Рішення № 137347287, 11.06.2026, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/5018/24

Провадження № 2/946/746/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Адамова А.С.

за участю секретаря Тюміної О.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ізмаїлі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2024 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, якими (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.09.2025) просить суд наступне: 1) Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_3 70 703,92 грн., а саме: 67337,07 грн. страхового відшкодування у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності; 3366,85 грн. моральної шкоди; 2) Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 наступне: 13459,67 грн. компенсації за сторонній догляд; 22 545,48 грн. шкоди, яка пов`язана зі стійкою втратою працездатності (втрачений заробіток) за грудень 2024 року; 28475 грн. щомісячно довічно шкоди, яка пов`язана зі стійкою втратою працездатності (втрачений заробіток) починаючи з січня 2025 року; 393 355,55 грн. моральної шкоди; 3) Зобов`язати ОСОБА_4 сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування ОСОБА_3 у санаторіях для реабілітації хворих із порушенням опорно-рухового апарата типу «Куяльник», «Лермонтовський» строком 1 місяць один раз у 12 місяців.

Крім того, 19.06.2024 року ОСОБА_3 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з заявою про забезпечення позову.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 19.06.2024 року, справа № 946/5018/24, в порядку ст. 33 ЦПК України, розподілена та передана судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Адамову А.С.

19 червня 2024 року ухвалою суду накладено арешт на автомобіль марки «Mazda» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

20.06.2024 року судом отримано відповідь №651557 від 20.06.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання відповідача.

Ухвалою судді від 24 червня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 28 серпня 2024 року призначено по справі судово-медичну експертизу та провадження по справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 17 грудня 2024 року на клопотання Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» витребуванні докази по справі.

Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 30 квітня 2025 року призначено по справі судово-медичну експертизу та провадження по справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 03 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Так, в обґрунтування позовних вимог (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.09.2025) ОСОБА_3 зазначає, що 05.12.2023 року біля 17 годин 45 хвилин в м. Ізмаїлі, Одеської області водій ОСОБА_4 керуючи технічно справним автомобілем марки «Mazda», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і рухаючись по вул. Дунайській з боку вулиці Болградської в напрямку вулиці Семінарської в порушення пунктів 2.3 (б), 18.1, Правил дорожнього руху України на нерегульованому перехресті вулиць Дунайської та Мистецької скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка переходила проїжджу частину дороги в межах перехрестя по ширині тротуару вул. Мистецька за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки, що відповідно до п. 1.10 ПДР України є пішохідним переходом, зліва направо по ходу руху транспортного засобу. В результаті ДТП ОСОБА_3 спричинено тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, грудної клітини, тазу та кінцівок, закритої черепно-мозкової травми у формі забою головного мозку в лобній частині справа важкого ступеню, крововиливу в м`які тканини лобної ділянки, закритої травми грудної клітини, переломів 2,3,4 ребер справа по середньо-ключичній та середньо-пахвовій лінії без зміщення уламків, закритої травми кісток тазу, багато уламкового перелому крила правої клубової кістки, правої сідничної та лобкової кісток зі зміщенням уламків, закритої травми кінцівок, забитих саден кінцівок, гемартрозу лівого колінного суглобу, які відносяться до тяжких ушкоджень за ознаками небезпеки для життя. ОСОБА_4 , яка скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 286 КК України притягнуто до кримінальної відповідальності, обвинувальний акт щодо неї розглядався Ізмаїльським міськрайонним судом (справа №946/4491/24, суддя Жигулін С.М.). Власником автомобіля марки «Mazda» реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Згідно висновку судово-медичної експерта №117 від 28.05.2025 року, ОСОБА_3 у зв`язку з завданими їй під час 05.12.2023 року ДТП тілесними ушкодженнями втратила 85% загальної працездатності постійно, та наслідки травми тягнуть за собою постійну втрату професійної працездатності у розмірі 85%. З 05.12.2023 року по 31.03.2024 рок ОСОБА_3 . Згідно висновку судово-медичної експерта №117 від 28.05.2025 року, ОСОБА_3 у зв`язку з завданими їй під час 05.12.2023 року ДТП тілесними ушкодженнями втратила, позивачка втратила 85% загальної та професійної працездатності постійно. Втрачений нею заробіток у зв`язку з завданими їй під час 05.12.2023 року ДТП тілесними ушкодженнями складає 33500*85%=28475 грн. на місяць на весь період інвалідності, тобто довічно. Розмір відшкодування повинен визначатися їй з моменту ДТП - 05.12.2023 року. З 05.12.2023 року по 31.03.2024 року ОСОБА_3 потребувала стороннього догляду. Потреба позивача у сторонньому догляді встановлена висновком судово-медичної експертизи. Відшкодування витрат на сторонній догляд становить: за період з 05.12.2023 року по 31.12.2023 року (26 днів) - 2809,67 грн. (6700:31*25:2), за період з 01.01.2024 року по 31.03.2024 року 10650 грн. (7100*3:2). Вказані розрахунки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 07.05.2024 року у справі № 456/1399/22 (провадження № 61-18575 св 23). Щодо розміру шкоди, яка заподіяна життю та здоров`ю потерпілого, то позивач просить стягнути на її користь заподіяну наступну шкоду: витрати на лікування - 12288,96 грн.; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності - 134 000 грн.; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності щомісяця починаючи з 05.12.2023 року довічно - 28 475 грн.; витрати на сторонній догляд -13 459,67 грн.; моральну шкоду - 400000 грн. Їй відшкодовано страховою компанією 139 533,41 грн., з них: 12 288,96 грн. витрати на лікування, 120 600 грн. у зв`язку із стійкою втратою працездатності, 6644,45 грн. моральної шкоди. Виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності, згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за період з 05.12.2023 року по 02.04.2024 року - 66 662,03 грн. Відповідно до законодавства, відшкодування повинно бути виплачено виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати в сумі - 134000грн. Тобто не виплачено ще 134000 - 66662,03 =67337,07 грн., які підлягають стягненню зі страхової компанії. Ліміт відповідальності ПРАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА» відповідно до полісу №216444774 320 000грн. за шкоду заподіяну життю і здоров`ю. Страхова компанія виплатила 139 533,41 грн. У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю виплаті підлягає ще 67337,07 грн. 139 533,41 +67337,07 = 206870,48 грн. У зв`язку зі стійкою втратою працездатності підлягає виплаті 28475 грн. щомісяця, починаючи з 05.12.2023 року. Тобто, страхова компанія повинна виплатити ще 113 129,52 грн., щоб досягнути ліміту відповідальності (320 000грн.), за шкоду пов`язану зі стійкою втратою працездатності. Це виплати за 4 місяця грудень 2023 року, січень-березень 2024 року. Всього зі страхової компанії підлягає стягненню 320000 139533,41=180 466,59 грн. Цивільно-правова відповідальність володільця автомобілем марки «Mazda», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована за страховим полісом, який діяв станом на 05.12.2023 року з лімітом - 320000грн. Кримінальним правопорушенням позивачці завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в 400000 грн., тому що внаслідок ДТП з 03.04.2023 року вона стала особою з інвалідністю другої групи, втратила заробіток, вимушена терпіти фізичний біль, душевний біль у зв`язку із зміною звичайного укладу життя і це все буде тягнутися довічно. З них страхова компанія, відповідно до ст. 26-1 Закону №1961-IV повинна сплатити моральну шкоду в розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, що складає: (120 600+134000+12288,96 =266888,96) 266888,96*5%=13344,45 грн. ОСОБА_4 повинна виплатити 386 665,55 грн. моральної шкоди (400 000 - 13344,45).

26.07.2024 року представником відповідача ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 24.08.2023 року між ОСОБА_4 та ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 216444774 (далі Поліс), згідно з яким забезпеченим транспортним засобом є Mazda, НОМЕР_1 . Страхова сума за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю 320000 гривень. Потерпілим та/або його представниками, 20.06.2024 року було надано заяву про виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну здоров`ю. З цих підстав вважають, що жодних прав позивача з боку ПрАТ «СК «УНІКА» порушено не було. Представником позивача було надано неналежним чином оформлені документи, тому ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» чекає належно оформлені документи для здійснення страхового відшкодування. Орієнтовний розмір виплати страхового відшкодування щодо витрат на лікування становить 12 200 грн. Таким чином, за умови доведеності, обґрунтованості витрат та підтвердження необхідності їх здійснення медичними документами, такі витрати будуть відшкодовані Страховиком відповідно до ст. 24 Закону про ОСЦПВ. Щодо позовної вимоги позивача про відшкодування шкоди, пов`язаною із тимчасовою втратою працездатності у розмірі 134 000 грн., то відповідач заперечує проти цієї вимоги, адже позивач не надав підтверджуючих документів медичних закладів, які містять інформацію про термін тимчасової втрати працездатності. Позивачу необхідно надати копії лікарняних, заповнених із зворотної сторони (а саме, де зазначають скільки нарахували і який це відсоток від заробітної плати) чи аналогічний документ із зазначеною інформацією. Щодо позовної вимоги позивача про відшкодування шкоди, пов`язаною із стійкою втратою працездатності у розмірі 120600грн., то відповідач зазначив, що відповідно до ст. 26 Закону шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України. Відповідно до п.2 ст. 26 Закону мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить: у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку; Виходячи з вищезазначеного, виплата пов`язана із стійкою втратою працездатності Позивача, розраховувалась наступним чином: 6700 грн.* 18 =120 600 грн. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим, або цей розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 26.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування в розмірі, визначеному у пункті 26.2 цієї статті. Щодо позовної вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 13 344,45 грн., то відповідно до статті 26-1 Закону Страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Виходячи з диспозиції вищевказаної статті, розмір моральної шкоди при страховій виплаті страховика за шкоду, заподіяну здоров`ю згідно Закону прямо залежить від суми виплати за таку шкоду, і не може перевищувати 5 відсотків від суми такої виплати. Позивачем не було надано належно оформлені документи, але при орієнтовному розрахунку розмір страхового відшкодування на лікування 12200грн. * 5% = 610 грн. Тобто, приблизний розмір моральної шкоди складатиме 610 грн. Таким чином, Страховик прав Позивача не порушував, а позов до ПрАТ «СК «УНІКА» подано передчасно. За таких обставин страховик заперечує проти задоволення такої позовної вимоги.

09.09.2024 представником позивача надано відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що позивачка просила стягнути з ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА» на її користь 280 233,41 грн., а саме: 12288,96 грн. витрати на лікування; 134 000 грн. у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; 120 600 грн. у зв`язку зі стійкою втратою працездатності; 13344,45 грн. моральної шкоди. Страхова компанія виплатили ОСОБА_3 139533,41 грн., з них: 12288,96 витрати на лікування; 120 600 грн. у зв`язку із стійкою втратою працездатності; 6644,45 грн. моральної шкоди. У виплаті 134 000 грн. страхового відшкодування у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності відмовлено з посиланням на те, що їй було виплачено допомогу у розмірі 100% її доходу на весь термін непрацездатності. У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_3 виплачено роботодавцем з 05.12.2023 року по 02.04.2024 року - 66 662,03 грн. Відповідно до законодавства повинно бути виплачено 134 000 грн. Тобто не виплачено ще 134 000 - 66662,03 =67337,07 грн., які підлягають стягненню зі страхової компанії. Страхова компанія, відмовляючи їй у виплаті цієї частки страхового відшкодування послалася як на підставу на ст. 25 Закону № 1961-IV; такі ж посилання є у відзиві цього відповідача на позовну заяву. Вважає позицію ПрАТ «СК «УНІКА» помилковою. При відшкодуванні шкоди, завданої ОСОБА_3 , при розрахунку середнього заробітку повинна застосовуватися ст.1197 ЦК України, а не ст. 25 Закону №1961-IV. Просить стягнути з ПАТ «СК «УНІКА» на користь ОСОБА_3 70703,92 грн., а саме: 67337,07 грн. страхового відшкодування у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності; 3366,85 грн. моральної шкоди.

30.09.2025 представником відповідача ОСОБА_4 адвокатом Волкагоновим О.К. надано відзив на заяву про збільшення позовних вимог та доповнення до відзиву на уточнену заяву від 12.11.2025, в яких просить в задоволенні позовних вимог, викладених в заяві про збільшення позовних вимог від 19.09.2025 року ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі. Вважає, що заявлені позивачем вимоги не мають належного правового та доказового обґрунтування. Вони ґрунтуються виключно на припущеннях та непідтверджених розрахунках, без надання документів, що підтверджують фактичні витрати чи реальне понесення шкоди. З огляду на здійснені раніше виплати так в т.ч. і з боку страхової компанії, повторне стягнення коштів у заявлених сумах є безпідставним та суперечить принципам справедливості, встановленим ЦК України. Такі вимоги фактично мають ознаки спроби безпідставного збагачення та спрямовані на отримання необґрунтованої матеріальної вигоди за відсутності реальних підстав для цього. Зазначив, що у поданих заявах представником позивача порушено вимоги ст.175 ЦПК України, оскільки у вступній частині заяв не зазначено всіх учасників справи. Зокрема, представник позивача не вказав себе як учасника справи, що суперечить вимогам закону щодо повноти відомостей, які мають міститися у позовній заяві та заявах, поданих у процесі розгляду справи. Таким чином, подана заява не відповідає вимогам процесуального закону і підлягає залишенню без руху або поверненню відповідно до положень ЦПК України. Вимоги про відшкодування компенсації за сторонній догляд є необґрунтованими, тобто такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами. Щодо компенсація за шкоду, пов`язану з втратою працездатності за грудень 2024 року, то представник відповідача зазначив, що 27.01.2024 року ОСОБА_5 були сплачені грошові кошти в розмірі 27 200 грн., що навіть перевищує суму, заявлену позивачем - 22 545,48 грн. Зазначив, що на користь позивача вже була здійснена виплата ПАТ «Страхова компанія «Уніка» у розмірі 120 600 грн. у зв`язку зі стійкою втратою працездатності, а також 12 288,96 грн. в якості витрат на лікування. В своєму поясненні від 22.10.2025 року позивачка підтверджує, що нею отримані 27 200 грн., які вона не вимагає ні від ОСОБА_6 , ні від СК. Відтак виникає питання, а за що ж вони були сплачені? Оскільки це сума не благодійна, то маються всі правові підстави для зарахування їх в рахунок компенсації за шкоду, пов`язану з втратою працездатності за грудень 2024 року 22545,48грн., яка навіть перевищує її на 5654,52 грн. (27 200-22 545,48). Щодо вимог позивача про стягнення щомісячної довічної шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності, починаючи з січня 2025 року, то присвоєння позивачу ІІ групи інвалідності саме по собі не є безумовною підставою для стягнення довічних щомісячних виплат, оскільки відповідно до положень ст. 1195 ЦК України та п. 9-11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6, розмір і тривалість відшкодування шкоди мають визначатися з урахуванням фактичних обставин, наявності стійкої втрати заробітку та доведеного причинного зв`язку між ушкодженням і неможливістю працювати. На сьогодні жодних доказів, які б підтверджували наявність стійкої та безповоротної втрати працездатності саме у зв`язку з даною подією, позивачем не подано. Висновки медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) не містять даних про абсолютну втрату можливості до праці, а лише засвідчують наявність певних обмежень. Крім того, питання про визначення розміру і тривалості відшкодування не може вирішуватись наперед, без фактичного підтвердження понесених втрат у майбутньому періоді. Тому вимога про встановлення довічних щомісячних виплат починаючи з січня 2025 року є непідтвердженою, надуманою та суперечить принципам доказовості, визначеним ст.ст. 76, 81 ЦПК України. Щодо вимог про санаторно-курортне лікування, то висновок судово-медичного експерта, на який посилається позивач, містить лише рекомендації щодо можливості санаторно-курортного лікування. Разом з тим, такий висновок не є належним та достатнім доказом необхідності саме відшкодування витрат на зазначене лікування. Згідно зі ст.1195 ЦК України, відшкодуванню підлягають лише фактично понесені або ті витрати, яких потерпілий зазнає у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Тобто компенсація можлива лише за наявності належних доказів здійснення таких витрат (договори з лікувальним закладом, квитанції, чеки тощо). Таким чином, посилання позивача виключно на експертний висновок не може бути підставою для задоволення вимог про стягнення вартості санаторно-курортного лікування, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження фактичного понесення витрат. Вимога позивача про відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі є завищеною та не відповідає вимогам закону. Подані позивачем квитанції на підтвердження витрат на лікування свідчать виключно про матеріальні витрати, але вони не є доказами душевних чи моральних страждань та не можуть підтверджувати розмір моральної шкоди. Заявлений розмір компенсації є непропорційним у порівнянні з обставинами справи, та не підтверджений жодними об`єктивними доказами (висновками психолога, медичними документами щодо психічного стану тощо). Саме суд під час розгляду справи визначає, яка саме моральна шкода була завдана особі, який розмір відшкодування доцільно визнати необхідним для неї та чи можна обставини, на які посилається потерпілий, вважати моральною шкодою. Відтак, саме на позивача покладається обов`язок доведення необхідності, доцільності та достатності відшкодування моральної шкоди саме в тому розмірі, який він зазначає у позові. В матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про тривалий чи глибокий характер моральних страждань, а наявні матеріали лише констатують факт фізичної травми та витрати, які вже враховані в частині позову щодо матеріальної шкоди. Позивач не надав жодного доказу в підтвердження психологічних страждань, втрати соціальних зв`язків. З урахуванням наведеного, вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами. Позивачем не доведено тривалого або глибокого характеру моральних страждань, не надано жодних документів, які б підтверджували психологічні наслідки, втрату соціальних зв`язків. У зв`язку з вищевикладеним, підстав для задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди в заявленому розмірі не вбачається. Позов у цій частині підлягає відхиленню як такий, що не підтверджений належними доказами.

14.01.2026 року представником позивача надано письмові пояснення щодо розрахунків, в яких зазначено, що витрати, пов`язані з лікуванням 12288,96 грн. підтверджується чеками. При цьому, чеки на суму 27 200 грн. були передані ОСОБА_4 , тому ОСОБА_3 цю суму не вимагала а ні від страхової компанії, а ні від ОСОБА_4 , і ця сума не включена до позову. Щодо шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, то представник позивача по втраченому заробітку зазначає, що у зв`язку з тим, що з часу ДТП до теперішнього часу позивачка не працювала у зв`язку з 100% втратою працездатності, з 05.12.2023 року по 03.04.2024 року, тобто 4 місяці, або 120 днів. За фахом ОСОБА_3 бухгалтер та її середньомісячний заробіток за жовтень-грудень 2023 року склав 21037,45 грн. Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором визначається відповідно до ст. 1197 ЦК України. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата в грудні 2023 року складала 6700 грн. П`ять мінімальних заробітних плат 33 500 грн. Тобто її середньомісячний заробіток менший ніж п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, а тому повинен обчислюватися виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Таким чином втрачений заробіток за 4 місяці склав 33500х4=134 000 грн. Відповідно до законодавства повинно бути виплачено 134 000 грн. Тобто не виплачено ще 134 000 - 66662,03 = 67337,07 грн., які підлягають стягненню зі страхової компанії. Страхова компанія, відмовляючи їй у виплаті цієї частки страхового відшкодування послалася як на підставу на ст. 25 Закону №1961-IV такі ж посилання є у відзиві цього відповідача на позовну заяву. При відшкодуванні шкоди, завданої ОСОБА_3 , при розрахунку середнього заробітку повинна застосовуватися ст.1197 ЦК України, а не ст. 25 Закону № 1961-IV. По шкоді, пов`язаної із стійкою втратою працездатності, представник позивача зазначає, що в наслідок заподіяних ОСОБА_3 тілесних ушкоджень вона стала особою з інвалідністю другої групи, довічно, що підтверджується довідкою серії 12ААГ від 03.04.2024 року. Відповідно до статті 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Таким чином, для визначення розміру втраченого заробітку у зв`язку зі стійкою втратою працездатності необхідно визначити: 1. Середньомісячний заробіток; 2. Ступень стійкої втрати працездатності. Ступень втрати потерпілим професійної та загальної працездатності під час проведення судово-медичної експертизи визначений у 85%. Середньомісячний заробіток -33 500 грн. (6700*5) Втрачений заробіток 33500*85% = 28 475 грн. Відповідно до ст. 26.1. Закону N 1961-IV Шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України. Що стосується розміру шкоди, яка заподіяна життю та здоров`ю потерпілого, то ОСОБА_3 заподіяно наступну шкоду: витрати на лікування - 12 288,96 грн.; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності - 134 000 грн.; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності щомісяця починаючи з 05.12.2023 року довічно - 28 475 грн.; витрати на сторонній догляд -13 459,67 грн.; моральна шкода - 400 000 грн. При цьому було відшкодовано наступні виплати: відшкодовано страховою компанією 139 533,41 грн., з них: 12 288,96 грн. витрати на лікування; 120 600 грн. у зв`язку із стійкою втратою працездатності; 6644,45 грн. моральної шкоди. Виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності, згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за період з 05.12.2023 року по 02.04.2024 року - 66 662,03 грн.

Таким чином, згідно наданого позивачем розрахунку розміру шкоди, яка полягає стягненню з відповідачів на користь позивача є наступною: з ПрАТ «СК «УНІКА» підлягає стягненню 180 466,59 грн. (67 337,07 грн. (134 000 - 66662,03 =67337,07) шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності за період з 05.12.2023року по 02.04.2024 року та 113129,52 грн. шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності (шкода, пов`язана зі стійкою втратою працездатності розрахована з 03.04.2024 року). Ліміт відповідальності страхової компанії 320 000 грн., виплачено добровільно 139 533,41 грн., до ліміту залишилося 180 466,59 грн. (320000-139533,41). Страхова компанія не виплатила шкоду, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності за період з 05.12.2023 року по 02.04.2024 року (моменту встановлення інвалідності), що складає 67337,07 грн. 180 466,59 67337,07 = 113 129,52 грн. залишилося до ліміту 320 000 грн. Відповідно до ст. 26.2 Закону 1961 від 01.07.2004 року Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить: у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку Але шкода, пов`язана зі стійкою втратою працездатності у ОСОБА_3 перевищує 120 000 грн., що виплачені страховою компанією, та складає 28 475 грн. щомісяця починаючи з 03.04.2024 року довічно. Таким чином, страхова компанія повинна доплатити до ліміту відповідальності в 320 000 грн. за шкоду, пов`язану зі стійкою втратою працездатності ще 113129,52 грн. Тому підсумовуючи, шкода, заподіяна здоров`ю ОСОБА_3 , перевищує ліміт відповідальності страхової компанії. В такому разі страхова компанія повинна виплатити потерпілій максимальну страхову виплату 320 000 грн., а все, що перевищує цю суму повинна сплачувати винна особа - ОСОБА_4 . З ОСОБА_4 підлягає стягненню: 13 459,67 грн. компенсація на сторонній догляд; 22 545,48 грн. шкоди, яка пов`язана зі стійкою втратою працездатності (втрачений заробіток) за грудень 2024 року (залишок); 28 475 грн. щомісячно довічно шкоди, яка пов`язана зі стійкою втратою працездатності (втрачений заробіток) починаючи з січня 2025 року; 393 355,55 грн. моральної шкоди *(за період з квітня 2023 року по грудень 2024 року шкода пов`язана із стійкою втратою працездатності повинна бути сплачена страховою компанією). У зв`язку з необхідністю санаторно-курортного лікування, позивач просить зобов`язати ОСОБА_4 сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування ОСОБА_3 у санаторіях для реабілітації хворих із порушенням опорно-рухового апарата типу «Куяльник» та «Лермонтовський» строком 1 місяць один раз у 12 місяців.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити у повному обсязі. Зазначив, що потерпіла після ДТП може тільки вставати та лише ходити по подвір`ю.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково. Зазначив, що не підтверджено листку втрати працездатності. Експертиза не містить терміни втрати працездатності. Відшкодуванню підлягають лише фактично понесені витрати. Моральна шкода явно завищена. Відповідачка не працює. Має двох неповнолітніх дітей, розлучена.

Представник Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» у судове засідання не з`явився, свою позицію висловив у відзиві, в якому зазначив про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідачів, представника третьої особи, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 05.12.2023 року в м. Ізмаїлі мало місце ДТП за участю водія ОСОБА_4 , яка керувала автомобілем марки «Mazda», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і пішохода ОСОБА_3 , яка переходила проїжджу частину дороги в межах перехрестя по ширині тротуару вул. Мистецька за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки, що відповідно до п. 1.10 ПДР України є пішохідним переходом, зліва направо по ходу руху транспортного засобу.

В результаті ДТП ОСОБА_3 спричинено тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, грудної клітини, тазу та кінцівок, закритої черепно- мозкової травми у формі забою головного мозку в лобній частині справа важкого ступеню, крововиливу в м`які тканини лобної ділянки, закритої травми грудної клітини, переломів 2,3,4 ребер справа по середньо-ключичній та середньо-пахвовій лінії без зміщення уламків, закритої травми кісток тазу, багато уламкового перелому крила правої клубової кістки, правої сідничної та лобкової кісток зі зміщенням уламків, закритої травми кінцівок, забитих саден кінцівок, гемартрозу лівого колінного суглобу, які відносяться до тяжких ушкоджень за ознаками небезпеки для життя, що підтверджено висновком експерта КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» №14 від 15.04.2024.

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі №946/4491/24 від 25.07.2024 ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та притягнуто до кримінальної відповідальності.

Власником автомобіля марки «Mazda», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

24.08.2023 року між ОСОБА_4 та ПРАТ «СТАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 216444774 (Поліс), згідно з яким забезпеченим транспортним засобом є Mazda, НОМЕР_1 . Страхова сума за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю 320 000 гривень.

Цивільно-правова відповідальність володільця автомобілем марки «Mazda», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована в ПРАТ «СТАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА» страховий поліс №216444774, який діяв станом на 05.12.2023 року з лімітом за шкоду заподіяну життю і здоров`ю - 320 000 грн.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12ААГ №883597, від 03.04.2024, ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи та надано індивідуальну програму реабілітації інваліда №370 від 03.04.2024.

12.06.2024 ОСОБА_3 звернулась до ПРАТ «СТАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА» із заявою про виплату по полісу №216444774.

19.08.2024 ПРАТ «СТАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА» прийнято Наказ № 0602217 щодо виплати ОСОБА_3 страхового відшкодування (витрати на лікування) у розмірі 12288,96 грн.; страхового відшкодування (у зв`язку із стійкою втратою працездатності, інв. II гр., згідно ст. 26.2. Закону) у розмірі 120600,00 грн., страхового відшкодування (моральна шкода, згідно ст. 26-1. Закону) у розмірі 6644,45 грн.

Згідно платіжних доручень №182418, №182421, №182420 від 20.08.2024 ПРАТ «СТАХОВА КОМПАНІЯ «УНІКА» перерахувало ОСОБА_3 12288,96 грн., 120600,00 грн., 6644,45 грн.

Згідно висновку судово-медичної експерта №117 від 28.05.2025 року, ОСОБА_3 у зв`язку з завданими їй під час 05.12.2023 року ДТП тілесними ушкодженнями втратила 85% загальної працездатності постійно, та наслідки травми тягнуть за собою постійну втрату професійної працездатності у розмірі 85%.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно вимог п. 39.1 ст. 39 Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідач МТСБУ є спеціальним суб`єктом у сфері страхування, а саме організацією, яка за рахунок коштів централізованого страхового резервного фонду відшкодовує потерпілим шкоду у разі її заподіяння власником транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з ст. 999 ЦК України, Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Частиною 1 ст.990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 33 Закону встановлено порядок дій осіб, у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення регламентної виплати. Зміст та строки вчинення цих дій розкриваються в наступних приписах Закону. Так, за правилами п. 35.1 ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону, для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, подає страховику (або за умови наявності підстав, передбачених у ст. 41 - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У заяві про страхове відшкодування має міститися: а) найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ; б) найменування (для юридичної особи), прізвище, ім`я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків та відомості, що їх підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована та потерпілих; ґ) підпис заявника і дата подання заяви. До заяви додаються документи згідно з переліком, визначеним у п. 35.2 ст. 35 Закону.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом №1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За загальним правилом майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

У разі відсутності преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди (зокрема вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили), зазначена обставина підлягає доведенню на загальних підставах в ході розгляду цивільної справи.

Аналогічна позиція висловлена й Верховним Судом у постанові № 487/3094/17-ц від 07 жовтня 2020 року, постанові №184/1641/20 від 26 квітня 2022 року.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок щодо доведення вказаних обставин покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.

Наявність таких обставин суду не доведено та на їх наявності не наголошено.

Згідно зі абзацом 2 частини першої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно ст.1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Статтею 1197 ЦК України передбачено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо. Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості. Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вище оплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого. Так, згідно п. 24.1, зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. 24.2. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів. 24.3. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.

Згідно до стаття 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.

У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року ухваленої у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20) зазначив наступне: «У зв`язку з викладеним висновок місцевого суду про те, що Закон №1961-IV є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а ЦК України є загальним цивільно-правовим актом, а тому у разі розбіжності підлягає застосуванню спеціальний нормативно-правовий акт, прийнятий пізніше, є помилковим». У цій частині Верховний Суд змінив мотиви рішення суду першої інстанції.

Отже, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні положення різного змісту, то пріоритетними є положення ЦК України.

Вказані висновки Верховного Суду є обов`язковими для засновування судом першої інстанції.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.

Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме на статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Положення статей 1200 та 1202 ЦК України закріплено у параграфі 2 «Відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю» глави 82 «Відшкодування шкоди» Книги п`ятої «Зобов`язальне право».

Аналогічна позиція висловлена й Верховним Судом у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19.

Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором визначається відповідно до ст.1197 ЦК України. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я.

Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

З 1 січня 2023 року до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV (далі Закон № 1105) було внесено зміни, зокрема, частину першу ст. 22 викладено в новій редакції, а саме встановлено, що страхова виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності).

В разі тимчасової непрацездатності працівника роботодавець здійснює, як правило, дві виплати: - оплату перших 5 днів непрацездатності, що виплачується за власні кошти; допомогу по тимчасовій непрацездатності за кошти Пенсійного фонду, що призначається починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої ст. 15 Закону № 1105, здійснюється за кошти роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 15 Закону № 1105).

Страхова виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, як зазначено вище, призначається з шостого дня тимчасової непрацездатності за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом).

У роз`ясненні ПФУ (лист № 1468-1025/Я-03/8-2800/23 від 16.01.2023 р.) окремо вказано, що у словосполученні «надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом)» використано сполучник «або», який уживається на означення того, що з низки перелічуваних предметів (явищ тощо) можливий тільки один.

Отже, частиною першою ст. 22 Закону № 1105 визначена першочерговість реалізації права застрахованих осіб на допомогу по тимчасовій непрацездатності саме за основним місцем роботи (діяльності).

З урахуванням наведеного, допомога по тимчасовій непрацездатності призначається та надається застрахованим особам страхувальниками за основним місцем роботи (діяльності), і лише в разі нереалізації застрахованою особою права на таку допомогу вона надається за місцем роботи за сумісництвом.

Основне місце роботи це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі (п. 12 частини першої ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI).

Отже, що стосується позовної вимоги ОСОБА_3 про стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на її користь 67337,07 грн. страхового відшкодування у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності, то суд погоджується із позицією позивачки та зазначає наступне.

ОСОБА_3 на день ДТП працювала на постійній основі бухгалтером в Управлінні освіти Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Середньомісячний заробіток ОСОБА_3 , згідно довідки про доходи №245 від 12.06.2024 року, за жовтень-грудень 2023 року склав 21037,45 грн. (15617,50, 31017,50, 16477,85).

Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором визначається відповідно до ст.1197 ЦК України. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я.

Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата в грудні 2023 року згідно Закону України № 2710-IX від 03.11.2022 року «Про Державний бюджет України на 2023 рік» складала 6700 грн.

П`ять мінімальних заробітних плат становить 33 500 грн. (6700*5).

Тобто середньомісячний заробіток ОСОБА_3 менший ніж п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, а тому повинен обчислюватися виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові ВП ВС від 5 жовтня 2022 року у справі №906/1318/19.

Таким чином втрачений заробіток за 4 місяці склав 33500х4=134 000 грн.

Відповідно до законодавства повинно бути виплачено 134 000 грн.

Тобто не виплачено ще 134 000-66662,03 =67337,07 грн., які підлягають стягненню зі страхової компанії.

Страхова компанія, відмовляючи ОСОБА_3 у виплаті цієї частки страхового відшкодування послалася як на підставу на ст. 25 Закону №1961-IV.

При цьому, суд зазначає, що визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором відбувається відповідно до ст. 1197 ЦК України.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Проте ст. 25 Закону №1961-IV регулює визначення шкоди пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим по іншому.

Статтею передбачено, що «У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю».

Отже, існує колізія між приписами абзаців першого та другого частини першої статті 25 Закону №1961-IV і частиною першою статті 1197 ЦК України.

Її слід вирішувати на користь застосування приписів статті 1197 ЦК України, про що неодноразово виснував Верховний Суд.

Так, у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року ухваленої у справі № 304/936/19 (провадження №61-12719сво20) зазначив наступне:

«Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України.

01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, тоді як Закон N 1961-IV був прийнятий 01 липня 2004 року та набрав чинності 01 січня 2005 року.

Положення частини першої статті 1198 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінними залишаються положення статті 25 Закону № 1961-IV.

Оскільки парламент прийняв окремий Закон N 1961-IV після ЦК України, то його положення не мали би суперечити положенням зазначеного Кодексу.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.

Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу.

Отже, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні положення різного змісту, то пріоритетними є положення ЦК України.

У зв`язку з викладеним висновок місцевого суду про те, що Закон № 1961-IV є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а ЦК України є загальним цивільно-правовим актом, а тому у разі розбіжності підлягає застосуванню спеціальний нормативно-правовий акт, прийнятий пізніше, є помилковим. У цій частині Верховний Суд змінив мотиви рішення суду першої інстанції.».

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, провадження № 14-188цс20 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, провадження № 12-85гс20 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19.

Частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів.

До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

Таким чином, суд вважає, що при відшкодуванні шкоди, завданої ОСОБА_3 , при розрахунку середнього заробітку повинна застосовуватися ст.1197 ЦК України, а не ст. 25 Закону №1961-IV.

При цьому, суд зазначає, що розмір відшкодування повинен визначатися ОСОБА_3 з моменту ДТП, тобто з 05.12.2023 року.

В постанові від 05.10.2022 року у справі №906/1318/19 ВП ВС відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 20.06.2018 у справі № 348/2116/16-ц, щодо дати набуття потерпілою особою права на відшкодування заробітку, втраченого внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності на підставі статей 1195, 1197 ЦК України, визначивши, що розмір відшкодування повинен визначатися з урахуванням встановленого потерпілому ступеня втрати професійної працездатності та з моменту заподіяння йому шкоди, а не з моменту встановлення інвалідності чи ступеня втрати професійної працездатності.

Так, ліміт відповідальності страхової компанії складає 320000 грн. Виплачено добровільно 139 533,41 грн. До ліміту залишилося 180 466,59 грн. (320000-139533,41). Страхова компанія не виплатила шкоду, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності за період з 05.12.2023 року по 02.04.2024 року (моменту встановлення інвалідності), що складає 67337,07 грн.

У зв`язку з чим, суд вважає, що ПрАТ «СК «УНІКА» зобов`язано відшкодувати позивачу суму втраченого заробітку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 67 337,07 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача ПрАТ «СК «УНІКА» на користь позивачки суми втраченого заробітку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 67337,07 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується вимог ОСОБА_3 про стягнення шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності у розмірі 113 129,52 грн., то суд зазначає наступне.

Внаслідок заподіяних ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, вона стала особою з інвалідністю другої групи, довічно, що підтверджується довідкою серії 12ААГ від 03.04.2024 року.

Відповідно до статті 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Таким чином, для визначення розміру втраченого заробітку у зв`язку зі стійкою втратою працездатності необхідно визначити:

1. Середньомісячний заробіток

2. Ступень стійкої втрати працездатності

Ступень втрати потерпілим професійної та загальної працездатності під час проведення судово-медичної експертизи визначений у 85%.

Середньомісячний заробіток -33 500 грн. (6700*5)

Втрачений заробіток 33500*85%= 28 475 грн.

Відповідно до ст. 26.1. Закону №1961-IV, шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України.

Так, ліміт відповідальності страхової компанії 320 000 грн.

Виплачено добровільно 139 533,41 грн.

До ліміту залишилося 180 466,59 грн. (320000-139533,41).

Страхова компанія не виплатила шкоду, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності за період з 05.12.2023 року по 02.04.2024 року (моменту встановлення інвалідності), що складає 67337,07 грн.

180 466,59 67337,07 =113 129,52 грн. залишилося до ліміту 320 000 грн.

Відповідно до ст. 26.2 Закону 1961 від 01.07.2004 року, мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить:

у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку

Але шкода, пов`язана зі стійкою втратою працездатності у ОСОБА_3 перевищує 120 000 грн., що виплачені страховою компанією, та складає 28 475 грн. щомісяця починаючи з 03.04.2024 року довічно.

Таким чином, страхова компанія повинна доплатити до ліміту відповідальності в 320000 грн. за шкоду, пов`язану зі стійкою втратою працездатності ще 113129,52 грн.

Таким чином, суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_3 про стягнення з ПрАТ «СК «УНІКА» шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності у розмірі 113129,52 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що заподіяна здоров`ю ОСОБА_3 шкода, перевищує ліміт відповідальності страхової компанії. В такому разі страхова компанія повинна виплатити потерпілій максимальну страхову виплату 320 000 грн., а все, що перевищує цю суму повинна сплачувати винна особа - ОСОБА_4 .

Що стосується компенсації на сторонній догляд у розмірі 13 459,67 грн., то суд зазначає наступне.

Як вбачається з висновку судово-медичної експертизи, ОСОБА_3 потребує стороннього догляду.

Як передбачено статтею 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Встановлення групи інвалідності потерпілих, причини і часу її виникнення провадиться в усіх випадках медико-соціальними експертними комісіями - МСЕК.

Відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Відповідно до Законів України "Про державний бюджет України на 2023 рік" та "Про державний бюджет України на 2024 рік" розмір мінімальної заробітної плати становив відповідно 6700 грн., з 1 січня по 31 березня 2024 року - 7100 грн. на місяць.

Згідно з п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 р. № 6 зі змінами розмір витрат на необхідний догляд не може бути меншим на місяць від половини мінімальної заробітної плати - на постійний сторонній догляд.

Відшкодування витрат на сторонній догляд становить:

за період з 05.12.2023 року по 31.12.2023 року (26 днів) - 2809,67 грн. (6700:31*25:2);

за період з 01.01.2024 року по 31.03.2024 року 10650 грн. (7100*3:2).

Вказані розрахунки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 07.05.2024 року у справі № 456/1399/22 (провадження № 61-18575 св 23).

Таким чином, суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 компенсації на сторонній догляд у сумі 13459,67 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 щомісячно довічно шкоди, яка пов`язана зі стійкою втратою працездатності (втрачений заробіток) починаючи з січня 2025 року у розмірі 28 475 грн. (за період з квітня 2023 року по грудень 2024 року (частково) шкода пов`язана і стійкою втратою працездатності сплачена ПрАТ «СК «УНІКА» та частково повинна бути сплачена ОСОБА_4 за грудень 2024р. (залишок) у розмірі 22545,48 грн., що не охоплена страховою виплатою), то суд зазначає наступне.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За загальним правилом майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як встановлено судом, вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі №946/4491/24 від 25.07.2024 ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та притягнуто до кримінальної відповідальності.

Вказаним вироком встановлено, що 05.12.2023 року біля 17 годин 45 хвилин в м. Ізмаїлі, Одеської області водій ОСОБА_4 керуючи технічно справним автомобілем марки «Mazda», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і рухаючись по вул. Дунайській з боку вулиці Болградської в напрямку вулиці Семінарської в порушення пунктів 2.3 (б), 18.1, Правил дорожнього руху України на нерегульованому перехресті вулиць Дунайської та Мистецької скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка переходила проїжджу частину дороги в межах перехрестя по ширині тротуару вул. Мистецька за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки, що відповідно до п. 1.10 ПДР України є пішохідним переходом, зліва направо по ходу руху транспортного засобу.

Отже, вироком суду є доведеним вина ОСОБА_4 у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.2 ст. 286 КК України, та у завданні в результаті ДТП потерпілій ОСОБА_3 завдано тілесних ушкоджень, а саме: кінцівок, закритої черепно- мозкової травми у формі забою головного мозку в лобній частині справа важкого ступеню, крововиливу в м`які тканини лобної ділянки, закритої травми грудної клітини, переломів 2,3,4 ребер справа по середньо-ключичній та середньо-пахвовій лінії без зміщення уламків, закритої травми кісток тазу, багато уламкового перелому крила правої клубової кістки, правої сідничної та лобкової кісток зі зміщенням уламків, закритої травми кінцівок, забитих саден кінцівок, гемартрозу лівого колінного суглобу, які відносяться до тяжких ушкоджень за ознаками небезпеки для життя.

Таким чином, суд робить обґрунтований висновок про те, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_4 , потерпілій ОСОБА_3 завдані наведені вище тяжкі тілесні ушкодження, та про те, що причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями ОСОБА_4 та наслідками, що настали, доведені вироком суду, що набрав законної сили, та додатковому доведенню не підлягають.

Як передбачено статтею 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

На день ДТП ОСОБА_3 працювала на постійній основі бухгалтером в Управлінні освіти Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , вона стала особою з інвалідністю другої групи, довічно, що підтверджується довідкою серії 12ААГ від 03.04.2024 року.

Відповідно до статті 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно довідки про доходи №245 від 12.06.2024 року, середньомісячний заробіток ОСОБА_3 за жовтень-грудень 2023 року склав 21037,45 грн. (15617,50, 31017,50, 16477,85)

Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором проводиться відповідно до ч.1 ст. 1197 ЦК України.

Мінімальна заробітна плата в грудні 2023 року згідно Закону України № 2710-IX від 03.11.2022 року «Про Державний бюджет України на 2023 рік» складала 6700 грн.

П`ять мінімальних заробітних плат становить 33 500 грн. (6700*5)

Таким чином, середньомісячний заробіток ОСОБА_3 менший ніж п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, а тому повинен обчислюватися виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно висновку судово-медичної експерта №117 від 28.05.2025 року, ОСОБА_3 у зв`язку з завданими їй під час 05.12.2023 року ДТП тілесними ушкодженнями втратила 85% загальної працездатності постійно, та наслідки травми тягнуть за собою постійну втрату професійної працездатності у розмірі 85%.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що втрачений позивачем заробіток у зв`язку з завданими їй під час 05.12.2023 року ДТП тілесними ушкодженнями складає 28475 грн. (33500*85%) на місяць на весь період інвалідності, тобто довічно.

Сума, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 за грудень 2024р. у розмірі 22545,48 грн. утворена шляхом віднімання із загальної щомісячної виплати у розмірі 28475грн. суми залишку страхової виплати, що була зроблена ПАТ «СК «Уніка».

Аналогічна позиція також висловлена Верховним Судом зокрема в постанові від 12.08.2022р. по справі №234/12481/17.

Що стосується вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі 393 355,55 грн., то суд зазначає наступне.

Позивачка зазначає, що кримінальним правопорушенням їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінюю в 400 000 грн., тому що внаслідок ДТП з 03.04.2023 року вона стала особою з інвалідністю другої групи, втратила заробіток, вимушена терпіти фізичний біль, душевний біль у зв`язку із зміною звичайного укладу життя і це все буде тягнутися довічно. З цієї суми 400000 грн., страхова компанія, відповідно до ст. 26-1 Закону № 1961-IV повинна сплатити моральну шкоду в розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, що складає: (120 600+134000+12288,96 =266888,96) 266888,96*5%=13344,45 грн. Тому, ОСОБА_4 повинна виплатити 386 665,55 грн. моральної шкоди (400 000 - 13344,45).

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вбачається з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 із подальшими змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В п.п. 5, 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, вказано, що суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Разом з тим, згідно методичних рекомендацій «Про відшкодування моральної шкоди», наданих Міністерством юстиції України листом від 13.05.2004 року за №35-13/797, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частина 2 ст. 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала якщо шкоди смертю фізичної особи завдано внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За змістом ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Наявність такої необережності не встановлена, та на її наявності не наполягав користувач джерела підвищеної небезпеки.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013р. № 4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Отже, шкода завдана ОСОБА_3 як власником джерела підвищеної небезпеки, повинна бути відшкодована з її вини. Причинно-наслідковий зв`язок між ДТП та хворобами позивача доведений матеріалами справи та не заперечується сторонами. Докази, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої відсутні.

Аналогічна позиція також висловлена Верховним Судом зокрема в постановах від 03.10.2019р. по справі №285/2654/16 та від 23.09.2020р. по справі №199/1100/19.

Таким чином, виходячи із принципів розумності та справедливості, з доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог, враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди з ОСОБА_4 підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача та з вини якого позивачу було спричинено моральну шкоду, на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 грн., ця сума, на думку суду, відповідає рівню душевних страждань позивача.

Що стосується вимог ОСОБА_3 щодо зобов`язання ОСОБА_4 сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування ОСОБА_3 у санаторіях для реабілітації хворих із порушенням опорно-рухового апарата типу «Куяльник», «Лермонтовський» строком 1 місяць один раз у 12 місяців, то суд зазначає ця вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, з висновку судово-медичного експерта, на який посилається позивач, вбачається лише рекомендації щодо можливості санаторно-курортного лікування.

Згідно зі ст.1195 ЦК України, відшкодуванню підлягають лише фактично понесені або ті витрати, яких потерпілий зазнає у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Тобто компенсація можлива лише за наявності належних доказів здійснення таких витрат (договори з лікувальним закладом, квитанції, чеки тощо).

Суд вважає, що посилання позивача тільки на експертний висновок не може бути підставою для задоволення вимоги про стягнення з ОСОБА_4 вартості санаторно-курортного лікування, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження фактичного понесення вказаних витрат чи, що витрати у вказаному розмірі обов`язково будуть понесені стороною.

Таким чином, суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_3 про зобов`язання ОСОБА_4 сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування ОСОБА_3 у санаторіях для реабілітації хворих із порушенням опорно-рухового апарата типу «Куяльник", "Лермонтовський" строком 1 місяць один раз у 12 місяців є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Щодо твердження представника відповідача, що 27.01.2024 року ОСОБА_5 були сплачені грошові кошти в розмірі 27 200 грн., які повинні були піти на лікування/ліки, то суд зазначає, що як встановлено в судовому засіданні та не оспорювалося сторонами, то згідно розписки, наданої ОСОБА_3 ОСОБА_4 від 27.01.2024 року про отримання 27 200 грн. як компенсацію за лікування за період з 06.12.2023 року по 26.01.2024 року, то ці гроші ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 за умови, що потерпіла надасть їй чеки, які підтверджують витрати на придбання ліків в перші дні лікування. Чеки на суму 27 200 грн. були передані ОСОБА_4 , тому ОСОБА_3 цю суму не вимагала, а ні від страхової компанії, а ні від ОСОБА_4 , і вона (ця сума) не включена до позову. Таким чином, з огляду на те, що до предмету уточненого позову не входить питання про стягнення витрат, пов`язаних з лікуванням у сумі 12288,96 грн., то вказане питання та надані докази з цього приводу не досліджуються.

Вирішуючи вимоги в частині стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги, пов`язаної з розглядом справи, суд виходить з положень ст.133 ЦПК України, відповідно до яких, до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог тощо.

Відповідно до частини 3 статті 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п.95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Згідно із ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2024 між ОСОБА_3 та адвокатом Міркун С.М. укладено Договір про надання професійної правничої допомоги.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №24 від 24.01.2024, адвокатом Міркун С.М. прийнято від позивача 14000 грн.

Позивач просить стягнути на її користь з відповідачки витрати на оплату юридичних послуг в розмірі 14000 грн.

При цьому, суд зазначає, що з урахуванням принципу пропорціональності, оцінюючи складність правовідносин та самої позовної заяви, яка не по своїй суті не складною, та не вимагає значних зусиль для її підготовки, суд приходить до висновку щодо завищення та непропорційності заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу, та про необхідність стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. в рівних часинах, що є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількістю судових засідань за участю представника, які проводилися в режимі відеоконференції; ціною позову та значенням справи для сторони.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосудця, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення; з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, на вирішення спірних правовідносин не впливають, не мають значення для правильного вирішення спору, а тому судом до уваги не приймаються.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи, достовірність кожного доказу окремо та те, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на вимогах закону, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_3 ), Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6 літ. «В», корп. 4) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6 літ. «В», корп. 4, ЄДРПОУ 20033533) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , шкоду, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності за період з 05.12.2023 року по 02.04.2024 року у розмірі 67337,07 (шістдесят сім тисяч триста тридцять сім гривень сім копійок) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6 літ. «В», корп. 4, ЄДРПОУ 20033533) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , шкоду, пов`язану зі стійкою втратою працездатності в розмірі 113 129,52 (сто тринадцять тисяч сто двадцять дев`ять гривень п`ятдесят дві копійки) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6 літ. «В», корп. 4, ЄДРПОУ 20033533) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , компенсацію на сторонній догляд у розмірі 13 459,67 (тринадцять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять гривень шістдесят сім копійок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , яка пов`язана зі стійкою втратою працездатності (втрачений заробіток) за грудень 2024 року у розмірі 22 545,48 (двадцять дві тисячі п`ятсот сорок п`ять гривень сорок вісім копійок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , щомісячно довічно шкоди, яка пов`язана зі стійкою втратою працездатності (втрачений заробіток) починаючи з січня 2025 року у розмірі 28475(двадцять вісім тисяч чотириста сімдесят п`ять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , моральної шкоди в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: А.С.Адамов