Рішення № 137341871, 04.06.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/332/26

Провадження № 2/175/65/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"04" червня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Краснокутської Н.С., за участю секретаря судового засідання Коломоєць Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 175/332/26 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій позивач просить суд: стягнути заборгованість у розмірі 31513, 60 грн, судовий збір 2422,40, правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

В обґрунтуванні позовних вимог зазначено про те, що 07.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено кредитний договір № 124743, відповідно до якого відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 7000 грн. Станом на 12.04.2018 року загальна заборгованість відповідача становить 20115 грн, яка складається з наступного, а саме: 4500 грн сума основного боргу, 2430 грн сума боргу за процентами, 13185 грн сума боргу за пенею та штрафами. 12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Він Фінанс» було укладено договір факторингу № 1, який передбачав відступлення права вимоги за кредитним договором № 124743. Станом на дату подання позовної заяви сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 31513,60 грн. Тому він просить їх стягнути через суд.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано у провадження судді Краснокутської Н.С.

06.02.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження та цією ж ухвалою було визначено дату судового засідання.

У судове засідання представник позивача не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У матеріалах справи знаходиться клопотання про розгляд справи без участі представника ТОВ «Він Фінанс».

Відповідач на розгляд справ не з`явився, був повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи за його відсутності та також долучив відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що пройшли строки позовної давності, позивачем не доведено факту надання коштів, документи позивача містять розбіжності у персональних даних відповідача, також посилався на недоведеність електронного договору.

Судом на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

07.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено кредитний договір № 124743, відповідно до якого відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 7000 грн.

Станом на 12.04.2018 року загальна заборгованість відповідача становить 20115 грн, яка складається з наступного, а саме: 4500 грн сума основного боргу, 2430 грн сума боргу за процентами, 13185 грн сума боргу за пенею та штрафами.

12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Він Фінанс» було укладено договір факторингу № 1, який передбачав відступлення права вимоги за кредитним договором № 124743.

Станом на дату подання позовної заяви сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 31513,60 грн. Тому він просить їх стягнути через суд.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст.626,629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.1 ст.1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Судом установлено, що 07.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено кредитний договір № 124743, відповідно до якого відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 7000 грн. Даний договір було підписано електронним підписом.

На переконання суду, вказаний правочин є правомірним, адже в розумінні ст. 204 ЦК України його недійсність прямо законом не встановлена. Відомості щодо визнання даного Договору недійсними у суду відсутні, зустрічний позов стороною відповідача не заявлено.

За приписами п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України). Тобто, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Суд бере до уваги, що доказів на підтвердження того, що вищевказаний договір факторингу № 1, скасований, матеріали справи не містять. Відповідачем чинність вказаного Договору факторингу не ставиться під сумнів.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 отримала кошти за кредитним договором № 124743, проте не виконала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені договором, отримані в кредит кошти не повернула, стороною відповідача розрахунок такої заборгованості не спростовувався, оскільки останньою будь-яких заперечень щодо його змісту до суду не надано, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Він Фінанс» щодо стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитом, нарахованими відсотками на загальну суму в розмірі 20115 грн.

Поза цим, суд бере до уваги, що ТОВ «Він Фінанс» також заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних, за період з 12.03.2022 року по 31.12.2023 року у сумі 1812 грн та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних коштів за період з 12.03.2022 року по 12.03.2025 року у сумі 9586,60 грн, та приходить до наступного висновку.

Щодо стягнення заборгованості за штрафними санкціями (пеня, штраф), суд зазначає наступне.

24 лютого 2022року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України і діє по цей час.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи в суді положення пункту 18розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини 1статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України(частина 2статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також, Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України(постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 12.02.2025 № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), згідно яких, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд доходить до висновку, що на договір про споживчий кредит, укладений між сторонами у цій справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану та вони підлягають списанню.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що штрафні санкції у розмірі 9586,60 грн підлягають списанню.

Щодо стягнення 3 % річних, то суд наступне.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, 3 % річних підлягають стягненню у розмірі 1812 грн.

З приводу доводів відповідача про те, що пройшов строк загальної позовної давності, то суд зазначає наступне.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ від 11 березня 2020р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин.

Постановою КМУ від 27 червня 2023 р. №651«Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» відмінено з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто, має місце зупинення перебігу строку позовної давності.За таких обставин суд, беручи до уваги період виникнення відповідних кредитних відносин, які є предметом розгляду даної цивільної справи, приходить до висновку, що строк позовної давності для звернення до суду з вищевказаною позовною заявою позивачем не пропущено.

Згідно ч. 2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

В обґрунтування витрат на правничу допомогу стороною позивача було долучено до матеріалів справи наступні документи: детальний опис виконаних робіт на суму 5000 грн, додаткова угода до договору № 33 про надання правової допомоги від 22.03.2024 року, договір про надання правової допомоги № 33 від 22.03.2024 року .

Аналіз норм статей 137,141 ЦПК України дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15 зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Ураховуючи предмет і підстави заявленого позову, який розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження, незначну складність справи, усталену судову практику з розгляду даної категорії справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, яка полягала у складенні позовної заяви, на підставі поданих позивачем документів, співмірність наданих послуг із складністю справи, суд вважає, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу є завищеним.

Враховуючи принципи розумності і співмірності, складність справи, обсяг фактично наданих адвокатом послуг, обґрунтованість та пропорційність розміру заявлених витрат на правничу допомогу, які позивач поніс до предмета спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 гривень.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог в розмірі 1685, 49 грн (21927 грн х 2422,40 грн/31513,60 грн = 1685, 49 грн).

Суд зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv.Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Положеннями п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Керуючись ст.ст.13,76-89,258,263-265,271-273,354-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (адреса місця знаходження: 04112, місто Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 38750239) заборгованість за кредитним договором у розмірі 21927 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (адреса місця знаходження: 04112, місто Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 38750239) сплачений судовий збір у розмірі 1685, 49 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. С. Краснокутська