Рішення № 137348017, 12.06.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/12795/24

Провадження №2/522/1395/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суду м. Одеси у складі:

головуючої судді Косіциної В.В.,

за участі секретаря судового засідання Гресько Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про скасування реєстрації декларації, припинення права володіння правом та знесення об`єкта самочинного будівництва,-

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про скасування реєстрації декларації, припинення права володіння правом та знесення об`єкта самочинного будівництва, у якій заявник просив:

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, загальною площею 144 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 23.11.2020 №ОД101201123543 «Реконструкція гаража, без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів в плані, з пристосуванням нежитлового приміщенні гаражу під магазин за адресою: АДРЕСА_2 », зареєстрованої УДАБК ОМР;

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, загальною площею 144 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом припинення володіння ОСОБА_1 правом приватної власності на магазин, загальною площею 60,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 2076036851101;

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, загальною площею 144 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, загальною площею 144 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва магазин, загальною площею 60,2 кв.м., розташований на вказаній земельній ділянці;

- здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Ковтун Ю.І.

Разом із позовною заявою, до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради про забезпечення позову, у якому заявник просив забезпечити позов шляхом:

- накладання арешту на об`єкт нерухомого майна - магазину, загальною площею 60,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2076036851101;

- заборони ОСОБА_1 на час розгляду справи вчиняти дії щодо відчуження на користь будь-яких осіб об`єкту нерухомого майна - магазину, загальною площею 60,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2076036851101);

- заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, іншим особам, вчиняти будь-які дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкту нерухомого майна - магазину, загальною площею 60,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2076036851101).

Ухвалою суду від 19 серпня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку загального позовного провадження. Надано відповідачам 15-ти денний строк для подання відзиву. Підготовче засідання призначено на 02 жовтня 2024 року.

Ухвалою суду від 19 серпня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на спірний об`єкт нерухомого майна.

У підготовче засідання, призначене на 02 жовтня 2024 року учасники справи не з`явилися. Підготовче засідання відкладено на 07 листопада 2024 року.

06 листопада 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника ОСОБА_1 адвоката Єнчевої Олени Олександрівни надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання, призначене на 07 листопада 2024 року з`явився представник позивача. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання задоволено клопотання представника відповідача, відкладено підготовчий розгляд справи на 16 січня 2025 року.

30 грудня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника ОСОБА_1 адвоката Єнчевої Олени Олександрівни надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, у якій заявниця просила залишити без розгляду позовну заяву з огляду на те, що прокурором не обґрунтовано підстави звернення до суду в інтересах держави.

16 січня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника ОСОБА_1 адвоката Єнчевої Олени Олександрівни надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання, призначене на 16 січня 2025 року з`явився представник позивача. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання задоволено клопотання представника відповідача, відкладено підготовчий розгляд справи на 20 лютого 2025 року.

20 лютого 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради надійшло заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду, у якому заявник просив залишити позовну заяву без розгляду.

У підготовче засідання, призначене на 20 лютого 2025 року з`явився представник позивача та представник ОСОБА_1 . Ухвалою суду від 20 лютого 2025 року у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду відмовлено. Підготовче засідання по справі відкладено на 02 квітня 2025 року.

10 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому відповідачка просила відмовити у задоволенні позову.

11 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Підготовче засідання, призначене на 02 квітня 2025 року не відбулося у зв`язку із відсутністю в приміщенні суду електропостачання. Наступне судове засідання відкладено на 14 травня 2025 року.

14 травня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника Одеської міської ради про розгляд справи без участі.

14 травня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника Приморської окружної прокуратури м. Одеси про розгляд справи без участі.

У підготовче засідання, призначене на 14 травня 2025 року учасники справи не з`явилися. Ухвалою суду від 14 травня 2025 року закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду на 29 липня 2025 року.

У судове засідання, призначене на 29 липня 2025 року з`явився представник прокуратури, представник Одеської міської ради та представник Журавської Галини Ростиславівни. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання оголошено перерву до 17 вересня 2025 року.

У судове засідання, призначене на 17 вересня 2025 року з`явився представник прокуратури, представник Одеської міської ради та представник Журавської Галини Ростиславівни. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання оголошено перерву до 11 листопада 2025 року.

У судове засідання, призначене на 11 листопада 2025 року з`явився представник прокуратури, представник Одеської міської ради та представник ОСОБА_1 . Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання оголошено перерву до 21 січня 2026 року.

Судове засідання, призначене на 21 січня 2026 року не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючої на лікарняному. Наступе судове засідання призначено на 27 березня 2026 року.

Судове засідання, призначене на 27 березня 2026 року не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючої на лікарняному.

На підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Шарага А.О. від 20.04.2026 року №737/26, було проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, за наслідками якого вона передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 22 квітня 2026 року справу прийнято до провадження. Судове засідання призначено на 02 червня 2026 року.

01 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Єнчевої Олени Олександрівни про розгляд справи без участі.

У судове засідання, призначене на 02 червня 2026 року з`явився представник прокуратури та представник Одеської міської ради. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Встановлено, що текст рішення буде проголошено 12 червня 2026 року.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

19 лютого 2016 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з однієї сторони (продавці) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., реєстровий номер - 266, за яким продавці передали у власність, а покупець прийняв у власність земельну ділянку, площею 0,0255 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110137500:52:014:0053) (т.1, а.с.130).

На підставі вказаного договору, право власності на зазначену вище земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП від 01.03.2024 №368155516 (т.1, а.с.127) та відповідно до якого об`єкт нерухомого майна закрито 07 листопада 2016 року у зв`язку з його поділом.

Згідно відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:52:014:0053 було поділено на:

- земельну ділянку з кадастровим номером - 5110137500:52:014:0069;

- земельну ділянку з кадастровим номером - 5110137500:52:014:0070 (т.1, а.с.142-151).

Також, 19 лютого 2016 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з однієї сторони (продавці) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г. Л., реєстровий номер 263, за яким продавці передали, а покупець прийняв у власність 321/5000 часток домоволодіння за алресою: АДРЕСА_2 . Домоволодіння відповідно до умов договору складається з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 193,3 кв.м., житловою площею 120,1 кв.м., та надвірних споруд: «Б» - вбиральня, «В, З» - літні кухні, «Г, Ж» - гаражі, «Е» - сарай, «И, Р» - навіси, «О» - альтанка, №1-2 огорожа, І вимощення. Вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці загальною площею 1 968,00 кв.м (т.1, а.с.104).

25 березня 2016 року Департаментом ДАБІ в Одеській області було видано декларацію про початок виконання будівельних робіт серії №ОД082160851605, що підтверджується копією декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрованої Департаментом ДАБІ в Одеській області 27 липня 2016 року №ОД14216209234.

Згідно вказаної декларації, об`єктом будівництва є реконструкція частини домоволодіння без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані з виділом в самостійну одиницю за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якої вказаний об`єкт будівництва прийнято вважати закінчений будівництвом та готовим до експлуатації (т.1, а.с.111).

На підставі вказаної декларації було здійснено виділ 321/5000 часток домоволодіння за алресою: АДРЕСА_2 та зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 15.11.2018, реєстровий номер 9174.

02 серпня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСББ «КОМПАСНИЙ» було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Диким С.П., реєстровий номер 746, за яким ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСББ прийняло у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110137500:52:014:0069) (т.1, а.с.152).

15 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 було укладено догові купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М., за яким продавець передав у власність, а продавець прийняв в особисту приватну власність земельну ділянку, площею 0,0065 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110137500:52:014:0070) (т.1, а.с.156).

Також, 15 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 було укладено догові купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М., за яким продавець передав, а покупець прийняв в особисту приватну власність житловий будинок АДРЕСА_2 , який складається з одного житлового будинку літ. «А», загальною площею 87,9 кв.м., житловою площею 48,9 кв.м. та господарчих будівель і споруд: 1 огорожа) (т.1, а.с.122).

Згідно висновку щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 від 22.04.2020 №191811, що складений ПП «ГЛАВ ІНВЕСТ ГРУП», у фактичному користуванні у ОСОБА_3 знаходиться гараж, площею 60,2 кв.м. За технічними показниками об`єкт є відокремленим, має окремий вихід і може бути виділений в одиницю. Складом новоутворених об`єктів є гараж, загальною площею 60,2 кв.м., що складає одиницю та має наступну адресу: АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного висновку та технічного паспорту, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП від 22.07.2024 №387817481.

28 травня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено:

- договір дарування 1/2 частки гаражу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О., реєстровий номер 270, за яким ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 безоплатно у власність 1/2 частку гаражу, загальною площею 60,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с.69)

- договір дарування 1/2 частки гаражу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О., реєстровий номер 271, за яким ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 безоплатно у власність 1/2 частку гаражу, загальною площею 60,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с.71).

22 липня 2020 року Управлінням ДАБК ОМР було зареєстровано декларацію №ОД 051200717259 про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), а саме, щодо реконструкції гаража без зміни зовнішніх меж геометричних розмірів фундаментів в плані, з пристосуванням нежитлового приміщення гаража під магазин за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа об`єкта 60,2 кв.м. (т.1, а.с.163).

23 листопада 2020 року управлінням ДАБК в Одеській області було зареєстровано декларацію №ОД101201123543 про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (ССІ), якою об`єкт будівництва «реконструкція гаража без зміни зовнішніх меж геометричних розмірів фундаментів в плані, з пристосуванням нежитлового приміщення гаража під магазин за адресою: АДРЕСА_2 » прийнято вважати закінченим будівництвом та готовим до експлуатації (т.1, а.с.166).

Наказом Департаменту архітектури та містобудування від 14.12.2020 №01-13/К-499/0, присвоєно об`єкту будівництва (магазину) адресу: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.78).

На підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, технічного паспорту, наказу про присвоєння адреси, було змінено назву об`єкта нерухомого майна №2076036851101 з «гараж» на «магазин», а також змінено адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з ДРРП від 22.07.2024 №387817481 (т.1, а.с.59)

15 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Рітою Юріївною, реєстровий номер 1300, за яким ОСОБА_1 набула у власність магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 60,2 кв.м., що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП від 22.07.2024 №387817481 (т.1, а.с.59).

Звертаючись до суду із позовом, прокурор зазначає про те, що реєстрація первісного права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 проведена на підставі підроблених документів на фактично неіснуючий об`єкт нерухомого майна (гараж) по АДРЕСА_2 з метою фактичного будівництва одноповерхової капітальної споруди (магазину) площею 60,2 кв.м., яка перебуває у власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради та яке в подальшому було передано за цивільно-правовими договорами іншим особам з метою легалізації вказаного об`єкта нерухомого майна.

В якості підстав для скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації позивач посилається на те, що ОСОБА_2 23.11.2020 подано на реєстрацію до Управління ДАБК ОМР декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ОД101201123543. Проте, в розділі «документ, що засвідчує право власності (користування) земельною ділянкою» вказано про відсутність документу на земельну ділянку. Позивач вказує, що відповідно до законодавства, чинного на момент проведення будівельних робіт замовник будівництва був зобов`язаний підтвердити своє право власності чи користування земельною ділянкою, на якій буде розміщено об`єкт нерухомості. Позивач зазначає, що земельна ділянка, на якій розташований об`єкт будівництва у власність або користування не передавався, а тому, замовником будівництва подано недостовірні відомості до повідомлення про початок будівництва, а тому, така декларація підлягає скасуванню.

Проте, з такими доводами позивача неможливо погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 39 Закону України « Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції від 16.10.2020 року, що була чинна на момент прийняття рішення про затвердження декларації про готовність до експлуатації об`єкта, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

. Орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі необхідності під час розгляду питань, пов`язаних з видачею сертифіката, може звернутися до державних органів з метою отримання відповідних висновків.

Неподання таких висновків у визначений органом державного архітектурно-будівельного контролю строк не є підставою для продовження строку видачі сертифіката або відмови в його видачі.

Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Рішення про реєстрацію або повернення декларації про готовність об`єкта до експлуатації може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права реєстрації декларації), або оскаржено до суду.

Тобто, приймаючи рішення про реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, уповноважений на те орган повинен був перевірити подану заявником декларацію вимогам чинного законодавства, та прийняти одне із двох рішень:

- зареєструвати таку декларацію;

- повернути її замовнику.

У ч.7 ст.39 Закону, орган державного архітектурно-будівельного контролю відмовляє у видачі сертифіката з таких підстав:

1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката;

2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

3) невідповідність об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм і правил, у тому числі щодо доступності об`єкта для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення;

4) невиконання вимог, передбачених Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", щодо оснащення будівлі вузлами обліку відповідних комунальних послуг.

Тобто, подання недостовірних відомостей є підставою для відмови у реєстрації декларації.

Проте, 23 листопада 2020 року Управлінням ДАБК ОМР прийнято рішення про реєстрацію такої декларації, що на думку суду та в очах стороннього спостерігача повинно свідчити про те, що уповноважений на те орган в установленому порядку перевірив подану декларацію на відповідність вимогам чинного законодавства, перевірив наявність усіх дозвільних документів, наявності паспортів забудови, висновків по проекту реконструкції тощо. Покладання відповідальності за рішення, що були ухвалені органом публічної влади на фізичних та юридичних осіб на думку суду порушуватиме основоположні правові принципи, порушуватиме їх права, передбачені Конституцією та законами України.

Вказане свідчить про те, що уповноважений на те орган не встановив порушень під час реєстрації декларації.

Більше того, чинним законодавством передбачено можливість усунення порушень, які сталися з вини органу публічної влади під час затвердження такої декларації.

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.41 Закону, підставами для проведення позапланової перевірки є: необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів.

Згідно частини 2 статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, що була чинна на час реєстрації оскаржуваної декларації, У разі якщо замовник самостійно виявив технічну помилку у надісланому повідомленні про початок виконання підготовчих чи будівельних робіт, зареєстрованій декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а також у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які не є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом відповідно до закону, до такого повідомлення або декларації вносяться зміни у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте, доказів на підтвердження того, що уповноваженим на те органом вчинялися будь-які дії щодо скасування вказаної декларації позивачем надано не було.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 посилається на те, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації є актом одноразового застосування, який втрачає свою дію з моменту реєстрації права власності.

У ч.9 ст.39 Закону зазначено, що зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії та оформлення права власності на такий об`єкт

Верховний Суд України у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 в складі Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у питанні можливості оскарження рішення, яке вичерпало свою дію шляхом виконання, сформував висновок, відповідно до якого позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Аналізуючи положення статті 41 Закону №3038-VI Верховний Суд у постанові від 02.10.2018 у справі №465/1461/16-а дійшов наступних висновків:

«…для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватись лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт.

Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об`єктів, які знаходяться в процесі будівництва.

Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв`язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об`єкту.

Водночас, на думку колегії суддів після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об`єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.».

Аналогічна правова позиція висловлена також у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 №826/9967/18, від 05.06.2019 у справі №815/3172/18, від 23.07.2019 у справі №826/5607/17, від 09.06.2021 у справі №826/2123/18, від 18.06.2021 у справі №420/3572/19, від 17.10.2023 у справі №440/12326/21, від 14.03.2024 у справі № 640/1622/20 та інших.

Крім того, вирішуючи питання можливості скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, Верховний Суд у постановах від 19.09.2018 у справі № 804/1510/16 та від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а, від 01.10.2019 № 826/9967/18, від 05.06.2019 у справі № 815/3172/18, від 23.07.2019 у справі № 826/5607/17, від 18.06.2021 у справі №420/3572/19 дійшов висновку, що реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який потягнув за собою настання певних правових наслідків, в даному випадку вчинення позивачем дій щодо реалізації наданого йому цією декларацією права на проведення будівельних робіт. Разом з тим, після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання.

Більше того, у рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначено, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Конституційний суд України в рішенні також зазначив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Як вже було встановлено судом, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, технічного паспорту, наказу про присвоєння адреси, було змінено назву об`єкта нерухомого майна №2076036851101 з «гараж» на «магазин», а також змінено адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з ДРРП від 22.07.2024 №387817481.

Оскільки, на підставі вказаної декларації були проведені зміни речових прав на об`єкт нерухомого майна, остання вичерпала свою дію та не створює будь-яких правових наслідків, а тому, не може порушувати права та інтереси Одеської міської ради.

У пунктах 6.30-6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115 гс 19) зроблено висновок, що «законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва».

У постанові від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268 св 21) Верховний Суд дійшов висновку, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна, а визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139 св 19) Верховний Суд дійшов висновку, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39 гс 23) зроблено висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Крім того, про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва є неефективними способами захисту, вказував Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі

У зв`язку з чим, суд вважає, що вимога про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення користування відповідною земельною ділянкою територіальною громадою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19).

За таких обставин, позовна заява в цій частині задоволенню не підлягає.

У позовній заяві позивач також просить усунути перешкоди у користування територіальною громадою міста Одеси земельною ділянкою шляхом припинення володінням правом приватної власності.

Вказане мотивовано тим, що реєстрація первісного права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 проведена на фактично не існуючий об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2 з метою фактичного будівництва одноповерхової капітальної споруди (магазину) площею 60,2 кв.м. на підставі підроблених документів та без документа, що підтверджує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Позивач вказує, що оскільки ОМР не приймалося рішення про відведення відповідачам у власність земельної ділянки, останні не мали права проводити будівельні роботи та реєструвати за собою право власності на об`єкт нерухомого майна.

Позивач вказує, що припинення права володіння правом власності в даному конкретному випадку буде ефективним способом захисту прав територіальної громади. Проте, суд не погоджується із зазначеним з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39 гс 23) зроблено висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

У позовній заяві позивач посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, відповідно до якої сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності відповідача на спірний об`єкт нерухомого майна, оскільки право власності останнього не виникало взагалі, відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності). Відповідно до правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), колегія дійшла такого висновку: якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт

Проте, вимога про припинення володіння шляхом припинення права власності була предметом розгляду справі №947/26870/24, де у постанові від 01 квітня 2026 року Верховний Суд зробив висновок про те, що зробили помилковий висновок про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на рибальський будинок. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

В даному конкретному випадку, за відповідачкою зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, який позивач вважає самочинним, а тому, вимога про припинення права володіння правом власності в даному конкретному випадку не призведе до ефективного захисту права територіальної громади, у зв`язку з чим, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

В якості підстав для звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва позивач посилається на те, що оскільки земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади та була зайнята самовільно, то вона підлягає звільненню шляхом значення за власний рахунок об`єкта самочинного будівництва, розташованого на вказаній земельній ділянці.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що уповноваженим органом видавався припис щодо знесення об`єкта самочинного будівництва. Посилається на те, що втручання держави у право мирного володіння в даному конкретному випадку є непропорційним. Вказує, що є добросовісним набувачем об`єкта нерухомого майна, та після того як набула об`єкт у власність звернулася до ОМР із заявою про відведення земельної ділянки в оренду.

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.

Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

На об`єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України.

Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.

У постанові КЦС ВС від 01 квітня 2026 року у справі №947/26870/24 вказано, що обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач). Слід з-поміж іншого зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів. Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва.

Оскільки, останнім набувачем об`єкта нерухомого майна, який позивач вважає самочинним є ОСОБА_1 , саме вона є належним відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що об`єкт нерухомого майна збудований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді.

На підтвердження того, що вказаний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, позивачем було подано:

- відповідь Департаменту земельних ресурсів ОМР від 08.09.2023 №01-19/1508, зі змісту якої вбачається, що будь-які рішення щодо оформлення правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 на якій розташовано капітальну нежитлову будівлю магазину/житловий будинок Одеською міською радою не приймалися;

- відповідь Департаменту земельних ресурсів ОМР від 04.04.2024 №01-19/539, відповідно до якої на момент надання відповіді, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 , на якій розташована будівля магазину, власником якого є ОСОБА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Одеси.

На підтвердження того, що об`єкт нерухомого майна, який зареєстрований за позивачкою був збудований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Одеси, позивачем було подано відповідь ФОП ОСОБА_9 , до якої долучено план місцевості.

Проте, з вказаного плану місцевості не можливо встановити, на якій саме земельній ділянці розташований об`єкт будівництва, не зазначено її кадастровий номер, що унеможливлює встановлення того, що такий об`єкт нерухомого майна знаходиться саме на земельній ділянці комунальної власності.

Суд також зауважує, що до відповіді не долучено свідоцтво ОСОБА_9 , яке б підтверджувало наявність у нього спеціальних знань та права на проведення топографо-геодезичних та інженерно-геодезичних робіт, у зв`язку з чим, суд вважає, що така відповідь та долучена до неї план-схема місцевості не можуть бути належними та допустимими доказами по справі, які б підтверджували ту обставину, що об`єкт нерухомого майна, який належить на праві власності відповідачці знаходиться на земельній ділянці комунальної власності.

При цьому, позивачем не подано висновок експерта, складений за його замовлення, який би підтверджував вказану обставину.

Під час розгляду справи, позивач не скористався правом на ініціювання питання про призначення відповідної експертизи, яка б підтверджувала таку обставину.

У відповіді з Департаменту земельних ресурсів ОМР від 08.09.2023 №01-19/1508 відсутня ідентифікація об`єкта будівництва, обґрунтування його приналежності саме відповідачці.

У відповіді з Департаменту земельних ресурсів ОМР від 04.04.2024 №01-19/539 відсутня інформація про те, за якими саме чинниками вдалося ідентифікувати, що розташований на земельній ділянці об`єкт нерухомого майна належить ОСОБА_1 .

На підтвердження того, що вказаний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва позивачем також було подано:

- протокол допиту представника потерпілого від 04.01.2024 (т.1, а.с.171);

- протокол допиту свідка від 09.11.2023 (т.1, а.с.175);

- протокол допиту свідка від 23.11.2023 (т.1, а.с.179);

- протокол допиту свідка від 23.11.2023 (т.1, а.с.184);

- протокол допиту свідка від 20.12.2023 (т.1, а.с.188);

- протокол пред`явлення особи до впізнання за фотознімками від 21.12.2023 (т.1, а.с.193);

- протокол пред`явлення особи до впізнання за фотознімками від 21.12.2023 (т.1, а.с.196);

- протокол пред`явлення особи до впізнання за фотознімками від 21.12.2023 (т.1, а.с.199);

- протокол пред`явлення особи до впізнання за фотознімками від 21.12.2023 (т.1, а.с.193).

Проте, суд вважає, що вказані докази не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження того, що належний відповідачці на праві власності об`єкт будівництва є самочинним, оскільки, вказані у протоколах особи не були допитані у судовому засіданні в якості свідків під час розгляду справи. Більше того, відсутні підстави вважати, що вказані особи володіють спеціальними знаннями, які б давали їм можливість робити висновки про те, чи є об`єкт будівництва самочинно збудованим.

На підтвердження того, що об`єкт є самочинним, позивачем було подано:

- копію акту обстеження незаконного розміщених об`єктів, споруд та елементів на території м. Одеси від 22.11.2023, що складений посадовими особами Департаменту з благоустрою міста Одеси;

- копію акту обстеження об`єкта містобудування щодо дотримання законодавства, затвердженої містобудівної документації при планування та забудові на території міста Одеси від 22.11.2023.

Проте, зі змісту вказаних актів не зрозуміло, за якими саме ідентифікуючими ознаками було встановлено приналежність об`єкта нерухомого майна саме ОСОБА_1 . Також, до актів не додано будь-яких доказів, які б давали змогу особам, що складали такий акт зробити висновки про те, що об`єкт нерухомого майна побудований на земельній ділянці за відсутності права власності чи користування нею.

Відповідачка у відзиві на позовну заяву заперечує проти того, що об`єкт нерухомого майна був збудований на належній територіальній громаді міста Одеси земельній ділянці. Вказує, що гараж, який наразі є магазином було виділено з об`єкта нерухомого майна, набутого ОСОБА_3 на підставі договору від 19.02.2016 №263.

Позивачем не надано жодного та допустимого доказу на спростування вказаної обставини. У зв`язку з чим, суд вважає, що позивачем не доведено те, що належний на праві власності ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому Європейського суду з прав людини у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

11 січня 2024 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Шмакова проти України» (заява № 70445/13).

Вказана справа стосувалась позбавлення заявниці права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності. Прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка була частиною землі, наданої у постійне користування місцевому державному промисловому підприємству для будівництва школи та дитячого садка, і, таким чином, не могла бути передана іншим особам.

ЄСПЛ зазначив, що Уряд не пояснив, чому, якщо існувала нагальна суспільна потреба у виділенні цієї землі для будівництва школи та дитячого садка, ця земельна ділянка стільки років не використовувалася, і чи така потреба усе ще існувала.

Крім того Суд повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями).

Також Суд звернув увагу, що у цій справі заявниця добросовісно отримала земельну ділянку, не підозрюючи, що міська рада могла перевищити свої повноваження, погоджуючи таке виділення.

Як вже було встановлено судом, під час здійснення реконструкції гаражу, уповноважений на те орган не встановив будь-яких порушень під час будівництва та зареєстрував декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

При цьому, невідповідність вимогам чинного законодавства переліку документів, що подані для провадження державної реєстрації права власності не була встановлена під час реєстрації права власності.

У зв`язку з чим, держава фактично презюмула законність дій щодо проведення реконструкції та реєстрації права власності.

При цьому, відповідачка не є особою, яка здійснювала проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна, а є набувачем спірного об`єкта нерухомого майна.

Посилання на те, що відповідачі діяли недобросовісно з метою легалізації самочинного будівництва не підтверджуються матеріалами справи. Сама лише наявність довіреностей, що видані на користь ОСОБА_1 не свідчать про наявність діях останньої мети на досягнення протиправного результату.

При цьому, позивачем не надано доказів, зокрема, вироку суду на підтвердження того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 або ОСОБА_2 було притягнуто до кримінальної відповідальності за захоплення земельної ділянки або ж за самочинне будівництво, та яким було б встановлено, що дії зазначених вище осіб, в тому числі ОСОБА_1 мали на меті протиправний результат, пов`язаний із легалізацією самочинного будівництва.

Суд також зауважує що у позові прокурор зазначає про те, що дії ОСОБА_1 перешкоджають територіальній громаді міста Одеси користуватися своїм майном.

Проте, позивачем не надано будь-яких інших доказів, зокрема, рішень відповідного уповноваженого на те органу про відведення даної земельної ділянки для суспільних та/або публічних потреб із обґрунтуванням необхідності такого відведення (зокрема, для будівництва лікарні, школи, дороги, тротуару та/або інших об`єктів, яке б відігравали важливе суспільне значення).

У самому ж позові прокуратура зазначає про те, що Одеська міська рада, яка здійснює представництво інтересів територіальної громади не здійснює заходи для захисту прав територіальної громади.

У зв`язку з чим, суд вважає, що таке втручання органів публічної влади в право на мирне володіння ОСОБА_1 щодо об`єкта нерухомого майна є непропорційним.

Суд під час ухвалення рішення також враховує те, що відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Тобто, ОСОБА_1 не позбавлена права у будь-який момент звернутися в порядку, передбаченому чинним законодавством до уповноваженого на те органу з метою права власності або права користування на земельну ділянку на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, який належить їй на праві власності.

Тому, враховуючи те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б надавали змогу встановити, що належний відповідачці об`єкт нерухомого майна територіально знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, беручи до уваги те, що втручання держави в право на мирне володіння відповідачкою об`єктом нерухомого майна є непропорційним меті втручання, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про скасування реєстрації декларації, припинення права володіння правом та знесення об`єкта самочинного будівництва залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30-ти днів з дати складання повного тексту рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12 червня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.

12.06.26