Рішення № 137338458, 02.06.2026, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/3294/25

Провадження № 2/346/215/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю секретаря Урбанович І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Оринник Надія Сергіївна, до ОСОБА_2 , треті особи: Лисецька селищна рада Тисменицького району Івано-Франківської області, приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Шевчук Дмитро Валерійович, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування реєстрації права власності та визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що відповідно до договорів купівлі-продажу, укладених 03.05.2014 року між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_4 , продавець продав покупцю належні йому житловий будинок, господарські будівлі та споруди, земельну ділянку площею 0,0865 га для обслуговування будівель та господарських споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані договори ОСОБА_3 не укладав, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 , використавши підроблені документи, звернувся до Коломийського міськрайонного суду та рішенням від 18.02.2020 року набув у власність спірне майно. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №52180417 від 08.05.2020 року державним реєстратором Лисецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області за Кошелевим В.О. зареєстровано право власності на житловий будинок, що в АДРЕСА_1 .

Рішення суду від 18.02.2020 року, яке стало підставою для реєстрації за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок, скасоване постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.08.2021 року. Однак, реєстрація права власності на будинок за ОСОБА_4 продовжує існувати. ІНФОРМАЦІЯ_2 останній помер, спадщину після його смерті прийняв ОСОБА_2 .

Власником вище вказаного майна до 08.05.2020 року (дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 ) був ОСОБА_3 , який з 29.05.1991 року перебував у шлюбі з позивачем. Остання прийняла спадщину після смерті чоловіка, оскільки постійно проживала, була зареєстрована із спадкодавцем в одному житловому будинку та із заявою про відмову від спадщини не зверталась. До складу спадкового майна входить земельна ділянка для обслуговування будівель та господарських споруд площею 0,0865 га та житловий будинок з господарськими будівлями, що в АДРЕСА_1 . Разом з тим, позивач не може оформити право власності на вказане спадкове майно, оскільки воно успадковане відповідачем.

Сторона позивача з метою позасудового захисту порушених прав 22.08.2023 року звернулася до Лисецької селищної ради Івано-Франківської області щодо припинення права власності ОСОБА_4 на вказаний житловий будинок, однак, її вимога (лист) проігнорована. Крім цього, 22.08.2023 року представником позивача подана скарга до Міністерства юстиції про скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52180417 від 08.05.2020 року стосовно об`єкту нерухомо майна - житлового будинку в АДРЕСА_1 . Наказом Міністра юстиції №3053/7 від 29.12.2023 року скарга в інтересах ОСОБА_1 залишена без розгляду, оскільки встановлений законом строк для подання скарги сплив до дня її подання.

Тому представник позивача просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( індексний №52180417 від 08.05.2020 року ) державного реєстратора Лисецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області стосовно об`єкта нерухомого майна вказаного житлового будинку з господарськими спорудами, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_4 ; визнати за позивачем право власності на земельну ділянку для обслуговування будівель та господарських споруд, площею 0,0865 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач в судове засідання не з`явилася. Її представник, адвокат Оринник Н.С. 30.04.2026 року через систему Електронний суд подала до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримує, просить розгляд справи проводити у її та позивача відсутності відсутності, а подане нею раніше клопотання про відкладення справи залишити без розгляду ( том 2, а.с. 28-29 ).

Треті особи/їх представники в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Відповідач в судове засідання в черговий раз не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, а саме за зареєстрованим місцем проживання, про що свідчать поштові повідомлення про одержання судових повісток-викликів. Причин своїх неявок відповідач суду не повідомив, не звернувся із заявою про розгляд справи в його відсутності та не подав відзив на позов. Його представник, адвокат Романенчук А.В. в судові засідання 02.04.2026 року, 13.05.2026 року та 02.06.2026 року не з`явився; 13.05.2026 року подав до суду письмове клопотання, згідно з яким просив надати йому для ознайомлення матеріали справи, а розгляд справи відкласти; причин неявки суду не повідомив.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 р.).

Суд бере до уваги, що дана справа перебуває в провадженні суду 30.06.2025 року. Зважаючи на вищенаведене, з метою недопущення надмірної тривалості судового провадження, виходячи з принципу розумного строку судового розгляду справи, враховуючи, що явка учасників справи у судове засідання не визнавалася судом обов`язковою, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторони відповідача за наявними у ній матеріалами.

В зв`язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_6 , його батьками вказані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 10.07.2012 року (том 1, а.с. 208).

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 27.03.2002 року, переклад якого з російської на українську мову проведено нотаріальним перекладачем О. Левинською, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрував 29.05.1991 року шлюб з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв`язку з чим остання змінила прізвище на « ОСОБА_10 » ( том 1, а.с. 23 зворот ).

21.12.2012 року державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване з реєстрі за № 2698, про те, що спадкоємцем майна ОСОБА_8 є її син ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається із житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказане свідоцтво як підстава виникнення права власності вказане у витязі про державну реєстрацію прав № 36946086 від 25.12.2012 року ( том 1, а.с. 12 ).

Зі змісту копії поземельної книги про земельну ділянку (запис від 17.07.2020 року), сформованої 06.02.2026 року , встановлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером: 262610600000270020039 площею 0,0,0865 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що розташована в АДРЕСА_1 , на підставі державного акту серії І-ІФ №002916 є ОСОБА_3 , дата державної реєстрації 24.03.1997 року (том 1, а.с. 245-252).

Згідно з даними копії свідоцтва про смерть, переклад якого з російської на українську мову проведено нотаріальним перекладачем О.Левинською, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Балашиха Московської області, російської федерації (том 1, а.с. 22 зворот).

Відповідно до копії заяви від 13.09.2019 року, переклад якої з російської на українську мову проведено нотаріальним перекладачем ОСОБА_11 , ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса м. Коломия (згідно з відповідним штампом на заяві поданої до Коломийської міської державної нотаріальної контори 30.10.2019 року ) із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 ( том 1, а.с. 205-206 ).

Даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 58161111, виданого державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори 02.11.2019 року, стверджується, що до вказаного реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є реєстрація спадкової справи № 170 за номером у спадковому реєстрі 64991601, спадкодавець ОСОБА_3 ( том 1, а.с. 213).

Відповідно до копії довідки, переклад якої з російської на українську мову проведено нотаріальним перекладачем О. Левинською, ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_2 ; разом з ним станом на 24.03.2014 року проживали: дружина ОСОБА_1 , дочка дружини ОСОБА_12 , дочка дружини ОСОБА_13 , внук дружини ОСОБА_14 , внук дружини ОСОБА_15 . Станом на 06.10.2014 року за вказаною адресою проживали ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 ( том 1, а.с. 82 ).

Згідно з даними копії технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_1 , виготовленого ОКП «Коломийське МБТІ», загальна площа будинку становить 59,7 кв. м., житлова 29,60 кв. м., господарські будівлі та споруди: сарай - літера «Б»; вбиральня - літера «У»; огорожа - «№1-4». Рік побудови будинку - 1948 (том 1, а.с. 13-15).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу №1313 земельної ділянки від 03.05.2014 року, ( що укладений без нотаріального посвідчення ), ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив земельну ділянку площею 0,0865 га для обслуговування будівель та господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; за домовленістю сторін продаж вчинено за 4 000 доларів США, які продавець одержав в повному обсязі до моменту підписання цього договору (а.с. 10 ).

У відповідності до копії договору купівлі-продажу №1312 житлового будинку від 03.05.2014 року, ( що укладений без нотаріального посвідчення ), ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив житловий будинок, господарські будівлі та споруди, що в АДРЕСА_1 ; за домовленістю сторін продаж вчинено за 12 500 доларів США, які продавець одержав в повному обсязі до моменту підписання цього договору (том 1, а.с. 11 ).

Згідно з даними копії виписки з інвентаризаційних матеріалів ОКП Коломийське МБТІ, виданої 12.08.2019 року за № 64688, згідно з архівними даними станом на 31.12.2012 року, право власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21.12.2012 року № 2698 ( том 1, а.с. 15 зворот ).

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.02.2020 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 задоволено, визнано дійсними договори купівлі-продажу житлового будинку №1312 та земельної ділянки №1313, укладені 03.05.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0865 га для обслуговування будівель та господарських споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ( том 1, а.с.28-29 ).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №432247499 від 20.06.2025 року, за ОСОБА_4 07.05.2020 року на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.02.2020 року ( справа №346/4611/19), державним реєстратором Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Джурином Я.О. зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 42 ).

У відповідності до копії заповіту, посвідченого 16.12.2019 року секретарем виконавчого комітету Королівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області та зареєстрованого в реєстрі за № 43, ОСОБА_4 заповів все своє майно ОСОБА_2 , тобто відповідачу (том 1, а.с. 33).

Згідно з даними копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Коломия Івано-Франківської області (том 1, а.с. 32 зворот).

На замовлення ОСОБА_4 ТОВ Геоземкадсервіс (договір №6006 від 12.06.2020 року) виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0865 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ( присадибна ділянка) том 1, а.с. 123-139, 253-263 )).

16.06.2020 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Шевчука Д.В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 ( том 1, а.с. 32 ).

Даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 60565050, виданого вказаним нотаріусом 16.06.2020 року, стверджується, що до вказаного реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є реєстрація спадкової справи № 56/20 за номером у спадковому реєстрі 65969383, спадкодавець ОСОБА_4 ( том 1, а.с.36).

Згідно з даними листа приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Шевчука Д.В. № 28/02/-14 від 08.06.2021 року вказаним нотаріусом за заявою ОСОБА_2 заведено спадкову справу №56/20 стосовно майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а.с. 31 зворот).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.08.2021 року в справі №346/4611/19 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 18.02.2020 року скасоване; постановлене нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку відмовлено. В постанові вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер; відповідно до копії матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , заведеної 02.11.2019 року Коломийської міською державною нотаріальною конторою та заяви від 13.09.2019 року ОСОБА_1 прийняла спадщину за законом, що залишилась після померлого чоловіка ОСОБА_3 . З огляду на те, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то він не міг 03.05.2014 року укласти з ОСОБА_4 письмові договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_4 про визнання дійсними договорів та визнання за ним права власності на вказане нерухоме майно. Станом на 03.05.2014 року, на день укладення договорів купівлі-продажу житлового будинку №1312 та земельної ділянки № 1313, спірне нерухоме майно належало ОСОБА_1 як спадкоємцю після смерті її чоловіка ОСОБА_3 . В зазначеній постанові також вказано, що ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18.06.2021 року залучено до участі в справі правонаступника позивача ОСОБА_4 ОСОБА_2 ( том 1, а.с. 24-27 ).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи також встановлено, що 22.08.2023 року адвокат Пасічник А.З., як представник ОСОБА_1 на адресу Міністерства юстиції направив скаргу на рішення державного реєстратора, згідно з якою просив скасувати рішення державного реєстратора Лисецької селищної ради Івано-Франківської області, індексний №52180417 від 08.05.2020 року на підставі якого здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на житловий будинок що в АДРЕСА_1 , реєстрація якого здійснена 07.05.2020 року на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду від 18.02.2020 року в справі №346/4611/19 ( том 1, а.с. 17 зворот ).

Наказом Міністерства юстиції України №3053/7 від 29.12.2023 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду, оскільки встановлений законом строк для подання скарги сплив до дня її подання ( том 1, а.с 18-19 ).

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законом порядку.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (частина перша статті 386 ЦК України).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до ст. ст. 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 року в справі № 6-2407цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Право власника згідно з ч. 1 ст.388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

За змістом ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15).

Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року в справі №359/3373/16-ц).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Верховного Суду від 02.08.2023 року, у справі №308/8629/19; постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, провадження №14-208цс 18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зроблений висновок, що: «у разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, на підставі неукладеного правочину, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв`язок з належним їй майном. Позбавлення особи в такому випадку права повернути своє майно, яке вибуло з її володіння без наявних на те правових підстав (неукладений правочин не створює жодних правових наслідків), безумовно призводить до втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Водночас скаржниця як добросовісний набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при виборі недобросовісного контрагента. Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, такі як занижена ціна договору (про що зазначала позивачка), факт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна, поведінка продавця тощо. Тому за обставин вибуття майна із власності законного володільця поза його волею, зокрема за неукладеним правочином за відсутності його волевиявлення, витребування цього майна у добросовісного набувача на користь законного володільця є належним і виправданим способом захисту права останнього.

Звертаючись до суду, позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 0,0865 га та житловий будинок з господарськими будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 , а вона як його спадкоємець не може реалізувати свої спадкові права на вказане нерухоме майно у зв`язку з наявністю щодо нього (майна) письмових договорів купівлі-продажу від 03.05.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яких ОСОБА_3 не укладав, та визнаних дійсними рішенням суду від 18.02.2020 року з визнанням за ОСОБА_4 права власності на вказане нерухоме майно.

В подальшому, вказане рішення суду скасоване постановою апеляційного суду, яким констатовано, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то він не міг 03.05.2014 року укласти з ОСОБА_4 письмові договори купівлі-продажу; на день укладення договорів купівлі-продажу спірне нерухоме майно належали ОСОБА_1 як спадкоємцю після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , однак, реєстрація права власності на житловий будинок, здійснена на підставі рішення суду від 18.02.2022 року, продовжує існувати. Після смерті ОСОБА_4 спадщину після нього прийняв ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 12611265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємця власника.

Враховуючи наведене, встановивши, що спірне спадкове майно вибуло з володіння поза волею спадкодавця і спадкоємця, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту прав позивача є витребування майна з незаконного володіння особи шляхом пред`явлення віндикаційного позову з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

Як зазначено вище, спірні договори купівлі-продажу є нікчемним, оскільки укладені від імені особи, яка на момент їх вчинення (укладення) померла, що свідчить про їх очевидну невідповідність вимогам закону та порушення публічного порядку. За таких обставин набуття права власності на підставі такого правочину є юридично неможливим, незалежно від добросовісності чи недобросовісності набувача.

Установивши незаконність вибуття з власності позивача, яка є спадкоємцем померлого власника нерухомого майна, оскільки на момент укладення договорів купівлі-продажу від 03.05.2014 року ОСОБА_3 вже помер та не міг підписати вказані договори, оскільки в силу своєї смерті позбавлений можливості виявити свою волю до вчинення правочину до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування житлового будинку з господарськими будівлями, що в АДРЕСА_1 , та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_4 , оскільки останній помер, а його спадкоємцем є ОСОБА_2 . Крім того, встановивши, що позивач не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину з незалежних від неї підстав, суд виснує про наявність правових підстав для визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,0865 га в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01.07.2025 року, якою накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 20782660726232), який належить на праві власності ОСОБА_4 , та земельну ділянку із кадастровим номером 2610600000:27:002:0039 для обслуговування будівель та господарських споруд, що знаходиться за цією адресою, - продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

На підставі наведеного, та, керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 89, 141, 158, 263 - 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

позов задовольнити.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , жительки АДРЕСА_2 , російської федерації, житловий будинок загальною площею 59,7 кв. м., житлова 29,60 кв. м. з господарськими будівлями і спорудами: сарай - літера «Б»; вбиральня - літера «У»; огорожа - «№1-4», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 59,7 кв. м., житлова 29,60 кв. м. з господарськими будівлями і спорудами: сарай - літера «Б»; вбиральня - літера «У»; огорожа - «№1-4», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проведену 07.05.2020 року державним реєстратором Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Джурином Ярославом Олеговичем на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.02.2020 року ( справа №346/4611/19 ).

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , жителькою АДРЕСА_2 , російської федерації, право власності на земельну ділянку площею 0,0865 га, кадастровий номер 2610600000:27:002:0039, для обслуговування будівель та господарських споруд, що в АДРЕСА_1 .

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01.07.2025 року, якою накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 20782660726232), який належить на праві власності ОСОБА_4 , та земельну ділянку із кадастровим номером 2610600000:27:002:0039 для обслуговування будівель та господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , жителька АДРЕСА_2 , російської федерації.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .

Треті особи:

Лисецька селищна рада Тисменицького району Івано-Франківської області, 77455, смт. Лисець, вул. Січових Стрільців, 55, Тисменицького району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 04356159.

Приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Шевчук Дмитро Валерійович, 78200, м. Коломия, вул. Семена Палія, 7, Івано-Франківської області.

Повний текст рішення складено 12 червня 2026 року.

Суддя: Яремин М. П.