Рішення № 137345146, 17.04.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 594/825/25

пр. № 2/759/1512/26

17 квітня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Бондарчук М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення невідшкодованих витрат, понесених у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи

Аргументи позивача

30 червня 2025 року до Борщівського районного суду Тернопільської області через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана адвокатом Іжуком Б.В., до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - Товариство) про стягнення невідшкодованих витрат, понесених у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), відшкодування моральної шкоди.

30 червня 2025 року Борщівський районний суд Тернопільської області постановив ухвалу про передачу зазначеної справи до Святошинського районного суду міста Києва за підсудністю.

Справа надійшла до Святошинського районного суду міста Києва 29 липня 2025 року.

Позов обґрунтований тим, що:

- 06 серпня 2024 року сталася ДТП, за участю автомобілів Subaru Legacy Outback, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та Opel Combo, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої автомобілю марки Opel Combo, реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - транспортний засіб), що належить ОСОБА_1 , завданий матеріальний збиток;

- постановою судді Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 31.10.2024 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у Товаристві;

- на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку від 27.09.2024, складеного на замовлення Товариства, сума страхового відшкодування становить 74 776,14 гривень; 18 жовтня 2024 року Товариство перерахувало вказану суму ОСОБА_1 ;

- не погодившись із сумою страхового відшкодування, ОСОБА_1 звернувся до судового експерта Мазура М.С., який 18 лютого 2025 року склав висновок за результатом проведення транспортно-товарознавчої експертизи; відповідно до висновку вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 становить 141 270,00 гривень; з урахуванням висновку експерта невиплачена сума страхового відшкодування становить 66 493,86 гривень;

- 16 квітня 2025 року Товариство перерахувало ОСОБА_1 63 293,86 гривень; при виплаті різниці страхового відшкодування Товариство протиправно повторно вирахувало франшизу в сумі 3 200,00 гривень;

- окрім того, ОСОБА_1 поніс й інші витрати, пов`язані з цією справою (витрати на залучення експерта, витрати на прибуття експерта, витрати на транспортування транспортного засобу після ДТП, витрати на послуги поштового зв`язку, витрати на копіювання документів, витрати на професійну правничу допомогу) на загальну суму 18 709,20 гривень;

- суму повторно вирахуваної франшизи та витрат Товариство добровільно не сплатило;

- внаслідок часткової виплати страхового відшкодування, необхідності залучення експерта та транспортування транспортного засобу після ДТП ОСОБА_1 зазнав душевних страждань.

У зв`язку з наведеним просив стягнути з Товариства на його користь 21 909,20 гривень невідшкодованих витрат, понесених у зв`язку з ДТП та 20 000,00 гривень як відшкодування моральної шкоди.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися. 02 грудня 2025 року представник позивача, адвокат Іжук Б.В., через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подав заяву про розгляд справи без їх участі, позов підтримав, просив його задовольнити.

Позиція відповідача

Товариство проти позову заперечило.

27 жовтня 2025 року до суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, який мотивований тим, що:

- Товариство належним чином виконало зобов`язання зі сплати страхового відшкодування;

- фактичні підстави для відшкодування витрат на залучення експерта відсутні, адже Товариство огляд транспортного засобу відбувся в межах установленого законом строку після ДТП;

- правові підстави для відшкодування витрат на прибуття експерта, на послуги поштового зв`язку, на копіювання документів, на професійну правничу допомогу відсутні, адже Товариство як страховик зобов`язано відшкодувати шкоду, завдану майну потерпілого.

З наведених підстав просило в позові відмовити.

У судове засідання представник Товариства не з`явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом доставлення судової повістки до електронного кабінету.

ІІ. Процесуальні дії суду

06 серпня 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначив судове засідання на 22 жовтня 2025 року.

22 жовтня 2025 року, до початку судового засідання, до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла заява представника позивача, адвоката Іжука Богдана Володимировича, про зміну даних відповідача (з назвою «Заява про уточнення позовних вимог).

22 жовтня 2025 року суд постановив ухвалу, якою вказану заяву задовольнив, відклав судове засідання на 03 грудня 2025 року.

У зв`язку з відсутністю електропостачання в суді судове засідання, призначене на 03 грудня 2025 року, суд відклав на 17 квітня 2026 року.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Обставини, які встановив суд

31 жовтня 2024 року суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області Черепахін В.О. ухвалив постанову в справі № 676/5534/24, якою визнав ОСОБА_2 винним у винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, 130 КУпАП (а.с. 100-102).

Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності серії ЕР № 222542893 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Subaru Legacy Outback, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у Товаристві; ліміт за шкоду майну 160 000,00 гривень; франшиза 3 200,00 гривень (а.с. 103).

Згідно зі звітом про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеним на замовлення Товариства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 27.09.2024 за № 72696, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 598 239,80 гривень; ринкова вартість транспортного засобу до моменту аварійного пошкодження становить 147 709,14 гривень; ринкова вартість транспортного засобу у пошкодженому стані становить 69 733,00 гривень (а.с. 77-87).

Згідно зі страховим актом № 24172/33/924, виданим Товариством 15.10.2024, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті ОСОБА_1 , становить 74 776,14 гривень (а.с. 115).

Відповідно до листа Товариства від 25.11.2024 № 2578 ОСОБА_1 перераховане страхове відшкодування в сумі 74 776,14 гривень (а.с. 74). Зазначену обставину позивач визнав.

Згідно з висновком експерта № 4/25, складеним на замовлення позивача судовим експертом Мазуром М.С. за результатом проведення транспортно-товарознавчої експертизи 18.02.2025, ринкова вартість транспортного засобу станом на момент ДТП становить 156 100,00 гривень; вартість придатних для використання запчастин/складових транспортного засобу становить 14 830,00 гривень; висновок підготовлений для подання до суду (а.с. 58-70).

Згідно зі страховим актом № 09323/33/925, виданим Товариством 11.04.2025, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті ОСОБА_1 , становить 63 293,86 гривень (а.с. 114).

28 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Товариства із заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 66 493,86 гривень (а.с. 91).

Відповідно до листа Товариства від 14.04.2025 № 267 ОСОБА_1 перераховане страхове відшкодування в сумі 63 293,86 гривень (а.с. 74). Факт перерахування вказаних коштів позивач визнав.

Згідно з фіскальним чеком ТОВ «Магістр-Д» АЗС № 2 № 82142 від 08.08.2024 за дизпаливо ДП-Л-Евро5-80 сплачено 749,70 гривень (а.с. 76).

Згідно з фіскальним чеком АТ «Укрпошта» № 106 від 02.05.2025 за відправлення рекомендованого листа № 4850105996088 ПАТ СТРАХОВА ГРУПА Т сплачені грошові кошти в сумі 0,00 гривень (а.с. 92).

Згідно з фіскальним чеком АТ «Укрпошта» № 163 від 28.03.2025 за відправлення рекомендованого листа № 4850106045966 ПАТ СТРАХОВА ГРУПА Т сплачені грошові кошти в сумі 60,00 гривень (а.с. 93).

Згідно з фіскальним чеком АТ «Укрпошта» № 162 від 28.03.2025 за конверт сплачені грошові кошти в сумі 2,50 гривень (а.с. 93).

Згідно з товарними чеками, виданими приватним підприємцем ОСОБА_4 28.03.2025 і 24.04.2025 ОСОБА_1 сплатив за копії документів і ксерокопії 1 047,00 гривень (а.с. 93).

01 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Товариства із заявою про виплату витрат, понесених у зв`язку з ДТП у сумі 18 709,20 гривень (а.с. 88-89).

Відповідно до листа від 09.05.2025 № 1092 Товариство відмовило ОСОБА_1 у виплаті вказаних витрат (а.с. 71-72).

ІV. Мотиви і оцінка суду

Загальні зауваження

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 756/1384/20).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо стягнення невідшкодованих витрат, понесених у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Між сторонами у справі виник спір щодо виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 69 частини 1 статті 1 Закону України «Про страхування» № 1909-ІХ від 18.11.2021 страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.

Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (стаття 980 ЦК України).

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами страхування, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Станом на день ухвалення рішення відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-ІХ від 21.05.2024 (далі - Закон № 3720-ІХ). Зазначений закон введений в дію (окрім деяких норм) з 01 січня 2025 року.

Водночас відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3720-ІХ дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV (далі - Закон № 1961-ІV).

З огляду на те, що ДТП сталася 06 серпня 2024 року, до спірних правовідносин застосуванню підлягає Закон № 1961-ІV.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 Закону № 1961-IV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

Згідно зі ст. 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до п. 77 ч. 1 ст. Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством.

За змістом ч. 4 ст. 94 Закону України «Про страхування» у разі зазначення в договорі страхування безумовної франшизи страховик вираховує розмір франшизи при здійсненні страхової виплати за кожним страховим випадком.

Відповідно до ст. 12 Закону № 1961-IV розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 пред`явив вимогу про стягнення з Товариства на його користь 21 909,20 гривень невідшкодованих витрат, понесених у зв`язку з ДТП, що складаються з: повторно вирахуваної франшизи в сумі 3 200,00 гривень, витрат на залучення експерта, в тому числі пов`язаних з його прибуттям в сумі 9 850,00 гривень, витрат на транспортування транспортного засобу після ДТП у сумі 749,70 гривень, витрат на послуги поштового зв`язку в сумі 62,50 гривень, витрат на копіювання документів у сумі 1 047,00 гривень, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 гривень.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Попри вказівку на вимоги про стягнення витрат на залучення експерта та витрат на професійну правничу допомогу як на позовні, зазначені вимоги не належать до предмета позову, а є за своєю сутністю процесуальними витратами, пов`язаними з розглядом справи.

Тож, оцінюючи обґрунтованість позовних вимог у цій частині, витрати на залучення експерта та витрати на професійну правничу допомогу суд не враховує. Оцінка обґрунтованості вказаних витрат буде надана нижче, в розділі «Судові витрати».

Матеріалами справи підтверджено, що:

- внаслідок ДТП у Товариства (як страховика заподіювача шкоди) виникло зобов`язання з виплати позивачу страхового відшкодування;

- транспортний засіб, якому завдана шкода внаслідок ДТП, є фізично знищеним; тож, сума страхового відшкодування розраховується як різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди;

- згідно зі звітом про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 27.09.2024, складеним на замовлення Товариства, сума страхового відшкодування становить 74 776,14 гривень (147 709,14 - 69 733,00 - 3 200,00 (франшиза));

- не погодившись з указаною сумою, позивач звернувся до судового експерта Мазура М.С.; згідно з висновком експерта № 4/25 від 18.02.2025 сума страхового відшкодування становить 138 070,00 гривень (156 100,00 - 14 830,00 - 3 200,00 (франшиза)).

Реалізувавши своє право на подання власного розрахунку, позивач змінив розмір зобов`язання Товариства в частині збільшення суми страхового відшкодування. Товариство зі збільшенням суми зобов`язання погодилось; факт сплати ним 138 070,00 гривень страхового відшкодування двома платежами підтверджено страховими актами, а також самим позивачем, який ці обставини визнав.

Доводи позивача про необхідність стягнення з Товариства повторно вирахуваної франшизи суд визнає необґрунтованими, адже виплата частини страхового відшкодування на підставі висновку експерта в сумі, меншій ніж просив заявник, пов`язана не з повторним вирахуванням франшизи, а з правильним розрахунком суми зобов`язання після його збільшення.

Суд повторює, що відповідно до статті 30 Закону № 1961-IV якщо транспортний засіб уважається фізично знищеним, потерпілому відшкодовуються витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

На підтвердження понесених витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП в сумі 749,70 гривень позивач надав фіскальний чек ТОВ «Магістр-Д» АЗС № 2 № 82142 від 08.08.2024, відповідно до якого за дизпаливо ДП-Л-Евро5-80 сплачено 749,70 гривень.

Суд відхиляє вказаний фіскальний чек як доказ понесення витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП, оскільки він не містить будь-яких даних про суб`єкта оплати, про те, що ці витрати, пов`язані саме з транспортуванням транспортного засобу після ДТП. Суд також ураховує, що фіскальний чек датований 08.08.2024, тоді як ДТП сталася 06.08.2024.

Інших доказів понсення витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП позивач не надав.

Вимоги позивача про стягнення з Товариства витрат на послуги поштового зв`язку в сумі 62,50 гривень, витрат на копіювання документів у сумі 1 047,00 гривень суд визнає безпідставними, позаяк в силу приписів статті 22, 30 Закону № 1961-IV Товариство зобов`язано відшкодувати шкоду, завдану майну потерпілої особи. У разі якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Обов`язок страховика відшкодувати потерпілому інші витрати, зокрема на копіювання документів та оплату поштових послуг, Законом № 1961-IV не передбачені.

З огляду на те, що позивач не довів правомірність стягнення з Товариства витрат, понесених у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, в задоволенні цієї вимоги суд відмовляє.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22).

У постановівід 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Позивач зазначає, що внаслідок часткової виплати страхового відшкодування, необхідності залучення експерта та транспортування транспортного засобу після ДТП ОСОБА_1 зазнав душевних страждань.

Суд акцентує, що позивач, не погодившись із сумою страхового відшкодування, з власної ініціативи звернувся до судового експерта. На підставі висновку експерта розмір зобов`язання з виплати Товариством страхового відшкодування був збільшений. Товариство з таким збільшенням погодилось і виплатило позивачеві залишок страхового відшкодування в розумний строк. Наявність витрат на транспортування транспортного засобу після ДТП позивач не довів.

Наведене свідчить про відсутність протиправності в діяннях Товариства, що виключає відшкодування з нього моральної шкоди на користь позивача.

З урахуванням викладеного, в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди суд відмовляє.

V. Висновки суду

ОСОБА_1 пред`явив вимогу про стягнення з Товариства 21 909,20 гривень невідшкодованих витрат, понесених у зв`язку з ДТП та 20 000,00 гривень як відшкодування моральної шкоди.

Обидві вимоги суд визнав необґрунтованими.

З огляду на викладене, в позові суд відмовляє повністю.

VІ. Розподіл судових витрат

Розподіл судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 1 211,20 гривень, що підтверджується квитанцією АТ «ПУМБ» № F65K-4QDB-YMQE від 27.06.2025 (а.с. 104).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд відмовив у позові повністю, судовий збір стягненню з відповідача на користь позивача не підлягає.

Розподіл витрат на професійну правничу допомогу

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:

1) їх дійсність;

2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правничої допомоги не потрібен.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути з Товариства витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 гривень

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги, укладений між адвокатом Іжуком Богданом Володимировичем та ОСОБА_1 28.03.2025 (а.с. 56), квитанцію № 1 від 28.03.2025 про сплату ОСОБА_1 адвокату Іжуку Б.В. 7 000,00 гривень про оплату правової допомоги (а.с. 57).

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд відмовив у позові повністю, витрати на професійну правничу допомогу стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.

Розподіл витрат, пов`язаних із залученням експерта

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до положень ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути з Товариства витрати, пов`язані із залученням експерта, в сумі 9 850,00 гривень.

На підтвердження здійснення вказаних витрат позивач надав договір № 4/25 на виконання судової експертизи від 09.01.2025, укладений між ОСОБА_1 та судовим експертом Мазуром Михайлом Степановичем (а.с. 75), квитанцію до прибуткового касового ордеру № 4/25 про сплату ОСОБА_1 за експертизу грошових коштів у сумі 8 500,00 гривень (а.с. 76), фіскальний чек ТОВ «Магістр-Д» АЗС № 2 № 114227 від 25.01.2025, відповідно до якого за бензин А-95-Евро5-05 сплачено 1 350,00 гривень (а.с. 76).

Суд повторює, що відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд відмовив у позові повністю, витрати, пов`язані із залученням експерта, стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 139, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення невідшкодованих витрат, понесених у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, відшкодування моральної шкоди, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (місцезнаходження: місто Київ, проспект Берестейський, будинок 65, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30115243).

Повне рішення суду складене 22 квітня 2026 року.

Суддя Ю.В. Кравченко