Рішення № 137344397, 09.06.2026, Літинський районний суд Вінницької області

Справа № 137/61/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

"09" червня 2026 р.

Літинський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Верещинської Я.С.,

за участю секретаря судового засідання Хижук Л.І.,

прокурора Черниш Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в с-щі Літин цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Сергія Чухіля в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації,

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача

Перший заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Сергій Чухіль в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся до суду з позовом про припинення права власності громадянки РФ ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0522481300:05:001:0058, площею 0,3562 га, яка розташована на території с. Новоселиця, Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Просив стягнути з відповідачки на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор посилався на те, що Вінницькою окружною прокуратурою Вінницької області за результатами вивчення питання наявності підстав для перебування у власності ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення на території Вінницького району (раніше Літинського району) Вінницької області виявлено порушення земельного законодавства. ОСОБА_1 є громадянкою РФ, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 1058 від 22.07.2019 після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, із кадастровим номером 0522481300:05:001:0058, площею 0,3562 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . 22.07.2019 ОСОБА_1 зареєструвала право власності на дану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до інформації Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області встановлено, що ОСОБА_1 знята з реєстраційного обліку адреси: АДРЕСА_2 . Згідно обліків ВПГ набула громадянство України відповідно ч.1 ст.8 ЗУ «Про громадянство України» рішення №10079 від 27.08.2014. Також на підставі ст.21 ЗУ «Про громадянство України» рішенням УДМС №03.2/1384-25 від 25.01.2017 рішення про набуття громадянства України було скасовано. З огляду на викладене, встановлено порушення вимог ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.80, 81, 145 ЗК України при використанні ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою російської федерації, упродовж року після набуття права власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення не відчужила її, є підстави для її конфіскації у власність держави.

Рух справи в суді

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 19.01.2026 провадження у справі відкрито в порядку загального провадження та призначено підготовче судове засідання із викликом сторін.

Ухвалою від 19.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Розгляд справи

Прокурор Черниш Г.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві та просила їх задовольнити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в судове засідання не з`явився, у своїх письмових поясненнях позов Першого заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації просив задовольнити, судові засідання по даній справі просив проводити без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Відзив на позов не подала.

З урахуванням одночасного існування умов, передбачених ч.1 ст.280 ЦПК України, судом ухвалено провести заочний розгляд справи.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Встановлені судом обставини

Із інформаційного листа Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області №0501.4-7886/05.2-25 від 29.09.2025 (а.с.25) встановлено, що ОСОБА_1 28.03.2019 знята з реєстраційного обліку адреси: АДРЕСА_2 . Згідно обліків ВПГ набула громадянство України відповідно ч.1 ст.8 ЗУ «Про громадянство України» рішення №10079 від 27.08.2014. Також на підставі ст.21 ЗУ «Про громадянство України» рішенням УДМС №03.2/1384-25 від 25.01.2017 рішення про набуття громадянства України було скасовано.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.17-19), земельна ділянка із кадастровим номером 0522481300:05:001:0058, площею 0,3562 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , відноситься до земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, станом на 20.06.2019 належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту від 28.10.2010 серії ЯК №364818.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 1058 від 22.07.2019 (а.с.14) ОСОБА_1 отримала спадщину після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, із кадастровим номером 0522481300:05:001:0058, площею 0,3562 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку встановлено, що 22.07.2019 приватним нотаріусом Жуковською І.В. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 , громадянкою РФ, на земельну ділянку з кадастровим номером: 0522481300:05:001:0058, площею 0,3562 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1877313905224, номер відомостей про речове право 32492451, індексний номер рішення 47886758 від 22.07.2019 (а.с.13,20,21). Підставою для державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку стало свідоцтво про право на спадщину за заповітом серія та номер: 1058 від 22.07.2019.

Зі змісту листів №0-2-0.6-5373/2-25 від 08.09.2025 та №0-2-0.6-7405/2-25 від 22.12.2025, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області проінформовано Вінницьку обласну прокуратуру про значну кількість земельних ділянок (126 земельних ділянок), які підлягають конфіскації на території області, зважаючи на відсутність коштів на сплату судового збору у необхідному обсязі, не зможе забезпечити подання позовів про конфіскацію земельних ділянок, що є підставою для здійснення представництва інтересів держави органами прокуратури, в тому числі, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 0522481300:05:001:0058, площею 0,3562 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в с. Новоселиця, Вінницького району Вінницької області (а.с.15,16,28).

Вінницькою окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» листом №02.50-17278ВИХ-25 від 11.12.2025 повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про припинення права власності ОСОБА_1 , громадянки РФ, на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0522481300:05:001:0058, площею 0,3562 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , шляхом її конфіскації на користь держави (а.с.30,31).

Оцінка суду та мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.2 ст.321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного та Земельного кодексів України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.38 Закону України «Про міжнародне приватне право», право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно ч.1 ст.39 Закону України «Про міжнародне приватне право», виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

У ч.1 ст.1 ЗК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч.2 ст.373 ЦК України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч.1, 2, 4 ст.374 ЦК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Так, згідно ст.80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч.2-4 ст.81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

У ч.2 ст.35 ЗК України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи, можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

При цьому, згідно ч.1, 2 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч.5 ст.22 ЗК України).

Відповідно до ст.378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У відповідності до п. в абз.1 ст.143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Поряд із цим, згідно ч.1, 3 ст.145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

У разі невиконання цієї вимоги настають наслідки, передбачені ч.2,4 ст.145 Земельного кодексу України, а саме, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Відповідно до ст.140 Земельного кодексу України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є, зокрема, невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Пунктом 10 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із ч.1 ст.354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом (ч.2 ст.354 ЦК України).

Отже, аналізуючи вищенаведені положення законодавства України, судом встановлено, що станом на 22.07.2019 була встановлена законодавча заборона на передачу земель сільськогосподарського призначення, до яких відносяться земельні ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, у власність іноземцям.

Як на дату набуття права власності, так і на час розгляду справи у суді іноземці можуть отримати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства лише на умовах оренди.

При цьому, після набуття ОСОБА_1 , громадянкою РФ, у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства остання є особою, до якої перейшло право власності на земельну ділянку, яка у 2019 за ЗК України не може перебувати в її власності, на останню покладався обов`язок щодо відчуження набутої ділянки протягом року з моменту переходу такого права, тобто до 22.07.2020. А у випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягала примусовому відчуженню за рішенням суду.

На підставі досліджених письмових доказів, суд встановив, що ОСОБА_1 , як іноземка, маючи обов`язок протягом року з моменту набуття права власності відчужити земельну ділянку для особистого селянського господарства, яка не може перебувати у її власності, такий обов`язок не виконала.

Оскільки на час розгляду справи у суді, з врахуванням норм ЗК України, на іноземців, до яких перейшло право власності на земельну ділянку, яка за ЗК України не може набуватися ними у власність, також покладається обов`язок щодо відчуження набутої земельної ділянки протягом року з моменту переходу такого права, а у разі невиконання такого обов`язку така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду з поверненням її колишньому власнику, то в діях ОСОБА_1 наявне порушення чинного земельного законодавства України.

Щодо дотримання положень ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то слід зазначити, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Досліджуючи в даній справі дотримання принципу законності, суд в першу чергу враховує, що втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Припинення права власності на спірну земельну ділянку шляхом конфіскації в даній справі на користь держави здійснюється на підставі норм ст.80, 81, 140, 143, 145 ЗК України, ст.378 ЦК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Обговорюючи в даній конкретній ситуації чи переслідувало втручання у право однієї із сторін «легітимну мету» (було здійснено «в інтересах суспільства») суд бере до уваги те, що, виходячи із сталої практики ЄСПЛ поняття «суспільний інтерес» дуже широке і в такому випадку доводиться враховувати політичні, економічні та соціальні питання.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1302 від 09.12.2021 р., Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Відповідно до п.1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру №603 від 23.12.2021 р., Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та їй підпорядковане.

А тому, спірна земельна ділянка повинна конфісковуватись на користь законного власника - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

При цьому, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області не вжито заходів із захисту прав та законних інтересів держави у додержанні правового режиму використання земель, власником яких вона є, за наявності підстав та повноважень останніми не вживаються заходи щодо конфіскації у ОСОБА_1 та повернення спірної земельної ділянки у державну власність, до суду відповідний позов не подано.

Разом з тим, ч.3,4 ст.56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до вимог статті 131-1 Конституції України, прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, у тому числі, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Підставою представництва прокурором інтересів держави у суді відповідно до статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» є не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з статтею 1 Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення порушеного права держави в зв`язку з незаконним вибуттям з комунальної власності земельної ділянки та не зверненням органу Держгеокадастру самостійно за захистом таких інтересів.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку про наявність правових підстав для припинення права власності громадянки РФ ОСОБА_1 та конфіскації на користь держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0522481300:05:001:0058, площею 0,3562 га, яка розташована на території с. Новоселиця, Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області, задовольнивши таким чином позовні вимоги у повному обсязі.

Щодо судових витрат

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3328,00 грн. Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст.141 ЦПК України, слід покласти на відповідачку.

Керуючись ст.2, 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 280-283, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_1 , громадянка РФ, адреса проживання: АДРЕСА_3 ) на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0522481300:05:001:0058, площею 0,3562 га, яка розташована на території с. Новоселиця Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області (раніше - Літинського району), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_1 , громадянка РФ, адреса проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (IBAN UA 568201720343110002000003988 в банку - Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909) витрати зі сплати судового збору в сумі 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду, протягом тридцяти днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.06.2026.

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницької області, Код ЄДРПОУ 39767547.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка РФ, адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя : Верещинська Я. С.