Рішення № 137362320, 01.06.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/257/23 (907/1378/25)

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС", ЄДРПОУ 39529398, 89412, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, село Оноківці, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 10,

до відповідача Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк, ЄДРПОУ 14360570, адреса 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д

про стягнення коштів,

Секретар судового засідання - Повідайчик Т.В.,

учасники справи, що з`явились в судове засідання:

від позивача - Маміч Я.С. (в режимі ВКЗ),

розпорядник майна арбітражний керуючий Слостін Андрій Геннадійович,

від відповідача - Куценко О.В. (в режимі ВКЗ),

в с т а н о в и в:

Зміст позовних вимог.

У провадженні Господарського суду Закарпатської області знаходиться справа №907/257/23 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.08.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майна.

ТОВ СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС має майновий спір до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк, що підлягає розгляду Господарським судом Закарпатської області у межах провадження у справі про банкрутство.

ТОВ СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк, ЄДРПОУ 14360570, про стягнення сплачених ним лізингових платежів в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за договором фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01.07.2016 в розмірі 7 706 279, 08 грн.

Обґрунтування позовних вимог:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на таке.

1) Позивач зазначає, що Господарським судом Закарпатської області було розглянуто справу №907/257/23 (907/929/23) за позовними вимогами ТОВ "Стронг Брідж Альянс" до АТ КБ "Приват банк" щодо повернення банком позивачу сплаченої суми лізингових платежів у вартість об`єктів лізингу, які були повернуті АТ КБ "Приватбанк" після розірвання договору фінансового лізингу.

Дана позовна заява була задоволена Господарським судом Закарпатської області 19.09.2024 після повторного перегляду по вказаній справі та стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Стронг Брідж Альянс" 1 400 000.00 грн в повернення сплачених лізингових платежів та 21 000.00 грн в повернення сплаченого судового збору. Дане рішення залишено без змін Постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 і Постановою Верховного Суду від 25 лютого 2025 року.

2) 01 липня 2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», як Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс», як Лізингоодорежувачем укладено договір фінансового лізингу № 4С16033ЛИ (надалі Договір), відповідно до п. 1.1. якого Банк є власником нерухомого майна (переліченого у додатку №1 до договору) та передає Лізингоодержувачу майно, а Лізингоодержувач, в свою чергу, приймає майно від Банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

3) 23.09.2020 Банк в односторонньому порядку (за повідомленням про розірвання договору від 08.09.2020) розірвав договір лізингу, та 02 - 03 грудня 2020 за актами приймання - передачі від 02.12.2020 та від 03.12.2020 ТОВ "Стронг Брідж Альянс" повернуло АТ КБ "Приватбанк" об`єкти лізингу.

4) За час дії договору лізингу позивач у даній справі сплатив на користь банку, окрім плати відсоткової винагороди за користування майном, також лізингові платежі, як сплату частини вартості об`єкту лізингу, на загальну суму 9 106 279.08 грн.

Лізингові платежі на суму 9 106 279.08 грн сплачені ТОВ "Стронг Брідж Альянс" як частина відшкодування вартості об`єкту лізингу за договором лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі - продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодедержувачу у власність.

ТОВ "Стронг Бріджс Альянс" у судовому порядку вже стягнуто частину вищенаведеної суми у розмірі 1 400 000.00 грн, а отже залишається право на повернення залишкової суми сплачених ним лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу, як попередньої оплати, на суму 7 706 279.08 грн.

На підставі вищевикладеного, позивач просив стягнути з відповідача сплачені ним лізингові платежі в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 7 706 279.08 грн.

Додатково позивачем долучено до матеріалів справи клопотанням від 25.05.2026 акти передачі майна, зазначеного у виконавчому документі від 02.12.2020 та від 02.12.2020, які підтверджують повернення лізингового майна (автозаправних станцій) від ТОВ "Стронг Брідж Альянс" до АТ КБ "Приватбанк".

Правова позиція відповідача у справі.

На адресу суду 17.12.2025 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №02.3.1-02/11050/25 від 17.12.2025 року), в якому відповідач просив у задоволенні позовної заяви ТОВ "Стронг Брідж Альянс" до АТ КБ "Приватбанк" про стягнення грошових коштів - відмовити у повному обсязі.

Вказує у відзиві, що за наслідками вирішення судового спору у справі №911/2653/18 встановлено факт порушення зобов`язання за договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016 та стягнуто існуючу заборгованість із боржника на користь банку, в тому числі із заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна.

Додатково відповідачем долучено до матеріалів справи клопотанням від 17.12.2025 висновок експертів у галузі права АТ КБ "ПриватБанк".

Правова позиція третьої особи у справі.

На адресу суду надійшли пояснення щодо позовної заяви у справі (вх. №02.3.1-02/1792/26 від 25.02.2026 року) від третьої особи, в яких вона вказує, що подана позовна заява містить належні та законні вимоги, які ґрунтуються на нормах чинного законодавства та підтверджуються сталою судовою практикою Верховного Суду, що свідчить про правомірність, обґрунтованість і законність заявлених позовних вимог. Додатково третя особа звернула увагу суду, що позовна заява подана з метою стягнення залишку частини заборгованості сплачених лізингових платежів. Подана позовна заява є продовженням процедури стягнення заборгованості з АТ КБ "Приват Банк" за позовом у справі №907/257/23 (907/929/23).

Процесуальні дії суду.

Ухвалою від 10 грудня 2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відстрочено позивачеві сплату судового збору у даній справі до ухвалення судом рішення у справі.

Ухвалою суду від 18 грудня 2025 долучено до матеріалів справи додаткові докази, а саме висновок експертів у галузі права складений членами Науково-консультативної ради при Верховному Суді доктором юридичних наук, професором Олександром Кухарєвим; доктором юридичних наук, доцентом Тетяною Цувіною; кандидатом юридичних наук, доцентом Олегом Печеним.

Ухвалою суду від 18 грудня 2025 клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (вх.№02.3.1-02/11049/25) від 17.12.2025 - задоволено. Постановлено здійснювати подальший розгляд справи №907/257/23 (907/1378/25) за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 29 січня 2026 року.

Ухвалою суду від 21.01.2026 виправлено описку в ухвалі Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2025 у справі №907/257/23 (907/1378/25), шляхом викладення в описовій частині ухвали 14 абзацу в наступній редакції:

«додатково позивачем ТОВ «СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС» долучене до матеріалів справи клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання даної позовної заяви, в якому просить відстрочити сплату судового збору за подання позовної заяви №02.3.1-05/1492/25 від 09.12.2025 року до винесення рішення у даній справі»,

шляхом викладення в описовій частині ухвали 17 абзацу в наступній редакції:

«Відтак, враховуючи, що позивач перебуває в процедурі банкрутства, то в такого відсутні доходи та можливість сплати судового збору».

Ухвала є невід`ємною частиною Ухвали Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2025 у справі №907/257/23 (907/1378/25).

Ухвалою суду від 29.01.2026 клопотання представника позивача ТОВ «СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС» про залучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача від 22.01.2026 вх. № 02.3.1-02/512/26 задоволено. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), яка є уповноваженою особою єдиного учасника ТОВ «СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС» ОСОБА_2 . Зобов`язано сторін надіслати залученій третій особі копії позовної заяви та матеріалів долучених до неї, докази надіслання яких подати суду. Встановлено третій особі строк для подання суду пояснень з приводу предмету спору з врахуванням вимог ст. 168 ГПК України до 27.02.2026. Відкладено підготовче засідання суду на 04 березня 2026 року.

Ухвалою суду від 06.03.2026 справу №907/257/23 (907/1378/25) прийнято до провадження. Розгляд справи почато спочатку. Призначено підготовче засідання у справі на 30 квітня 2026 року.

Ухвалою суду від 30.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 25 травня 2026 року.

В судовому засіданні 25.05.2026 суд розглянув справу по суті та перейшов до стадії ухвалення судового рішення, встановивши дату та час проголошення вступної та резолютивної частини рішення - 01.06.2026 на 17:00 год.

01.06.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Частиною 1 статті 240 ГПК України передбачено, що рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Стислий виклад обставин справи, встановлених судом.

Судом встановлено, що 01 липня 2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», як Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс», як Лізингоодорежувачем укладено договір фінансового лізингу № 4С16033ЛИ (надалі Договір), відповідно до п. 1.1. якого Банк є власником нерухомого майна (переліченого у додатку №1 до договору) та передає Лізингоодержувачу майно, а Лізингоодержувач, в свою чергу, приймає майно від Банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1.2. Договору на дату його укладення вартість майна становить - 320 118 679,00 грн.

У додатку № 1 до Договору перелічено найменування нерухомого майна (предмету фінансового лізингу) загальною вартістю 320 118 679,00 грн.

Відповідно до акту №1 прийому-передачі майна від 01.07.2016 (Додаток №3 до Договору) Банк на праві власності передав, а Лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування предмет фінансового лізингу (нерухоме майно, згідно з Додатком №1 до Договору).

Розділом 2 Договору передбачено структуру лізингових платежів. Зокрема:

- в п. п. 2.1., 2.2. Договору визначено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2; лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений в п. 1.4. цього Договору - №20714050000840;

- згідно з п. 2.3. Договору Лізингоодержувач сплачує Банку винагороди на рахунок, зазначений в п. 1.4. цього Договору - №20784050002298;

За змістом п. п. 2.3.1., 2.3.2., 2.3.4. Договору Лізингоодержувач сплачує банку наступні винагороди:

- винагорода за відкриття рахунку у розмірі 500,00 грн. у день укладення договору;

- відсоткова винагорода за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном;

- у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2;

- винагорода за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається відповідно до формули, вказаної у договорі.

Згідно пункту 4.1. договору, протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю Банка. Майно переходить у власність Лізингоодержувача за умови сплати Банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором (п.4.3. Договору).

За змістом п. 5.2.1. Договору Банк зобов`язується передати майно в платне користування Лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність Лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором.

Відповідно до п.5.1.3. договору Банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо Лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови Банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.

Банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо Лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом 3 місяців підряд. У разі відмови Банку від договору, договір є розірваним з дати визначеної Банком у повідомленні про відмову від договору (п. 5.1.8 Договору).

Згідно з п. 6.2.4. Договору Лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні ним збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору. Лізингоодержувач зобов`язаний усунути погіршення майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення майна банк має право відшкодування завданих йому збитків.

Положеннями п. 6.2.11. Договору визначено обов`язки Лізингоодержувача сплачувати банку, зокрема:

- винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»;

- лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна);

- відсоткову винагороду за користування майном;

- винагороду за користування майном отриманим в лізинг;

- інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Відповідно до п. 7.9. Договору строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

За змістом п. 9.1. Договору встановлено строк дії Договору з дати його підписання і до 25 червня 2036 року.

Відповідно до п.8.2.3. Договору цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банку шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувача за 3 (три) дні, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше, ніж 30 (тридцять) днів.

Додатком № 2 до Договору сторонами договору встановлено графік лізингових платежів у рахунок викупу майна з 25.07.2016 до 25.06.2036 шляхом щомісячної сплати в період з 25.07.2016 до 25.06.2031 грошових коштів в сумі 266 765,57 грн, а з 25.07.2031 до 25.06.2036 щомісячний платіж становить 4 535 014,62 грн.

Відповідно до укладеної 05.08.2016 Додаткової угоди до Договору сторони внесли зміни в п. 9.1. Договору, визначивши строк дії Договору до 25.06.2026 та, у зв`язку з наведеним, Додаток №2 до Договору (Графік лізингових платежів графік відшкодування вартості майна) викладено в новій редакції, за якою встановлено графік щомісячних платежів протягом строку дії Договору в розмірі 2 961 591,79 грн (а в строк до 25.07.2016 266 766,00 грн).

Крім того, відповідно до укладеної 04.10.2016 Додаткової угоди до Договору сторонами внесено зміни в п. 1.4. Договору та визначено, що для здійснення Лізингоодержувачем платежів за цим Договором Банк відкриває наступні рахунки:

- рахунок для сплати вартості предмета лізингу №20714050000840;

- рахунок для сплати відсоткової винагороди за лізингом №20784050002298;

- рахунок для сплати винагороди за користування майном отриманим в лізинг №20789057001855.

Згідно з долученими до позовної заяви копіями платіжних доручень №177 від 25.07.2017 на суму 2 936 868,61 грн; №197 від 23.08.2017 на суму 125 610,47 грн; №196 від 23.08.2017 на суму 2 811 300,00 грн; №226 від 28.09.2017 на суму 300 600,00 грн; №247 від 31.10.2017 на суму 302 500,00 грн; №269 від 30.11.2017 на суму 380 000,00 грн; №307 від 16.01.2018 на суму 200 000,00 грн; №316 від 31.01.2018 на суму 119 000,00 грн.; №343 від 28.02.2018 на суму 100 000,00 грн; №342 від 28.02.2018 на суму 209 000,00 грн; №364 від 30.03.2018 на суму 270 000,00 грн; №396 від 27.04.2018 на суму 250 000,00 грн; №422 від 31.05.2018 на суму 293 000,00 грн; №461 від 04.07.2018 на суму 116 000,00 грн; №484 від 31.07.2018 на суму 72 000,00 грн; №508 від 31.08.2018 на суму 122 400,00 грн; №537 від 28.09.2018 на суму 98 400,00 грн; №562 від 31.10.2018 на суму 120 000,00 грн; №588 від 30.11.2018 на суму 102 000,00 грн; №616 від 28.12.2018 на суму 100 800,00 грн; №636 від 31.01.2019 на суму 76 800,00 грн вбачається, що протягом строку дії Договору позивачем на виконання умов Договору було сплачено лізингові платежі на загальну суму 9 106 279,08 грн. У призначеннях платежів за означеними платіжними дорученнями зазначено «оплата вартості предмета лізингу».

Окрім того, за встановленими у рішенні Господарського суду м. Києва від 01.10.2019 у справі № 910/4183/19 за позовом ТОВ «Стронг Брідж Альянс» до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» про стягнення 118 647 832,49 грн обставинами, що мають преюдиційне значення для сторін цієї справи:

- додатковою угодою від 03.11.2016 до Договору сторони погодили з 07 листопада 2016 року внести зміни у п.п.2.3.2 та п.п.2.3.3 Розділу 2 «Лізингові платежі» договору та викласти його в наступній редакції: «Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2».

- умовами п. 2.3.4. Договору в редакції Додаткової угоди від 22.08.2016 сторони погодили, що Лізингоодержувач сплачує банку на відповідний рахунок, зазначений у п.1.4. цього договору, винагороду за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за наведеною формулою. Розрахунок, нарахування та сплата винагороди здійснюється у термін/дату згідно п. 1.3., п. 9.1. Договору, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2, або дату остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.

Вказаним рішенням суду в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю та стягнуто з ТОВ «Стронг Брідж Альянс» на користь АТ КБ «ПриватБанк» 46 694 224,07 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 49 613 064,87 грн простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, 22 340 543,55 грн пені за порушення грошового зобов`язання та 672 350,00 грн. судового збору.

За встановленими у справі обставинами, 08.09.2020 Банк надіслав Лізингоодержувачу повідомлення про розірвання Договору фінансового лізингу від 01 липня 2016 року за № 4С16033ЛИ із зазначенням дати розірвання з 23.09.2020. Також, в повідомленні вказано, що станом на 07.09.2020 прострочена більше ніж на 30 днів заборгованість складає 216 314 627,18 грн., з яких лізинговий платіж - 102 494 727,66 грн.; відсоткова винагорода за користування майном 113 819 899,52 грн.

В подальшому протягом 02.12.2020 - 03.12.2020 предмет лізингу за договором фінансового лізингу від 01 липня 2016 року за № 4С16033ЛИ було повернуто Банку від Лізингоодержувача за актами передачі майна, зазначеного у виконавчому документі в межах ВП №637504429, копії яких долучено до позовної заяви в даній справі.

У зв`язку з поверненням Банку предмету лізингу 20.09.2023 Лізингоодержувач (позивач в даній справі) направив Банку (відповідачу у справі) на його офіційну електронну пошту та за юридичною адресою місцезнаходження Банку вимогу № 05.2.11/20, у якій просив з урахуванням ч. 2 ст. 693 ЦК України перерахувати на його користь 12 043 148,13 грн сплачених лізингових платежів.

Означену вимогу залишено Банком без задоволення, що слугувало підставою звернення за даним позовом до суду.

Скасовуючи судові рішення у даній справі та направляючи справу №907/257/23 (907/929/23), що має преюдиційне значення для сторін цієї справи, на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний суд в постанові від 12.06.2024 зазначив, що для вирішення спору, який виник між Лізингодавцем і Лізингоодержувачем щодо відшкодування вартості об`єкта лізингу у складі лізингових платежів, необхідно виходити з умов відповідного договору лізингу та структури таких платежів та, у зв`язку з наведеним, необхідність встановлення у спірних правовідносинах наступних обставин:

- дійсної структури лізингових платежів;

- визначення обумовлених сторонами платежів за договором, співвідношення їх з дозволеними платежами за законом та встановлення домовленостей між сторонами щодо подальшої долі цих платежів (заборгованості за ними) при настанні відповідних обставин (зокрема, у випадку розірвання договору);

- чи відповідає заявлена до стягнення сума дійсному розміру сплаченого боржником відшкодування вартості майна у складі лізингових платежів, виходячи з їх структури, узгодженої сторонами договору;

- врегулювання сторонами в договорі наслідків його розірвання, з наданням належної правової оцінки правовідносинам сторін з урахуванням положень п. 6.2.4. Договору, структури лізингових платежів та правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах.

Також Верховний суд в постанові від 12.06.2024 у даній справі звернув увагу, що під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати висновки Верховного Суду, зокрема, викладені у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, з урахуванням висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.

На виконання означених вказівок Верховного суду Господарським судом Закарпатської області за зазначеними вище та дослідженими додатково обставинами встановлено, що положеннями п. п. 2.1., 2.3., 2.3.1.-2.3.4., 6.2.11. Договору фінансового лізингу від 01 липня 2016 року за № 4С16033ЛИ сторонами договору визначену структуру платежів за Договором, до якої входять:

- винагорода за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)», яка відповідно до п. 2.3.1. Договору становить 500,00 грн та сплачується Лізингоодержувачем в день укладення Договору;

- лізинговий платіж (викупна вартість предмета лізинг), розмір якої відповідно до п. 2.1. Договору визначається відповідно до Додатку №2 до Договору та становить у внесеній Додатковою угодою від 05.08.2016 до Договору суму щомісячного платежу в розмірі 2 961 591,79 грн, починаючи з 25.07.2017 та до 25.06.2026;

- відсоткова винагорода за користування майном, розмір якої відповідно до п. 2.3.2. Договору становить 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна (зі зміненою відсотковою ставкою до 10,5% річних відповідно до Додаткової угоди від 03.11.2016 до Договору), виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця та зі збільшенням вдвічі відповідної відсоткової ставки винагороди у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань зі сплати лізингових платежів, про що зазначено в п. 2.3.3. Договору;

- винагорода за користування майном, отриманим в лізинг, розмір якої визначається за зазначеною в п. 2.3.4. Договору формулою (з урахуванням зміни даного пункту договору відповідно до Додаткової угоди від 24.10.2016 до Договору) та з вказівкою, що при від`ємному її значенні сума винагороди сплаті не підлягає.

Про відмінність означених вище платежів за Договором переконливо свідчать як їх різна правова природа та встановлення в Договорі для Лізингоодержувача окремо сплачувати лізингові платежі в розмірах, що визначені Додатком №2 до Договору й винагороду за встановленими в розділі 2 Договору ставками, так і редакції п. 1.4. Договору, за якими для сплати лізингових платежів, відсоткової винагороди за лізингом та винагороди за користування майном отриманим в лізинг здійснюється Лізингоодержувачем на різні рахунки, відкриті Банком для здійснення окремих платежів за Договором фінансового лізингу від 01 липня 2016 року за № 4С16033ЛИ.

При цьому, з наданих позивачем платіжних доручень №177 від 25.07.2017, №197 від 23.08.2017, №196 від 23.08.2017, №226 від 28.09.2017, №247 від 31.10.2017, №269 від 30.11.2017, №307 від 16.01.2018, №316 від 31.01.2018, №343 від 28.02.2018, №342 від 28.02.2018, №364 від 30.03.2018, №396 від 27.04.2018, №422 від 31.05.2018, №461 від 04.07.2018, №484 від 31.07.2018, №508 від 31.08.2018, №537 від 28.09.2018, №562 від 31.10.2018, №588 від 30.11.2018, №616 від 28.12.2018, №636 від 31.01.2019 вбачається сплата Лізингоодержувачем грошових коштів в загальній сумі 9 106 279,08 грн на рахунок №20714050000840, який відповідно до п. 1.4. Договору (в редакції Додаткової угоди від 04.10.2016) відкрито Банком для сплати Лізингоодержувачем вартості предмета лізингу із зазначенням призначення відповідних платежів: «оплата вартості предмета лізингу по Договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 р.».

Оплата означених грошових коштів Лізингоодержувачем та прийняття їх Банком саме в якості лізингових платежів (відшкодування вартості Майна відповідно до Додатку №2 до Договору) не заперечується і представником відповідача в судових засіданнях у даній справі.

Крім того, за додатково встановленими у справі обставинами Лізингоодержувачем, окрім лізингових платежів, відповідно до п. 2.3.2. Договору здійснювалася сплата на користь Банку й відсоткової винагороди за користування майном, зокрема відповідно до платіжних доручень №24 від 31.01.2017, №42 від 28.02.2017, №78 від 30.03.2017, №104 від 27.04.2017, №131 від 31.05.2017, №159 від 30.06.2017, №178 від 27.07.2017, №204 від 30.08.2017, №225 від 28.09.2017, №246 від 31.10.2017, №268 від 30.11.2017, №306 від 16.01.2018, №315 від 31.01.2018, №338 від 28.02.2018, №363 від 30.03.2018, №395 від 27.04.2018, №423 від 31.05.2018, №460 від 04.07.2018, №485 від 31.07.2018, №509 від 31.08.2018, №536 від 28.09.2018, №563 від 31.10.2018, №587 від 30.11.2018, №615 від 28.12.2018 та №635 від 31.01.2019 Лізингоодержувачем сплачено на зазначений в п. 1.4. Договору (в редакції Додаткової угоди від 04.10.2016) рахунок для сплати відсоткової винагороди за лізингом грошові кошти в загальній сумі 23 676 421,75 грн з призначенням платежу: «оплата % по Договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 р.» за період з січня 2017 року по січень 2019 року включно.

Оплата означених грошових коштів Лізингоодержувачем та прийняття їх Банком саме в якості відсоткової винагороди за лізингом відповідно до п. 2.3.2. Договору не заперечується і представником відповідача в судових засіданнях у даній справі.

Мотивувальна частина.

Правове обґрунтування і оцінка (висновки) суду.

Спірні правовідносини сторін виникли на підставі укладеного між ними договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 року (з урахуванням Додаткових угод до нього).

Частиною 1 ст. 292 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що лізингом є господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч.ч. 2, 3 ст. 806 ЦК України).

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу на час виникнення спірних правовідносин сторін були визначені положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97-ВР (далі Закон №723/97-ВР в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону №723/97-ВР фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" Лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Частинами 1 та 2 ст.16 Закону №723/97-ВР встановлено, що плата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно з ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Положеннями ч. ч. 2, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону №723/97-ВР лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Зокрема, приписами ч.2 ст. 7 Закону №723/97-ВР передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Наслідком розірвання договору є відсутність у Лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов`язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.04.2018 у справі №911/3483/16).

Як було зазначено, договір лізингу є змішаним договором, отже на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингоодержувачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), як складової частини договору лізингу, який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

Тобто, у разі розірвання договору лізингу одночасно розривається і договір купівлі-продажу як складова частина змішаного договору лізингу, внаслідок чого зобов`язання сторін за договором купівлі-продажу як складової частини договору лізингу припиняються, а саме: у лізингодавця (продавця) припиняються зобов`язання з поставки об`єкту лізингу (товару), у лізингоодержувача (покупця) припиняються зобов`язання з оплати його вартості, у тому числі в частині внесення попередньої оплати вартості об`єкту лізингу.

Подібних висновків щодо природи договору лізингу, лізингових платежів та щодо наслідків його розірвання для сторін дійшов Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, згідно з якими лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предмета лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередньою оплатою), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договору лізингу та вилученням предмета лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 також зазначила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

Про необхідність врахування правових позицій суду касаційної інстанції в означених справах №904/2357/20 та №904/5726/19 зазначено також й у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 в означеній справі, що є обов`язковим для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи відповідно до ст. 316 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.04.2024 у справі № 925/322/23(925/875/23), від 15.05.2024 у справі 925/233/23(925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23) за участю того ж відповідача Банку з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за іншим договором фінансового лізингу.

Мотивована оцінка судом аргументів учасників справи.

За встановленими у справі обставинами вбачається, що укладений між сторонами Договір фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 року розірвано з 23.09.2020 з ініціативи Лізингодавця (Банку), а відповідно до поданих позивачем платіжних доручень №177 від 25.07.2017, №197 від 23.08.2017, №196 від 23.08.2017, №226 від 28.09.2017, №247 від 31.10.2017, №269 від 30.11.2017, №307 від 16.01.2018, №316 від 31.01.2018, №343 від 28.02.2018, №342 від 28.02.2018, №364 від 30.03.2018, №396 від 27.04.2018, №422 від 31.05.2018, №461 від 04.07.2018, №484 від 31.07.2018, №508 від 31.08.2018, №537 від 28.09.2018, №562 від 31.10.2018, №588 від 30.11.2018, №616 від 28.12.2018, №636 від 31.01.2019 підтверджується сплата Лізингоодержувачем протягом строку чинності Договору грошових коштів в загальній сумі 9 106 279,08 грн в рахунок сплати лізингових платежів, правова природа яких за Додатком №2 до Договору визначена як відшкодування вартості Майна, що по своїй суті є викупною вартістю предмета лізингу.

Судом також встановлено, що умовами укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 року не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою Лізингодавця (Банку) сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі будуть вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

Крім того, суд зважає, що чинне на момент розірвання Договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 року законодавство України не містило заборони щодо повернення лізингоодержувачу лізингових платежів, зокрема і тієї їх частини, яка стосувалась плати за відшкодування вартості предмету лізингу, а відповідні зміни відбулись при прийнятті нового Закону України «Про фінансовий лізинг» від 14.12.2021 № 1953IX, стаття 17 якого передбачає, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати розірвання договору, не підлягають поверненню лізингоодержувачу та положення якої, однак, не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, позаяк не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та судової практики застосування положень спеціального законодавства про фінансовий лізинг на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу, суд констатує, що Банк як Лізингодавець має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), як орендна плата за користування (оренду) об`єктом лізингу та які сплачувалися Лізингоодержувачем відповідно до п. 2.3.2. Договору в процентному співвідношенні до залишку несплаченої вартості Майна (залишку лізингових платежів) та за встановленою в п. 2.3.3. Договору формулою.

Своєю чергою зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняються.

Враховуючи, що зобов`язання зі сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняються, а майно (предмет лізингу), в рахунок майбутнього придбання якого Лізингоодержувачем сплачувалися лізингові платежі, повернуто Банку, як Лізингодавцю, позивач правомірно посилається на положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, як на підставу повернення сплачених ним лізингових платежів як частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність Лізингоодержувача від Лізингодавця.

Суд зважає, що положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у його власність товару. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20.

Водночас, даючи оцінку положенням п. 6.2.4. Договору № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 року, на який посилається відповідача та за яким Лізингоодержувач зобов`язався повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору, суд враховує положення ст. 627 ЦК України, за якими сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено імперативну норму відповідно до якої визначено право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати у випадку, якщо продавець який одержав відповідну суму попередньої оплати не передав товар у встановлений строк.

За встановленими у справі обставинами сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі в сумі 9 106 279,08 грн є частиною покупної вартості предмета лізингу, який у зв`язку з розірванням договору фінансового лізингу повернуто Банку,

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті).

Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 учасники цивільних правовідносин мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження, які одночасно є й межами саморегулювання.

Частиною 4 ст. 653 Цивільного кодексу України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.

Таким чином, з огляду на те що, умови п. 6.2.4. Договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 року не враховують положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України за тих обставин, що предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу, суд відхиляє посилання відповідача на відповідні положення п. 6.2.4. Договору як на ймовірну підставу для звільнення від обов`язку повернути сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі за Договором.

При цьому, положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об`єкту лізингу, укладений між сторонами договір фінансового лізингу не містить.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі №904/4871/22 (904/2141/23) за участю того ж відповідача аналізуючи відповідні умови п. 6.2.4. договору фінансового лізингу та суд вважає її релевантною до застосування в спірних правовідносинах.

Надаючи правову оцінку запереченням відповідача з посиланням на преюдиційність рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 року у справі № 910/4183/19, яким було задоволено зустрічний позов АТ КБ «Приватбанк» та стягнуто з ТОВ «Стронг Брідж Альянс» заборгованість, в тому числі, й за лізинговими платежами у формі викупної вартості майна, суд враховує наступне.

Згідно вже усталених висновків Верховного Суду (див., зокрема, постанови від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 31.05.2022 у справі № 910/18584/20) преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Водночас, відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16 при застосовуванні частини 4 статті 75 ГПК України варто враховувати, що преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Відповідно до приписів частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (постанова Верховного суду від 02.08.2022 №904/5665/21).

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу (постанова Верховного суду від 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до змісту згаданого відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 року у справі № 910/4183/19 судом встановлено укладення 01.07.2016 між сторонами Договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ на визначених в ньому умовах, внесення змін до договору та передачу майна в лізинг.

Саме ці обставини можуть вважатися преюдиційними для даної справи, а не правова оцінка, яка надана Господарським судом міста Києва таким обставинам під час розгляду вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення заборгованості за таким договору, оскільки у них йдеться не про встановлення фактів, а про оцінку судом обставин конкретної справи.

Висновки суду.

Резюмуючи наведене, з урахуванням вказівок Верховного суду, що викладені в постанові від 12.06.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23), яка має преюдиційне значення при вирішенні даної справи, оскільки предметом її розгляду вже було часткове стягнення з банку отриманих лізингових платежів, судом встановлено, що сплачені позивачем лізингові платежі в сумі 9 106 279,08 грн є частиною викупної вартості предмета лізингу за Договором фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01.07.2016 та частина яких в заявленій до стягнення сумі 7 706 279.08 грн підлягає стягненню з Банку, як з Лізингодавця за правилами ч. 2 ст. 693 ЦК України на користь Лізингоодержувача у зв`язку з розірванням договору фінансового лізингу, а відтак позовні вимоги позивача належить задовольнити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Позаяк, сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення судом в заявленому розмірі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі.

Разом з тим, як встановлено судом, позивачем не сплачено судового збору у розмірі 92 475.35 грн за подання позовної заяви до ухвалення судом рішення суду в даній справі, як було встановлено в ухвалі суду від 10.12.2025 року.

Таким чином, суд стягує з відповідача судовий збір у розмірі 92 475.35 грн на користь Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк, адреса 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС" адреса Україна, 89412, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, село Оноківці, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 10, код ЄДРПОУ 39529398, сплачені ним лізингові платежі в рахунок вартості об`єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016 року у розмірі 7 706 279.08 грн (сім мільйонів сімсот шість тисяч двісті сімдесят дев`ять гривень 08 копійок).

3. Судові витрати покласти на відповідача у справі.

4. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк, адреса 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570 на користь держави в особі стягувача Державної судової адміністрації України, код ЄДРПОУ - 26255795, 00020, м. Київ, вул. Липська, 18/5, судовий збір у розмірі 92 475.35 грн (дев`яносто дві тисячі чотириста сімдесят п`ять гривень 35 копійок).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Суддя Пригуза П.Д.