Ухвала суду № 137336017, 11.06.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"11" червня 2026 р. м. Черкаси Справа № 925/817/26

Господарський суд Черкаської області у складі судді Зарічанської З.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманська будівельна компанія" про забезпечення позову у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманська будівельна компанія",

до відповідача - Акціонерного товариства "Черкасиобленерго",

про зобов`язання здійснити перерахунок,

за участю представників сторін:

від позивача - Прудивус М.А., адвокат, ордер від 20.11.2025 серія СА № 1142621 (в режимі відеоконференцзв`язку),

від відповідача - Азаров П.В., в порядку самопредставництва, наказ від 28.02.2023 № 151-п/тз, посадова інструкція ПІ-02-210 провідного юрисконсульта юридичного відділу Акціонерного товариства "Черкасиобленерго".

УСТАНОВИВ:

09.06.2026 до Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманська будівельна компанія" до відповідача - Акціонерного товариства "Черкасиобленерго" з вимогою зобов`язати в судовому порядку Акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - АТ "Черкасиобленерго") здійснити перерахунок середньодобового споживання електроенергії Товариство з обмеженою відповідальністю "Уманська будівельна компанія" (далі - ТВ "Уманська будівельна компанія") та визначити його на рівні, визначеному споживачем у звіті за травень 2025 року в обсязі 18 732 кВт/год.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, використовуючи механізм самостійного нарахування, передбачений в Договорі від 30.05.2024 про постачання електричної енергії споживачу № 71031001246 здійснив додаткове нарахування споживання електроенергії ТОВ "Уманська будівельна компанія" в травні на розмір 205148 кВт/год.

Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову з вимогою зупинити примусове виконання наказу Господарського суду Черкаської області в справі №925/818/25, що виданий 17 грудня 2025 року до закінчення судового розгляду означеної справи та постановлення кінцевого рішення суду.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №925/818/25 від 12.09.2025, що опубліковане на сайті ЄДР судових рішень 15.09.2025 позов про стягнення з ТОВ "Уманська будівельна компанія" боргу за спожиту електричну енергію за період з 01.05.2025 по 31.05.2025 включно у сумі 1 380 013,33 грн задоволено повністю.

Постановою приватного виконавця Недоступ Д.М. від 19.12.2025 відкрите виконавче провадження №79854132, на даний час на всю суму боргу, що мається за позивачем в справі накладено арешт на все майно та земельну ділянку під об`єктами нерухомості позивача, що розташоване за адресою: м. Умань, вул. Енергетична, приватним виконавцем також призначено оцінку означеного майна, а отже повною мірою відбувається підготовка до реалізації коштовного майна позивача в справі на прилюдних торгах.

Позивач зазначає також, що ненадання витребуваної у відповідача інформації на звернення Споживача та адвокатські запити його представника прямо пов`язано з прискоренням підготовки до прилюдних торгів відносно майна позивача.

Позивач стверджує, що у зв`язку з наведеним також припинилась будь-яка господарська діяльність позивача у справі, а відтак підприємство не має обігових коштів в розмірі суми боргу для можливості погашення нарахованих сум та з мотивом можливого в подальшому відновлення таких сум на особовому рахунку позивача, що відкритий у відповідача та ТОВ "Черкасиенергозбут".

На переконання позивача, подальше очевидне зволікання відповідача у справі з усуненням порушень при визначенні середньодобового показника використання електроенергії та не ужиття заходів до забезпечення позову в даній справі очевидно призведе до порушень прав позивача у вигляді можливої втрати майна позивача. При цьому невжиття заходів до забезпечення позову та реалізація майна з прилюдних торгів в подальшому взагалі унеможливить поновлення прав позивача через неможливість віндикації таким чином реалізованого майна позивача.

З викладеного, за твердженням позивача, випливає, що ТОВ "Уманська будівельна компанія" для реалізації свого права на ефективне поновлення в правах, що порушені відповідачем незаконним неправомірним нарахуванням середньодобового показника споживання електроенергії та усунення таких порушень не є можливе зі сторони відповідача в добровільному порядку, відповідач вправі розраховувати на застосування заходів забезпечення позову у вигляді зупинення примусового виконання за виконавчим документом - наказом Господарського суду Черкаської області, що виданий в справі №925/818/25 до закінчення судового розгляду означеної справи та набрання судовим рішенням законної сили.

Ухвалою від 09.06.2026 суд заяву ТОВ "Уманська будівельна компанія" про забезпечення позову призначив до розгляду у судовому засіданні 11.06.2026 об 11:00. Розкрив учасникам справи №925/817/26 інформацію про те, що у відокремленому структурному підрозділі "Черкаські міські енергетичні мережі" Акціонерного товариства "Черкасиобленерго" на посаді електромонтера працює близька особа (чоловік) судді Господарського суду Черкаської області Зарічанської З.В. та роз`яснив сторонам право заявити відвід судді Господарського суду Черкаської області Зарічанській З.В. у справі №925/817/26.

11.06.2026 відповідач подав заперечення на заяву про забезпечення позову, в якому зазначив, що наказ Господарського суду Черкаської області в справі №925/818/25, виданий 17.12.2025, є виконавчим документом прийнятим на виконання судового рішення, що набрало законної сили. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що стягувачем за вищенаведеним наказом є ТОВ "Черкасиенергозбут", а не відповідач. Відповідач вважає, що прохання позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа фактично спрямовані на зупинення виконання судового рішення у справі № 925/818/25, що свідчить про порушення прав стягувача у виконавчому провадженні (яким є навіть не відповідач) та вказує на відсутність підстав для забезпечення позову.

Відповідач зауважує, що предметом спору у справі № 925/817/26 є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок середньодобового споживання електроенергії позивачем та визначити його на рівні, визначеному споживачем у звіті за травень 2025 року в обсязі 18 732 кВт./год. Тобто у разі задоволення вказаного позову відповідач буде зобов`язаний здійснити зазначений перерахунок. Разом з тим, рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 925/818/25 від 12.09.2025 на виконання якого було видано 17.12.2025 наказ, визначено законними вимоги щодо стягнення з ТОВ "Уманська будівельна компанія" коштів за спожиту електричну енергію у розмірі 1 380 013,33 грн, тобто прийняте судове рішення, не створює для АТ "Черкасиобленерго" обмежень зобов`язального характеру і не несе майнового інтересу. З викладеного, за твердженням відповідача, випливає, що невжиття запропонованих у заяві від 09.06.2026 заходів по забезпеченню позову не матиме наслідком неможливість в подальшому виконання прийнятого судом рішення у справі № 925/817/26 по перерахунку відповідачем середньооблікового споживання електроенергії і не може негативно вплинути на законні права і інтереси позивача (враховуючи визнання судом у справі № 925/818/25 вимоги щодо стягнення з позивача коштів за спожиту електричну енергію), а отже відсутні передбачені ч. 2 ст. 136 ГПК України підстави для його забезпечення.

До суду не надходило заяви про відвід судді у зв`язку із розкритою в ухвалі від 09.06.2026 інформацією.

Присутні у судовому засіданні 11.06.2026 представники сторін, в тому числі представник позивача адвокат Прудивус М.А., на запитання суду про наявність підстав для відводів у зв`язку із розкритою в ухвалі від 09.06.2026 інформацією повідомили, що підстав для відводів немає.

Представник позивача подану заяву підтримав та наполягав на її задоволенні. Представник позивача, крім іншого, наголосив, що висновки Верховного Суду щодо недопустимості забезпечення позову шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили викладені у справах, не є релевантними справі, що розглядається.

Представник відповідача проти задоволення заяви позивача заперечував.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal у. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. (ч. 2 ст. 136 ГПК України)

Суд враховує, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Так, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також ймовірності ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19, від 10.09.2020 у справі № 922/3502/19).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (ч. 4 ст. 137 ГПК України)

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У немайнових спорах має досліджуватися чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (подібний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. (ч. 11 ст. 137 ГПК України)

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Процесуальні питання пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах врегульовано у Розділі V ГПК України.

Так, ст. 326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява №56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що "право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін" (Жовнер проти України, № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14- 908/5138/14).

Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21 та ін.).

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду, суд відхиляє помилкові доводи представника позивача щодо їх нерелевантності обставинам у справі, що розглядається.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. (абз. 1 ч. 1 ст. 327 ГПК України)

Так, обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Разом з цим, у клопотанні про вжиття заходів забезпечення позову, позивачем фактично ставиться питання про обмеження права Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" (яке не є відповідачем у справі, що розглядається) саме на виконання рішення суду, яке набрало чинності та підлягає обов`язковому виконанню, що суперечить вимогам закону.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності res judicata, який, серед іншого, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Скасування такого рішення після того, як воно набуло статусу остаточного та не підлягало оскарженню, є втручанням в право заявника на мирне володіння своїм майном. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (див. пп. 51-52 рішення Суду у справі "Рябих проти Росії" від 24.06.2003; ухвала Суду щодо прийнятності заяви N 62608/00 "Агротехсервіс проти України"; пп. 42-44 рішення Суду у справі "Желтяков проти України" від 09.06.2011).

Дотримання принципу res judicata необхідне для того, щоб кожен з учасників цих правовідносин міг у розумних межах бути впевненим у незмінності свого правового статусу, набутих прав та обов`язків, тобто інша сторона у справі не може нести негативні наслідки у зв`язку з тривалістю судової процедури, яка від неї не залежить.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі №925/731/18 від 26.06.2023, відповідно до якої вжиття заходів забезпечення позову не може призводити до зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Так Верховний Суд зазначив, що заходи забезпечення у вигляді заборони звернення стягнення у межах виконавчого провадження фактично були спрямовані на зупинення виконання судового рішення, що свідчило про втручання у процедуру виконання такого рішення та порушення прав стягувача.

Суд встановив, що позивач у поданій заяві заявив вимогу про зупинення примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 17.12.2025 у справі №925/818/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" до товариства з обмеженою відповідальністю "Уманська будівельна компанія" про стягнення 1 380 013,33 грн, виданого на виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, заявлені заходи забезпечення позову фактично спрямовані на зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що виходить за межі мети інституту забезпечення позову та свідчить про втручання у процедуру примусового виконання судового рішення, що суперечить правам та інтересам стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут".

Враховуючи приписи законодавства, господарський суд не наділений правом зупинення виконання судового рішення в рамках забезпечення позову.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 у справі № 905/1115/19. Аналогічні висновки міститься у постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 640/14483/17-ц, від 18.09.2019 у справі №296/9676/17, від 30.01.2020 у справі №646/6461/17, від 01.10.2020 у справі № 524/188/18.

Підсумовуючи викладене суд доходить висновку, що заявлений позивачем захід забезпечення позову не відповідає вимогам ст. 136, 137 ГПК України щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову, порушують принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Суд звертає увагу, що п. 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України не охоплює усі види виконавчих документів без винятку. Як уже було зауважено, за нормою п. 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Тобто, законодавець чітко вказав на те, що зупинення стягнення можливе виключно за виконавчим документом, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до цивільного законодавства України, таким документом є виконавчий напис нотаріуса, а Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

Наказ, виданий на підставі рішення суду, ухваленого за наслідками позовного провадження не є виконавчим документом, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України.

Подібних висновків дійшов Північний апеляційний господарський суд у постанові від 12.03.2026 у справі № 910/1231/26.

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ТОВ "Уманська будівельна компанія" про забезпечення позову.

Керуючись ст. 136-140, 234-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманська будівельна компанія" про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її оголошення.

Копії ухвали надіслати сторонам за допомогою системи "Електронний суд".

Повну ухвалу складено та підписано 11.06.2026.

Суддя Зоя ЗАРІЧАНСЬКА