Рішення № 137335164, 11.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2026Справа № 910/2092/26За заявою ОСОБА_1

про ухвалення додаткового рішення

в справі № 910/2092/26

за позовом ОСОБА_1

до 1) Фонду державного майна України,

2) Державного підприємства Тхорівський спиртовий завод

про припинення правовідносин та виключення з реєстру

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Фонду державного майна України (надалі - відповідач-1), 2) Державного підприємства Тхорівський спиртовий завод (надалі - відповідач-2), в якому просить суд:

- припинити правовідносини, які виникли між Державним підприємством «Тхорівський спиртовий завод» та ОСОБА_1 , а саме - виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод».

- виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 із записів про Державне підприємство «Тхорівський спиртовий завод» в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 позов задоволено, припинено правовідносини, які виникли між Державним підприємством «Тхорівський спиртовий завод» та ОСОБА_1 , а саме виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», з дати набрання рішенням законної сили. Виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 із записів про Державне підприємство «Тхорівський спиртовий завод» в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах. Стягнуто з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 5 324, 80 грн судового збору.

29.05.2026 до суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення, а саме останній просить суд стягнути з відповідача-1 15 000, 00 грн понесених витрат на правову допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 прийнято до розгляду заяву позивача про ухвалення додаткового рішення в справі №910/2092/26 та встановлено строк для подання письмових пояснень чи заперечень стосовно заяви про ухвалення додаткового рішення в даній справі в строк до 08.06.2026 (включно).

08.06.2026 від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких останній просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що аналогічний спір між тими ж сторонами розглядався у справі № 911/2992/25, а перелік юридичних послуг, зазначений в актах приймання послуг у двох справах, є подібним.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно із ч. 3, 5 ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Враховуючи, що вирішується питання лише питання про судові витрати у справі №910/2092/26, суд вважає за необхідне розглянути заяву позивача про стягнення витрат у справі без виклику сторін.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (надалі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу до матеріалів справи позивачем долучено: копію договору про надання правової допомоги №15 від 26.07.2025, укладеного з адвокатом Власюком Д.В. та позивачем, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 8854/10 від 13.03.2020, ордер серії АІ №2005302 від 19.09.2025 на ім`я адвоката Власюка Д.В., акт №2 приймання юридичних послуг від 23.04.2026 до договору про надання правової допомоги №15 від 26.07.2025 на суму 15 000, 00 грн.

Частина 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України ).

Згідно з приписами ч.2 ст.16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частини 1 та 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Таку правову позицію, щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Відповідачем надано заперечення щодо стягнення витрат правову допомогу, зокрема, заперечуючи проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, відповідач посилається на те, що у провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/2992/25 за позовом цього ж позивача до Фонду державного майна України та державного підприємства «Стадницький спиртовий завод» про припинення правовідносин та виключення відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а перелік послуг, зазначений в актах приймання юридичних послуг у справах № 911/2992/25 та № 910/2092/26, є подібним, що, на думку відповідача, свідчить про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат.

Наведені доводи суд оцінює критично та не вбачає підстав для їх врахування під час вирішення питання про розподіл судових витрат.

Сам по собі факт розгляду іншої справи за участю того ж позивача, навіть за подібного предмета спору та схожих фактичних обставин, не свідчить про відсутність необхідності у наданні професійної правничої допомоги в межах даного судового провадження та не може бути достатньою підставою для висновку про завищення заявлених до відшкодування витрат.

Суд виходить із того, що кожна судова справа є самостійним предметом судового розгляду, має власний склад учасників, обсяг доказової бази, процесуальну історію, зміст поданих сторонами процесуальних документів та індивідуальні обставини, які підлягають встановленню і правовій оцінці судом. Відтак навіть за наявності певної подібності правовідносин підготовка процесуальних документів у конкретній справі потребує здійснення адвокатом самостійного аналізу наявних доказів, визначення правової позиції, формування змісту позовних вимог та підготовки відповідних процесуальних документів з урахуванням особливостей саме цього спору.

При цьому подібність переліку наданих послуг не свідчить про їх формальний характер або відсутність фактичного виконання, оскільки наведені в акті роботи за своїм змістом охоплюють стандартний комплекс процесуальних дій, необхідних для здійснення представництва інтересів особи у господарському судочинстві.

Крім того, суд враховує, що відповідно до частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Однак відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що послуги зазначені в №2 приймання юридичних послуг від 23.04.2026 фактично не надавалися, заявлений обсяг робіт не відповідає фактично виконаним адвокатом діям, а визначений час є очевидно надмірним або необґрунтованим. Так само відповідачем не наведено жодного розрахунку співмірного розміру витрат, який би дозволяв суду встановити конкретний обсяг завищення заявленої суми.

Фактично доводи відповідача зводяться до припущення про можливість використання адвокатом напрацьованої правової позиції в іншій справі, що саме по собі не спростовує реальності понесених витрат та не є визначеною законом підставою для їх зменшення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заперечення відповідача не містять належного обґрунтування неспівмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу, а тому не можуть бути підставою для зменшення розміру витрат, підтверджених поданими позивачем доказами.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 15 000, 00 грн є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 240-242, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

2. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.

3. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

4. Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань