Ухвала суду № 137362729, 12.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 червня 2026 року Київ № 320/36173/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження клопотання Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.07.2025 до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 04.05.2017 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу (базового місяця) для обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.05.2017 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу (базового місяця) для обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач у 2017-2022 роках проходив службу у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.11.2022 № 1092 позивача зараховано у розпорядження командувача Сухопутних військ Збройних Сил України.

Водночас, під час проходження військової служби у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, зокрема, Позивачу не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 04.05.2017 до 28.02.2018.

11.06.2025 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом № 222/25 про надання документів щодо проходження військової служби, а також про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення.

У відповідь відповідачем надано витяги з розрахункових відомостей про нараховане та виплачене грошове забезпечення, з якого вбачається що позивачу з 04.05.2017 до 28.02.2018 індексація грошового забезпечення виплачувалась з порушенням Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

У зв`язку з наведеним позивач просить стягнути різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року починаючи з 04.05.2017 до 28.02.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог.

Також відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Стверджує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон № 2352-IX яким внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) де було скасовано норму про стягнення заробітної плати без обмеження будь яким строком.

Стверджує, що унесенням до КЗпП України вказаних змін законодавець увів строки звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, а частина друга статті 233 КЗпП України застосовується до виплати всіх сум, що належать працівникові у разі його звільнення.

Відтак тримісячний строк для звернення із цим позовом до адміністративної завершився 19.10.2022, проте позивач з даним позовом звернувся лише 15.07.2025.

Досліджуючи питання можливого пропуску позивачем строку звернення до суду та поважність підстав його поновлення судом встановлено наступне.

У цій справі позивач просить нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення (заробітної плати) за період роботи з 04.05.2017 до 28.02.2018. До суду з такими вимогами позивач звернувся 15.07.2025.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята статті 122 КАС України).

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені у новій редакції, а саме:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом`якшує або скасовує відповідальність (абзац 3 пункту 2 Рішення від 09.02.1999, пункт 4 Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017 № 2-р/2017). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Вказана позиція є сталою і послідовною. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 18.10.2023 у справі № 380/14605/22, від 05.12.2024 у справі № 560/866/24.

Крім цього, у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19.07.2022 зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У силу приписів пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Оскільки питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.

Отже, суд вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах.

Вимоги позивача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати) заявлено за період служби (роботи) з 04.05.2017 до 28.02.2018, тобто за редакції частини другої статті 233 КЗпП України чинній до 19.07.2022, якою строк звернення працівника до суду з позовом до суду про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувався будь-яким строком.

Тож ураховуючи, що строк звернення працівника до суду є складовою механізму реалізації права на судовий захист та є належною гарантією забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин, суд дійшов висновку, що позивач за цих обставин не може бути позбавлений права на судовий захист.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для залишення позову без розгляду, оскільки позивачем строк звернення до суду пропущений не був, що є наслідком відмови в задоволенні клопотання відповідача.

Отже, відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись положеннями статті 240 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити Військовому інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка в задоволені клопотання про залишення позову без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.

Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Я.В. Горобцова