Ухвала суду № 137363606, 11.06.2026, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 481/1535/25

Провадження № 2/945/969/26

Ухвала

11 червня 2026 року Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Войнарівського М.М.,за участі секретаря судового засідання Будак К.Ю., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами», третя особа Дугий відділ державної виконавчої служби у Баштанському раоні Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Новобузького районного суду Миколаївської області через свого представника адвоката Шилова В.Ю. з позовом сформованим в системі «Електронний суд» до ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами», третя особа Дугий відділ державної виконавчої служби у Баштанському раоні Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що виконавчий напис № 783 виданий 20.01.2020 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем на підставі наявної заборгованості позивачки, яка виникла в рамках укладеного кредитного договору № 500381804 від 13.06.2013 р. між позивачкою та ПАТ «Альфа Банк». Загальна сума яку стягують за виконавчим написом з позивачки становить 43724,18 грн та складається з суми заборгованості 15000 грн, 15474,18 грн заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами та комісією, 13100 грн заборгованість за нарахованою та несплаченою пенею та 150 грн за вчинення виконавчого напису. 03.02.2022 р. державним виконавцем Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дашковською Вікторією Володимирівною було відкрито виконавче провадження № 68468047 на підставі вказаного виконавчого напису та заяви ТОВ "Фінансова Компанія Управління Активами". В подальшому приватним виконавцем приймались інші постанови, зокрема про стягнення з позивача основної винагороди виконавця, визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесено постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Сторона позивача вважає, що вчинення вказаного виконавчого напису було передчасним та незаконним, у зв`язку із чим звернулись до суду з даним позовом.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 23.10.2025 року у цивільній справі відкрито провадження.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 21.11.2025року справу передано до Вітовського районного суду Миколаївської області.

Ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області від 18.12.2025 року справу передано до Миколаївського районного суду Миколаївської області.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 26.02.2026року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами»,третя особа Дугий відділ державної виконавчої служби у Баштанському раоні Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню прийнято до свого провадження та постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Частиною третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Шиловим В.Ю. сформовано в системі «Електронний суд» клопотання про направлення справи за підсудністю до Ірпінського міського суду Київської області у зв`язку з її непідсудністю Миколаївському районному суду Миколаївської області.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду.

Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним незалежним і неупередженим.

Підсудність це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ. Тобто підсудність це коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду. Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій, від роду (предмета) справи, суб`єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.

Згідно положень ЦПК України існує загальна підсудність за місцезнаходженням відповідача (ст. 27 ЦПК України) та альтернативна підсудність за вибором позивача (ст. 28 ЦПК України).

Позивачем зазначено відповідача ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» (м.Ірпінь, вул.Стельмаха Михайла,9А оф.203) на який не розповсюджується територіальна юрисдикція Миколаївського районного суду Миколаївської області.

Разом із тим, частиною 12 статті 28 ЦПК України встановлена альтернативна підсудність (за вибором позивача), відповідно до якої позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання.

Таким чином, позови про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, можуть бути пред`явлені як за місцезнаходженням відповідача, так і за місцем виконання виконавчого напису.

Місце виконання рішення визначене ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з частинами 1,2 статті 24 Закону України«Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Отже, законодавець пов`язує місце виконання рішення не з місцем знаходження кабінету/офісу виконавця, а з місцем вчинення виконавчих дій.

Позивачем подано позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, при цьому не надано жодного доказу вчинення виконавчих дій (виконання напису) на території, що відноситься до юрисдикції конкретного суду.

Приймаючи до уваги відсутність підстав для застосування правил альтернативної підсудності, розгляд даної справи підлягає визначенню за загальними правилами підсудності.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі «Беллє проти Франції» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві.

За позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Процесуальний закон визначає, що представники сторін, третіх осіб, а також осіб, які за законом мають право звертатися до суду в інтересах інших, можуть діяти у судовому процесі або за правилами самопредставництва, або як власне представники. Останніми можуть бути: адвокати, законні представники, а у випадках, визначених у процесуальних законах, зокрема у малозначних справах, справах незначної складності, - інші особи (стаття 60 ЦПК України). Повноваження саме цих представників підтверджують документи, визначені у частинах 1, 4 статті 62 ЦПК України.

Загальнообов`язкові процесуальні правила є певною формою реалізації гарантій особи (кожного) на звернення до суду за захистом свого порушеного права чи обмеження свобод. У них презюмується, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права, відповідно до принципів верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласностіі відкритості судового процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, буде активним учасником судового провадження, зможе безпосередньо чи опосередковано через свого представника отримати судовий захист свого права.

Відповідно до статті 6 ЦПК України, Суд зобов`язаний поважати честь і гідність учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, а засади рівності і змагальності у судовому процесі є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.

Згідно із практикою ЄСПЛ рівність засобів включає, серед іншого, процесуальну рівність.

Приймаючи до уваги відсутність підстав для застосування правил альтернативної підсудності, розгляд даної справи підлягає визначенню за загальними правилами підсудності.

Згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно з ч.1 ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються.

Окремо варто відзначити те, що відповідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Тобто, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Проте, враховуючи, що провадження в справі було відкрито з порушенням правил підсудності і судовий розгляд по ній не розпочато, помилково направлення даної справи до Миколаївського районного суду Миколаївської області, порушує права учасників справи на справедливий суд, гарантовані національним законодавством та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на викладене, справу слід передати за підсудністю до Ірпінського міського суду Київської області.

Керуючись ст.ст. 31, 32, 260, 261, 353 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,-

постановив :

Клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шилова Владислава Юрійовича - задовольнити.

Цивільну справу № 481/1535/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами», третя особа Дугий відділ державної виконавчої служби у Баштанському раоні Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, передати за територіальною підсудністю до Ірпінського міського суду Київської області.

Згідно з ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.М.Войнарівський