Рішення № 137354503, 12.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 рокуСправа №160/6931/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050029502 від 21.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком № 2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 18.08.2000 по 31.10.2000 у ПАТ «Кривий Ріг Цемент», з 01.11.2002 по 13.11.2009 у ПАТ «Кривий Piг Цемент», з 19.06.2010 по 26.11.2010 у ПАТ «Кривий Ріг Цемент», з 09.09.2020 по 03.11.2021 у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за її заявою від 14.01.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, так як остання має необхідну кількість пільгового стажу роботи за Списком № 2 та досягла необхідного пенсійного віку.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050029502 від 21.01.2025 року їй було безпідставно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на недостатність пільгового стажу та необхідність досягнення 55-річного віку. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки відповідачем не враховано положення рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, відповідно до якого право на пенсію за Списком №2 для жінок виникає після досягнення 50-річного віку за наявності необхідного стажу. Крім того, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не було зараховано до пільгового стажу позивача періоди її роботи з 18.08.2000 року по 31.10.2000 року та з 01.11.2002 року по 13.11.2009 року на ПрАТ «Кривий Ріг Цемент» на посаді машиніста гвинтових насосів у виробничому цеху, незважаючи на те, що вказана професія передбачена Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, а робочі місця були атестовані за умовами праці. На підтвердження зазначених обставин позивачем були надані трудова книжка, уточнююча довідка №4901 від 30.10.2024 року, накази про проведення атестації робочих місць №380 від 18.08.1995 року, №529 від 01.11.2000 року та №526 від 13.12.2005 року, а також індивідуальні відомості форми ОК-5 та ОК-7, які підтверджують виконання робіт за професією, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення. Позивач вважає безпідставними посилання пенсійного органу на відсутність підтвердження пільгового характеру роботи у зв`язку із нібито неналежним проведенням або перервою в атестації робочих місць, оскільки відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №442 від 01.08.1992 року, обов`язок проведення атестації покладається виключно на роботодавця, а працівник не може нести негативні наслідки неналежного виконання підприємством своїх обов`язків. Відсутність або несвоєчасність проведення атестації робочих місць не може бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист та пенсійне забезпечення. Крім того, позивач зазначає, що пенсійним органом протиправно не було зараховано до її пільгового стажу періоди роботи з 19.06.2010 року по 26.11.2010 року у ПАТ «Кривий Ріг Цемент» та з 09.09.2020 року по 03.11.2021 року у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», при цьому в оскаржуваному рішенні не наведено належного обґрунтування причин незарахування вказаних періодів до пільгового стажу. Отже, на думку позивача, вона має необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 після досягнення 50-річного віку, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050029502 від 21.01.2025 року є незаконним, прийнятим з порушенням вимог чинного законодавства та таким, що підлягає скасуванню. У зв`язку із цим позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6931/25 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзивів на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вказаною ухвалою суду витребувано у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

09.06.2025 року на виконання вимог ухвали суду від 10.03.2025 року ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надано завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Копія ухвали суду від 10.03.2025 року була надіслана Головному управлінню Пенсійного фонду в Хмельницькій області в його електронний кабінет та доставлена до електронного кабінету 13.03.2025 року, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, однак, станом на дату ухвалення рішення відповідач-1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Копія ухвали суду від 10.03.2025 року була надіслана Головному управлінню Пенсійного фонду в Дніпропетровській області в його електронний кабінет та доставлена до електронного кабінету 13.03.2025 року, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, однак, станом на дату ухвалення рішення відповідач-2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14.01.2025р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

На час звернення ОСОБА_1 до відповідача-2 за призначенням пенсії їй виповнилося 50 років 2 місяці 24 дні.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 14.01.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняло рішення №047050029502 від 21.01.2025 року, яким відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку із недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у редакції, чинній на день її звернення за призначенням пенсії, становив 55 років, а також у зв`язку із недостатністю пільгового стажу, визначеного цією нормою Закону (10 років).

Також у цьому рішенні зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 32 роки 04 місяці 24 дні, в тому числі, пільговий стаж за Списком №2 4 роки 02 місяці 22 дні.

До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 18.08.2000 року по 31.10.2000 року згідно довідки від 30.10.2024 №4901, виданої ПАТ «Кривий Ріг Цемент», оскільки відсутня атестація робочого місця, так як є перерва між атестаційними періодами, з 01.11.2002 року по 13.11.2009 року оскільки відсутня атестація робочого місця за посадою машиніст гвинтових насосів у виробничому цеху згідно переліку атестованих посад (наказ про атестацію від 01.11.2000 №588), а також додаток до наказу від 13.12.2005 №526 про атестацію робочих місць за умовами праці не містить посилання на номер і дату наказу.

Крім того, як слідує з розрахунку стажу позивача, що міститься в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 , до її пільгового стажу за Списком №2 не було зараховано період її роботи з 19.06.2010 по 26.11.2010 у ПАТ «Кривий Ріг Цемент», з 09.09.2020 по 03.11.2021 у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат».

Незгода позивача з рішенням відповідача-1 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а також із не зарахуванням спірних періодів роботи до її пільгового стажу за Списком №2, зумовила звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з п. б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом б якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті „б- - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.

Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.

При цьому з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Абзацом 2 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.

Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п.б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року №213-VIII.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

Відповідачем-1 у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.

Як встановлено судом, позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії 14.01.2025р. досягла - 50 років 2 місяці 24 дні (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відтак, доводи пенсійного органу про відсутність у ОСОБА_1 необхідного пенсійного віку на момент її звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є безпідставними, а рішення про відмову у призначенні пенсії з підстави недосягнення необхідного пенсійного віку протиправним.

Судом також встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії та доданих до неї документів відповідачем-1 враховано ОСОБА_1 страховий стаж у кількості 32 роки 04 місяці 24 дні, в тому числі, пільговий стаж за Списком №2 4 роки 02 місяці 22 дні.

При цьому, як слідує з матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , зокрема, з розрахунку стажу, в тому числі пільгового, до її пільгового стажу за Списком №2 не було зараховано період її роботи з 18.08.2000 по 31.10.2000 у ПАТ «Кривий Ріг Цемент», з 01.11.2002 по 13.11.2009 у ПАТ «Кривий Piг Цемент», з 19.06.2010 по 26.11.2010 у ПАТ «Кривий Ріг Цемент», з 09.09.2020 по 03.11.2021 у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат».

Підставою незарахування до пільгового стажу періоду роботи з 18.08.2000 року по 31.10.2000 року згідно довідки від 30.10.2024 №4901, виданої ПАТ «Кривий Ріг Цемент», слугувала відсутність атестації робочого місця, а саме: наявність перерви між атестаційними періодами. Підставою незарахування періоду роботи з 01.11.2002 року по 13.11.2009 року зазначено відсутність атестації робочого місця за посадою машиніста гвинтових насосів у виробничому цеху згідно переліку атестованих посад, затвердженого наказом про атестацію від 01.11.2000 №588, а також те, що додаток до наказу від 13.12.2005 №526 про атестацію робочих місць за умовами праці не містить посилання на номер та дату наказу.

Так, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами пункту 20 вказаного Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як слідує з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 в оспорювані періоди:

26.05.1998 прийнята у ВАТ «Дніпроцемент» в цех випалювання змішувачем муки на силосах тимчасово (наказ №49 від 25.05.1998);

Додатково наявний запис: Список 2 розд. 17;

01.10.2002 у зв`язку із покращенням структури підприємства переведена у виробничий цех в тій же посаді відділення обжигу клінкера (наказ №352 від 06.08.2002);

01.11.2002 переведена там же машиністом гвинтових насосів 3 розряду (наказ №43 від 01.11.2002);

Додатково наявний запис: Список 2 розд. 17;

01.04.2006 ВАТ «Дніпроцемент» реорганізовано шляхом приєднання до ВАТ «Кривий Ріг Цемент» (наказ №118 від 06.03.2006);

16.05.2008 ВАТ «Кривий Ріг Цемент» перейменовано у ВАТ «ХайдельбергЦемент Україна» (наказ №308 від 23.05.2008);

21.05.2009 ВАТ «ХайдельбергЦемент Україна» перетворено у ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна» (наказ №29 від 19.05.2009);

13.11.2009 звільнена за власним бажанням згідно із ст.38 КЗпП України (наказ №265 від 13.11.2009);

19.06.2010 прийнята машиністом гвинтових насосів 3 розряду за строковим договором до ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна» (наказ №118 від 19.06.2010);

26.11.2010 звільнена у зв`язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України (наказ №230 від 26.11.2010);

09.09.2020 прийнята в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» в конверторний цех машиністом конвеєру 3 розряду.

Додатково наявний запис: робоче місце атестовано за Списком №2, розділ 2 «Підготовка руд, збагачення, окускування (агломерація, брикетування, огрудкування), випалювання руд і нерудних копалин» «машиністи конвеєрів» (постанова №24 від 26.12.2017);

02.08.2021 звільнена у зв`язку із переведенням за п.5 ст.36 КЗпП України до ПАТ «Дніпровський коксохімічний завод» (наказ №840 від 02.08.2021);

03.08.2021 прийнята в конвертерний цех ПАТ «Дніпровський коксохімічний завод» відділення виробництва вапна машиністом конвеєра 3 розряду за переведенням з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» (наказ №221к від 02.08.2021);

Додатково наявний запис: робоче місце атестовано за Списком №2, розділ 2 «Підготовка руд, збагачення, окускування (агломерація, брикетування, огрудкування), випалювання руд і нерудних копалин» «машиністи конвеєрів» (постанова №3-МВ від 03.08.2021);

03.11.2021 переведена в управління якості продукції цех випробувань лаборантом хімічного аналізу 4 розряду (розпорядження №343 від 03.11.2021).

Разом із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 було надано довідку про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній від 30.10.2024р. №4901, в якій зазначено, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день у ВАТ «Дніпроцемент» та в період:

з 26.05.1998 по 30.10.2002 виконувала роботу в цеху обжигу клінкера, виробничому за професією, посадою змішувач муки на силосах, що передбачена Списком №II, розділ XVII, виробництво будівельних металів; 1. Виробництво цементу; а) робітники, позиція 2180100а- 18607 згідно зі списками, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994р.;

в період з 01.11.2002 по 15.01.2003 виконувала роботу в цеху виробничому за професією, машиніст гвинтових насосів що передбачена списком №II, розділ XVII Виробництво будівельних матеріалів; 1. Виробництво цементу; а) робітники, позиція 2180100а-13627 згідно зі списками, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994р.;

в період з 16.01.2003 по 13.11.2009 виконувала роботу в цеху виробничому за професією, посадою машиніст гвинтових насосів що передбачено списком №II, розділ XVII Виробництво неметалевих мінеральних виробів (будівельних матеріалів), підрозділ 1. Виробництво цементу, а)робітники, позиція 17.1а згідно зі списками, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003р.

Додатково у довідці вказано, що вперше атестація на підприємстві була проведена в 1995 р., наказ №380 від 18.08.1995 р. У вище вказаних періодах у простоях не знаходилась. У вище вказаних періодах у відпустках без збереження заробітної плати не знаходилась.

Підстава для видачі довідки: Постанова Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994р., Постанова Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003р., накази про атестацію робочих місць за умовами праці №380 від 18.08.1995р., №588 від 01.11.2000р., №526 від 13.12.2005р.; Архівна особова картка Т-2, Наказ про прийняття № 49 від 25.05.1998р., Записки про переведення: № 43 від 01.11.2002р., Наказ про звільнення №265 від 13.11.2009р.

Отже, судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача, а також довідки про підтвердження пільгового трудового стажу №4901 від 30.10.2024 року, ОСОБА_1 у спірні періоди працювала повний робочий день на роботах із шкідливими та важкими умовами праці за професіями, які передбачені Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників.

Так, у період з 26.05.1998 року по 30.10.2002 року позивач виконувала роботу у виробничому цеху обжигу клінкера за професією змішувача муки на силосах, яка передбачена Списком №2, розділ XVII «Виробництво будівельних матеріалів», підрозділ «Виробництво цементу», згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 року.

Крім того, у періоди з 01.11.2002 року по 15.01.2003 року та з 16.01.2003 року по 13.11.2009 року позивач працювала машиністом гвинтових насосів у виробничому цеху, а зазначена професія також прямо передбачена Списком №2 відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 року та №36 від 16.01.2003 року.

При цьому суд зазначає, що довідка №4901 від 30.10.2024 року містить усі необхідні відомості, передбачені пунктом 20 Порядку №637, а саме: періоди роботи, професію, характер виконуваної роботи, розділи та позиції Списків №2, а також посилання на первинні документи та накази про проведення атестації робочих місць.

Як убачається зі змісту вказаної довідки, підставою для її видачі були, зокрема, накази про проведення атестації робочих місць за умовами праці №380 від 18.08.1995 року, №588 від 01.11.2000 року та №526 від 13.12.2005 року.

Водночас, посилання відповідача-1 на відсутність атестації робочого місця у зв`язку із перервою між атестаційними періодами, а також на неналежне оформлення додатку до наказу №526 від 13.12.2005 року, суд оцінює критично, оскільки на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації (в тому числі чергової) робочих місць за умовами праці.

Обов`язок щодо проведення атестації робочих місць законодавцем покладено на керівників підприємств.

Суд вважає за необхідне зауважити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання.

Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 чи Списку 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Матеріалами справи підтверджено, що робоче місце за професією, посадою «змішувач муки на силосах», а також «машиніст гвинтових насосів» було атестовано підприємством первинно відповідно до наказу №380 від 18.08.1995р., водночас, матеріали справи не містять доказів того, що після закінчення п`ятирічного строку дії результатів атестації цього робочого місця, проведеної первинно 18.08.1995 року, а також після затвердження чергової атестації №588 від 01.11.2000р. і №526 від 13.12.2005р. умови праці робочого місця за професією, посадою «змішувач муки на силосах», «машиніст гвинтових насосів» змінювались.

Наведені обставини відповідачами не спростовані.

При цьому, несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадянина його конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

З урахуванням викладеного, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Викладене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а.

Правова позиція щодо необхідності включення до пільгового стажу періоду роботи на посадах, що надають право на призначення пенсії на пільгових умовах, у випадках порушення термінів проведення чергової атестації підприємством-роботодавцем неодноразово висвітлювалась Верховним Судом.

Зокрема, у постанові від 16.09.2014 року (справа №21-307а14) Верховний Суд зазначив, що аналіз положень Порядку проведення атестації та розроблених на виконання цієї постанови Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 року № 41, дає підстави вважати, що якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений Верховним Судом і у постановах від 21.02.2018 року у справі №352/547/16-а (К/9901/20098/18) та від 03.05.2018 року у справі № 352/1840/14-а (К/9901/5403/18).

За таких обставин, суд вважає безпідставним не зарахування відповідачем-1 при прийнятті спірного рішення №047050029502 від 21.01.2025 року до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду роботи ОСОБА_1 з 18.08.2000 по 31.10.2000 у ПАТ «Кривий Ріг Цемент», з 01.11.2002 по 13.11.2009 у ПАТ «Кривий Piг Цемент» з причини відсутності атестації робочого місця та неналежного оформлення документів про проведення атестації, оскільки матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем робіт за професіями, які передбачені Списком №2, а також наявність проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Суд також враховує, що відповідачем-1 не надано жодних доказів того, що у спірні періоди роботи умови праці позивача змінювалися або що робота за професією «змішувач муки на силосах», «машиніст гвинтових насосів» втратила право на пенсійне забезпечення за Списком №2.

Щодо періоду роботи позивача з 19.06.2010 року по 26.11.2010 року у ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна», суд зазначає таке.

Як убачається із записів трудової книжки, у зазначений період ОСОБА_1 працювала машиністом гвинтових насосів 3 розряду за строковим трудовим договором. Вказана професія, як уже встановлено судом, прямо передбачена Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників.

При цьому відповідачем-1 в оскаржуваному рішенні не наведено жодного належного обґрунтування причин незарахування зазначеного періоду роботи до пільгового стажу позивача, а матеріали пенсійної справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність у позивача права на зарахування цього періоду до стажу роботи за Списком №2.

Щодо періоду роботи позивача з 09.09.2020 року по 03.11.2021 року у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» та ПАТ «Дніпровський коксохімічний завод», суд зазначає, що у трудовій книжці містяться записи про атестацію робочого місця за професією машиніста конвеєра за Списком №2 відповідно до постанови №24 від 26.12.2017 року та постанови №3-МВ від 03.08.2021 року.

Крім того, записи трудової книжки містять посилання на розділ 2 Списку №2 «Підготовка руд, збагачення, окускування (агломерація, брикетування, огрудкування), випалювання руд і нерудних копалин», до якого віднесено професію «машиніст конвеєра».

Суд звертає увагу, що трудова книжка позивача містить належним чином оформлені записи про займану посаду, періоди роботи та атестацію робочого місця, а відповідачами не надано доказів недостовірності зазначених записів або відсутності підстав для зарахування цього періоду до пільгового стажу за Списком №2.

Крім цього, судом встановлено, що Індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) містять інформацію про спеціальний стаж ОСОБА_1 , в тому числі за період роботи з 19.06.2010 по 26.11.2010 та з 09.09.2020 по 03.11.2021 роки за кодом підстави для обліку спецстажу «ЗПЗ013Б1».

Згідно із Довідником кодів підстав обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 08 жовтня 2010 року № 22-2, код підстави для обліку спецстажу «ЗПЗ013Б1» - проставлявся працівникам з 05 листопада 1991 року, які зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Тобто, при здачі звітів страхувальниками ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» (05393043) та страхувальником ПАТ «Кривий Ріг Цемент» (002929230), ПАТ «Камет-сталь» (05393085) до органів ПФУ зазначалося, що страхові внески за позивача вносилися за вищевказаною професією за відповідним кодом, що в свою чергу відповідає положенням ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відповідно до п.п.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Таким чином, вищевказані Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо позивача були у розпорядженні відповідача-1 і могли та повинні були використані останнім при вирішенні питання про зарахування спірного періоду роботи до пільгового стажу позивача за Списком №2.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що періоди роботи ОСОБА_1 : з 18.08.2000 року по 31.10.2000 року, з 01.11.2002 року по 13.11.2009 року, з 19.06.2010 року по 26.11.2010 року, з 09.09.2020 року по 03.11.2021 року підлягають зарахуванню до пільгового стажу роботи за Списком №2.

Зважаючи на те, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050029502 від 21.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 прийняте, зокрема, з посиланням на відсутність у позивача необхідного пільгового стажу (10 років), разом з цим, судом встановлено факт безпідставного не зарахування відповідачем-1 до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів роботи з 18.08.2000 року по 31.10.2000 року, з 01.11.2002 року по 13.11.2009 року, з 19.06.2010 року по 26.11.2010 року та періоду роботи з 09.09.2020 року по 03.11.2021 року, що підтверджується записами трудової книжки позивача, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що позивач має необхідний пільговий стаж роботи за Списком №2 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, тобто понад 8 років, що у загальному розрахунку, із урахуванням самостійно зарахованого пенсійним органом пільгового стажу позивача за Списком №2 у кількості 4 роки 02 місяці 22 дні, становить понад 12 років пільгового стажу за Списком №2, та, відповідно, свідчить про помилковість викладених в оскаржуваному рішенні висновків пенсійного органу щодо кількості пільгового стажу позивача і щодо його достатності для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а також, враховуючи встановлення судом, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії 14.01.2025р. досягла - 50 років 2 місяці 24 дні, що є достатнім пенсійним віком у розумінні пунктом б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та мала загальний страховий стаж роботи - 32 роки 04 місяці 24 дні (самостійно визначеного відповідачем-1), суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050029502 від 21.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо частини позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за її заявою від 14.01.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, так як остання має необхідну кількість пільгового стажу роботи за Списком № 2 та досягла необхідного пенсійного віку, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем-1 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах лише через недосягнення пенсійного віку та відсутність необхідного пільгового стажу, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досяг та мав необхідний пільговий стаж за Списком №2, бо відповідач-1 протиправно визначив такий стаж лише у кількості 4 роки 02 місяці 22 дні, безпідставно не зарахувавши до нього періоди роботи з 18.08.2000 року по 31.10.2000 року, з 01.11.2002 року по 13.11.2009 року, з 19.06.2010 року по 26.11.2010 року та з 09.09.2020 року по 03.11.2021 року (понад 8 років), що у сукупності становить пільговий стаж за Списком №2 понад 10 років, суд вважає, що у даному випадку у відповідача-1 відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачеві.

Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача-1 не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах.

Щодо підстав зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов`язок щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, водночас, відповідач-2, за наведених обставин, не є належним у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку 20.10.2024р. (50 років), необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 14.01.2025р., тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення позивачем пенсійного віку, суд доходить висновку, що пенсія за віком на пільгових умовах підлягає призначенню позивачу з 21.10.2024 року, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов`язання пенсійного органу виплачувати позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, позаяк такі позовні вимоги є передчасними і право позивача щодо виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, яку суд зобов`язав призначити цим рішенням відповідача-1, ще порушене не було, бо здійснення відповідачем-2 такої виплати відповідно до вищенаведених приписів абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 може здійснюватися лише після призначення пенсії та передачі електронної пенсійної справи позивача засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для здійснення виплати пенсії, водночас, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-1 відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.

Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, ч.3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20грн., підлягають відшкодуванню на користь останньої пропорційно частині задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача-1 за рахунок його бюджетних асигнувань суми коштів у розмірі 807,47грн.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, буд.10, м. Хмельницький, 29000), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050029502 від 21.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, буд.10, м. Хмельницький, 29000) зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за Списком №2 періоди її роботи з 18.08.2000 року по 31.10.2000 року, з 01.11.2002 року по 13.11.2009 року, з 19.06.2010 року по 26.11.2010 року, з 09.09.2020 року по 03.11.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, буд.10, м. Хмельницький, 29000) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 21.10.2024 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, буд.10, м. Хмельницький, 29000) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова