Ухвала суду № 137335053, 10.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

10.06.2026Справа № 910/4605/24Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участі секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за заявою про Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 перегляд судового рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року за нововиявленими обставинами за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) до про1. Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02094, місто Київ, б.Котляревського Івана, будинок 1/1, Ідентифікаційний код юридичної особи 37203257) 2. Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕЛЯБІНСЬКА, будинок 9-Г, Ідентифікаційний код юридичної особи 39606435); 3. Фізичної особи - підприємця Сушкевич Анни Миколаївни ( АДРЕСА_2 ) визнання недійсними результатів аукціону та визнання недійсним договоруПредставники:

від Позивача: не з`явились;

від Відповідачів: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації» (надалі також - «Відповідач - 1») та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (надалі також - «Відповідач - 2») про визнання недійсними результатів аукціону та визнання недійсним договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/4605/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 року, у задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» та Фізичної особи - підприємця Сушкевич Анни Миколаївни про визнання недійсними результатів аукціону та визнання недійсним договору відмовлено у повному обсязі.

13.04.2026 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про перегляд судового рішення від 04.09.2024 року за нововиявленими обставинами, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі № 910/4605/24 та позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 року заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про перегляд судового рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року по справі №910/4605/24 за нововиявленими обставинами залишено без руху.

22.04.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 року відкрито провадження за нововиявленими обставинами, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, судове засідання для розгляду справи призначено на 13.05.2026 року.

06.05.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача - 1 надійшов відзив на заяву.

08.05.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача - 2 надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

11.05.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача - 1 надійшла заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 року заяву Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

12.05.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача- 2 надійшов відзив на заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання Позивача про витребування доказів, відмовлено у задоволенні клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, задоволено клопотання Відповідача 1 про розгляд справи без участі уповноваженого представника, відкладено розгляд справи на 10.06.2026 року.

09.06.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача - 1 надійшла заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

09.06.2026 року через загальний відділ діловодства господарського суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

10.06.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача - 1 надійшли заперечення на заяву Позивача про зупинення провадження у справі.

У судове засідання 10.06.2026 року представники Сторін не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Позивача, Відповідача-1, відміткою про відправлення на ухвалі суду, протоколом судового засідання від 13.05.2026.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Сторони про час, дату та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Суд, розглянувши матеріали справи, приходить до висновку про зупинення провадження у справі №910/4605/24, з огляду на наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення (постанова Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 914/2150/18).

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду такої справи.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

За змістом положень статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (стаття 2 Закону України «Про оборону України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України країни «Про оборону України» участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України країни «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.

Згідно з п. 2 наведеного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався Указами Президента України та продовжений до цього часу.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Воєнні дії - це організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України; бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння) (ст. 1 Закону України "Про оборону України").

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

З`єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, безпеки та захисту критичної інфраструктури, здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими в особливий період, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, організації та підтримання дій руху опору, проведення військових інформаційно-психологічних операцій, боротьби з тероризмом і піратством, заходів щодо здійснення захисту життя, здоров`я громадян та об`єктів (майна) державної власності за межами України, забезпечення їх безпеки та евакуації (повернення), посилення охорони державного кордону, захисту суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі та їх правового оформлення, забезпечення безпеки національного морського судноплавства України у відкритому морі чи в будь-якому місці поза межами юрисдикції будь-якої держави, заходів щодо запобігання розповсюдженню зброї масового ураження, протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у відкритому морі, ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, кризових ситуацій, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Структура Збройних Сил України визначена ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», відповідно до якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Збройні Сили України» особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Як було зазначено, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 3 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 сформулювала висновки щодо зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, аналогічно процесуальній нормі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України:

« 77. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

78. Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

79. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

80. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

81. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

82. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

83. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції».

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «із введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану в Україні Збройні Сили України були повністю переведені на штат воєнного часу. Відповідно, кожен військовослужбовець, мобілізований до Збройних Сил України, вважається таким, що несе службу в умовах особливого періоду. Навіть якщо його військова частина безпосередньо не задіяна у бойових діях, його можуть оперативно відрядити до іншого підрозділу. Це є однією з ключових складових функціонування армії під час воєнного стану. Саме тому за змістом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України переведення Збройних Сил України на воєнний стан є загальною підставою для зупинення судового провадження. Закон не містить винятків для ситуацій, коли військова служба об`єктивно не перешкоджає військовослужбовцю брати участь у судових засіданнях. Використання цього права залежить від сумлінності військовослужбовця, проте суд не позбавлений права оцінювати його дії з погляду добросовісності».

Колегія суддів також зазначила, що «згідно із Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) командир військової частини уповноважений видавати довідку про проходження служби (форма № 5). В умовах воєнного стану така довідка є достатнім і належним доказом перебування особи у складі ЗС України. Водночас наголосила, що ця довідка не є єдиним можливим доказом. Інші документи, що підтверджують факт служби, також можуть бути визнані належними».

У п. 117 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок:

«Отже, під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.»

Суд зазначає, що за нинішньої редакції п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Таким чином, приписи п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України є саме воля військовослужбовця як сторони процесу.

Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закон України «Про оборону України», хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури Збройних Сил України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Водночас приписи п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (пп. 4-1 п. 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 904/4027/22.

Позивачем у справі є Фізична особа - підприємець ОСОБА_1.

Згідно з довідкою форми 5 від 22.05.2026 №141 Військової частини НОМЕР_2 рядовий ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» командир військової частини наділений повноваженнями видавати довідку за формою № 5, передбачену Інструкцією про проходження військовослужбовцем військової служби у ЗСУ. А факт дії введеного Указом воєнного стану та пов`язаного з ним особливого періоду вказує на те, що у цей період ця довідка є достатнім, допустимим та належним доказом перебування цього військовослужбовця у складі ЗСУ, які переведені на воєнний стан (подібна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 754/947/22).

Окрім цього, як зазначено вище, Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, що упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі.

На достатності довідки за формою № 5 в якості доказу факту перебування особи на військовій служби наголосила Велика Палата Верховного Суду у дослідженій вище постанові від 12.11.2025 по справі №754/947/22.

Крім того, на достатності в матеріалах справи довідки командира військової частини за формою № 5 як належного підтвердження факту перебування військовослужбовця у складі Збройних Сил України наголошує Верховний Суд у постанові № 911/1077/19 (911/1548/21) від 09.12.2025.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 229 ГПК України провадження у праві зупиняється у випадках, встановлених пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Отже, на підставі викладеного вище Суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі №910/4605/24 до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Керуючись ст. ст. 227, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ

1. Зупинити провадження у справі №910/4605/24 за заявою Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про перегляд судового рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року за нововиявленими обставинами за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації» та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про визнання недійсними результатів аукціону та визнання недійсним договору до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

2. Зобов`язати учасників судового процесу повідомити Суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в частині зупинення провадження у справі в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 12 червня 2026 року.

Суддя О.В. Чинчин