Рішення № 137359200, 11.06.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року справа № 580/12863/25 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Янківської В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу ДВС у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування рішень,

встановив:

19 листопада 2026 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Другого відділу ДВС у у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.05.2026 ( вх.№ 24136/26) просить:

1) визнати протиправною та скасувати постанову від 29.10.2025 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52561465;

2) визнати протиправною та скасувати постанову від 30.10.2025 про відкриття виконавчого провадження № 79475374.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.05.2016 у справі № 711/7872/15-ц видано виконавчий лист № 711/7872/15-ц від 09.09.2016. 04.10.2016 відкрито виконавче провадження №52561465. 28.10.2025 до Відділу надійшла заява АТ КБ "ПриватБанк" від 28.10.2025 №Є.CS/0/0/0/0/1-5 про відсутність заборгованості за виконавчим документом та закінчення виконавчого провадження. Постановою другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси від 28.10.2025 виконавче провадження №52561465 було закінчене. Однак, постановою другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси від 29.10.2025 з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 147701,93 грн., та постановою другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси від 30.10.2025 відкрито виконавче провадження №79475374 щодо виконання постанови від 29.10.2025. Позивач зазначив, що в даному випадку у виконавчому провадженні №52561465, яке було відкрито 04.10.2016, постанову про стягнення виконавчого збору було винесено лише 27.07.2021, тобто майже через п`ять років після відкриття виконавчого провадження. Таким чином постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №52561465 від 27.07.2021 винесена поза межами строків, визначених ЗУ Про виконавче провадження, а тому є протиправною та підлягає до скасування. Постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №52561465 від 29.10.2025 є похідною від постанови про стягнення виконавчого збору від 27.07.2021, а тому також підлягає до скасування.

Ухвалою суду від 08.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позовну, в якому в задоволенні позову просить відмовити та зазначив, що оскаржувані постанови прийнято із дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою від 11.06.2026 продовжено строк розгляду справи на двадцять днів.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Відповідно до даних АСВП на виконанні у Другому відділі державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 52561465 з примусового виконання виконавчого листа № 711/7872/15-ц від 09.09.2016 року Придніпровського районного суду м. Черкаси щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» борг у сумі 1 602 832,49 грн.

04.10.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження .

27.07.2021 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору.

18.11.2020 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (у розмірі 20 % до виплати загальної суми боргу 1763315.73 грн., у тому числі виконавчий збір та витрати на організацію та проведення виконавчих дій) та направлено на виконання за місцем роботи боржника ТОВ «Ласка Черкаси».

28.10.2025 р. до Відділу надійшла заява АТ КБ «ПриватБанк» від 28.10.2025 № Є.CS/0/0/0/0/1-5 про відсутність заборгованості за виконавчим документом та закінчення виконавчого провадження.

29.10.2025 р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження , відповідно до заяви стягувача, згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Станом на 29.10.2025 р. на день закінчення виконавчого провадження № 52561465 боржником ОСОБА_1 було сплачено витрати виконавчого провадження в повному обсязі , а виконавчий збір сплачень частково, залишок несплаченого виконавчого збору становить 147701,93 грн.

Після закінчення виконавчого провадження № 52561465 , згідно п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», враховуючи той факт , що на момент закінчення даного виконавчого провадження , виконавчий збір в межах виконавчого провадження № 52561465 не було сплачено боржником в повному обсязі, керуючись частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавець Відділу 29.10.2025 винесено постанову про стягнення виконавчого збору (на залишену суму, оскільки з моменту відкриття виконавчого провадження і до дня закінчення виконавчого провадження кошти на виконавчий збір перераховувались).

На підставі даної постанови відкрито нове виконавче провадження № 79475374 з примусового виконання постанови № 52561465 від 29.10.2025 Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо стягнення з стягнути з ОСОБА_1 на користь держави виконавчий збір у сумі 147701,93 грн.

Позивач вважаючи оскаржувані постанови протиправними, звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 1404-VIII "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Приписами статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" ( в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом 2475-VIII від 03.07.2018) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною четвертою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною п`ятою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот);

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до положень Закону 1404-VIII, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Крім того, відповідно до ст. 42 Закону 1404-VIII Кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що підстави для не стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в даному випадку відсутні.

Крім того, зазначає, що обгрутовуючи позовні вимоги позивач заначив, що «Постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №52561465 від 29.10.2025 є похідною від постанови про стягнення виконавчого збору від 27.07.2021, а тому також підлягає до скасування.».

В той же час, постанова про стягнення виконавчого збору від 27.07.2021 в даній справі не оскаржується, доказів про її скасування позивачем до суду не надано.

ВП ВС у справі № 990/150/23 у п.28 постанови зазначає: реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту; п.33 - звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права; п. 37 зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову. Великою Палатою Верховного Суду у справі №640/7310/19 (ЄДРСР 94394125) зазначено: особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

Верховний Суд у справі № 640/11938/20 зазначає, що: порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого поданий позов.

Суд зауважує, що позивачем не доведено змісту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу рішеннями відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст.7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 257, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА