Рішення № 137355826, 12.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2550/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державної установи «Центр пробації» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до державної установи «Центр пробації», в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність державної установи «Центр пробації» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 12.12.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 у справі № 420/26344/24;

зобов`язати державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 12.12.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 у справі № 420/26344/24, за весь час затримки з 14.03.2022 (наступний місяць після недовиплати) по 11.12.2025;

визнати протиправною бездіяльність державної установи «Центр пробації» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

стягнути з державної установи «Центр пробації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2022 по 11.12.2025 за 185 днів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 01.08.2012 проходив службу в органах ДКВС України. Наказом державної, установи «Центр пробації» від 25.08.2022 № 363/К Позивача було звільнено з органів ДКВС України 31.08.2022 відповідно до п. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Однак, зазначає позивач, після звільнення йому не було виплачено додаткову грошову допомогу, у зв`язку із чим позивач змушений був звернутись до суду та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 у справі № 420/26344/24 12.12.2025 відповідачем було сформовано платіжне доручення щодо здійснення виплати додаткової винагороди, що вбачається з банківської виписки.

Таким чином, вказує позивач у позовній заяві, період з 01.09.2022 (наступний день після звільнення) по 11.12.2025 включно є періодом затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим позивач має право на отримання компенсації втрати доходів, у зв`язку із порушенням термінів виплати грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 09.02.2026 адміністративний позов залишено без руху, позивача повідомлено про необхідність у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку в розмірі 1331,20 грн.

Ухвалою суду від 23.02.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представником відповідача зазначено, що Центр пробації вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим вони не підлягають задоволенню.

Представник відповідача вказує, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168 не є складовою грошового забезпечення, яка належить до виплати при звільненні. Додаткова винагорода не є складовою грошового забезпечення та на неї поширюються норми Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Представник відповідача також зазначає у відзиві, що необгрунованою та непідтвердженою позивачем є дата нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків виплати грошового забезпечення з 14.03.2022 (наступний місяць після недовиплати) по 11.12.2025, оскільки рішенням суду Центр пробації зобов`язано з 24 лютого 2022 року нарахувати та виплатити додаткову винагороду, отже наступний місяць недовиплати є 24.03.2022.

Представник відповідача вказує, що підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки проведення ним розрахунку при звільненні відсутні. Оскільки період шести місяців (стаття 117 КЗпП) починається з 01.09.2022 по 28.02.2023, то кількість днів за період з 01.09.2022 по 11.12.2025 складає 181день, а не 185 днів, як зазначив Позивач у позовній заяві. Центр пробації діяв відповідно до вимог законодавства та відповідно до частини другої статті 19 Конституції України.

Зважаючи на викладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

ОСОБА_1 проходив службу в державній установі «Центр пробації» та наказом державної установи «Центр пробації» від 25.08.2022 року № 363/К відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено (за власним бажанням) майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-006512), старшого інспектора Каховського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Херсонській області з 31 серпня 2022 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року у справі №420/26344/24, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2025 року зокрема зобов`язано Державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно у розмірі 30 000 грн. щомісячно.

Як зазначає позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи йому 12.12.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року у справі №420/26344/24 виплачено 73425,01 грн.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно із статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу додаткової винагороди.

Як вже встановлено судом, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року у справі №420/26344/24 виплачено 73425,01 грн грошового забезпечення.

Виходячи з наведених обставин справи, суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі становить з 01.09.2022 по 31.08.2023 року включно (не більше як за 6 місяців).

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

З наявної в матеріалах справи копії довідки відповідача про доходи від 10.03.2026 року №8/2-131, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 164,77 грн. (5681,00 грн грошового забезпечення за червень 2022 року + 4370,00 грн грошового забезпечення за липень 2022 року / 61 календарних днів за червень та липень 2022 року).

Вирішуючи спірні правовідносини, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає з 01.09.2022 по 31.08.2023 року - 181 календарний день.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.09.2022 по 31.08.2023 року складає 29823,37 грн. (181 календарних днів х 164,77 грн.).

Таким чином суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнати протиправною бездіяльність державної установи «Центр пробації» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2022 по 31.08.2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- стягнути з державної установи «Центр пробації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 за період з 01.09.2022 по 31.08.2023 року у розмірі 29823,37 грн.

Щодо вимог позивача в частині компенсації втрати частини доходів суд зазначає.

Згідно статті 3 Закону України від 19.10.2000 за № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон - №2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Стаття 4 Закону № 2050-ІІІ визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Із норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року за №159 випливає, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Індексація є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Відповідна позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19 вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Суд при розгляді даної справи не вбачає підстав для відступу від наведеної вище правової позиції та вважає, що правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.

Крім того, аналогічна позиція уже була висловлена Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 та від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17, постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах №120/4120/22 від 09.01.2023 р., №120/1648/22, №240/11263/22 від 06.01.2023 р.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходу, та що бездіяльність відповідача щодо невиплати такої компенсації є протиправною, відповідно, адміністративний позов належить задовольнити шляхом:

- визнання протиправною бездіяльність державної установи «Центр пробації» стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», виплаченої 12.12.2025 року у сумі 73425,01 грн. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року у справі №420/26344/24;

- зобов`язання державної установи «Центр пробації» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», виплаченої 12.12.2025 року у сумі 73425,01 грн. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року у справі №420/26344/24.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Позивачем до суду надано докази сплати 1331,60 грн судового збору.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням викладеного, та враховуючи, що адміністративний позов підлягає задоволенню, на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань слід стягнути сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до державної установи «Центр пробації» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність державної установи «Центр пробації» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2022 по 31.08.2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100

Стягнути з державної установи «Центр пробації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 за період з 01.09.2022 по 31.08.2023 року у розмірі 29823,37 грн.

Визнати протиправну бездіяльність державної установи «Центр пробації» стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», виплаченої 12.12.2025 року у сумі 73425,01 грн. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року у справі №420/26344/24.

Зобов`язати державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», виплаченої 12.12.2025 року у сумі 73425,01 грн. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року у справі №420/26344/24.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути державної установи «Центр пробації» за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: державна установа «Центр пробації» (код ЄДРПОУ 23314215, адреса: вул. Миколи Боровського, 22, м. Одеса, 65098).

Суддя П.П. Марин