Рішення № 137348767, 12.06.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/8498/25

н\п 2/490/4662/2025

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя таза зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

13.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, в якому просивздійснити поділ майна подружжя та визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ): квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 4823381700:04:000:0007, розташовану за адресою - АДРЕСА_2 .

Позов мотивований тим, що між сторонами 30 квітня 2004 року був зареєстрований шлюб. Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 02.08.2016 року по справі №2/489/1455/2016, яке набрало чинності 15.08.2016 року шлюб розірвано. Крім того, цим рішенням суду визначено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем його проживання. Під час розгляду судом справи про розірвання шлюбу питання поділу спільного майна подружжя не вирішувалося, вимоги про поділ цього майна сторонами заявлялися.

Разом з цим, позивач зазначає, що під час шлюбу ним набуто майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 (право власності зареєстроване 21.06.2016 року); земельна ділянка, кадастровий номер 4823381700:04:000:0007, розташована за адресою: АДРЕСА_4 (право власності зареєстроване 17 лютого 2014 року на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2014, посвідченого державним нотаріусом Рибачук П.В.).

Позивач стверджує, що квартира та земельна ділянка були придбані за особисті кошти позивача, що підтверджується наданими до позову документами на квартиру, які оформлялися та видавалися позивачу. А також тим, що відповідачка із сім`єю не проживала, будь якої участі в матеріальному забезпеченні дітей та сім`ї не приймала, не працювала та не займалася вихованням дітей, що встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року під час розгляду справи №2/489/1455/2016.

Крім цього, позивач вважає, що при вирішенні питання про визнання за ним права власності на придбане під час шлюбу майно (квартира та земельна ділянка) має бути враховано, що всі троє дітей знаходяться на повному його утриманні та проживають разом із батьком, а мати (відповідачка) не приймає участі ані у вихованні ані у матеріальній підтримці своїх дітей.

Таким чином, зазначає, що спірне майно (квартира та земельна ділянка) були придбані ним під час шлюбу, але за його особисті кошти, тому ця квартира не може вважається спільною сумісною власністю подружжя, отже це майно згідно ч.3 ст.57 СК України є його особистою приватною власністю. Отже з врахуванням того, що діти знаходяться на повному утриманні батька та проживають разом із ним, наявні підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України.

Приймаючи до уваги викладене, позивач вважає за можливе провести розподіл спільного майна подружжя шляхом визнання за ним права власності на: квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер 4823381700:04:000:0007, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

13.10.2025 року матеріали справи передано на розгляд судді.

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва Саламатіна О.В. від 05.11.2025 року справу прийнято до провадження та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, почато підготовче провадження та призначено проведення підготовчого засідання.

12.12.2025 року та 29.12.2025 року адвокатом Лещенком О.О., в інтересах відповідачки ОСОБА_2 , до суду подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , в якій заявлено вимоги: про визнання за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 82,1 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м.; про визнання за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий №4223381700:04:000:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; про відмову в задоволенні первісного позову в частині, що суперечить прохальній частині зустрічної позовної заяви.

В обгрунтування зустрічного позову зазначено, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів. Договором № 379 від 05.07.2013 року були визначені умови кредитування спірної квартири. Так, згідно преамбули договору кредиту № 379 від 05.07.2013 року, він укладається на виконання Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 р. № 584 між Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» і сім`єю, яку представляє ОСОБА_1 . Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 379 від 05.07.2013 року, кредитор надає кредит позичальнику сім`ї, яку представляє позивач, у складі: чоловік: ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_5 ; дружина: ОСОБА_3 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 ; дитина: ОСОБА_4 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 ; дитина: ОСОБА_5 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_8 ; дитина: ОСОБА_6 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_9 . Як вбачається із заяви ОСОБА_3 від 25.07.2013, яка міститься на дванадцятій сторінці кредитного договору № 379 від 05.07.2013 року, останній був укладений за її згодою. Згідно пунктів 1-6 постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 р. № 584, право на отримання кредиту мають сім`ї та одинокі молоді громадяни, які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, а саме: сім`я в якій чоловік та дружина віком до 35 років включно; неповна сім`я, в якій мати (батько) віком до 35 років включно має неповнолітніх дітей (дитину); одинокі молоді громадяни віком до 35 років включно. Як зазначено у оглядовому ордері б/н від 17.06.2016 року, наданому позивачем (додаток 7 до позовної заяви), сім`ї у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , діти ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 надано право на відвідування квартири АДРЕСА_1 .

Таким чином, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 82,1 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м. придбана в шлюбі за спільні кошти подружжя. Посилання позивача за первісним позовом на акти № 44 від 14.09.2015 року, № 15 від 29.02.2016 і № 45 від 11.04.2016 року як на підставу того, що спірне майно було придбане за його особисті кошти, спростовується інформацією, зазначеною у вказаних актах, з яких вбачається, що предметом обстеження за всіма трьома актами були взаємовідносини батьків з дітьми, а не чоловіка і дружини як подружжя. Не заслуговують на увагу, на думку відповідача за первісним позовом, посилання на преюдиційність обставин придбання спірного майна у період шлюбу за особисті кошти позивача за первісним позовом, оскільки не оспорювалось і не досліджувалось в судовому засіданні обставини ведення спільного господарства, ведення спільного бюджету, проживання однією сім`єю і фактичне виконання обов`язків подружжя, оскільки, як вбачається із описової частини рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 02.08.2016 року по справі № 2/489/1455/2016, відповідач ОСОБА_3 визнала позов частково, а саме погодилась із розірванням шлюбу.

Також сторона позивачки за зустрічним позовом зазначає, що посилання позивача за первісним позовом на довідки № 153 від 16.06.2016 року і виписки № 154 від 16.06.2016 року як на докази придбання спірної квартири за особисті кошти не заслуговують на увагу, оскільки у вказаних документах зазначено про факт виплати кредиту і факт участі у програмі сімейного інвестування. Питання походження коштів у даних довідках не встановлювалось, а тому в силу положень ч. 4 ст. 77 ЦПК України не стосуються предмету доказування у даній справі. Отже, спірна квартира була придбана в період з 05.07.2013 року по 21.06.2016 року, тобто в період шлюбу. Доказів того, що кредит за договором № 379 від 05.07.2013 року був виплачений за особисті кошти одного із подружжя матеріали справи не містять, а тому у даній справі, на думку позивачки за зустрічним позовом, відсутні підстави для відступлення від презумпції спільності права власності подружжя на майно квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 82,1 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м.

Щодо посилання позивача за первісним позовом на те, що земельна ділянка придбана за його особисті кошти, відповідач за первісним позовом зазначає наступне.

Як вбачається із договору за реєстровим № 1-120 від 17.02.2014 року купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий № 4223381700:04:000:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , спірна земельна ділянка була придбана в період шлюбу за 46240,00 грн. Джерело походження грошових коштів, за які була придбана земельна ділянка, не було предметом розгляду у справі № 2/489/1455/2016, на яку посилається позивач за первісним позовом, що зумовлює сторону, яка вважає, що майно в період шлюбу було придбано за її особисті кошти, доводити таку обставину за правилами ст. 81 ЦПК України на загальних підставах. Доказів походження коштів у сумі 46240,00 грн, виплачених 17.02.2014 року за спірну земельну ділянку, матеріали справи не містять. Більш того, з абзацу 2 пункту 4.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки за реєстровим № 1-120 від 17.02.2014 року вбачається, що цей договір укладається за згодою дружини покупця ОСОБА_1 ОСОБА_3 , що свідчить про придбання вказаної земельної ділянки за кошти подружжя, а не за особисті кошти, оскільки у випадку придбання майна за особисті кошти згода іншого з подружжя на укладення правочину не потрібна.

За такого, представник позивачки за зустрічним позовом стверджує, що оскільки відповідач за зустрічним позовом, позивач за первісним позовом, ні у позовній заяві, ні у доданих до позову доказах не навів достатньої аргументації щодо необхідності відступлення від презумпції спільності інтересів подружжя і сім`ї, то в цій частини позовні вимоги є необґрунтованими, а майно, вказане у позовній заяві, в даному випадку має бути поділене порівну.

12.02.2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні зустрічного позову, обгрунтовуючи це наступним.

Відповідач за зустрічним позовом не погоджується з твердженнями сторони позивачки за зустрічним позовом про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю, оскільки придбання вказаного майна було здійснено за його особисті кошти, а позивачка за зустрічним позовом жодним чином не приймала участі в його придбання як коштами так і виконанням інших обов`язків у шлюбі. Так в первісному позові зазначалося, що відповідачка часто покидала місце свого постійного проживання на тривалий час, залишаючи дітей без своєї уваги, не цікавлячись їх життям.

Отже, ОСОБА_1 вважає підтвердженим факт того, що з вересня 2015 року позивачка за зустрічним позовом на довгий час покидала родину, дома не перебувала, особистими відносинами між чоловіком та дітьми - не переймалася. Зазначає, що згідно довідки №38-04 від 02.02.2026, яка видана ОСОБА_1 , згідно кредитного договору №379 від 05.07.2013 року ним сплачено щоквартальних платежів за період з 05.07.2013 по 01.01.2017 року в сумі 27440,94, сплачено внесків позичальника (перший і другий внесок) в сумі 51122,00 грн. Тому, оскільки сплата коштів за квартиру здійснювалася відповідачем за зустрічним позовом в період з 05.07.2013 по 28.12.2016 року, то позивачка не могла через свою відсутність в сім`ї приймати участь в сплаті відповідних платежів, починаючи з вересня 2015 року, що спростовує презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

На думку позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом у даній справі наявні підстави для відступлення від принципу рівності часток в спільному майні подружжя. По-перше це те, що з відповідачем за зустрічним позовом проживають троє неповнолітніх дітей, які знаходяться на повному його утриманні та вихованні. Цей факт встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02.08.2016 року по справі №489/1989/16-ц (провадження №2/489/1455/2016), яким визначено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем його проживання. По-друге, позивачка за зустрічним позовом не виконує своїх зобов`язань та не сплачує аліменти на утримання своїх неповнолітніх дітей, які проживають разом із батьком (відповідачем за зустрічним позовом).

За таких обставин, ОСОБА_1 посилаючись на приписи ч.1 та ч.2 ст.70 СК України, вважає, що його частка майна підлягає збільшенню в зв`язку з тим, що з ним проживають та знаходяться на повному його утримання троє неповнолітніх дітей, а позивачка за зустрічним позовом не сплачує аліментів на їх утримання, що зумовило наявність заборгованості по ним на загальну суму 326231,00 гривень.

Ухвалою суду від 04.03.2026 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву відповідачки ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Постановлено зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя об`єднати в одне провадження та відкласти проведення підготовчого засідання у справі на 16.04.2026 року о 11:00 годин.

Протокольною ухвалою суду від 16.04.2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 02.06.2026 року.

В судовому засідання позивач позов підтримав та просив задовольнити.

Суд, дослідивши та перевіривши всі аргументи сторін викладені ними в документах по суті справи та докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.04.2004 р.

Від шлюбу у сторін народилися троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 21.02.2006 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 17.09.2007 року та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 18.10.2012 року.

05.07.2013 року між Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (Кредитор) та сім`єю, яку в правовідносинах, що виникають відповідно до цього Договору, представляє ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Кредитний договір №379 щодо надання пільгового довготермінового кредиту молодій сім`ї на будівництво житла відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 №584.

Пунктом 1.1. вищевказаного Кредитного договору сторони погодили, що Кредитор зобов`язується надати Позичальнику грошові кошти відповідно до Розрахунку розміру кредиту з визначенням внесків Позичальника та суми коштів на страхування (Додаток №1 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною) на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 399 537,00 (триста дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот тридцять сім) грн. 00 коп., враховуючи склад сім`ї Позичальника: чоловік: ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_5 ; дружина: ОСОБА_3 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 ; дитина: ОСОБА_4 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 ; дитина: ОСОБА_5 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_8 ; дитина: ОСОБА_6 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: на будівництво 3-кімнатної квартири АДРЕСА_5 Центрального району м. Миколаєва. Багатоповерхові житлові будинки, корпуса 27-28. Третя черга, корпус 27-б», згідно Договору № 17 купівлі-продажу майновий прав на нерухоме майно житла від 05 липня 2013 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю МЖК «Миколаївмолодьбуд» та Позичальником.

Невід`ємною частиною вказаного договору є Заява ОСОБА_3 , згідно якої, перебуваючи з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, надає згоду своєму чоловіку на укладення кредитного договору від 05.07.2013 року з Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».

16.06.2016 року ТОВ МЖК Миколаївмолодьбуд видано ОСОБА_1 довідку №153 про те, що згідно договору купівлі-продажу майнових прав від 05.07.2013 року №17, ним сплачено повну вартість майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 . Третя черга, корпус 27-6», (поштова адреса: АДРЕСА_7 ), загальною фактичною площею 82,1 м2, в сумі 429352,00 грн.

Згідно виписки №154, виданої ТОВ МЖК Миколаївмолодьбуд 16.06.2016 року, ОСОБА_1 є Покупцем квартири АДРЕСА_8 на 6 поверсі 126-квартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_7 , відповідно до Договору купівлі-продажу майнових прав від 05.07.2013 року №17.

27.07.2016 року між Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О.В. 21.08.2013 року за реєстровим №1026, згідно якого, в зв`язку з оформленням та реєстрацією права власності на квартиру АДРЕСА_1 , сторони домовилися вказати предметом іпотеки вказану квартиру.

Згідно помітки на вказаному Договорі, проставленою приватним нотаріусом Сіряковою О.В., 30.06.2020 року приватним нотаріусом знято заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , в зв`язку з виконанням зобов`язання (згідно повідомлення іпотекодержателя №476/05 від 18.06.2020 року).

Згідно довідки Миколаївського регіонального управління «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» №38-04 від 02.02.2026 року, згідно Кредитного догвору №379 від 05.07.2013 р. сплачено щоквартальних платежів за період з 05.07.2013 року по 01.01.2017 року в сумі 27440,94 грн, сплачено внесків Позичальника в сумі 51122,00 грн.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, квартира, знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 82,1 кв.м. та житловою площею 47,5 кв.м. зареєстрована 21.06.2016 року на праві власності за ОСОБА_1 .

17.02.2014 року ОСОБА_1 придбав земельну ділянку АДРЕСА_2 , загальною площею 0,1 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підверджується копією Договору купівлі-продажу від 17.02.2014 року, посвідченого державним нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори Рибчук О.В та зареєстровано в реєстрі за №1-120. Згідно умов вказаного договору продаж вказаної земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 46240,00 грн.

Рішенням Інгульського (Ленінського) районного суду м. Миколаєва від 02.08.2016 року у справі №489/1989/16 шлюб між сторонами розірвано, а також постановлено: визначити місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем його проживання; стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожного з дітей щомісячно, починаючи з 22.04.2016 р. та до досягнення ними повноліття.

Заочним рішенням Інгульського (Ленінського) районного суду м.Миколаєва від 17.12.2024 року у справі №489/4278/24 позбавлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 та малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 .

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України.

Як встановлено в статті 68 Сімейного Кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно із статтею 63СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У частині 1 ст. 71 СК України зазначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності права власності на майно подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Згідно з ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 638/2341/20 вказував, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Водночас відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зі змісту п. п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб,розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц зроблено висновок, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, тому заявлення окремо вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними.

Майно придбане за запозичені (кредитні) кошти та оформлене на одного з подружжя все одно є об`єктом спільної сумісної власності і підлягає поділу судом оскільки не входить до переліку майна, передбаченого статтею 57 СК України - "майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка." Окрім цього для суду важливим є встановлений факт, що нерухомість була придбана в інтересах сім`ї, тому відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договори купівлі-продажу, кредиту та іпотеки створюють обов`язки для обох з подружжя і після розлучення.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї, підлягає поділу між ними в рівних частинах (постанова Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №320/3072/18 (провадження №61-5819св19).

Таким чином, якщо навіть на час придбання в шлюбі майна використовувалися запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім`ї і не є особистою власністю подружжя.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна квартира була придбана в період перебування сторін у шлюбі за кредитні кошти, отриманні за Кредитним договором від 05.07.2013 року, укладеного між Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та сім`єю, яку в правовідносинах, що виникли відповідно до цього Договору, представляв Кравченко Д.А.

Отже, виходячи з умов вказаного Кредитного договору кредитні кошти були отримані в інтересах сім`ї для придбання житла.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, вимогу про визнання спірної квартири його особистою власністю обгрунтовував, тим що квартира була придбана за його особисті кошти, оскільки він сам сплатив повну вартість майнових прав на дану квартиру, а також на те, що відповідачка за первісним позовом, позивачка за зустрічним позовом, із сім`єю не проживала, будь-якох участі в матеріальному забезпеченні дітей та сім`ї не приймала, не працювала та не займалася вихованням дітей, що встановлено рішенням суду від 02.08.2016 року під час розгляду справи №2/489/1455/2016.

Як встановлено матеріалами справи спірна квартира придбана сторонами за кредитні кошти у 2013 році.

28.12.2016 року ОСОБА_1 внесено останній платіж на погашення кредиту за Кредитним договором №379 від 05.07.2013 року.

Разом з цим, 02.08.2016 року рішенням Інгульського (Ленінського) районного суду м. Миколаєва у справі №489/1989/16, яке набрало законної сили 15.08.2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання неповнолітніх дітей та стягнення аліментів задоволено, шлюб між сторонами розірвано, а також постановлено: визначити місце проживання неповнолітніх дітей сторін разом з батьком ОСОБА_1 , та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей.

Як вбачається з вказаного рішення, судом встановлено наступне:

«З пояснень позивача вбачається, що відносини між відповідачкою та дітьми складні та напружені. ОСОБА_3 часто покидає місце свого постійного проживання на тривалий час, залишаючи дітей без своєї уваги, не цікавлячись їх життям. Тому позивач вважає, що інтересам дітей відповідає вирішення питання щодо визначення місця їх проживання разом з ним, батьком, оскільки відповідачка залишила їх, вихованням та утриманням не займається. Позивач ОСОБА_1 самостійно здійснює догляд за дітьми, займається їх вихованням та утриманням.

Згідно Акту обстеження № 44 від 14.09.2015 р. вбачається, що за місцем проживання сім`ї ОСОБА_11 , а саме: в будинку АДРЕСА_2 , була проведена перевірка матеріально-побутових умов проживання дітей.

На підставі вказаного Акту було зроблено наступний висновок: «Діти знаходяться на повному утриманні батька. ОСОБА_1 рекомендовано звернутись до міліції з приводу пошуку дружини».

У відповідності до змісту Актів № 15 від 29.02.2016 р. та № 45 від 11.04.2016 р. обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків не виконує та не займається вихованням дітей, вона неодноразово залишила дітей та на довгий час покидала родину у власних справах. Відповідачка не перебуває вдома і не переймається особистими відносинами між чоловіком та доньками. На даний час позивач самостійно займається вихованням дітей та підтримує рівень виховного потенціалу сім`ї.

Згідно довідок та пояснень осіб, знайомих із сім`єю та долучених відповідачем до заперечень щодо позову, вбачається позитивна характеристика матері ОСОБА_3 , її доброзичливого ставлення до дітей.

В той же час, відповідачем у судовому засіданні стверджувалось, що вона мешкає за рахунок коштів, отриманих на утримання дітей, не має міця роботи та мешкає разом із матір`ю та бабусею. Активних дій щодо повернення або відібрання дітей від батька не вчиняла.

Зі змісту письмових пояснень сусідів, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що в сім`ї ОСОБА_11 між батьком та дітьми склались добрі відносини, діти люблять батька, разом проводять багато часу, батько піклується про них та доглядає за ними. Однак довірливі відносини між дітьми та матір`ю навпаки - не склались, вони постійно сварились, мати потім пішла з дому без будь-яких пояснень, залишивши дітей з батьком. Крім того відповідачка протягом тривалого часу не з`являлась вдома та не спілкувалась з дітьми.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є фізичною особою-підприємцем, займається господарською діяльністю та має стабільний дохід».

Тобто, виходячи з встановлених вказаним рішенням суду обставин, вбачається, що станом на 02.08.2016 року ОСОБА_12 не працювала, з дітьми та чоловіком не проживала, матеріально дітей не утримувала, участі у виховані дітей не брала, самостійного заробітку чи доходу не мала.

А отже, суд вважає доведеними твердження ОСОБА_1 про те, що платежі на погашення кредиту за Кредитним договором №379 від 05.07.2013 року ним вносилися за особисті кошти, а ОСОБА_12 , участі в поверненні кредитних коштів не приймала.

Суд зазначає, що згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 537/541/23, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Крім того, суд також звератє увагу, що 17.12.2024 року Інгульським (Ленінським) районним судом м. Миколаєва прийнято рішення у справі №489/4278/24, яким позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 та малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Вказаним рішенням встановено, що відповідачка по справі не займалася вихованням дітей та ухилялася від виконання батьківських обов`язків, не виявляла до доньок будь-якої батьківської уваги та турботи.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18 та від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18, на які є посилання в касаційній скарзі, вказано, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (Svetlana Naumenko v. Ukraine, № 41984/98, §53, ЄСПЛ, від 09 листопада 2004 року).

На важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (див., зокрема, пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19); пункт 82 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20).

Відповідно до ч.4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно ч.1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Суть поділу майна полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При ухваленні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

За такого, дослідивши в сукупності надані сторонами докази, суд вважає, доведеним той факт, що відповідачка не приймала участь у виплаті кредитних коштів, за які була придбана квартира АДРЕСА_1 та не мала поважних причин, щоб не мати самостійного заробітку для внесення коштів для погашення кредиту, оскільки вихованням дітей не займалася, з сім`єю не проживала, домашнє господарство не вела.

За такого, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги первісного позову в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

Щодо визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи 17.02.2014 року ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу від 17.02.2014 року, придбав земельну ділянку АДРЕСА_2 , загальною площею 0,1 га.

При цьому, пунктом 4.1. вказаного Договору зазначено, що згода іншого з подружжя на купівлю земельної ділянки отримана у встановленому законом порядку (справжність підпису ОСОБА_3 на заяві про згоду подружжя на придбання майна засвідено Другою миколаївською державною нотаріальною конторою 17 лютого 2014 року за реєстровим №1-119).

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, в обгрунтування своїх вимог зазначив, що вказана вище земельна ділянка придбана ним за його особисті кошти, однак доказів які б це підтверджували суду не надано.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду від 12 січня 2022 рок у справі №646/7463/16-ц), постанова Верховного Суду від 06 січня 2025 року справа № 357/1662/23).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 278/2482/21 провадження № 61-12736св22, від 16 січня 2023 року у справі №754/3132/16-ц провадження № 61-5956св22).

За такого, суд вважає недоведеним факт придбання спірної земельної ділянки в період перебування сторін у шлюбі за особисті кошти ОСОБА_1 , а отже відсутні підстави для визнання даної земельної ділянки його особистої власності.

При цьому, суд зазначає, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Щодо посилання позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом на ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 на підтвердження наявності підстав для відступлення від принципу рівності часток подружжя у праві спільної власності, надав розрахунок Новоодеського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області за період з червня 2024 року по січень 2026 року, згідно якого, станом на 01.02.2026 року, заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів, призначених рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02.08.2016 року у справі №489/1989/16, складає 326231,00 грн.

Статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від принципу рівності часток подружжя у праві спільної власності.

По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Частина 3 статті 70 СК України передбачає можливість збільшення частки майна дружини/чоловіка, якщо з нею/ним проживають діти, за умови, що розмір аліментів є недостатнім.

Проте, Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, у постанові від 15 листопада 2023 р. у справі № 521/18825/20) чітко вказує, що "сам по собі факт проживання дитини з матір`ю або батьком, чи наявність боргу за аліментами не є підставою для збільшення частки. Саме позивач має довести недостатність коштів на утримання дітей".

Судова практика Верховного Суду встановлює високу планку для доведення "недостатності аліментів" як підстави для відходу від принципу рівності часток.

Суд зазначає, що станом на час розгляду справи, з позивачем за первісним позовом, відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 проживає та перебуває на його утриманні одна неповнолітня дитина сторін, а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , оскільки інші двоє доньок сторін є повнолітніми.

При цьому, суд не має можливості встановити з якого часу виникла заборгованість по аліментам та чи вносилися, відповідачкою за перівним позовом, позивачкою за зустрічним позовом, платежі на рахунок сплати аліментів на всіх дітей з 2016 року по 2024 року (дата початку розрахунка заборгованості ).

За такого, суд вважає, що позивачем за первісним позовом, відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не доведено факт навмисного та повного ухилення відповідачкою за перівним позовом, позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 від сплати аліментів на дітей та факт недостатності коштів на утримання наймолодшої доньки, яка з ним проживає та перебуває на його утриманні.

До того ж, у разі подальшої несплати відповідачкою за перівним позовом, позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_7 аліментів і існування заборгованості, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не позбавлений можливості у порядку ст. 190 СК України укласти договір про припинення права на аліменти для дітей, в зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, а в разі незгоди з розміром аліментів чи не покриття першочергових потреб дитини, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутись до суду з позовом про збільшення розміру аліментів або подавши позов про стягнення додаткових витрат на утримання дитини.

Саме до цього зводяться висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15.11.2023 року в справі № 521/11825/20.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

За такого, враховуючи вищевказане, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про часткове задоволення як первісного позову так і зустрічного та визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_7 та за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий №4223381700:04:000:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за кожним.

Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положенняКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейськоїкомісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вище стоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витра, з урахуванням часткового задоволення вимог сторін, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2147,30 грн та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 117,56 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 6, 9, 18, 76, 77, 78, 79, 80, 89, 258, 263, 264 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, задовольнити частково.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий №4223381700:04:000:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий №4223381700:04:000:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2147,30 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 117,56 грн.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Саламатін О.В.