Рішення № 137355927, 12.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/34926/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач, просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 з 14.11.2022 до 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 14.11.2022 до 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Стислий виклад позиції позивача.

В тексті позовної заяви вказано, що ОСОБА_1 з 14.11.2022 до 26.05.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , Військова частина НОМЕР_1 правонаступником зазначеної Військової частини НОМЕР_2 .

Представник позивача вказує, що позивач, через свого представника, звернувся до відповідача щодо нарахування грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по день виключення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, але відповідач повідомив про те що підстав для нарахування відсутні.

На переконання представника позивача, відмова Військової частини НОМЕР_1 у перерахунку грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 є протиправною.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Військова частина НОМЕР_1 проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.09.2023 до 26.05.2025 (до дати її ліквідації) перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

Представник відповідача вказує, що питання нарахувань і виплат позивачу належних йому сум грошового забезпечення в період з 20.05.2023 до 01.09.2023 не належать до компетенції Військової частини НОМЕР_1 , а стосуються органу, на фінансовому забезпеченні якого у зазначений період перебувала Військова частина НОМЕР_2 , в якій проходив військову службу позивач.

У відзиві на позовну заяву вказано, що 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 (набрала чинності 01 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

За твердженням представника відповідача, відповідно до змісту постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни і абзац перший було викладено в такій редакції: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Представник відповідача вказує, що норма Постанови №704 є такою, що діє і не може не враховуватись відповідачем при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовців.

Також представник відповідача вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду передбачений ст.122 КАС України.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 17.10.2025 суд задовольнив клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду, поновив позивачу строк звернення до суду, прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, витребував у Військової частини НОМЕР_1 :

докази проходження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 (копії наказів про зарахування до списків та виключення зі списків, тощо);

інформацію та докази про видачу ОСОБА_1 грошового атестату під час звільнення (із підтвердженням дати ознайомлення під підпис) та/або інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при звільненні, в тому числі розрахункові листки та/або розрахунково-платіжні відомості з документальним підтвердженням щодо ознайомлення з ними ОСОБА_1 ;

інформацію про розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення (із зазначенням усіх його складових), за період з 14.11.2022 по 19.05.2023 року, із обов`язковим зазначенням інформації з якого розміру прожиткового мінімуму вони були розраховані;

інформацію про наявність у Військової частини НОМЕР_1 статусу розпорядника бюджетних коштів або перебування на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа від 20.10.2025, адміністративний позов надіслано до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 та доставлено 15.10.2025 о 15 год. 34 хв., ухвалу про відкриття провадження у справі від 17.10.2025 надіслано до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 та доставлено 18.10.2025 о 08 год. 24 хв.

Суд зазначає, що в силу вимог ч.6 ст.18 КАС України, на відповідача покладено обов`язок мати зареєстрований електронний кабінет у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

За приписами ч.6 ст.251 КАС України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням наведеного та 15-денного строку для подання витребуваних судом доказів, що встановлений судом в ухвалі суду від 17.10.2025, з урахуванням приписів ст.120 КАС України, останній день для подання відзиву 04.11.2025.

Водночас, відповідач станом на день розгляду справи клопотання щодо продовження строку для подання витребуваних судом доказів не надав.

Командир військової частини зобов`язаний забезпечити неухильне дотримання вимог прийнятого Верховною Радою України 29 червня 2023 року Закону України № 3200-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання «Електронних кабінетів» в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», який набрав чинності 21 липня 2023 року.

Суд зазначає про персональну відповідальність командира військової частини за невиконання судових рішень у відповідності до наказу Міністерства оборони України від 30.12.2016 №744 «Про організацію претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України, Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень».

Відповідно до статті 77, 78 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У порядку частини 1 статті 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Суд оцінює поведінку відповідача, що ненадання витребуваних судом доказів, є зловживанням процесуальним правом відповідача та невиконання процесуального обов`язку.

Ненадання доказів суб`єктом владних повноважень не спростовує підтвердження відповідачем порушеного права позивача, яке є предметом спору.

Відповідно до ч.9 ст.80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Ухвалою від 12.06.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі №420/34926/25 до набрання законної сили рішенням Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Касаційного адміністративного суду у справі №520/5814/24.

З урахуванням наведеного, суд вирішує справу на підставі наявних у справі матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.11.2022 №214 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 з 14.11.2022.

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.05.2025 №156, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення з 26.05.2025.

Судом встановлено та не заперечується сторонами справи, що Військова частина НОМЕР_2 з 01.09.2023 до 26.05.2025 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , в установленому порядку реорганізована відповідно до директиви командира Військової частини НОМЕР_4 №-18/ДСК від 01.04.2025, правонаступником Військової частини НОМЕР_2 є Військова частина НОМЕР_1 .

10 вересня 2025 року представником ОСОБА_1 направлено до Військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит, в якому представник позивача просив:

надати відомості чи здійснювалась нарахування та виплата, зокрема грошового забезпечення позивача з моменту зарахування та до моменту виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704;

в разі ненарахування та не виплати вищезазначених видів грошового забезпечення надати підстави ненарахування та не виплати їх у встановленому порядку.

Листом від 25.09.2025 року № 5338, військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на адвокатський запит представника ОСОБА_1 , та повідомлено, що з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 зміни та доповнення до пункту 4 Постанови №704 не вносились, попередня редакція вказаного пункту Кабінетом Міністрів України не відновлювалась. Відповідно ОСОБА_1 під час проходження служби в військовій частині НОМЕР_2 нараховувалось та виплачувалось все належне грошове забезпечення у повному обсязі. Також при виключенні зі списків військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 були нараховані та виплачені всі належні йому види грошового забезпечення.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

При цьому, пунктом 4 постанови №704, в редакції чинній на час її прийняття, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.

Згідно з п.6 постанови Кабінету Міністрів України №103 передбачено внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.

Відповідно до пункту 3 Змін що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України №103, у постанові Кабінету Міністрів України №704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 дійшов висновку про необхідність застосування з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022) положень пункту 4 постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.

Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.

Станом на час прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704 та після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, у справі №826/6453/18, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 передбачив, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно з п. 3розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинність 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року, у справі №240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

На підставі зазначеного, після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 виникли правові підстави для перерахунку окладів військовослужбовців з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (без використання обмеження у розмірі 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 сформований висновок щодо застосування пункту 4 постанови КМУ №704 та Постанови КМУ №481, які поширюються на спірні правовідносини, та суд вважає, що цей висновок слід враховувати при вирішенні цього спору.

Втім, відповідачем протягом спірного періоду при обчисленні грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, та інш.) застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, який становить - 1762,00 грн., що з огляду на викладене вище не узгоджується з приписами законодавства.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 гривня.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684 гривні.

Отже розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2022-2023 роках, є більшим ніж в 2018 році (1762, 00 гривні).

Відтак позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування ОСОБА_1 з 14.11.2022 до 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.

За наведених обставин, суд вважає, що наявні обґрунтовані підстави для зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату за період з 14.11.2022 до 19.05.2023 грошового забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, премії, розрахованих виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Щодо перерахунку додаткових видів грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Абзацом третім ч. 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції, яка діяла на час звільнення позивача з військової служби) передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.1 розділу ХХІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з пп.1, 7 розділу ХХIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Враховуючи, що обчислення грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки здійснюється, виходячи з місячного грошового забезпечення, то, відповідно, нарахування вказаних додаткових видів грошового забезпечення здійснюється з використанням тієї ж розрахункової величини, що і обрахунок основних видів грошового забезпечення, а саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Відтак, підлягають задоволенню позовні вимоги щодо перерахунку виплачених у спірний період позивачу щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання виплатити грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4 та 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Суд звертає увагу, що на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.

Отже, відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача заявлену компенсацію, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованої відповідачами сум грошового забезпечення, які не були належним чином виплачені під час проходження служби, тобто у майбутньому, а отже відповідні позовні вимоги є передчасними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Тому, у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.

Суд враховує, що саме на підставі наказів та рішень, прийнятих Військовою частиною НОМЕР_2 у спірний період здійснювалось нарахування грошового забезпечення позивача.

Водночас, на переконання суду, саме Військова частина НОМЕР_1 , як правонаступник Військової частини НОМЕР_2 , допустила протиправну бездіяльність щодо непроведення перерахунку та невиплати позивачу грошового забезпечення у спірний період в належному розмірі, відтак є належним відповідачем у цій справі згідно статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, суд встановив, що Військова частина НОМЕР_2 з 01.09.2023 до 26.05.2025 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , тобто на час звільнення позивача з військової служби саме Військова частина НОМЕР_1 відповідальна за виплату грошового забезпечення позивача, який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та яка безпосередньо перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

Щодо доводів представника відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, суд вказує таке.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач у спірний період проходив військову службу, яка вважається публічною службою згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України.

Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

В означеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Водночас, тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - ч. 2 ст.233 КЗпП України, є діючою нормою, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 11.12.2025 року у справі №1-7/2024(337/24) визнана неконституційною нормою саме ч.1 ст.233 КЗпП України, яка стосується працівників, які продовжують роботу (службу).

Відтак, згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 по справі №1-7/2024(337/24), для працівника, який продовжує працювати не застосовується тримісячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, тоді як у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні застосовується тримісячний строк звернення до суду з моменту звільнення (одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, Військовою частиною НОМЕР_1 листом від 25.09.2025 за №5338 надано інформацію стосовно грошового забезпечення та особові картки грошового забезпечення позивача.

При цьому, до суду з позовною заявою позивач звернувся 15.10.2025.

До того ж, Верховний Суд у постановах від 24.02.2026 у справі № 300/1236/25, від 29.01.2026 у справі № 380/17739/24, від 29.01.2026 у справі № 380/14780/24, від 29.12.2025 у справі № 580/9034/24, від 18.12.2025 у справі № 340/6466/24, від 12.12.2025 у справі № 460/7194/24, від 04.12.2025 у справі № 380/25392/24 послідовно дотримується позиції, відповідно до якої для встановлення дат, з якими пов`язується початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за періоди з 19.07.2022, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів.

Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку що доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом є необґрунтованими.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у справі не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування ОСОБА_1 з 14.11.2022 до 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 14.11.2022 до 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО