбачає її електрону ідентифікацію, яка полягає у використанні засобів і методів, які дозволяють однозначно встановити особу.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215

ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду 21 січня 2021 року у справі № 759/1695/17 .

Як зазначив Позивач, між первинним кредитором ТОВ «Мілоан» укладений договір про споживчий кредит №100963455, згідно з умовами якого відповідач отримав споживчий кредит у розмірі 5000 грн. на строк 30 календарних днів з пролонгацією.

На підтвердження позовних вимог щодо факту про укладення кредитного договору, позивачем до позовної заяви було долучено: роздруківку тексту договору про споживчий кредит №100963455 із ОСОБА_1 та первинним кредитором ТОВ «Мілоан», графік платежів, паспорт споживчого кредиту та анкету-заяву.

Як уже зазначав суд, у вказаному правочині у розділі підписи сторін та із наявних в матеріалах справи документів до нього, не вбачається, що такі були підписані Відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що зазначені правочини були підписані ОСОБА_1 електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора відповідача, як це передбачено п.п. 6.1, 6.2 договору №100963455 про споживчий кредит від 20 вересня 2021 року, у тому числі анкета-заява на кредит, а також Графік платежів, паспорт споживчого кредиту. У матеріалах справи відсутні дані, які давали суду змогу встановити який одноразовий ідентифікатор, як це передбачено кредитним договором, був використаний відповідачем при підписанні зазначеної кредитної угоди, за невиконання умов якої у Відповідача уторилась заборгованість, а також того, куди він був надісланий та коли введений відповідачем, його ідентифікацію відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

При цьому, суд констатує, що відповідачем у поданому нею відзиві, а також у судовому засіданні заперечується сам факт укладення кредитного договору №100963455 від 20 вересня 2021 року, а також додатків до нього. Крім цього, надано докази про те, що остання звернулась до органу поліції щодо вчинення кримінального правопорушення за факто оформлення кредиту у ТОВ «Мілоан».

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено узгодження всіх умов договору №100963455 від 20 вересня 2021 року, на які він покликається, як на підставу своїх позовних вимог.

При цьому, суд враховує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Крім цього, суд зауважує, що покликання позивачем на ту обставину, що 16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №16072024, за умовами якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги відносно ОСОБА_1 за договором №100963455 від 20 вересня 2021 року, не заслуговує на увагу, оскільки, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надано доказів, що такий правочин №100963455 від 20 вересня 2021 року був підписаний відповідачем, а отже був укладений.

Також суд констатує, що право вимоги за іншими зобов`язаннями, в тому числі за зобов`язаннями за безпідставно набутими коштами за вказаним договором про відступлення прав вимоги до відповідача не переходили.

При цьому, суд вважає, що у даному випадку, договір про відступлення, на підставі яких право вимоги перейшло до позивача, не свідчить про безумовний перехід права вимоги до відповідача. Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18.

Крім того, у частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Такі ж положення містяться і у наданих договорах факторингу.

Таким чином, позивач, звертаючись до суду із позовом, повинен був надати первинні документи, які підтверджують факт виникнення спірних кредитних правовідносин, у тому числі доказів, які б свідчили про укладення та підписання спірного договору саме ОСОБА_1 .

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будьякі дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першоютретьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки, кредитний договір №100963455 від 20 вересня 2021 року не містить відомостей про підписання його позичальником електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, який би відповідав вимогам закону «Про електронну комерцію» та закону «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто в договорі відсутня відмітка про скріплення електронним підписом і його укладення дистанційно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на карту кошти у сумі 5000,00 грн не підлягають стягненню, як неповернута сума фактично отриманих грошових коштів в порядку ст.ст.1046, 1047, 1049 ЦК України, оскільки за відсутності існування кредитних правовідносин між сторонами, зокрема, не підтвердження факту укладення кредитного договору №100963455 від 20 вересня 2021 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» має право вимагати від особи, яка отримала грошові кошти товариства у спосіб, визначений ст.1212 ЦК України.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

За таких умов, суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази, а також у їх сукупності, вважає, що під час розгляду справи позивачем не доведено укладання між первісним кредитором там відповідачем кредитного договору №100963455 від 20 вересня 2021 року, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції слід віднести на рахунок ТОВ «ФК «ЄАПБ».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 28, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №100963455 від 20 вересня 2021 року, відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 09.06.2026.

Дані про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, р/рахунок IBAN № НОМЕР_3 у АТ «ТАСкомбанк»).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя В. В. Ромазан