Рішення № 137356565, 12.06.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1034/26

12 червня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 15 жовтня 2025 року №00166390704, яким до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в розмірі 200 270 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що фактична перевірка позивача проведена ГУ ДПС у Тернопільській області із допущенням порушень порядку та вимог, встановлених Податковим кодексом України, висновки перевірки не відповідають дійсності, оскаржуване податкове-повідомлення рішення є протиправним, порушує права та законні інтереси позивача та підлягає скасуванню.

Зазначає, що для перевірки наявності фактичних підстав, вказаних у наказі від 18 вересня 2025 року № 2065-п необхідно встановити наявність письмового звернення покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій та наявність або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету. Тобто, фактичною підставою для призначення перевірки мали бути отримані контролюючим органом звернення та інформація про можливі порушення позивачкою. При цьому, закон наголошує, що такі звернення та інформація мають бути оформлені / отримані в установленому законом порядку. У відповіді на адвокатський запит від 23 січня 2026 року ГУ ДПС у Тернопільській області повідомило правові підстави проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , зазначивши підпункти 80.2.3, 80.2.7 пункту 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, однак про наявність письмового звернення або отримання інформації про допущені позивачкою порушення не вказало.

Щодо суті вчиненого порушення, звертає увагу суду на те, що нею не допущено порушень вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відтак просить визнати протиправним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Ухвалою суду від 03.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Також вказаною ухвалою судом встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, із змісту якого слідує, що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що 08.09.2025 до ГУ ДПС у Тернопільській області направлена заява (вх. Г/266/ЗВГ), в якій зазначається про можливі порушення податкового законодавста при сплаті 200 000 грн ФОП ОСОБА_1 за виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника.

До заяви вх. Г/266/ЗВГ додавалися скріншот розрахунків робіт щодо виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника підписаний ФОП ОСОБА_1 та копія розрахунку проекту без виконання художніх робіт, в якому зазначається про надання завдатку в розмірі 200 000 грн ФОП ОСОБА_1 , яка підписана позивачкою та засвідчена печаткою, яка містить РНОКПП НОМЕР_1 .

Головним управлінням ДПС у Тернопільській області видано наказ від 18.09.2025 №2065-п про проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою провадження діяльності АДРЕСА_1 . У наказі зазначено, що перевірка проводиться на підставі пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.3, 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України, а тому містить мінімально допустимий обсяг інформації у розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Відповідно такий наказ не можна вважати протиправним.

Фактично позивач формує свою процесуальну позицію виходячи з того, що фактичну перевірку проведено щодо іншого платника податків, а саме ФОП ОСОБА_2 , однак при цьому вказує, що наказ про проведення перевірки містить, наявні на думку позивача, недоліки.

Представник відповідача вважає, що прийняте ГУ ДПС у Тернопільській області податкове повідомлення-рішення 15 жовтня 2025 року №00166390704 про застосування штрафних санкцій є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 23.03.2026 у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Тернопільській області про розгляд справи №500/1034/26 за правилами загального позовного провадження відмовлено.

У відповіді на відзив позивач заперечує доводи відповідача, наполягає на задоволенні позовних вимог.

Представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначає про те, що начальником управління оподаткування фізичних осіб направлена службова №714/19-00-24-02-02-1 від 10.09.2025, в якій просить провести контрольно-перевірочні заходи підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо дотримання вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Щодо зазначення підстав у наказі від 18.09.2025 №2065-п про проведення фактичної перевірки міститься мінімально допустимий обсяг інформації.

Контролюючий орган вважає за необхідне зазначити, що відповідно до інформаційних баз даних Головного управління ДПС У Тернопільській області ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) перебував на обліку в ГУ ДПС У Тернопільській області, Тернопільській ДПІ, як фізична особа підприємець з 24.01.2001 по 24.09.2025, повторна реєстрація з 25.09.2025. Згідно поданої заяви від 25.09.2025 № 40473387, з 01.10.2025 платник першої групи спрощеної системи оподаткування за ставкою 10%. Діяльність проводиться за КВЕД 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами. Місце провадження діяльності ринки України. Згідно поданої податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця за 2025 рік, вх. № 9426340190 від 14.01.2026, обсяг доходу - 0 грн. Згідно інформації з Державного реєстру фізичних осіб-платників, податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 відсутня інформація про доходи. На думку відповідача, реєстрація ФОП ОСОБА_2 здійснена лише задля уникнення ФОП ОСОБА_1 відповідальності за виявлені фактичною перевіркою порушення.

Ухвалою суду від 09.04.2026 витребувано в ГУ ДПС у Тернопільській області засвідчені і оформлені у встановленому порядку копії письмових доказів, зокрема: заяви (вх. Г/266/ЗВГ), яка надійшла до ГУ ДПС у Тернопільській області 09.09.2025 про можливі порушення податкового законодавства ФОП ОСОБА_1 та усі додані до такої заяви документів із зазначенням відомостей про заявника.

Представником відповідача надано додаткові пояснення у справі, в яких зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийняте 15 жовтня 2025 року, коли дія пільгового режиму відповідальності відповідно до п. 15 Перехідних положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» вичерпалася то нарахування здійснювалися ГУ ДПС у Тернопільській області відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України №265/95-ВР правомірно. Одночасно зазначає, що податкове повідомлення-рішення від 15 жовтня 2025 року №00166390704, яким до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції в розмірі 200 270 грн є правомірним та не підлягає скасуванню.

Представником позивача надано додаткові пояснення у справі, у яких, серед іншого, зазначає, що контролюючий орган нарахував штраф за операцією від 20 березня 2025 року у розмірі 100 % від суми розрахунку відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі Закон №265). Проте ця ставка не є незмінною: пунктом 15 Прикінцевих положень Закону №265, введеним у дію з 1 серпня 2023 року на строк до 31 липня 2025 року встановлено пільговий режим відповідальності. Згідно із цією нормою, за перше порушення, вчинене у зазначений період, застосовується штраф у розмірі 25% вартості проданих товарів (виконаних робіт, наданих послуг). Оскільки порушення датоване 20 березня 2025 року, воно охоплюється темпоральною дією пільгової норми, а відтак штраф мав становити 50 000 грн, а не 200 000 грн. Також зазначає, що станом на 18 вересня 2025 року ОСОБА_2 мав діючий статус фізичної особи-підприємця, набутий у 2001 році. Жодних підстав вважати, що він не міг самостійно провадити підприємницьку діяльність за адресою АДРЕСА_1 на зазначену дату, не існує. Довід відповідача про відсутність реєстрації ґрунтується на неповних відомостях, наданих суду вибірково, і спростовується витягом з ЄДР, що містить повну реєстраційну історію цієї особи.

Представником відповідача до суду надано додаткові пояснення у справі у яких, серед іншого, вказує, що відповідно до інформаційних баз даних Головного управління ДПС У Тернопільській області ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) перебував на обліку в ГУ ДПС у Тернопільській області, Тернопільській ДПІ, як фізична особа підприємець з 24.01.2001 по 24.09.2025, повторна реєстрація з 25.09.2025. Згідно поданої заяви від 25.09.2025 №40473387 з 01.10.2025 платник першої групи спрощеної системи оподаткування за ставкою 10%. Діяльність проводиться за КВЕД 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами. Місце провадження діяльності ринки України. Згідно поданої податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця за 2025 рік, вх. № 9426340190 від 14.01.2026 обсяг доходу - 0 грн. Згідно інформації з Державного реєстру фізичних осіб-платників, податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 відсутня інформація про доходи. Тобто ФОП ОСОБА_2 не здійснюв діяльність в 2025 році. 18.09.2025 у направленнях на перевірку розписався продавець ОСОБА_2 , якому пред`явлено службові посвідчення та вручено копію наказу. Також продавець ОСОБА_2 ознайомився з наказом про перевірку та отримав копію наказу, про що особисто зазначив на копії наказу. При цьому жодних пояснень, що він самостійно здійснює за адресою АДРЕСА_1 він не надав, навпаки до акту фактичної перевірки додавалися пояснення продавця ОСОБА_2 від 18.09.2025, в яких він вказав, що працює продавцем в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з січня 2025 року, де здійснює свою діяльність ФОП ОСОБА_1 , а також що ним продано товар (рамка для картини) за ціною 180 грн, чек не видав, оскільки касовий апарат відсутній.

Інших заяв від учасників на адресу суду не надходило.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Відповідно до ІКС «Податковий блок» ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник податків за основним місцем обліку ГУ ДПС у Тернопільській області (Тернопільська ДПІ), адреса реєстрації: 47600, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, Козівська тер. гр., с. Будилів, вул. Шевченка, буд, 27.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована фізичною-особою-підприємцем з 31.05.2005 з видом діяльності 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах (основний).

Відповідно до даних ІКС «Податковий блок» позивач орендує офіс за адресою АДРЕСА_1 , дата подання відомостей про об`єкт оподаткування 29.03.2024.

29.03.2025 позивачем зареєстрований ПРРО, фіскальний номер 4000840712.

Головним управлінням ДПС у Тернопільській області видано наказ від 18.09.2025 №2065-п про проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою провадження діяльності АДРЕСА_1 .

25.09.2025 складено акт фактичної перевірки від 25.09.2025 №14284/Ж5/19-00-07-04/ НОМЕР_1 , з якого слідує, що в ході проведення фактичної перевірки офісу за адресою діяльності: АДРЕСА_1 , де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , встановлено порушення порядку проведення розрахунків, а саме:

1) розрахункову операцію на повну суму покупки 180 грн при реалізації рамки для картин не проведено через зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу програмний реєстратор розрахункових операцій (далі - ПРРО);

2) не видано особі, яка придбала товар (або повертає, отримує послугу або відмовляється від неї), в обов`язковому порядку розрахунковий документ, встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений ПРРО QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти);

3) 20.03.2025 фізична особа підприємець ОСОБА_1 отримала кошти у сумі 200 000 грн для виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника. Така сума не була проведена через зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу програмний реєстратор розрахункових операцій та не створено відповідний розрахунковий документ. ФОП ОСОБА_1 зареєструвала ПРРО ф.н. НОМЕР_3 для ведення своєї підприємницької діяльності за адресою АДРЕСА_1 . Проте, ФОП ОСОБА_1 не забезпечила доступ до ПРРО продавця. ПРРО встановлено на особистий мобільний телефон стільникового зв`язку ФОП ОСОБА_1 ;

4) не забезпечено можливість здійснення безготівкових розрахунків (у тому числі з використанням електронних платіжних засобів, платіжних застосунків або платіжних пристроїв) за продані ними товари (надані послуги);

5) встановлено порушення роботодавцем законодавства в частині укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівником, а саме: 18.09.2025 о 12 год. 00 хв., встановлено що в приміщені офісу за адресою АДРЕСА_1 , де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , здійснював реалізацію та надавав послуги продавець ОСОБА_2 . Трудова угода між ФОП ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_2 до перевірки не пред`явлено.

Від підпису акту перевірки позивач відмовилася, про що є відповідна відмітка на його останній сторінці та про що складено акт відмови від підписання матеріалів перевірки №433/Ж6/19-00-07-04/ НОМЕР_1 і акт відмови від отримання примірника акта перевірки №434/Ж6/19-00-07-04/ НОМЕР_1 .

09.10.2025 постановою ГУ ДПС у Тернопільській області №1121/07-04 про накладення адміністративного стягнення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 притягнуто до відповідальності за порушення вимог ч. 1 ст. 163-15 КУпАП.

На підставі зазначеного акта фактичної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00166390704 від 15.10.2025, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 200 270,00 грн за порушення вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95- BP від 06.07.1995.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.11.2025 у справі №607/22198/25 скасовано постанову в справі про адміністративне правопорушення №1121/07-04 від 09.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.163-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень. Зі змісту цього рішення слідує, що судом встановлено наступне: «Згідно пояснення ОСОБА_2 , долученого позивачем до матеріалів позовної заяви, від 22.09.2025, останній вказує, що є суб`єктом підприємницької діяльності та продавцем власного товару, не має найманих працівників. Свою підприємницьку діяльність здійснює за адресою АДРЕСА_1 , у приміщенні, яке надала йому у тимчасове користування ОСОБА_1 , яка також є підприємцем, але кожен із них свою підприємницьку діяльність веде самостійно. 18.09.2025 він продав рамку за ціною 180 грн. При продажі він не видав фіскальний чек, оскільки перебуває на І групі оподаткування, що не передбачає застосування РРО. ФОП ОСОБА_1 не займається продажем рамок, картин та ікон, її підприємницька діяльність полягає у виготовленні пам`ятників.

З інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_2 , зазначено 47.89 «Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (основний)». Згідно письмових пояснень останнього, предметами продажу є картини, рамки для картин, друкована продукція на церковну тематику. ФОП ОСОБА_2 знаходиться на спрощеній системі оподаткування на 1 групі і при продажі товару не зобов`язаний надавати фіскальний чек.

Застосовуючи вищевказані норми закону до наведених фактів, судом встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладене лише на того, хто фактично вчинив правопорушення. Позивач не здійснювала продаж зазначеного товару, не залучала інших осіб до своєї діяльності та не уповноважувала ФОП ОСОБА_2 проводити розрахункові операції через її ПРРО.

Фактична перевірка та придбання товару проведені щодо іншого ФОП, а отже дії Головного управління Державної податкової служби України у Тернопільській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності ФОП ОСОБА_1 є необґрунтованими та протиправними, оскільки вона не порушувала вимоги ч.1 ст.163-15 КУпАП».

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/20406/25 від 20.01.2026 провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 155-1 КУпАП згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 25.09.2025 №1119/07-04 закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Суд зазначає, що предметом оскарження у цій справі є податкове повідомлення-рішення №00166390704 від 15.10.2025, якому суд надасть оцінку на предмет відповідності чинним нормативно-правовим актам, через призму верховенства права.

Водночас суд звертає увагу, що оскаржуючи наведене вище податкове повідомлення-рішення, позивач виходить насамперед з того, що наказ ГУ ДПС у Тернопільській області №2065-п від 18.09.2025 «Про проведення фактичної перевірки», яким визначено провести фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою провадження діяльності: АДРЕСА_1 , є протиправним у силу не зазначення в ньому фактичних підстав для проведення такої перевірки, а також з того, що посадовими особами відповідача допущено порушення вимог законодавства щодо проведення такої перевірки.

Суд зазначає, що згідно правової позиції Верховного Суду в постанові від 21 лютого 2020 у справі № 826/14123/18, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе, а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа №820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа №815/4392/15) тощо.

Поряд з цим, судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформульований правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Отже, питання правомірності дій контролюючого органу щодо призначення і проведення перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про оскарження рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17.

За таких обставин, суд у цій справі спершу надасть оцінку наказу відповідача № 2065-п від 18.09.2025 «Про проведення фактичної перевірки» на предмет його правомірності, після чого окремо буде оцінювати податкове повідомлення-рішення від 15 жовтня 2025 року №00166390704, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 200270,00 грн.

Щодо наказу № 2065-п від 18.09.2025, суд зазначає, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Отже, проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок є виключним правом ГУ ДПС у Тернопільській області, як податкового органу.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Пунктом 80.2 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених в підпунктах 80.2.1-80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Із наказу ГУ ДПС у Тернопільській області № 2065-п від 18.09.2025 «Про проведення фактичної перевірки» слідує, що підставою для перевірки відповідачем зазначено підпункт 75.1.3, п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.3, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, якими регламентовано, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування (підпункт 80.2.3.);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (підпункт 80.2.7.).

Тобто, фактична перевірка може проводитись на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.3, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Ухвалою від 09.04.2026 судом витребувано письмові докази у відповідача - заяву (вх. Г/266/ЗВГ), яка надійшла до ГУ ДПС у Тернопільській області 08.09.2025, про можливі порушення податкового законодавства ФОП ОСОБА_1 та усі додані до такої заяви документів із зазначенням відомостей про заявника.

На виконання цієї ухвали відповідачем надано заяву (вх. Г/266/ЗВГ), в якій відсутні відомості про прізвище, ім`я, по батькові заявника, його адресу та підпис.

З приводу цього суд зазначає, що способом здійснення податкового контролю є перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Законодавством закріплена обов`язковість наявності у податкового органу письмового звернення покупця (споживача) оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування у разі проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Статтею 5 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР передбачено, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Відповідно до стаття 7 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Отже з огляду на наведені вимоги закону, підставою для прийняття рішення контролюючого органу щодо проведення фактичної перевірки законодавець визначає отримання письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування та отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Зважаючи на відсутність у зверненні від 09.09.2025 отриманого контролюючим органом від громадянина (споживача) необхідних реквізитів, а саме: відсутність відомостей щодо прізвища, ім`я, по батькові, адреси особи, яка звертається, суд зазначає про невідповідність оформлення письмового звернення вимогам Закону України «Про звернення громадян», яке стало підставою для призначення перевірки та прийняття оскаржуваного наказу, оскільки не містить відомостей, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення, а тому таке не могло бути підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі №820/6001/16 зазначивши, що фактичною підставою для проведення фактичної перевірки за підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України є письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і таке звернення має містити: дані про заявника (у тому числі адресу проживання або місце перебування).

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, суд виходить з того, що зі змісту наказу про призначення перевірки вбачається як правова підстава для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.3 ПК України), так і фактична, однак у зазначеному наказі фактичну підставу не деталізовано шляхом посилання на доповідну записку.

У той же час, надаючи оцінку доповідній записці від 10.09.2025 суд зазначає, що необхідність проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 відповідачем обгрунтовано не отриманням інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, як це передбачено п. 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а саме надходженням заяви вх. Г/266/ЗВГ від 08.09.2025 без зазначення прізвища та імені заявника.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що акт податкової перевірки не є самостійним предметом судового оскарження, він є одним із доказів в адміністративній справі про визнання протиправним рішення контролюючого органу, прийнятого за наслідками проведеної перевірки. Текст акта перевірки повинен деталізовано відображати зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень та відповідати встановленим висновкам про вчинене платником податків порушення. Описова частина акта перевірки повинна бути сформульована таким чином, щоб платник податків міг зрозуміти в чому, на думку податкового органу, полягає склад вчиненого правопорушення та, заперечуючи проти встановлених у висновках акта перевірки порушень, на підставі яких прийнято податкове повідомлення-рішення, мав змогу подати заперечення проти акта перевірки чи звернутися до суду з позовом про оскарження прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу (постанова Верховного Суду від 18.03.2025 у справі №160/21398/24).

Вимоги до форми та змісту акту фактичної перевірки закріплені абзацом 1 пункту 86.1, пунктами 86.5, 86.7 статті 86 ПК України.

Предметом податкового правопорушення, передбаченого ст.20 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зі змінами та доповненнями (далі Закон №265/95 - ВР) є «товар».

Санкція ст.20 Закону №265/95-ВР передбачає, що застосування до правопорушника негативних наслідків фінансового характеру визначається із вартісних характеристик товару, які впливають на розмір фінансової санкції. Це вимагає особливої ретельності від податкового органу в доведенні не лише факту правопорушення, але й в ідентифікації того товару, який є предметом допущеного податкового порушення.

Отож, в акті податкової перевірки контролюючий орган мав своїм обов`язку належним чином розкрити склад податкового правопорушення та ідентифікувати предмет вчинення податкового правопорушення, за яке притягнув платника податків до фінансової відповідальності.

За відсутності чіткої ідентифікації товару, акт перевірки втрачає доказову силу, а рішення про застосування санкцій правову обґрунтованість.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Об`єктом доказування є певні обставини справи або, іншими словами, доказова інформація. Під доказовою інформацією розуміють будь-які відомості, на основі яких суд у порядку, встановленому КАС України, встановлює наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню, а також інших обставин, які мають значення для вирішення адміністративної справи. Функція доказів полягає у забезпеченні безпомилковості, незаперечності й повноти інформації. Об`єкт доказування залежить від виду адміністративної справи та конкретних обставин, які підлягають встановленню.

Дослідження доказів може відбуватися шляхом перевірки, яка спрямована на детальне, всебічне та об`єктивне визначення достовірності таких даних та доброякісності джерел їх отримання. Перевірка доказів на стадії розгляду справи спрямована на детальне, всебічне та об`єктивне визначення достовірності фактичних відомостей та їх джерел отримання для правильного встановлення обставин справи.

Так, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Предметом оцінки доказів є наявність їх властивостей належності, допустимості, достовірності, достатності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Об`єктом оцінки суду є докази, а предметом їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України). Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 73 КАС України). Належність характеризується наявністю об`єктивного зв`язку між відомостями, які в них містяться, та фактами, що підлягають встановленню у справі.

Допустимим є доказ, який отриманий відповідно до встановленого законом порядку (ст. 74 КАС України). Допустимість характеризується через законність джерела отримання доказів, тобто суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України). Учасники справи повинні подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 5 ч. 5 ст. 44 КАС України).

Зі змісту акта перевірки від 25.09.2025 слідує, що 20.03.2025 фізична особа підприємець ОСОБА_1 отримала кошти у сумі 200 000 грн для виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника. Така сума не була проведена через зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу програмний реєстратор розрахункових операцій та не створено відповідний розрахунковий документ. ФОП ОСОБА_1 зареєструвала ПРРО ф.н. НОМЕР_3 для ведення своєї підприємницької діяльності за адресою АДРЕСА_1 . Проте, ФОП ОСОБА_1 не забезпечила доступ до ПРРО продавця. ПРРО встановлено на особистий мобільний телефон стільникового зв`язку ФОП ОСОБА_1 .

Аналізуючи акт перевірки від 25.09.2025, суд відзначає, що у ньому відсутні посилання на будь-які докази (як то пояснення осіб, встановлені під час перевірки фактичні обставини чи будь-які матеріальні носії - бухгалтерські документи, чеки, квитанції, звіти, розписки, звернення тощо), на підставі яких податковий орган прийшов до таких висновків. Не йдеться також в акті перевірки від 25.09.2025 про обставини продажу зазначеного товару, як то час, місце, спосіб тощо.

У відзиві до позовної заяви відповідач зазначає про наявність довільної форми копії розписки про отримання коштів ФОП ОСОБА_1 , що була долучена у виді скріншоту до заяви вх. Г/266/ЗВГ від 08.09.2025, однак суд вважає, що такий доказ не відповідає критерію допустимості і достовірності у силу його отримання відповідачем разом із зверненням, що не містить відомостей про особу заявника, що позбавляє можливості перевірити джерело його походження.

З врахуванням наведених вище фактичних обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність належних і допустимих доказів того, що позивачем вчинено порушення вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, що може мати наслідком притягнення до відповідальності згідно статті 20 цього Закону.

Щодо встановлення порушень при вчиненні розрахункової операції на суму покупки 180 грн при реалізації рамки для картин, яка не проведено через зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу програмний реєстратор розрахункових операцій (далі - ПРРО) суд зазначає таке.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.11.2025 у справі №607/22198/25, а також у постанові Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/20406/25 від 20.01.2026, які набрали законної сили, установлено, що ОСОБА_1 не здійснювала продаж товару, не залучала інших осіб до своєї діяльності та не уповноважувала ФОП ОСОБА_2 проводити розрахункові операції через її ПРРО. Фактична перевірка та придбання товару проведені щодо іншого ФОП, а отже загальним місцевим судом констатовано, що дії Головного управління Державної податкової служби України у Тернопільській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності ФОП ОСОБА_1 є необґрунтованими та протиправними, оскільки вона не порушувала вимоги ч.1 ст.163-15 КУпАП.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/20406/25 від 20.01.2026 провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 155-1 КУпАП згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 25.09.2025 №1119/07-04 закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Так, згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили

Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 листопада 2022 року у справі №140/6115/21.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Відтак, суд приходить до висновку до відповідачем не доведено належними і допустимими доказами встановлені перевіркою обставини реалізації саме підприємцем ОСОБА_1 товару варістю 180 грн під час податкової перевірки 25.09.2025.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем ППР згідно із вимогами ч.2 ст.2 КАС України, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 15.10.2025 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій вказаним вище критеріям не відповідає, тому є протиправним та підлягає скасуванню, а адміністративний позов задоволенню з наведених вище підстав.

За таких обставин, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 15.10.2025 №00166390704 є протиправним та підлягає скасуванню у повному обсязі.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1605,60 грн підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вивчивши матеріали справи щодо стягнення витрат на правничу допомогу та наявні у ній докази, суд доходить такого.

Судом встановлено, що між позивачкою та Адвокатським бюро "Руслана Гураля" укладено договір про надання правничої допомоги №172 від 22.01.2026.

Згідно із угодою розмір гонорару становить 20000 грн за представництво в суді кожної інстанції. Відповідно до платіжної інструкції від 24.02.2026 позивач здійснила оплату за надання послуг з правничої допомоги у загальному розмірі 20000 грн.

Так, норми статті 134 КАС України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналіз наведених вище норм в їх сукупності дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно із умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Дослідивши матеріали справи, а також додані до позовної заяви документи, проаналізувавши обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, суд дійшов висновку, що вказані витрати у розмірі 20000 грн., не є співмірними із складністю справи і наданими адвокатом послугами, оскільки цей спір не потребує значного витрачання часу для підготовки правової позиції, складання відповідних процесуальних документів та інших заяв по суті справи.

Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню в розмірі 2500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області від 15.10.2025 №00166390704.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1605,60 грн та зі сплати витрат на правничу допомогу у сумі 2500 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 12 червня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: с. Будилів, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 47623 РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46003 код ЄДРПОУ 44143637).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.