Ухвала суду № 137338373, 04.06.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2155/26

Провадження № 1-кп/345/258/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.06.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_12 - ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_14 - ОСОБА_15 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області кримінальне провадження № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Калуш Івано-Франківської області, проживаючої в АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, одруженої, на утриманні троє малолітніх дітей, раніше не судимої, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_2 , жителя АДРЕСА_3 , неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України;

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_4 , жителя АДРЕСА_5 , українця, громадянина України, неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України;

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_6 , українця, громадянина України, одруженого, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України;

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_6 , українця, громадянина України, неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України;

клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , та клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених обов`язків щодо обвинуваченого ОСОБА_14 ;

клопотання представника власника майна ОСОБА_17 адвоката ОСОБА_13 про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна;

та клопотання представника власника майна ОСОБА_18 адвоката ОСОБА_13 про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна, -

ВСТАНОВИВ :

01.04.2026 року до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України та ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

Ухвалою суду від 20.04.2026 вказане кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання за участю учасників судового провадження.

Ухвалою суду від 20.04.2026 у вказаному кримінальному провадженні завершено підготовку до судового розгляду та призначено справу до розгляду.

Через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 . Мотивує його тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченої ОСОБА_6 . Мотивує його тим, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що вона з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_8 . Мотивує його тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_10 . Мотивує його тим, що ОСОБА_10 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_12 . Мотивує його тим, що ОСОБА_12 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених обов`язків щодо обвинуваченого ОСОБА_14 . Мотивує його тим, що ОСОБА_14 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Прокурор у судовому засіданні підтримала подані клопотання про продовження запобіжних заходів та просила суд їх задовольнити. Водночас прокурор просила відмовити у задоволенні клопотання представника власника майна ОСОБА_17 - адвоката ОСОБА_13 про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна, а також у задоволенні клопотання представника власника майна ОСОБА_18 - адвоката ОСОБА_13 про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна. Свою позицію прокурор обґрунтувала тим, що вказане майно, а саме автомобіль, мобільний телефон та ноутбук, визнано речовими доказами у цьому кримінальному провадженні, оскільки вони зберегли на собі сліди правопорушення та містять відомості, які мають суттєве значення для встановлення обставин справи. З огляду на те, що судовий розгляд триває і судом ще не здійснено безпосереднього дослідження цих речових доказів та інформації, яка на них міститься, вказані об`єкти повинні перебувати в розпорядженні органів досудового розслідування чи суду для забезпечення дієвості процесу. Передача мобільного телефону, ноутбука та автомобіля власникам на даній стадії є передчасною, оскільки створює ризики видозміни або знищення цифрових даних, а також відчуження чи пошкодження транспортного засобу, що зашкодить повному та неупередженому судовому розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 висловили заперечення проти задоволення клопотання прокурора про подальше тримання під вартою. Сторона захисту наполягала на застосуванні альтернативного заходу, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства, або на визначенні розміру застави. Свою позицію мотивували відсутністю належних доказів існування заявлених ризиків, а також вказали на позитивну характеристику обвинуваченого, його міцні соціальні зв`язки та відсутність попередніх судимостей.

Обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник - адвокат ОСОБА_7 також просили суд відхилити клопотання прокурора про продовження найсуворішого запобіжного заходу. Захист просив обрати більш м`який захід або визначити заставу, зважаючи на необґрунтованість прокурорських доводів щодо ризиків. Окремо було наголошено на тому, що обвинувачена раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має на утриманні трьох дітей та заявляє про намір укласти угоду про визнання винуватості з прокурором.

Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник - адвокат ОСОБА_9 заперечили проти продовження строку тримання під вартою. Вони звернулися до суду з проханням застосувати м`якший запобіжний захід чи визначити заставу, посилаючись на недоведеність процесуальних ризиків. Додатково захист просив зважити на особу ОСОБА_8 , який раніше не судимий, має позитивні характеристики, сталі соціальні зв`язки та є активним спортсменом - гравцем футбольного клубу «Долина».

Обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник - адвокат ОСОБА_11 не погодилися з вимогою прокурора про подальше тримання під вартою, назвавши ризики недоведеними. Сторона захисту просила суд визначити заставу або обрати інший запобіжний захід. Як на підставу для цього, адвокат вказав на відсутність судимостей у ОСОБА_10 , ведення ним законної підприємницької діяльності, а також наявність на його утриманні та забезпеченні непрацездатних батьків похилого віку.

Обвинувачений ОСОБА_12 та його захисник - адвокат ОСОБА_13 виступили проти продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вони клопотали про встановлення застави або обрання іншого м`якого запобіжного заходу, зазначаючи, що ризики прокурора не підтверджуються матеріалами справи. Також захист просив врахувати, що обвинувачений раніше не судимий та позитивно характеризується.

Обвинувачений ОСОБА_14 та його захисник - адвокат ОСОБА_15 у судовому засіданні висловили згоду з клопотанням прокурора. Вони не заперечували проти продовження строку дії раніше застосованого до ОСОБА_14 запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених на нього процесуальних обов`язків.

У судовому засіданні представник власників майна ОСОБА_17 та ОСОБА_18 - адвокат ОСОБА_13 підтримав заявлені клопотання про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна та просив суд їх задовольнити. Свою позицію адвокат обґрунтував тим, що тривале утримання вилученого майна, а саме автомобіля, мобільного телефона та ноутбука, безпідставно обмежує законні права власників, які не є обвинуваченими у цьому кримінальному провадженні. Представник зазначив, що передача вказаних об`єктів на відповідальне зберігання їхнім законним володарям жодним чином не зашкодить судовому розгляду, оскільки власники зобов`язуються забезпечити повну збережність майна, його незмінний стан та безперешкодне надання суду за першою вимогою для безпосереднього дослідження. Крім того, адвокат наголосив, що тривале зберігання техніки та транспортного засобу на спеціальних майданчиках чи в органах поліції призводить до їх природного зносу, втрати споживчих властивостей та значного знецінення, що завдає власникам непомірних збитків, тоді як передача майна під відповідальне зберігання усуне ці ризики та забезпечить баланс між інтересами правосуддя і правом власності

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши обвинувальний акт та долучений до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, клопотання прокурора та представника власників майна приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

У зв`язку з тим, що судовий розгляд кримінального провадження на даний час триває, а строк дії обраних запобіжних заходів закінчується, то за клопотанням прокурора на розсуд сторін кримінального провадження винесено питання доцільності продовження строку дії запобіжних заходів.

Як зазначено в ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність з боку підозрюваного таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину (рішення ЄСПЛ від 02.10.2014 р. у справі «Воляник проти України»). Крім цього, судом взято до уваги позицію Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 р. у справі «Москаленко проти України», в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу або його зміни оцінка обґрунтованості підозри/обвинувачення не може бути надана через те, що особі висунуте обвинувачення і суд за наслідками дослідження наданих доказів має встановити, чи доведена винуватість особи поза розумним сумнівом. Отже, до завершення судового розгляду оцінка доведеності винуватості особи є передчасною.

Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, і у подальшому - про його продовження, суд зобов`язаний у сукупності оцінити обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується; вік та стан здоров`я обвинуваченого; репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_4

23 січня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збуті наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України.

Кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статтей - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Суд враховує, що питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення ЄСПЛ у справі «W. проти Швейцарії», п. 30).

Таким чином, суд виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує тяжкість пред`явленого обвинувачення, а також ступінь суспільної небезпеки злочинних дій, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_4 .

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, ОСОБА_4 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): як ймовірний організатор організованої групи, ОСОБА_4 знає анкетні дані інших учасників процесу і може впливати на них для зміни показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_4 офіційно не працює та не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Зазначені обставини, тяжкість правопорушень та дані про особу обвинуваченого свідчать, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України. При цьому суд враховує, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 306 та ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, а максимальне покарання за їх вчинення передбачає позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Застосування такого запобіжного заходу унеможливлює спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше правопорушення чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою суд повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних інтересів, захист яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень засадничих цінностей суспільства.

А тому, враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні, серед іншого, особливо тяжких злочинів, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який чи визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що просила сторона захисту у судовому засіданні.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 .

23 січня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_6 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваній ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

18 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваній ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченій ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Суд враховує, що питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення ЄСПЛ у справі «W. проти Швейцарії», п. 30).

Таким чином, суд виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує тяжкість пред`явленого обвинувачення, а також ступінь суспільної небезпеки злочинних дій, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_6 .

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченій було обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, ОСОБА_6 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_6 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і вона може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачена може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_6 офіційно не працює та не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження нею протиправної діяльності для отримання коштів.

Зазначені обставини, тяжкість правопорушень та дані про особу обвинуваченої свідчать, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченої, характеру та тяжкості інкримінованих їй кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України. При цьому суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, а максимальне покарання за його вчинення передбачає позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Застосування такого запобіжного заходу унеможливлює спроби обвинуваченої ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше правопорушення чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою суд повинен забезпечити не лише права обвинуваченої, а й високі стандарти охорони загальносуспільних інтересів, захист яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень засадничих цінностей суспільства.

А тому, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні, серед іншого, особливо тяжкого злочину, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченій запобіжного заходу на більш м`який чи визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що просила сторона захисту у судовому засіданні.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_8

23 січня 2026 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_8 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_8 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Суд враховує, що питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення ЄСПЛ у справі «W. проти Швейцарії», п. 30).

Таким чином, суд виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує тяжкість пред`явленого обвинувачення, а також ступінь суспільної небезпеки злочинних дій, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_8 .

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, ОСОБА_8 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_8 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і він може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_8 офіційно не працює та не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Зазначені обставини, тяжкість правопорушень та дані про особу обвинуваченого свідчать, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України. При цьому суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, а максимальне покарання за його вчинення передбачає позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Застосування такого запобіжного заходу унеможливлює спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше правопорушення чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою суд повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних інтересів, захист яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень засадничих цінностей суспільства.

А тому, враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який чи визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що просила сторона захисту у судовому засіданні.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_10

23 січня 2026 року ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_10 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_10 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_10 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_10 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Суд враховує, що питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення ЄСПЛ у справі «W. проти Швейцарії», п. 30).

Таким чином, суд виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує тяжкість пред`явленого обвинувачення, а також ступінь суспільної небезпеки злочинних дій, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_10 .

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

-переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, ОСОБА_10 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

-незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_10 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і він може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

-перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування стоків розгляду справи;

-вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_10 не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Зазначені обставини, тяжкість правопорушень та дані про особу обвинуваченого свідчать, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України. При цьому суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, а максимальне покарання за його вчинення передбачає позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Застосування такого запобіжного заходу унеможливлює спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше правопорушення чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою суд повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних інтересів, захист яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень засадничих цінностей суспільства.

А тому, враховуючи, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні, серед іншого, особливо тяжкого злочину, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який чи визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що просила сторона захисту у судовому засіданні.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_12

23 січня 2026 року ОСОБА_12 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_12 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_12 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_12 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_12 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_12 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

18 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Суд враховує, що питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення ЄСПЛ у справі «W. проти Швейцарії», п. 30).

Таким чином, суд виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує тяжкість пред`явленого обвинувачення, а також ступінь суспільної небезпеки злочинних дій, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_12 .

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, ОСОБА_12 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_12 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і він може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_12 офіційно не працює та не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Зазначені обставини, тяжкість правопорушень та дані про особу обвинуваченого свідчать, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_12 запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України. При цьому суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, а максимальне покарання за його вчинення передбачає позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Застосування такого запобіжного заходу унеможливлює спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше правопорушення чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою суд повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних інтересів, захист яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень засадничих цінностей суспільства.

А тому, враховуючи, що ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні, серед іншого, особливо тяжкого злочину, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який чи визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що просила сторона захисту у судовому засіданні.

Щодо клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених обов`язків стосовно обвинуваченого ОСОБА_14 .

16 березня 2026 року ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженцю м. Калуш, Івано-Франківської області, зареєстрованому АДРЕСА_6 , громадянину України, українцю, неодруженому, раніше не судимому повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_14 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - десять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_14 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколі обшуку, висновках судово-хімічних експертиз, протоколі огляду речей та документів та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

Ухвалою Івано-франківського міського суду від 17.03.2026 щодо ОСОБА_14 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22.04.2026. із правом внесення застави в розмірі 160 000 гривень.

18 березня 2026 року за ОСОБА_14 внесено заставу та його звільнено з Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12», у зв`язку із чим він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_14 , який вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді внесеної застави в розмірі 160 000,00 грн., продовжено дію обов`язків, визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026, на строк 60 днів - до 18 червня 2026 року включно. На обвинуваченого ОСОБА_14 покладено обов`язки: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; повідомляти про зміну місця проживання чи роботи; здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України.

Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, і у подальшому - про його продовження, суд зобов`язаний у сукупності оцінити обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується; вік та стан здоров`я обвинуваченого; репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей.

Відповідно до ч. 6 ст. 182 КПК України з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Згідно ч. 7 ст. 194 КПК України, обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й ті, які зазначені в ч. 1 ст. 178 КПК України.

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді застави, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, ОСОБА_14 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_14 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і він може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_14 не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Суд вважає, що застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_14 запобіжний захід у виді застави в частині покладених обов`язків відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. При цьому суд враховує, що вказане кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, а максимальне покарання за його вчинення передбачає позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією майна. Оскільки 18 березня 2026 року за ОСОБА_14 було внесено заставу в розмірі 160 000 гривень та звільнено його з установи виконання покарань, він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Суд дійшов висновку, що продовження раніше покладених на нього обов`язків, а саме: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою, повідомляти про зміну свого місця проживання, а також здати на зберігання паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України, строком на 60 днів унеможливить спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини щодо забезпечення балансу між правами особи та інтересами правосуддя.

Продовження строку дії обов`язків, пов`язаних із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, відносно обвинуваченого та виконання ним покладених обов`язків є доцільним, достатнім та таким, що відповідає меті його застосування, при цьому, не порушує прав обвинуваченого, гарантованих ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 8 ст. 182 КПК України, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору, а після звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд відповідно до ч. 10 ст. 182 КПК України вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

Враховуючи, що ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для покладення на нього процесуальних обов`язків, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого разом із запобіжним заходом у вигляді застави, строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим. Таким чином, оцінюючи в сукупності загальні засади застосування запобіжних заходів, передбачені ст.ст. 176-178 КПК України, а також виходячи з цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу правової визначеності, з урахуванням часу, необхідного для судового розгляду кримінального провадження в розумні строки, суд доходить висновку, що продовження покладених на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу

Щодо клопотання адвоката ОСОБА_13 , яке подано в інтересах ОСОБА_17 , про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна.

Судом встановлено, що ОСОБА_17 є власником автомобіля марки «OPEL ZAFIRA», номер кузова НОМЕР_1 , 2006 р.в., державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 від 27.08.2019 року. Зі слів ОСОБА_17 , вказаний транспортний засіб у вересні 2025 року був переданий ним у тимчасове користування ОСОБА_18 без оформлення довіреності, з обов`язком його подальшого повернення.

23.01.2026 року за адресою: АДРЕСА_6 , за місцем проживання ОСОБА_18 , працівниками правоохоронних органів на підставі ухвали слідчого судді від 21.01.2026 року буловедено обшук, у ході якого оглянуто та вилучено вищевказаний автомобіль. Під час обшуку заборонених предметів у транспортному засобі не виявлено, однак автомобіль було вилучено та поміщено на спеціальний майданчик для зберігання транспортних засобів, що підтверджується протоколом обшуку від 23.01.2026 року.

Постановою слідчого від 23.01.2026 року вказаний автомобіль визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 1202509000000172 від 21.02.2025 року та передано на зберігання на майданчик ГУНП.

Як вбачається з резолютивної частини ухвали слідчого судді від 21.01.2026 року, останнім чітко визначено індивідуальні та родові ознаки предметів і речей, на відшукання та вилучення яких надано дозвіл. Зокрема, судом було прямо дозволено обшук та вилучення автомобіля марки «OPEL ZAFIRA» (2006 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 , державний номерний знак: НОМЕР_2 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про, обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право серед іншого, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

За змістом цієї норми, вилучені під час обшуку речі та предмети, на відшукування та вилучення яких було прямо надано дозвіл в ухвалі слідчого судді, не є тимчасово вилученим майном. За таких обставин, на вказаний автомобіль не розповсюджуються вимоги ч. 5 ст. 171 КПК України щодо обов`язкового звернення слідчого чи прокурора до суду з клопотанням про його арешт протягом 48 годин, а саме по собі вилучення здійснено на законних підставах.

Згідно з частиною другою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що автомобіль марки «OPEL ZAFIRA» (номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ) є речовим доказом у даному кримінальному провадженні.

Оскільки підготовче судове засідання у справі завершено і на даний час триває стадія судового розгляду, вказаний транспортний засіб як речовий доказ підлягає безпосередньому дослідженню судом у порядку, передбаченому статтею 357 КПК України. З огляду на габаритні та технічні характеристики майна, його дослідження судом має відбутися шляхом вивчення у судовому засіданні протоколів його огляду, фототаблиць, відеозаписів та висновків експертів, а за наявності процесуальної потреби шляхом огляду автомобіля за місцем його знаходження.

На даній стадії судового розгляду потреба у забезпеченні незмінності стану автомобіля є пріоритетною.

Передача транспортного засобу володільцю створює ризики його пошкодження, зміни технічних характеристик або втрати невидимих слідів правопорушення, що може унеможливити проведення повторних чи додаткових процесуальних дій або експертиз.

До завершення стадії дослідження доказів та ухвалення остаточного судового рішення у справі, потреба у забезпеченні незмінності стану та збереженні цього речового доказу для цілей правосуддя не відпала. За таких обставин, клопотання про повернення майна або його передачу на відповідальне зберігання володільцю є передчасним і в його задоволенні належить відмовити.

Щодо клопотання адвоката ОСОБА_13 , яке подано в інтересах ОСОБА_18 , про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна.

Судом встановлено, що 23.01.2026 року за адресою: АДРЕСА_6 , за місцем проживання ОСОБА_18 , працівниками правоохоронних органів на підставі ухвали слідчого судді від 21.01.2026 року було проведено обшук будинковолодіння.

В ході обшуку було виявлено та вилучено особисте майно ОСОБА_18 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone 12», чорногольного кольору, ІМЕІ: НОМЕР_4 , ІМЕІ-2: НОМЕР_5 із номером НОМЕР_6 ; ноутбук марки «Asus vivobook», S/N: NBNOCV091508467 із зарядним пристроєм, що підтверджується протоколом обшуку від 23.01.2026 року.

Постановою слідчого від 24.01.2026 року вказане майно було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12025090000000172 від 21.02.2025 року.

Оцінюючи доцільність подальшого утримання вищевказаного майна стороною обвинувачення на стадії судового розгляду, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 100 КПК України, речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Проте закон не виключає можливості зміни порядку та місця зберігання речового доказу, якщо це не зашкодить завданням кримінального провадження.

Право на недоторканність власності гарантовано ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якими будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути пропорційним, а між вимогами суспільного інтересу та захистом фундаментальних прав особи має бути дотримано «справедливого балансу».

Суд зазначає, що специфіка таких речових доказів як мобільний телефон та ноутбук полягає в тому, що доказове значення у кримінальному провадженні зазвичай має цифрова інформація, яка на них міститься (текстові повідомлення, файли, історія з`єднань), а не самі фізичні предмети (пластик, екран, мікросхеми).

Як вбачається з резолютивної частини ухвали слідчого судді від 21.01.2026 року, останнім було прямо надано дозвіл на проведення обшуку житла за адресою: АДРЕСА_6 , з метою виявлення та вилучення, в тому числі, ноутбука та мобільного телефона.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право серед іншого оглядати і вилучати речі та документи, які мають значення для кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

За змістом цієї норми, вилучені під час обшуку речі та предмети, на відшукування та вилучення яких було прямо надано дозвіл в ухвалі слідчого судді, не є тимчасово вилученим майном. За таких обставин, на вилучені мобільний телефон та ноутбук не розповсюджуються вимоги ч. 5 ст. 171 КПК України щодо обов`язкового звернення слідчого чи прокурора до суду з клопотанням про їх арешт протягом 48 годин, а саме по собі вилучення майна здійснено на законних підставах на підставі судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що вилучені мобільний телефон марки «Iphone 12», чорного кольору, ІМЕІ: НОМЕР_4 , ІМЕІ-2: НОМЕР_5 , та ноутбук марки «Asus vivobook», S/N: NBNOCV091508467 із зарядним пристроєм, є речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

Водночас, оскільки підготовче судове засідання у справі вже завершено і на даний час триває стадія судового розгляду, вказане майно як речові докази підлягає безпосередньому дослідженню судом у порядку, передбаченому статтею 357 КПК України. З огляду на специфіку даних об`єктів, доказове значення у кримінальному провадженні має передусім цифрова інформація, яка на них міститься, а не самі фізичні предмети. Зважаючи на те, що сторона обвинувачення мала повну та безперешкодну можливість скопіювати, зафіксувати та дослідити всю необхідну інформацію з пам`яті пристроїв на стадії досудового розслідування, суд вважає за можливе змінити порядок зберігання цих речових доказів.

Передача телефона та ноутбука володільцю ОСОБА_18 на відповідальне зберігання із накладенням процесуальних обмежень повністю забезпечить їх збереження у незмінному стані до винесення вироку у справі та не перешкоджатиме інтересам правосуддя.

За таких обставин, клопотання адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_18 підлягає задоволенню

На підставі викладеного й керуючись ст. ст. 177-179, 181, 183, 194, 291, 314-317 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_13 , яке подано в інтересах ОСОБА_17 , про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна - відмовити.

Клопотання адвоката ОСОБА_13 , яке подано в інтересах ОСОБА_18 , про передачу речового доказу на відповідальне зберігання власнику майна - задоволити.

До набрання законної сили остаточним судовим рішенням в даному кримінальному провадженні передати мобільний телефон марки «Iphone 12», чорного кольору ІМЕІ: НОМЕР_4 , ІМЕІ-2: НОМЕР_5 із номером НОМЕР_6 ; ноутбук марки Asus vivobook S/N: NBNOCV091508467 із зарядним пристроєм, які визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 12025090000000172, на відповідальне зберігання його законному власнику - ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Зобов`язати ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , забезпечити належне збереження мобільного телефону марки «Iphone 12», чорного кольору ІМЕІ: НОМЕР_4 , ІМЕІ-2: НОМЕР_5 із номером НОМЕР_6 ; ноутбука марки Asus vivobook S/N: NBNOCV091508467 із зарядним пристроєм, які визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 12025090000000172, заборонивши їх відчуження, передачу у користування іншим особам, а також внесення будь-яких конструктивних змін до них без дозволу прокурора або суду.

Зобов`язати ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на першу вимогу прокурора або суду надати мобільний телефон марки «Iphone 12», чорного кольору ІМЕІ: НОМЕР_4 , ІМЕІ-2: НОМЕР_5 із номером НОМЕР_6 ; ноутбук марки Asus vivobook S/N: NBNOCV091508467 із зарядним пристроєм, які визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 12025090000000172, для проведення необхідних слідчих та процесуальних дій.

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 02 серпня 2026 року включно.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 02 серпня 2026 року включно.

Тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 02 серпня 2026 року включно.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 02 серпня 2026 року включно.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 02 серпня 2026 року включно.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених обов`язків щодо обвинуваченого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, - задовольнити.

Вважати застосованим до обвинуваченого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 160 000,00 грн., яка внесена.

Продовжити дію обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026 на строк 60 (шістдесят) календарних днів - до 02 серпня 2026 року включно, що полягає у продовженні виконання наступних обов`язків:

-прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою;

-повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-здати на зберігання до відповідних органів Державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Попередити ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України з одночасним вирішенням питання, передбаченого ч. 10 ст. 182 КПК України.

Копію ухвали для виконання направити начальнику Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)», а контроль за її виконанням покласти на прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 .

Копію ухвали вручити обвинуваченим і прокурору негайно після її оголошення, інші сторони мають право отримати її копію в суді.

У наступне судове засідання викликати прокурора, захисників, обвинуваченого ОСОБА_14 та доставити обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 .

Ухвала в частині продовження строку дії запобіжних заходів підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала в частині продовження строку дії запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду Івано-Франківської області протягом п`яти днів з дня її проголошення. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

В решті ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено до 09 червня 2026 року.

Головуючий: