Рішення № 137354279, 03.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року Справа № 160/9113/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Кучми К.С.

при секретарі судового засідання - Волосюку І.С.

за участю:

представника відповідача - Капельки Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить: визнати бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури, яка відповідно до ст.52 КАС України з 11.09.2020 року є правонаступником прокуратури Дніпропетровської області, щодо неналежного розрахунку з ним, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року протиправною та стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 1653821 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що Законом України від 28.12.2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно із яким норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, чим порушено право власності позивача на майно, а саме: на отримання заробітної плати у розмірі, встановленому ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру". Позивач зауважив, що Рішенням від 26.03.2020 року №6-р/2020 Конституційний Суд України визнав положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України неконституційними. На цій підставі позивач, посилаючись на ч.3 ст.152 Конституції України, вказує на те, що він має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої прийняттям закону, який згодом визнаний неконституційним. Шкоду позивач визначив у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме: посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року у розмірі 1 653 821 грн. Вказане й стало підставою для звернення з позовом до суду за захистом своїх прав та майнових інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.

На виконання вимог ухвали суду 11.08.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Згідно із вимогами ст.48 БК України та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України "Про Державний бюджет України" на 2015 - 2020 роки на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012 року №505, у зв`язку з чим відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Крім того, за змістом ст.152 Конституції України Рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, а у разі встановлення порушеного права позивача на отримання заробітної плати у розмірах, встановленими ст.81 Закону України "Про прокуратуру", завдану йому матеріальну шкоду повинна відшкодовувати саме держава, а не конкретний державний орган в межах власних бюджетних асигнувань. У зв`язку з чим, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

До суду 17.08.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яке передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020. Конституційний Суд у своєму Рішенні зазначив, що виходив з того, що норми Конституції України мають імперативний характер, відтак всі рішення мають бути ухвалені у формі закону. Таким чином заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні ст.131-1 Конституції України має визначатися виключно законом, а тому оспорюванні положення Кодексу суперечить цій статті. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим та остаточним.

Ухвалою суду від 26.08.2021 року клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі було задоволено та зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції по справі №160/9113/21.

Постановою Верховного Суду від 24.02.2026 у справі №160/6949/20 касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 у справі №160/6949/20 скасовано. Справу №160/6949/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 року поновлено провадження в адміністративній справі №160/9113/21.

Цією ж ухвалою суду витребувано у відповідача розрахунок у вигляді таблиці заробітної плати позивача за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року (помісячно) із детальним розрахунком всіх її складових: посадового окладу, премій та нарахованих надбавок, в тому числі нарахованої заробітної плати за щорічні та інші відпустки (оплачувані та неоплачувані), а також періоди щорічної та інших відпусток, тимчасової непрацездатності, виходячи із фактично відпрацьованих днів за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року та зазначенням кількості фактично відпрацьованих днів.

До суду 17.03.2026 року від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що Касаційним адміністративним судом у справі №160/6949/20 у постанові від 24.02.2026 викладено висновки, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про розмір завданої позивачеві матеріальної шкоди, обмежились виключно оцінкою наведених ним в уточненій позовній заяві розрахунків розміру суми недоотриманого посадового окладу та не встановили фактичного розміру додаткових видів грошового забезпечення, які отримував позивач у спірний період. Зокрема, суди не з`ясували, які саме надбавки, доплати та премії були встановлені позивачеві в період з 01.07.2015 по 24.09.2019, у яких розмірах вони виплачувалися, а також не визначили різницю між сумою фактично отриманої заробітної плати та тією сумою, яка підлягала б нарахуванню відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII за відповідний період. Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що на фактичну суму отриманого (неотриманого) позивачем доходу в спірний період, а відтак і на розмір можливих майнових втрат, яких він зазнав, безпосередньо впливають періоди перебування його у щорічних та інших відпустках (оплачуваних та неоплачуваних), а також періоди його тимчасової непрацездатності, протягом яких виплата заробітної плати здійснюється в особливому порядку. Невстановлення зазначених обставин унеможливлює визначення реального розміру матеріальної шкоди, якої, за твердженням позивача, він зазнав. Крім того, різниця між фактично виплаченими сумами у липні - грудні 2015 року та сумами, які підлягають виплаті, становить 39 256,75 грн; різниця між фактично виплаченими сумами у 2016 році та сумами, які підлягають виплаті, становить 106 362,29 грн; різниця між фактично виплаченими сумами у 2017 році та сумами, які підлягають виплаті, становить 24 381,14 грн. Фактично в 2018 році відповідач виплатив позивачу на 14301,92 грн більше, ніж те, що підлягало до виплати за розрахунками останнього. Також різниця між фактично виплаченими сумами у 2019 році та сумами, які підлягають виплаті, становить 78 042,66 грн; різниця між фактично виплаченими сумами у 2020 році та сумами, які підлягають виплаті, становить 175 549,18 грн; різниця між фактично виплаченими сумами у 2021 році та сумами, які підлягають виплаті, становить 13 775,47 грн.

До суду 17.03.2026 року відповідачем були надані копії розрахункових листів позивача за 2015 - 2021 роки.

Позивачем до суду була подана уточнена позовна заява від 19.03.2026 року та доповнення від 24.03.2026 року, в якій він просив:

1. визнати дії відповідача щодо нарахування йому в період з 01.07.2015 по 12.03.2021 заробітної плати зі всіма її складовими, виходячи із посадового окладу, визначеного постановою КМУ № 268 від 09.03.2006 року (з послідуючими змінами), зокрема із застосуванням положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України протиправними;

2. зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому заробітної плати за період з 01.07.2015 по 12.03.2021, яка має складатися:

- з посадового окладу, визначеного відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру" із застосуванням коефіцієнту 1,4 та 1,5 від розміру окладу прокурора місцевої прокуратури у відповідні періоди;

- надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу, визначеного згідно із ст.81 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою КМУ від 15.06.1994 р. № 414;

- надбавки за роботу по організації та безпосередньому здійсненню нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян у розмірі 10% від посадового окладу, визначеного відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до чинного на той час наказу Генерального прокурора України № 86 від 18.06.2015 року;

- премій, матеріальних допомог, розмір яких у відповідні періоди визначити згідно зі статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII та вищезазначені виплати провести з урахуванням раніше виплачених сум заробітної плати;

- надбавки за вислугу років, нарахованої відповідно до приписів ч.7 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII, наявної у відповідні періоди роботи.

В підготовче засідання, призначене на 08.04.2026 року, з`явилася представник відповідача. Позивач та представник третьої особи в підготовче засідання не з`явилися, про день та час його проведення повідомлялися належним чином. Позивач в своїй заяві від 07.04.2026 року просив суд проводити судове засідання без його участі на підставі наявних у справі документів.

Протокольною ухвалою суду від 08.04.2026 року було прийнято до розгляду уточнену позовну заяву від 19.03.2026 року та доповнення від 24.03.2026 року.

Ухвалою суду від 08.04.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 в частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати з 01.07.2015 року по 26.03.2020 року у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Протокольною ухвалою суду від 08.04.2026 року було проведено та закрито підготовче засідання і призначено розгляд справи по суті.

Представник відповідача 03.06.2026 року в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила суд у його задоволенні відмовити повністю.

Позивач та третя особа в судове засідання не з`явилися, про день, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином.

В своїй заяві від 01.06.2026 року позивач просив суд справу за його позовом з урахуванням уточненої позовної заяви від 19.03.2026 року та заяви про уточнення позовних вимог від 24.03.2026 року розглядати без його участі на підставі наявних у справі документів, та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Третя особа до теперішнього часу не скористалась своїм правом надати до суду письмові пояснення щодо даного предмету спору.

Заслухавши пояснення представників сторін, викладені усно та письмово, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури, зокрема, в період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року.

За період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року заробітна плата позивачу нараховувалась та виплачувалась відповідно до пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, та на підставі постанови КМУ від 31.05.2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 року №6-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VII).

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону №1697-VІІ прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Статтею 16 Закону №1697-VІІ визначені гарантії незалежності прокурора, однією з яких є належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення прокурора.

Згідно із ч.2 ст.81 Закону №1697-VІІ (в редакції Закону України від 02.07.2015 року №578-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень" (далі - Закон №578-VIII)) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір посадового окладу прокурорів визначений частиною 3 статті 81 Закону, яка протягом спірного в цій справі періоду (2015 - 2021 роки) передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат.

При цьому з 01.01.2017 року посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався у розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

В свою чергу 25.09.2019 року посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Разом з тим, 01.01.2015 року набрав чинності Закон №79-VIII, яким внесено зміни до пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та установлено, що стаття 81 Закону №1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання приписів пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 30.09.2015 року №763 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505" вніс зміни до постанови №505, якими затвердив нові схеми посадових окладів працівників прокуратур.

Так, законодавець, наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок виплати та розміри заробітної плати прокурора, запровадив відмінне від передбаченого положеннями статті 81 Закону №1697-VІІ нормативне регулювання заробітної плати прокурора, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.

Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 року №6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами 1 та 2 статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині 1 статті 91 Закону України від 13.07.2017 року №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон №2136-VIII).

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону №2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону №2136-VIII, Конституційний Суд України в Рішенні від 26.03.2020 року №6-р/2020 встановив, що норма Бюджетного кодексу України, яка була визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Тобто шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

Згідно з частиною 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Отже, положення частини 3 статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях неодноразово підтверджував висловлену ним юридичну позицію згідно із якою відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна та моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, тому позитивним обов`язком держави є прийняття відповідного закону, який має визначати порядок та умови такого відшкодування (рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009, від 07.04.2021 року №1-р(II)/2021, від 21.07.2021 року №4-р(II)/2021).

Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.

Як було зазначено вище стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином:

а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;

б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 №6-рп/2016).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2019 року №6-р/2019 наголошував, що верховенство права як один із засадничих конституційних приписів слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 року №6-р/2019).

Суд зазначає, що найголовнішою ознакою відповідальності держави є її специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер, оскільки держава, реалізуючи статтю 1 Конституції, що проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, за власною ініціативою повинна вживати заходи для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів приватних осіб чи територіальних громад, хоча прямо публічно-правовий характер відповідальності держави в законодавстві не проголошується.

Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 року у справі №757/25182/23-ц підкреслив, що Конституція України закріплює принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який має не лише політичний чи моральний, а й юридичний характер, оскільки держава та її органи зобов`язані нести публічно-правову відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх конституційних обов`язків, а також забезпечити ефективний міжнародно-правовий та/або конституційно-правовий механізм захисту порушених прав відповідно до статей 55 і 152 Конституції України, остання з яких прямо покладає на державу обов`язок відшкодувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану актами або діями, що визнані неконституційними.

Визнання зазначеного положення Бюджетного кодексу України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Суд зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові від 20.12.2023 року у справі №420/17886/21 слушно зауважив, що шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта і відсутність передбаченого частиною третьою статті 152 Конституції України спеціального закону, який установлює порядок відшкодування зазначеної шкоди не звільняє державу від обов`язку здійснити таку компенсацію.

Відповідаючи на питання, який орган слід вважати належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної фізичним чи юридичним особам актами або діями, що визнані неконституційними та оцінюючи доводи прокуратури про те, що таким органом є Державна казначейська служба України, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правовий спір (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України), тому однією зі сторін цього спору (учасником правовідносин) є суб`єкт владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

За загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 КАС України, суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц виклала правовий висновок, відповідно до якого у спорах про відшкодування шкоди державою остання бере участь у справі як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно таку шкоду. При цьому, залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

До суду 14.04.2026 року від відповідача надійшла заява, в якій зазначено, що відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік. Отже, Закон регулює лише розмір загального фонду преміювання, з якого виплачуються премії всім прокурорам, та не встановлює конкретні розміри (як відносні так і абсолютні) премії, які виплачуються прокурорам. Преміювання прокурорів здійснюється на підставі Тимчасового положення про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів, затвердженого наказом Генерального прокурора № 503 від 30.10.2020 (далі - Тимчасове положення). Відповідно до Тимчасового положення під час оцінки якості роботи прокурорів ураховується: 1) ефективність виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади; 2) кількість та якість виконаних прокурором завдань, визначених положенням про самостійний структурний підрозділ, наказами та іншими організаційно-розпорядчими документами про розподіл обов`язків між прокурорами у відповідному органі прокуратури (структурному підрозділі); 3) кількість та якість виконання прокурором інших завдань і доручень керівництва; 4) дотримання правил внутрішнього службового розпорядку. Оцінювання якості роботи прокурорів оформлюється у вигляді звіту, що складається прокурором, який підлягає оцінюванню, і погоджується його безпосереднім керівником. Відповідні звіти затверджуються керівниками вищого рівня (керівником самостійного структурного підрозділу, керівником органу прокуратури, першими заступниками та заступниками Генерального прокурора, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури). За результатами оцінювання якості роботи прокурора безпосереднім керівником може бути виставлено позитивну, задовільну або негативну оцінку. Звіти про оцінювання якості роботи прокурорів за відповідний рік надаються до кадрового підрозділу для підготовки наказу про затвердження висновків щодо оцінювання якості роботи прокурорів. Таким чином, преміювання прокурорів за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік має індивідуальний характер, залежить від ряду чинників, зокрема від складання кожним прокурором звіту, в якому зазначається, серед іншого, обсяг виконаної роботи, що виключає можливість автоматичного встановлення щорічної премії позивачу у розмірі 10% від посадового окладу, зважаючи на те, що у вказаний в позові період часу позивач не складав ніяких звітів про свою роботу згідно з вимогами Тимчасового положення. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що Дніпропетровська обласна прокуратура не має законодавчих підстав для нарахування ОСОБА_1 премії.

Необґрунтованими також є вимоги позивача про нарахування та виплату йому "надбавки за роботу по організації та безпосередньому здійсненню нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших законів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян" у розмірі 10% від посадового окладу, визначено до ст.81 Закону України "Про прокуратуру", оскільки така надбавка зазначеним Законом не передбачена. Крім того, позивач у позові суперечить сам собі, стверджуючи, що заробітна плата прокурора повинна регулюватися виключно ст.81 Закону України "Про прокуратуру", та одночасно посилаючись на наказ Генерального прокурора України від 18.05.2015 року, який свого часу передбачав виплату вказаної надбавки. Також відповідач вважає, що необґрунтованими є вимоги позивача про нарахування та виплату йому матеріальних допомог. Так, відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" визначено структуру грошового забезпечення прокурора, до якої віднесено посадовий оклад, доплати, надбавки та премії, тобто виплати, що є винагородою за виконання службових обов`язків. Водночас статті 82 та 83 цього Закону регулюють питання соціального забезпечення та гарантій прокурорів, які за своєю правовою природою не є оплатою праці. Матеріальна допомога на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань не включена до переліку складових грошового забезпечення, визначеного ст.81 Закону, що свідчить про свідоме розмежування законодавцем цих виплат. Отже, матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не входять до структури грошового забезпечення прокурора, визначеної ст.81 Закону України "Про прокуратуру"; вони передбачені як елемент соціальних гарантій відповідно до статей 82-83 цього Закону; не мають ознак винагороди за виконану роботу; мають разовий, цільовий та соціально-компенсаційний характер. Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що матеріальні допомоги не є заробітною платою прокурора, не можуть враховуватися як її складова, відповідно не підлягають нарахуванню в рамках даного спору.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи викладене, суд розглядає заявлені позивачем первісні позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача, яка відповідно до ст.52 КАС України з 11.09.2020 року є правонаступником прокуратури Дніпропетровської області, щодо неналежного розрахунку з ним, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року протиправною та стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 1653821 грн.

Так, враховуючи наведене, суд констатує, що належним відповідачем у справі за даним позовом про відшкодування шкоди, завданої дією пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, який було визнаний неконституційним, є відповідний орган прокуратури, який безпосередньо здійснював нарахування заробітної плати такому прокурору, як орган державної влади діями якого було заподіяно таку шкоду, а саме: Дніпропетровська обласна прокуратура.

Означені висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 24.02.2026 року по справі №160/6949/20.

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2015 рік, позивач відпрацював:

- в липні 23 із 23 робочих днів;

- в серпні 0 із 20 робочих днів;

- в вересні 20 із 22 робочих днів;

- в жовтні 17 із 21 робочих днів;

- в листопаді 13 із 21 робочих днів;

- в грудні 20 із 23 робочих днів.

Також з вказаних розрахунків вбачається, що за період з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 11 911,68 грн.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону №1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

Отже посадовий оклад позивача:

- з 01.07.2015 року мав становити 12 180 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 218 грн (мінімальна заробітна плата станом на 01.07.2015 року) х 10;

- з 01.09.2015 року мав становити 13 780 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 378 грн (мінімальна заробітна плата станом на 01.09.2015 року) х 10.

Таким чином, посадовий оклад обраховується судом за фактично відпрацьований позивачем час за період з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року, оскільки судом встановлено, що він не відпрацював усі робочі дні протягом спірного періоду.

Отже матеріальна шкода за період з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 44 463,92 грн, виходячи із наступного розрахунку: 56 375,59 грн (розмір посадового окладу, який мав бути нарахований, за фактично відпрацьований час) - 11 911,68 грн (фактично виплачена сума посадового окладу).

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2016 рік, позивач відпрацював:

- в січні 19 із 19 робочих днів;

- в лютому 21 із 21 робочих днів;

- в березні 18 із 22 робочих днів;

- в квітні 15 із 21 робочих днів;

- в травні 19 із 20 робочих днів;

- в червні 19 із 20 робочих днів;

- в липні 17 із 22 робочих днів;

- в серпні 5 із 22 робочих днів;

- в вересні 22 із 22 робочих днів;

- в жовтні 20 із 20 робочих днів;

- в листопаді 21 із 22 робочих днів;

- в грудні 19 із 22 робочих днів.

Також з вказаних розрахунків вбачається, що за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 36 452,02 грн.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону №1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1 378 гривень, з 1 травня - 1 450 гривень, з 1 грудня - 1 600 гривень.

Отже посадовий оклад позивача:

- з 01.01.2016 року мав становити 15 158 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 378 грн (мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2016 року) х 11;

- з 01.05.2016 року мав становити 15 950 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 450 грн (мінімальна заробітна плата станом на 01.05.2016 року) х 11;

- з 01.12.2016 року мав становити 17 600 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 600 грн (мінімальна заробітна плата станом на 01.12.2016 року) х 11.

Таким чином, посадовий оклад обраховується судом за фактично відпрацьований позивачем час за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, оскільки судом встановлено, що він не відпрацював усі робочі дні протягом спірного періоду.

Отже матеріальна шкода за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 126 260,03 грн, виходячи із наступного розрахунку: 162 712,04 грн (розмір посадового окладу, який мав бути нарахований, за фактично відпрацьований час) - 36 452,02 грн (фактично виплачена сума посадового окладу).

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2017 рік, позивач відпрацював:

- в січні 20 із 20 робочих днів;

- в лютому 15 із 20 робочих днів;

- в березні 12 із 22 робочих днів;

- в квітні 19 із 19 робочих днів;

- в травні 20 із 21 робочих днів;

- в червні 20 із 20 робочих днів;

- в липні 21 із 21 робочих днів;

- в серпні 4 із 22 робочих днів;

- в вересні 15 із 21 робочих днів;

- в жовтні 21 із 21 робочих днів;

- в листопаді 22 із 22 робочих днів;

- в грудні 20 із 20 робочих днів.

Також з вказаних розрахунків вбачається, що за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 51 027,09 грн.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону №1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1 600 гривень.

Отже посадовий оклад позивача:

- з 01.01.2017 року мав становити 19 200 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 600 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2017 року) х 12.

Таким чином, посадовий оклад обраховується судом за фактично відпрацьований позивачем час за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року, оскільки судом встановлено, що він не відпрацював усі робочі дні протягом спірного періоду.

Отже матеріальна шкода за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 143 736,55 грн, виходячи із наступного розрахунку: 194 763,63 грн (розмір посадового окладу, який мав бути нарахований, за фактично відпрацьований час) - 51 027,09 грн (фактично виплачена сума посадового окладу).

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2018 рік, позивач відпрацював:

- в січні 17 із 21 робочих днів;

- в лютому 20 із 20 робочих днів;

- в березні 21 із 21 робочих днів;

- в квітні 19 із 19 робочих днів;

- в травні 21 із 21 робочих днів;

- в червні 20 із 20 робочих днів;

- в липні 18 із 22 робочих днів;

- в серпні 0 із 22 робочих днів;

- в вересні 20 із 20 робочих днів;

- в жовтні 16 із 22 робочих днів;

- в листопаді 12 із 22 робочих днів;

- в грудні 20 із 20 робочих днів.

Також з вказаних розрахунків вбачається, що за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 79 176,65 грн

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону №1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1 762 гривень.

Отже посадовий оклад позивача:

- з 01.01.2018 року мав становити 21 144 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 762 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року) х 12.

Таким чином, посадовий оклад обраховується судом за фактично відпрацьований позивачем час за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року, оскільки судом встановлено, що він не відпрацював усі робочі дні протягом спірного періоду.

Отже матеріальна шкода за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 129 100,90 грн, виходячи із наступного розрахунку: 208 277,55 грн (розмір посадового окладу, який мав бути нарахований, за фактично відпрацьований час) - 79 176,65 грн (фактично виплачена сума посадового окладу).

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2019 рік, позивач відпрацював:

- в січні 18 із 21 робочих днів;

- в лютому 20 із 20 робочих днів;

- в березні 10 із 20 робочих днів;

- в квітні 5 із 20 робочих днів;

- в травні 22 із 22 робочих днів;

- в червні 18 із 18 робочих днів;

- в липні 17 із 23 робочих днів;

- в серпні 14 із 21 робочих днів;

- в вересні 21 із 21 робочих днів;

- в жовтні 22 із 22 робочих днів;

- в листопаді 21 із 21 робочих днів;

- в грудні 21 із 21 робочих днів.

Також з вказаних розрахунків вбачається, що за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 77 700,42 грн.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2019 року по 24.09.2019 року суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону №1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2019 року по 24.09.2019 року) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; (в редакції чинній протягом періоду з 25.09.2019 року по 31.12.2019 року) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1 921 гривень.

Отже посадовий оклад позивача:

- з 01.01.2019 року мав становити 23 052 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 921 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року) х 12;

- з 25.09.2019 року мав становити 28 815 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 921 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року) х 15.

Отже матеріальна шкода за період з 01.01.2019 року по 03.12.2019 року виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 171 504,6 грн, виходячи із наступного розрахунку: 249 205 грн (розмір посадового окладу, який мав бути нарахований, за фактично відпрацьований час) - 77 700,42 грн (фактично виплачена сума посадового окладу).

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2020 рік, позивач відпрацював:

- в січні 21 із 21 робочих днів;

- в лютому 15 із 20 робочих днів;

- в березні 21 із 21 робочих днів;

- в квітні 20 із 21 робочих днів;

- в травні 0 із 19 робочих днів;

- в червні 17 із 20 робочих днів;

- в липні 23 із 23 робочих днів;

- в серпні 10 із 20 робочих днів;

- в вересні 7 із 22 робочих днів;

- в жовтні 16 із 21 робочих днів;

- в листопаді 19 із 21 робочих днів;

- в грудні 22 із 22 робочих днів.

Також з вказаних розрахунків вбачається, що за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 86 787,29 грн.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону №1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно із п.10 ч.5 ст.81 Закону №1697-VII посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі: першого заступника керівника обласної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора обласної прокуратури.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.

Отже посадовий оклад позивача:

- з 01.01.2020 року по 11.09.2020 року мав становити 31 530 грн, виходячи з наступного розрахунку: 2 102 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року) х 15;

- з 12.09.2020 року по 31.12.2020 року мав становити 44 142 грн, виходячи з наступного розрахунку: 2 102 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року) х 15 х 1,4;

Отже матеріальна шкода за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 257 872,46 грн, виходячи із наступного розрахунку: 344 659,75 грн (розмір посадового окладу, який мав бути нарахований, за фактично відпрацьований час) - 86 787,29 грн (фактично виплачена сума посадового окладу).

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2021 рік, позивач відпрацював:

- в січні 16 із 19 робочих днів;

- в лютому 14 із 20 робочих днів;

- в березні 9 із 22 робочих днів;

Також з вказаних розрахунків вбачається, що за період з 01.01.2021 року по 12.03.2021 року позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад в загальній сумі 21 884,09 грн.

При обрахунку матеріальної шкоди за період з 01.01.2021 року по 12.03.2021 року суд керується ч.3 та 4 ст.81 Закону №1697-VII (в редакції чинній протягом періоду з 01.01.2021 року по 12.03.2021 року) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно із п.10 ч.5 ст.81 Закону №1697-VII посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі: першого заступника керівника обласної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора обласної прокуратури.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року - 2 102 гривні.

Отже посадовий оклад позивача:

- з 01.01.2021 року по 12.03.2021 року мав становити 58 856 грн, виходячи з наступного розрахунку: 2 102 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року) х 20 х 1,4.

Отже матеріальна шкода за період з 01.01.2021 року по 12.03.2021 року виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час (наведений вище), із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності становить 92 955,51 грн, виходячи із наступного розрахунку: 114 839,6019 грн (розмір посадового окладу, який мав бути нарахований, за фактично відпрацьований час) - 21 884,09 грн (фактично виплачена сума посадового окладу).

З огляду на вищевикладене, матеріальна шкода за період 01.07.2015 року по 12.03.2021 року виходячи із посадового окладу, за фактично відпрацьований позивачем час за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року, із виключенням із загальної суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності в загальній сумі становить 965 893,96 грн.

Таким чином суд доходить висновку, що матеріальна шкода, завдана позивачу дією пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, який було визнаний неконституційним, становить 965 893,96 грн.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250 КАС України, суд,

-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 965 893,96 грн у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме: посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 року по 12.03.2021 року.

У задоволенні іншої частини позовної заяви - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 КАС України.

Повний текст рішення складений 11.06.2026 року.

Суддя К.С. Кучма