Рішення № 137335019, 07.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.05.2026Справа № 910/6991/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/6991/25

за позовом Виконуючого обов`язки керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області

в інтересах держави в особі

Відділу освіти, культури, молоді та спорту Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМГАЗ СІТІ"

про визнання недійсними додаткових угод №№ 1-5/1 до договору № 27 від 10.02.2020 та стягнення 68 405,07 грн.

За участю представників:

прокурор Синюк І.А.

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Виконуючий обов`язки керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти, культури, молоді та спорту Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - позивач, Відділ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМГАЗ СІТІ" (далі - відповідач, Товариство) про визнання недійсними додаткових угод №№ 1-5/1 до договору № 27 від 10.02.2020, а також про стягнення 68 405,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що вказані додаткові угоди суперечать нормам Закону України "Про публічні закупівлі", а кошти у спірному розмірі сплачені за вказаними угодами надмірно.

Ухвалою суду від 10.06.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 10.07.2025, а також встановлено сторонам строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

26.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому міститься клопотання про зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.

27.06.2025 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника, в якому Відділ також вказав, що повністю підтримує позовні вимоги прокурора та просить їх задовольнити.

Ухвалою суду від 10.07.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі, а також оголошено перерву в підготовчому засіданні до 31.07.2025.

14.07.2025 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор відхилив доводи відповідача, при цьому прокурор не заперечує проти зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 31.07.2025 заяву Товариства про зупинення провадження у справі задоволено, зупинено провадження у справі № 910/6991/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» на рішення Господарського суду Сумської області від 26.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024, зобов`язано учасників процесу повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

13.03.2026 та 23.03.2026 від Полтавської окружної прокуратури Полтавської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке мотивоване тим, що Великою Палатою Верховного Суду 21.11.2025 у справі № 920/19/24 винесено постанову, а тому відпали обставини, що викликали зупинення провадження у цій справі.

Ухвалою суду від 20.03.2026 поновлено провадження у справі № 910/6991/25 та призначено проведення підготовчого засідання на 20.04.2026.

15.04.2026 від представника Товариства надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у цій справі у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 16.04.2026 клопотання представника Товариства про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.05.2026.

У судове засідання 07.05.2026 представники позивача та відповідача не з`явилися, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 07.05.2026 суд, заслухавши вступне слово прокурора, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 07.05.2026 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Прокурор вказує, що за результатами вивчення стану законності у бюджетній сфері Полтавською окружною прокуратурою встановлені порушення інтересів держави під час укладення додаткових угод до договору постачання природного газу.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Також суд враховує рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.1999 №3-рп/99).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охороні землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина четверта мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статті 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України, недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

Прокурор обґрунтовує звернення до суду з цим позовом, зокрема, таким.

Верховний Суд у його постанові від 10.06.2021 у справі № 910/114/19 висловив позицію про те, що визначене положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів.

Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» вимог.

Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/989/18.

У постанові від 23.09.2021 по справі № 910/11608/20 Верховний Суд вказав на ту обставину, що закупівля проводиться не лише для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі, але й для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах.

Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.

Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності (стаття 68 Конституції України).

Прокурор вказує, що у цьому випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їхньої компетенції, а також у захисті прав та свобод інтересів місцевого значення, які не мають загальнодержавного характеру, але направлені на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку в спосіб, який належить до їх відання.

Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.

Окрім того, укладенням додаткових угод до договору поставки природного газу порушені матеріальні інтереси, оскільки з урахуванням додаткових угод фактично отримано менше газу у порівнянні з первісним договором за значно вищою ціною.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України (далі - БК України).

Пунктами 6, 8 частини першої статті 7 БК України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

Пунктом 24 частини першої статті 116 БК України передбачено, що порушенням бюджетного законодавства визнається нецільове використання бюджетних коштів учасником бюджетного процесу.

Встановлення законності, достовірності, економічної ефективності діяльності учасників бюджетного процесу є завданням бюджетного контролю, що здійснюється як спеціальними органами державного фінансового контролю відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», так і учасниками бюджетного процесу в межах компетенції.

Відповідно до частини третьої статті 19 БК України учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов`язками з управління бюджетними коштами).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.

Згідно з пунктами 1.1 та 1.6 Положення про Відділ освіти, культури, молоді та спорту Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області (чинного на час укладення вищевказаного договору поставки природного) [далі - Положення] Відділ є юридичною особою публічного права та неприбутковою організацією.

Відповідно до пункту 1.7 Положення Відділ має самостійний баланс, рахунки у територіальних представництвах Державного казначейства України, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням, кутовий штамп та бланк встановленого зразка.

Згідно з пунктом 5.1 даного Положення Відділ освіти, культури, молоді та спорту Коломацької сільської ради Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області, має право бути позивачем і відповідачем у судах.

Відділ освіти, культури, молоді та спорту Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області, є стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки, яка є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету згідно з законодавством України.

Відповідно до оголошення про проведення відкритих торгів джерелом фінансування закупівлі є місцевий бюджет.

Таким чином, на переконання прокурора, інтереси держави у даному випадку збігаються з інтересами жителів територіальної громади.

Порушення чинного законодавства України, що стосуються коштів місцевого бюджету підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч статті 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.

Надмірне, безпідставне використання грошових коштів, виділених з місцевого бюджету для забезпечення належного функціонування закладів освіти, суперечить інтересам членів територіальної громади та породжує право і обов`язок у органу місцевого самоврядування вжити заходів до відновлення порушених прав шляхом заявлення позовних вимог про повернення таких коштів до бюджету.

Таким чином, Відділ є уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурор листом від 19.11.2024 звернувся до Відділу, вказавши про порушення вимог чинного законодавства та необхідність вжиття заходів щодо повернення надміру сплачених коштів, у тому числі шляхом звернення з позовом до суду.

Відділ листом від 13.12.2024 повідомив Полтавську окружну прокуратуру, що до Товариства направлено претензію щодо відшкодування надмірно сплачених коштів за договором поставки природнього газу № 27 від 10.02.2020. Станом на 30.04.2025 відповіді з Товариства так і не надійшло.

На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Полтавська окружна прокуратура повідомила позивача про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із позовом листом від 29.05.2025.

Порушення інтересів держави полягає в укладенні Відділом оспорюваних додаткових угод всупереч вимог чинного законодавства і інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу поставки.

З огляду на викладене вище, прокурор мотивував та підтвердив наявність підстав для звернення з цим позовом в інтересах держави в особі Відділу.

Відділом проведено відкриті торги щодо закупівлі товару за кодом ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо в обсягах 60 260 м. куб. з очікуваною вартістю 624818,00 грн.

За результатом проведення торгів переможцем аукціону визначено Товариство.

10.02.2020 Відділом (Споживач) і Товариством (Постачальник) укладено договір № 27 від 10.02.2020 про постачання природного газу (далі - Договір), за умовами якого його предметом є товар по предмету ДК 021:2015- природний газ обсягом 60 260 м. куб.

Згідно з пунктом 3.1.2 Договору ціна за 1 000 куб. м. газу становить 4 203,59 грн без ПДВ та 5 044,308 грн з ПДВ. Загальна сума договору становить 303 970,00 грн.

Слід зазначити, що на момент підписання Договору сторони погодили всі істотні умови: предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на дату проведення закупівлі), істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни ціни за одиницю товару не більш ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник постачає товар - газове паливо Споживачеві в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб споживача.

Згідно з пунктом 3.1 Договору постачання природного газу здійснюється за ціною, що вільно встановлюється між постачальником та Споживачем.

Відповідно до пункту 3.4.4 Договору ціна природного газу підлягає зміні з будь-яких інших підстав, що випливають із відповідної письмової домовленості Сторін, оформлених відповідною додатковою угодою до Договору.

У подальшому позивачем і відповідачем упродовж вересня 2020 року - січня 2021 року укладено 6 додаткових угод, якими внесено зміни до Договору, та збільшено ціну на природній газ з 5 044,308 грн до 8 123,70 грн, а саме:

- Додатковою угодою № 1 від 14.09.2020 встановлено ціну на природний газ з 5 044,308 грн до 5 548,728 грн за 1 000 куб. м. з ПДВ, яка набирає чинності з 01.09.2020. Інші умови Договору залишились без змін;

- Додатковою угодою № 2 від 28.10.2020 встановлено ціну на природний газ з 5 548,728 грн до 6 103,56 грн за 1 000 куб. м. з ПДВ, яка набирає чинності з 01.10.2020. Інші умови Договору залишились без змін;

- Додатковою угодою № 3 від 30.10.2020 встановлено ціну на природний газ з 6 103,56 грн до 6 713,88 грн за 1 000 куб. м. з ПДВ, яка набирає чинності з 15.10.2020. Інші умови Договору залишились без змін;

- Додатковою угодою № 4 від 11.12.2021 встановлено ціну на природний газ з 6 713,88 грн до 7 385,22 грн за 1 000 куб. м. з ПДВ, яка набирає чинності з 01.12.2020. Інші умови Договору залишились без змін;

- Додатковою угодою № 5 від 26.01.2021 продовжено передачу газу у обсягах 8 231,846 куб. метр, у січні 2021 року за ціною 7 385,22 грн;

- Додатковою угодою № 5/1 від 29.01.2021 продовжено передачу газу у обсягах 7483,5358273 куб. метр, у січні 2021 року за ціною 8 123,70 грн.

Слід зазначити, що Додаткові угоді № 1, № 2 та № 5/1 укладено без надання належних документів, доказів, що підтверджували б підвищення ціни на газ.

Додаткову угоду № 3 укладено на підставі експертного висновку № 0-715 від 16.10.2020, в якому вказано інформацію про рівень середньозважених цін на природній газ ресурсу жовтня 2020 року станом на 15.10.2020, надіслано листом Товариства від 28.10.2020 за вихідним № 2810/05.

Додаткову угоду № 4 укладено на підставі експертного висновку № 0-890 від 03.12.2020, в якому вказано інформацію про рівень середньозважених цін на природній газ ресурсу листопада-грудня 2020 року станом на 02.12.2020, надіслано листом Товариства від 07.12.2020 за вихідним № 0712/05.

Додаткову угоду № 5 укладено на підставі експертного висновку № 0-942 від 15.12.2020, в якому вказано інформацію про рівень середньозважених цін на природній газ ресурсу грудень 2020 року станом на 14.12.2020, надіслано листом Товариства від 29.12.2020 за вихідним № 2912/06.

Слід зазначити, що за оголошеної потреби в закупівлі природного газу в обсязі 60 260 куб.м., з урахуванням збільшення ціни за 1 000 куб. м., загальна вартість поставки товару становила б 445 033,357 грн, що є значно більшою сумою від узгодженої сторонами у пункті 3.1.3 Договору.

Ціна товару після укладення спірних додаткових угод фактично збільшилась на 62% від початкової ціни одиниці товару, узгодженої у Договорі.

Прокурор вважає, що Додаткові угоди № 1 від 14.09.2020, № 2 від 28.10.2020, № 3 від 30.10.2020, № 4 від 11.12.2020, №5 від 29.12.2020, № 5/1 від 29.01.2021 укладені всупереч пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та відповідно до приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягають визнанню недійсними.

Також прокурор заявив позовну вимогу про стягнення з Товариства на користь Відділу 68 405,07 грн надмірно сплачених грошових коштів відповідно до приписів статті 1212 ЦК України.

Так, за лютий 2020 року - січень 2021 року всього спожито газу об`ємом 45,203111 тис. м. куб., за який Товариству відповідно до актів виконаних робіт перераховано 296 423,33 грн за ціною, встановленою відповідно до Додаткових угод № 1 від 14.09.2020, № 2 від 28.10.2020, № 3 від 30.10.2020, № 4 від 11.12.2020, № 5 від 29.12.2020, № 5/1 від 29.01.2021 до Договору.

Разом з тим, відповідно до Договору без внесення змін вказаними вище додатковими угодами Товариству за постачання аналогічної кількості товару підлягало сплаті 228 018,26 грн.

Таким чином, сума надміру сплачених відповідачу грошових коштів складає 68 405,07 грн (296 423,33 грн - 228 018,26 грн).

Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 такого змісту:

«Висновки щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII

150. Отже, норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.

151. Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

152. Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.

153. Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

154. До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

155. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10% при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

156. Варто наголосити на тому, що, з`ясовуючи законодавчу еволюцію пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на нормативне закріплення подібної можливості у постанові КМУ № 1178, у підпункті 2 пункту 19 (в редакції постанови КМУ № 1067) якої, з-поміж іншого, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін), а змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати 50 % ціни за одиницю товару, що передбачена в початковому договорі про закупівлю.

157. Тобто положеннями постанови КМУ № 1178 (в редакції постанови КМУ від 01 вересня 2025 року № 1067), на відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, чітко визначені як можливість застосування 10-відсоткового обмеження щодо збільшення ціни щодо кожного окремого випадку збільшення (без обмеження кількості змін), а не в цілому до усіх внесених змін, так і граничне значення на рівні 50 %, на яке може бути змінена передбачена в початковому договорі про закупівлю ціна за одиницю товару, що вкотре додатково підтверджує, що приписи частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10 % під час кожного внесення змін до договору про закупівлю.

158. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIIIне стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

159. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII,повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару».

Також, Велика Палата Верховного Суду у пункті 130 постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 зазначила таке:

«Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:

- збільшення ціни за одиницю товару до 10%;

- збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

- така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

- така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

- обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії».

З огляду на викладену вище правову позицію та встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд встановив, що Додаткові угоди № 1, № 2, № 5/1 було укладено без надання документів щодо підтвердження підвищення ціни на газ, внаслідок укладення спірних додаткових угод відбулося підвищення ціни на природний газ на 62%, тобто з перевищенням максимального ліміту у 10%, а також за відсутності належного документального обґрунтування, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Таким чином, є підстави для визнання Додаткових угод № 1, № 2, № 3, № 4, № 5 та № 5/1 недійсними, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 68 405,07 грн, слід зазначити таке.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки Додаткові угоди № 1, № 2, № 3, № 4, № 5 та № 5/1 є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати природного газу за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти на підставі приписів статей 216, 1212 ЦК України у заявленому прокурором розмірі Товариство має повернути Відділу.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 68 405,07 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними додаткові угоди від 14.09.2020 № 1, від 28.10.2020 № 2, від 30.10.2020 № 3, від 11.12.2020 № 4, від 29.12.2020 № 5 та від 29.01.2021 № 5/1 до Договору про постачання природного газу від 10.02.2020 № 27, які укладені між Відділом освіти, культури, молоді та спорту Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області (38742, Полтавська область, Полтавський р-н, с. Коломацьке, вул. Центральна, 54, код 42697318) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМГАЗ СІТІ" (04080, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25 б, офіс 203, код 41559270).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМГАЗ СІТІ" (04080, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25 б, офіс 203, код 41559270) на користь Відділу освіти, культури, молоді та спорту Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області (38742, Полтавська область, Полтавський р-н, с. Коломацьке, вул. Центральна, 54, код 42697318) грошові кошти у розмірі 68 405 (шістдесят вісім тисяч чотириста п`ять) грн 07 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМГАЗ СІТІ» (04080, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25 б, офіс 203, код 41559270) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, р/р UA058201720343190001000000164, банк ДКСУ м. Київ, код 00034051) 21 196 (двадцять одну тисячу сто дев`яносто шість) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.06.2026.

Суддя О.Г. Удалова