Рішення № 137334992, 03.06.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/27/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2026 Справа № 908/270/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбухової В.О., розглянув справу

За позовом: Адвокатського об`єднання "Пріус" (вул. М. Драгомирова, буд. 20, м. Київ, 01103; код ЄДРПОУ 41161433)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп" (вул.Чарівна, буд. 38, м. Запоріжжя, 69071; код ЄДРПОУ 37545528)

про стягнення 1 792 302,62 грн.,

За участю представників сторін:

Від позивача: Дикий Ю.О. (в режимі відеоконференції) - ордер серії AI №1984296 від 26.08.2025;

Від відповідача: Захарченко Ю.О. (в режимі відеоконференції) - ордер серії АА №1624509 від 16.09.2025;

СУТЬ СПОРУ

05.02.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Адвокатського об`єднання "Пріус" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп" про стягнення 1 792 302,62 грн.

05.02.2026 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/270/26 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 09.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/270/26 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/27/26 та підготовче засідання призначено на 04.03.2026 о 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв`язку з використанням підсистеми "Електронний суд" ЄСІКС. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Ухвалою суду від 04.03.2026 підготовче засіданні відкладено на 23.03.2026 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції. Виправлено описку, допущену в пункті 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 про відкриття провадження у справі №908/270/26 та пункт 4 резолютивної частини вказаної ухвали суду викладено в наступній редакції: "4. Запропонувати відповідачу не пізніше 15 днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі: відповідно до ст. 165 ГПК України надіслати на адреси суду та позивачу копію відзиву на позовну заяву та додані до нього документи, докази направлення надати суду у визначений строк.".

Ухвалою від 23.02.2026р. суд з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, диспозитивності та пропорційності, доступу до правосуддя, враховуючи необхідність надання можливості Відповідачу та Позивачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 165-167 Господарського процесуального кодексу України, визнав причини пропуску для подання відзиву на позовну заяву та додаткових доказів поважними, поновив пропущений процесуальний строк та долучив до матеріалів справи письмовий відзив ТОВ "Юнісон Груп" від 27.02.2026 на позовну заяву та докази подані АО "Пріус", а саме: платіжну інструкцію №32 від 06.05.2025 та копію відзиву представника ТОВ "Юнісон Груп" - адвоката Захарченка Ю.О. від 01.10.2025 у справі №908/2638/25 про банкрутство ТОВ "Юнісон Груп".

Також цією ухвалою суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів. Розгляд справи у підготовчому провадженні відклав на 08.04.2026 на 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке проводити в режимі відеоконференції. Запропонував позивачу у строк до 03.04.2026 надати у письмовому вигляді відповіді на питання, викладені у додатку до відзиву від 27.02.2026 на позовну заяву; направити на адреси відповідача та суду письмову відповідь щодо відзиву на позовну заяву, докази направлення надати суду у вказаний вище строки. Запропонував відповідачу у строк до 08.04.2026 надати письмові пояснення на відповіді надані позивачем; у випадку отримання від позивача письмової відповіді щодо відзиву, направити на адреси суду та позивача письмові заперечення щодо відповіді на відзив, докази чого надати суду у вказаний строк.

В судовому засіданні 08.04.2026р., яке відбувалося за участю представників обох сторін, суд ухвалив відкласти розгляд справи у підготовчому засіданні на 27.04.2026 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції. Розгляд клопотання відповідача про долучення доказів відкладено до наступного судового засідання.

13.04.2026 від Адвокатського об`єднання "Пріус" до суду надійшла відповідь на письмові запитання відповідача.

20.04.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп" до суду надійшло клопотання про долучення доказів.

27.04.2026 від ТОВ "Юнісон Груп" до суду надійшли заперечення на клопотання (заяву) АО "Пріус" та заява про виклик свідка.

Ухвалою від 27.04.2026р. суд долучив до матеріалів справи № 908/270/256 доказ, а саме: заяву свідка ОСОБА_1 . Також суд долучив до матеріалів справи № 908/270/26 відповіді на письмові запитання відповідача (у формі заяви свідка в порядку ст. 90 ГПК України) від 13.04.2026 вх. № 8184/08-08/26 та заперечення на клопотання (заяву) від 27.04.2026 вх. № 9187/08-08/26. Суд відклав розгляд клопотання представника відповідача ТОВ "ЮНІСОН ГРУП" від 27.04.2026 вх. № 9185/08-08/26 про виклик свідків, вказавши, що це питання буде вирішено при розгляді справи по суті.

Крім цього цією ухвалою від 27.04.2026р. суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 05.05.2026 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін, в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 05.05.2025р. оголошувалися перерви до 02.06.2026р. та 03.06.2026р.

З позовний заяви АО «Пріус» вбачається, що ним заявлені вимоги до ТОВ «Юнісон Груп» про стягнення заборгованості за Договором про надання правової допомоги від 01.05.2025. Позивач вказує, що відповідач порушив свій обов`язок з компенсації витрат на сплату судового збору в розмірі 1 736 700,00 гривень, який був внесений позивачем за подання касаційної скарги в інтересах замовника (відповідача). Позивач посилається на приписи статей 15, 16, 509, 525, 526 та 629 Цивільного кодексу України, наголошуючи на обов`язковості виконання умов договору та неприпустимості односторонньої відмови від зобов`язання. Оскільки договором не було встановлено чіткого строку повернення цих коштів, правовою підставою для визначення моменту прострочення боржника є ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої обов`язок мав бути виконаний у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, яка була направлена відповідачу поштою 16.07.2025р. Додатково позивач посилається на ст. 123 ГПК України та Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та наполягає на тому, що витрати на судовий збір та гонорар адвоката мають різну правову природу. На підтвердження факту фактичного визнання боргу відповідачем позивач посилається на ухвалу Верховного Суду від 12.05.2025 у справі № 910/7682/22, у якій зафіксовано заяву представника відповідача про взяття адвокатським об`єднанням на себе тягаря зі сплати судового збору. Також позивач звертався про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача з навдених підстав, але ухвалою від 07.10.2025 у справі № 908/2638/25 господарський суд Запорізької області відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство відповідача через наявність спору про право, що й зумовило звернення АОЛ «Пріус» із цим позовом до суду. У зв`язку з тривалим невиконанням основного грошового зобов`язання, позивач додатково нарахував 3% річних та інфляційні втрати згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Законом України «Про інформацію». Загальна сума заявлена позивачем до стягнення з відповідача становить 1 792 302,62 грн. , в т.ч. сума основного боргу з компенсації сплаченого судового збору у розмірі 1 736 700,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 27 910,58 грн., розраховані за період прострочення з 25.07.2025 до 03.02.2026, а також 3% річних за аналогічний період прострочення - 27 692,04 грн. Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в сумі 21 507,63 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 179 230,26 гривень.

У відзиві на позов ТОВ «Юнісон Груп» категорично не визнало позовні вимоги та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, стверджуючи, що цивільне зобов`язання з компенсації сплаченого судового збору у нього взагалі не виникало, оскільки згідно ст.ст. 11 та 509 ЦК України, рамковий договір передбачав надання послуг і здійснення оплат виключно на підставі окремих запитів чи доручень. Однак, жодних доручень на сплату судового збору він не надавав, відтак позивач діяв з перевищенням повноважень. При цьому відповідач також посилається на ст. ст. 13 та 14 ЦК України та зазначає, що особа не може бути примушена до дій, обов`язковість яких не випливає з умов договору. Згідно ч. 4 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» імперативним обов`язком адвоката є дії виключно в межах наданих клієнтом повноважень. Також відповідач стверджує, що навіть за умови гіпотетичного існування такого боргу, строк його виконання ще не настав, оскільки згідно з п. 4.2 договору, розрахунки здійснюються лише після фактичного отримання коштів від АТ «Українська залізниця», а ця подія станом на момент подання позову не відбулася. У разі застосування ч. 2 ст. 530 ЦК України, перебіг семиденного строку розпочинається виключно після належного отримання вимоги боржником. Відповідач заперечує факт отримання досудових вимог позивача, стверджуючи, що саме по собі направлення листів без доведення їх вручення не породжує юридичних наслідків. Відповідач посилається на усталену судову практику, згідно з якою позов про стягнення коштів за зобов`язанням, строк виконання якого не настав, вважається передчасним і задоволенню не підлягає. Окремо у відзиві заявлено про попередній розрахунок витрат відповідача на професійну правничу допомогу у цій справі, орієнтовний розмір яких становить 160 000 гривень. Просить суд повністю відмовити позивачу у стягненні компенсації судового збору як безпідставної та передчасної вимоги.

Разом з відзивом відповідач перелік письмових питань до позивача та просив в суд зобов`язати АБ «Пріус» надати на них відповіді в порядку та строки, визначені ст. 90 ГПК України, які надані позивачем.

Своїм правом подати відповідь на відзив позивач не скористався, а тому відповідач не подавав заперечень на неї. Сторони викладали свої додаткові аргументи у поясненнях, в тому числі і на стадії розгляду справи по суті, заявах про виклик свідків, залучення додаткових доказів.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

В судовому засіданні 03.06.2026, яке відповідно до ст. 197 ГПК України здійснювалось в режимі відеоконференції і фіксувалось з використанням підсистеми "Електронний суд" ЄСІКС, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.05.2025 між Адвокатським об`єднанням "Пріус" (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп" (далі - Відповідач, Замовник) укладено Договір про надання правової допомоги (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, Адвокатське об`єднання зобов`язалося самостійно або шляхом залучення інших адвокатів, в порядку та на умовах, визначених цим Договором та Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" надати Замовнику правову допомогу за його запитом у справі № 910/7682/22 за позовом ТОВ "Юнісон Груп" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення доходів за використання майна в розмірі 345 592 337,99 грн., а Замовник зобов`язався оплатити надані послуги.

Пунктом 2.1 Договору адвокатське об`єднання (далі - АО «Пріус») зобов`язувалося надавати Замовникові за його окремими письмовими або усними запитами правову допомогу протягом строку дії цього Договору, перелік видів якої визначено п. 2.2. Договору, зокрема:

Надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності;

Підготовка, складання та подання процесуальних документів;

Представництво інтересів Замовника у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного процесів;

Інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом;

Здійснювати сплату обов`язкових платежів (судовий збір, тощо) на виконання цього Договору, які підлягають компенсації Замовником.

Пунктом 2.3 передбачено, що АО «Пріус» має право на оплату належним чином наданих Послуг та отримання від Замовника компенсації понесених витрат (судові витрати, тощо).

Також п. 2.4 визначає, що сторони узгодили право АО «Пріус» вчиняти від імені та/або в інтересах Замовника будь-які дії без обмеження повноважень, що виключає ймовірність настання відповідальності відповідно до ст. 400-1 Кримінального кодексу України. При виконанні цього Договору АО «Пріус» користується всіма правами наданими Замовнику, зокрема, чинними процесуальними кодексами, в тому числі правом підпису документів.

В свою чергу згідно п. 3.1 Договору Замовник (відповідач) зобов`язувався, в т.ч.:

3.1.1. Оплачувати Послуги АО «Пріус» в порядку та на умовах, встановлених цим Договором та додатковими угодами до нього;

3.1.2. Вчасно забезпечувати АО «Пріус» всім необхідним для виконання доручень Замовника. умов цього договору. потому числі документами в необхідній кількості екземплярів, тощо;

3.1.3. Своєчасно надавати АО «Пріус» виключно достовірну інформацію та/або достовірні документи, необхідні для виконання доручень Замовника, умов цього Договору;

3.1.5. Не вимагати виконання дій, що виходять за межі професійних прав і обов`язків;

3.1.6. Компенсувати Адвокатському об`єднанню понесені на виконання цього Договору витрати, у тому числі сплачений судовий збір.

3.2. Замовник має право:

3.2.1. Отримувати від Адвокатського об`єднання правову допомогу за цим Договором;

3.2.2. Отримувати від Адвокатського об`єднання юридичні консультації з питань наявності фактичних і правових підстав щодо виконання Договору, доручень Замовника, практики застосування відповідного законодавства, можливості та правових наслідків досягнення бажаного для Замовника результату;

3.2.3. Давати Адвокатському об`єднанню відповідні вказівки та пропозиції з приводу надання Послуг;

3.2.4. Перевіряти хід і якість Послуг, не втручаючись в діяльність Адвокатського об`єднання;

3.2.5. Інші права, передбачені цим Договором та законодавством України.

Розділом 4 Договору сторони обумовили ціну Договору і порядок її оплати.

4.1. Вартість Послуг за надання правової допомоги складає 5 620 000 (п`ять мільйонів шістсот двадцять) грн. 00 коп. (без ПДВ).

4.2. Плата за надання Послуг за цим Договором, здійснюється Замовником в 5-ти денний строк з дати отримання коштів з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в рамках судового процесу про стягнення доходів за використання майна в розмірі 345 592 337,99.

4.3. Розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України на поточний банківський рахунок Адвокатського об`єднання, вказаний у цьому Договорі, якщо інше не встановлено додатковими договорами/угодами до нього.

4.4. Усі додаткові витрати за цим Договором, окрім судового збору, узгоджуються сторонами письмово, шляхом підписання додаткової угоди до Договору".

5.1. Сторони несуть відповідальність за порушення умов цього Договору, визначену чинним законодавством України та Договором.

5.2. Порушенням Договору є невиконання Стороною повністю або частково, а також належне виконання своїх зобов`язань, їх порядку та умов, визначених Договором та додатковими договорами/угодами до нього.

5.3. Неналежним виконанням Стороною своїх зобов`язань за цим Договором є їх виконання з порушенням змісту зобов`язань та/або порядку та/або умов виконання (строку, способу, послідовності, тощо), визначених Договором та додатковими договорами/угодами до нього.

5.4. За порушення грошового зобов`язання Сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України, зокрема Цивільним кодексом України та цим Договором.

8.1. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє 2 роки.

8.4. Цей Договір може бути достроково припинений за взаємною згодою Сторін або за умов, передбачених законодавством.

9.4. Під час надання юридичних послуг за цим Договором Сторони домовилися обмінюватися даними, повідомленнями, підтвердженнями, копіями рахунків та актів та іншою інформацією по Договору з використанням наступних засобів зв`язку:

- АО «Пріус»: телефон НОМЕР_1 , поштова адреса: 08324, Київська обл., 01103; м. Київ, вул. М. Драгомирова, буд. 20.

- ТОВ «Юнісон Груп»: телефон: НОМЕР_2 , поштова адреса: 69071, Запорізька обл., и. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 38.

Будь-яка інформація (повідомлення, підтвердження, інші дані), надіслана/отримана на зазначені в цьому пункті поштові адреси та/або електронні поштові скриньки, може бути використана Сторонами для цілей цього Договору (в тому силі як доказ), якщо її було надіслано/отримано відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства.

На виконання умов Договору, 06.05.2025 Позивач сплатив в інтересах та за дорученням Відповідача судовий збір за подання до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 910/7682/22 у сумі 1 736 700,00 грн.

Факт здійснення вказаного платежу підтверджується платіжною інструкцією №32 від 06.05.2025 на суму 1 736 700,00 грн.

За твердженням АО «Пріус» підставою укладення цього Договору та здійснення вказаної оплати стало те, що ухвалою від 24.04.2025р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/7682/22 за позовом ТОВ "Юнісон Груп" до АТ "Українська залізниця" про стягнення доходів за використання майна в розмірі 345 592 337,99 грн., касаційну скаргу ТОВ «Юнісон Груп» залишено без руху та вказано на необхідність надати документ про сплату судового збору у розмірі 1 736 700,00 грн. На виконання цієї ухвали, як встановлено ухвалою Верховного Суду від 12.05.2025, ТОВ «Юнісон Груп» надало докази сплати вказаної суми, підтверджені платіжною інструкцією № 32 від 06.05.2025, які здійснило АО «Пріус», зазначивши про залучення цієї юридичної компанії для несення тягаря сплати збору.

Також факт сплати позивачем судового збору за відповідача у справі №910/7682/22 визнано і самим відповідачем, що підтверджується його власними письмовими заявами та поясненнями, наданими у справі № 910/7682/22.

Так, відповідно до ухвали Верховного Суду від 12.05.2025 у справі №910/7682/22, якою ТОВ "Юнісон Груп" поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження, встановлено: "На виконання ухвали від 24.04.2025 скаржник (ТОВ "Юнісон Груп") надіслав до суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та просив визнати поважними причини пропуску такого строку. До клопотання додано докази сплати судового збору в розмірі 1 736 700,00 грн. У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, скаржник зазначає, що у зв`язку з відсутністю коштів з січня по квітень 2025 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Юнісон-Груп» не змогло здійснити оплату судового збору. Підприємство неодноразово зверталось за допомогою до інших представників бізнесу для отримання позики з оплати судового збору, але ніхто не зміг прийти на допомогу в цей тяжкий час. Лише в кінці квітня 2025 року підприємство знайшло Юридичну компанію, а саме Адвокатське об`єднання «Пріус» (код ЄДРПОУ 41161433), яка може покласти на себе тягар сплати судового збору та захисту інтересів товариства з обмеженою відповідальністю «Юнісон-Груп» в суді. В свою чергу скаржник зобов`язувався в майбутньому після розгляду справи погасити заборгованість перед Юридичною компанію за сплату судового збору та прийнятих на себе ризиків. Як зазначає скаржник, це єдиний вихід для товариства з обмеженою відповідальністю «Юнісон-Груп» для здійснення захисту своїх інтересів з метою розгляду касаційної скарги в суді".

В подальшому 17.07.2025 Позивач звернувся до Відповідача з письмовою Вимогою від 16.07.2025 № 160725/1, в якій відповідно до умов п. 3.1.6 Договору про надання правової допомоги від 01.05.2025р. вимагав компенсувати йому сплачений ним судовий збір у розмірі 1736700,00 грн. у справі № 910/7682/22 за позовом ТОВ «Юнісон Груп» до АТ «Українська залізниця».

На підтвердження направлення цієї вимоги відповідачу позивач надав копії:

- опису вкладеного за № 0417600535410 про відправлення на імя ТОВ «Юнісон Груп», за адресою 69071, м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 38 Вимоги № 160725/1 від 16.07.2025р. На вказаному документі міститься календарний штемпель прийняття до відправки від 17.07.2025, м. Київ;

- накладної № 0417600535410 про прийняття до пересилки 17.07.2025р. від ОСОБА_2 (тел. № НОМЕР_3 , м Київ) на адресу одержувача ТОВ «Юнісон ГУП», ДО ВІДДІЛЕННЯ, м. Запоріжжя, 69071 (тел. № 0939025845);

- фіскального чеку № 0417600535410 від 17.07.2025р., на суму 95,00 грн.;

- конверту УКРПОШТИ з фіскальним чеком за повернення відправлення від на суму 15,00 грн. від 07.08.2025р. , в якому рукописно зазначено телефону відправника ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 ) та отримувача - ТОВ «Юнісон Груп» (+380939025845), на обороті якого також міститься квитанція Укрпошти № 0417600535410 про повернення відправлення на ім`я ОСОБА_2. від 01.08.2025р.

- роздруківку треку відстеження відправлення з сайту УКРПОШТИ в мережі Інтернет від 07.08.2025, з якого вбачається, що відправлення за № 0417600535410 було прийнято до відправлення відділенням 04176 у м. Києві 17.07.2025р., прибуло до відділення 69071, у м. Запоріжжі 018.07.2025р., та за закінченням встановленого терміну зберігання 01.08.2025р. було повернуто відправнику відділенням 69071 у м. Запоріжжі, а 04.08.2025р. прибуло до відділення відправника 04175 у м. Києві.

Відповідач стверджує, що вказану Вимогу позивача не отримував, відповіді на неї позивачу не направляв.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем суми компенсації сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1736700,00 грн.

В подальшому Позивач 26.08.2025 року звернувся до Господарського суду Запорізької області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Юнісон Груп" (справа № 908/2638/25).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.10.2025 заявнику відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ "Юнісон Груп" з огляду на наявність між сторонами спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. При цьому суд, зокрема, встановив та вказав наступне:

«АО "ПРІУС" звернулось до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ЮНІСОН ГРУП", вказавши на наявність грошових вимог у сумі 1 760 924,00 грн. Заявник стверджує, що ця сума складається з витрат на сплату судового збору у справі № 910/7682/22 та витрат за подання заяви про банкрутство. В обгрунтування заяви заявник посилається на укладений між сторонами договір про надання правової допомоги від 01.05.2025.

На підтвердження своїх посилань, звертаючись до суду про ініціювання процедури банкрутства ТОВ "ЮНІСОН ГРУП" було надано копії наступних документів: договір про надання правової допомоги від 01.05.2025; платіжну інструкцію № 32 від 06.05.2025 про сплату судового збору у справі № 910/7682/22; ухвалу ВС-КГС від 12.05.2025 у справі № 910/7682/22, роздруковану з ЄДРСР за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/127249636; досудову вимогу за вих № 160725/1 від 16.07.2025; виписки по п/р АО "ПРІУС" за період з 01.05.2025 та дані інтернет-банкінгу заявника.

У свою чергу боржник заперечує щодо відкриття провадження у справі про банкрутство вказуючи про те, що тлумачення АО "ПРІУС" суперечить буквальному змісту п. 4.2 договору. Сторони не домовлялись про оплату незалежно від отримання коштів від "Укрзалізниці". Тому вимога про стягнення винагороди вже зараз є спірною і може бути розглянута лише у позовному порядку, а не в рамках банкрутства.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність в цій заяві спору про право, що є самостійною підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство. Такий висновок суду є релевантним із позицією Палати Верховного суду, викладеній у постанові № 911/2043/20 від 22.09.2021.»

В подальшому Позивач 04.02.2026р. звернувся до Господарського суду Запорізької області за захистом своїх порушених майнових прав з позовом у порядку загального позовного провадження, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 1 792 302,62 грн. , в т.ч. суми основного боргу з компенсації сплаченого судового збору у розмірі 1 736 700,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 27 910,58 грн., 3% річних - 27 692,04 грн., які розраховані за період прострочення з 25.07.2025 до 03.02.2026.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та проаналізувавши норми чинного законодавства суд приймачи рішення враховує наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦПК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини;….

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України "свобода договору").

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Долученими до позовної заяви доказами підтверджується, що на виконання умов Договору від 01.05.2025 Позивач 06.05.2025 сплатив за Замовника (Клієнта) та в його інтересах судовий збір у справі № 910/7682/22. Вказаний платіж є фактичними витратами Позивача, необхідними для виконання Договору. Водночас Замовник (Відповідач) покладений на нього обов`язок щодо компенсації (повернення) цих коштів не виконав, чим порушив умови Договору та норми чинного законодавства.

Станом на день подання цього позову, Відповідач так і не виконав зобов`язання щодо повернення Позивачу суми сплаченого за нього судового збору в розмірі 1 736 700,00 грн.

Наведене свідчить про наявність у діях Відповідача складу цивільного правопорушення, що виразилося у протиправній бездіяльності щодо виконання взятого на себе договірного зобов`язання.

Надаючи оцінку умовам Договору від 01.05.2025, укладеного сторонами спору, суд констатує, що за своєю правовою природою цей правочин має ознаки рамкового договору, оскільки відповідно до пунктів 1.1 та 2.1 надання правової допомоги здійснюється за окремими усними чи письмовими запитами (дорученнями) Замовника.

Предметом договору є надання послуг і представництво інтересів відповідача у господарській справі № 910/7682/22 за позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення доходів у розмірі 345 592 337,99 грн.

При цьому суд дійшов висновку, що Договором передбачено розмежування двох самостійних фінансових зобов`язань Замовника, які мають різну правову природу та окремий порядок виконання.

Так, по-перше, сторони погодили зобов`язання з оплати послуг за надання правничої допомоги (гонорару), вартість яких згідно з пунктом 4.1 становить 5 620 000,00 грн. Відповідно до пункту 4.2 Договору, розрахунок за ці послуги здійснюється із застосуванням відкладальної умови, а саме: у п`ятиденний строк з дати фактичного отримання Замовником коштів від АТ «Українська залізниця» за наслідками вказаного судового процесу.

По-друге, Договір встановлює окремий безумовний обов`язок Замовника з компенсації понесених фактичних витрат Виконавця. Згідно з пунктами 3.1.6 та 4.4, Замовник зобов`язався компенсувати Адвокатському об`єднанню сплачений судовий збір у розмірі 1 736 700,00 грн., при цьому всі інші додаткові витрати (окрім судового збору) підлягають письмовому узгодженню шляхом підписання додаткової угоди.

При цьому суд зазначає, що судовий збір є обов`язковим публічно-правовим (фіскальним) платежем, обов`язок зі сплати якого закон покладає на сторону спору (в даному випадку - на ТОВ «Юнісон Груп»).

Авансування ж АО «Пріус» суми судового збору замість клієнта не є «наданням послуги» у розумінні цивільного законодавства, а є виконанням фінансового доручення.

В свою чергу, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Натомість до фактичних витрат, пов`язаних з виконанням доручення, належать кошти, витрачені адвокатом безпосередньо для забезпечення процесуальної діяльності клієнта (сплата судового збору, транспортні витрати, оплата експертиз тощо). Ці складові мають різну правову та економічну природу: гонорар є доходом адвоката, а компенсація витрат - це повернення власних коштів адвоката, авансованих в інтересах клієнта».

З огляду на це, відкладальна умова, встановлена сторонами у пункті 4.2 Договору виключно щодо «Плати за надання Послуг» (тобто гонорару), не може тлумачитися розширено та застосовуватися до зобов`язання з повернення авансованих фактичних витрат, передбаченого пунктом 3.1.6 Договору.

Аналіз положень пункту 3.1.6 Договору, свідчить про те, що конкретний строк виконання цього обов`язку з компенсації (повернення) судового збору, на відміну від гонорару, безпосередньо у тексті Договору не встановлений.

Таким чином, відсутність прямо визначеного строку виконання цього грошового зобов`язання зумовлює неможливість застосування до нього відкладальної умови з п.4.2, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, яке надає Кредитору право вимагати виконання зобов`язання у будь-який час, а на Боржника покладає обов`язок виконати таке зобов`язання у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Як встановлено судом 17.07.2025 Позивач надіслав Відповідачу письмову вимогу від 16.07.2025р. про повернення сплаченої суми судового збору. Проте Відповідач заперечує сам факт її отримання та стверджує про ненастання строків виконання зобов`язання за Договором від 01.05.2025р.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, оцінивши представлені сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Досліджуючи обставини ініціювання спірного платежу, суд проаналізував заяви свідків ОСОБА_2 (від позивача) та ОСОБА_1 (від відповідача), які містять діаметрально протилежні позиції щодо наявності первинного волевиявлення Замовника на сплату судового збору.

Судом встановлено, що ТОВ «Юнісон Груп» заперечує цей факт, посилаючись на відсутність окремого доручення на сплату судового збору та на заяву свідка (адвоката ОСОБА_1 ), який своєю нотаріально посвідченою заявою свідка від 06.04.2026р. підтвердив, що жодних інструкцій чи вказівок АО «Пріус» щодо оплати судового збору у справі №910/7682/22 не надавав та не мав відповідних повноважень на укладення таких правочинів, а також на прийняття фінансових зобов`язань від імені ТОВ «Юнісон Груп»,а також зазначив, що технічне надання ним реквізитів для платежу чи отримання готової платіжної інструкції від третьої особи не може розцінюватися як погодження товариством умов щодо компенсації цих витрат.

Натомість позиція позивача, викладена в т.ч. і у заяві свідка ОСОБА_2 , зводиться до того, що сплата 1 736 700,00 грн. судового збору 06.05.2025 відбулася саме на виконання термінового доручення відповідача. Свідок позивача стверджує, що попередні усні домовленості про безумовну компенсацію витрат були згодом формалізовані письмово через конклюдентні дії самого відповідача, який особисто подав платіжний документ АО «Пріус» до Верховного Суду як доказ оплати за власну касаційну скаргу, чим підтвердив факт залучення адвокатського об`єднання для несення цього фінансового тягаря.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним доказам, суд відповідно до статей 86, 87 ГПК України констатує, що взаємовиключні усні показання свідків щодо обставин комунікації на етапі ініціювання платежу не мають вирішального значення у цій справі, оскільки вони спростовуються об`єктивними письмовими доказами.

Так, незалежно від змісту телефонних перемовин сторін чи обсягу повноважень окремого представника ( ОСОБА_1 ), ключовим є об`єктивний факт подальшого використання ТОВ «Юнісон Груп» результатів наданої послуги.

Як встановлено преюдиційною ухвалою Верховного Суду від 12.05.2025 у справі №910/7682/22, відповідач долучив платіжну інструкцію № 32, сформовану позивачем, до свого клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Згідно ст. 241 Цивільного кодексу України:

1. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, в силу приписів ст. 241 ЦК України такі конклюдентні дії беззаперечно свідчать про наступне схвалення правочину та прийняття виконання, що нівелює заяви про перевищення повноважень та породжує дійсний обов`язок боржника компенсувати понесені позивачем витрати згідно з п. 3.1.6 Договору.

В цій частині суд також враховує і висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, згідно з якими: «Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить його дійсним з моменту вчинення. Настання таких наслідків пов`язується з вчиненням дій, які свідчать про прийняття правочину до виконання. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Також при оцінці показань свідків суд керується вимогами ст. 87 ГПК України, якою передбачено, що:

1. Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

2. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

З наведеного вище вбачається, що у спірних правовідносинах поведінка відповідача є внутрішньо суперечливою, недобросовісною та такою, що порушує принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), який є складовою загального принципу добросовісності, закріпленого у статтях 3, 13, 509 Цивільного кодексу України.

Крім цього суд враховує і практику Верховного Суду щодо заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), яка послідовно застосовується Верховним Судом, зокрема у постанові від 30.11.2022 у справі № 925/2/22, в якій зазначено, що поведінка сторони має відповідати принципу добросовісності, а попередні дії (виконання договору) унеможливлюють подальше оспорювання його дійсності з формальних підстав. Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)". В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Таким чином, у цій справі суд дійшов висновку, що суб`єктивні усні суперечливі показання свідків щодо вказаних вище обставин спростовуються об`єктивними письмовими доказами, що наявні у матеріалах справи: позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 736 700,00 грн. платіжною інструкцією № 32 від 06.05.2025; відповідач додав зазначений доказ сплати судового збору до свого клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження у справі № 910/7682/22, що прямо зафіксовано в ухвалі Верховного Суду від 12.05.2025 у вказаній справі.

З огляду на положення ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Таким чином, встановлені в ухвалі Верховного Суду від 12.05.2025 у справі №910/7682/22, яка набрала законної сили, обставини здійснення оплати позивачем за відповідача (ТОВ «Юнісон Груп») судового збору у сумі 1 736 700,00 грн. за подання касаційної скарги платіжною інструкцією № 32 від 06.05.2025, є преюдиційними, та не підлягають доведенню у справі № 908/270/26.

Відповідно до наведеної сталої практики Верховного Суду, подання ТОВ «Юнісон Груп» до суду касаційної інстанції доказу оплати судового збору, здійсненої позивачем, є актом безпосереднього споживання результату наданої послуги та отримання прямої процесуальної і майнової вигоди (відкриття касаційного провадження за рахунок АО «Пріус»).

У світлі доктрини venire contra factum proprium та приписів статті 241 ЦК України, такі конклюдентні дії відповідача повністю нівелюють правове значення будь-яких можливих дефектів на етапі ініціювання платежу. З моменту подання платіжної інструкції № 32 до Верховного Суду правочин з оплати витрат вважається беззаперечно схваленим самим ТОВ «Юнісон Груп».

Відтак, будь-які посилання свідка відповідача на відсутність у нього повноважень чи відсутність первинних вказівок на здійснення платежу не мають жодного юридичного значення для вирішення цього спору і відхиляються судом як формальні. Обов`язок компенсувати 1 736 700,00 грн. є дійсним і підлягає виконанню.

Отже, фактичне використання Відповідачем результатів дій Позивача (платіжного документа) у власних інтересах для відкриття касаційного провадження є конклюдентною дією, яка беззаперечно свідчить про схвалення таких дій та прийняття наданої послуги, що породжує дійсний обов`язок боржника компенсувати понесені позивачем витрати згідно з п. 3.1.6 Договору.

Відповідач стверджує, що позов є передчасним, оскільки пункт 4.2 Договору пов`язує розрахунки сторін із фактом отримання коштів від АТ «Українська залізниця», а ця відкладальна умова ще не настала та посилається на правило contra proferentem, зазначаючи, що неясність договору має тлумачитися проти Позивача як професійного учасника ринку.

Суд вважає це тлумачення відповідача помилковим, оскільки Договір чітко розмежовує два види фінансових зобов`язань Замовника.

Так, пункт 4.1 визначає вартість саме Послуг за надання правової допомоги (гонорару) у розмірі 5 620 000,00 грн. Згідно з пунктом 4.2, відкладальна умова щодо очікування коштів стосується виключно «Плати за надання Послуг».

Водночас обов`язок компенсувати судовий збір закріплено окремо в пункті 3.1.6 Договору. Більше того, пункт 4.4 Договору імперативно виокремлює судовий збір з-поміж інших додаткових витрат, визначаючи, що всі витрати, окрім судового збору, потребують підписання додаткової угоди.

Такий розподіл також відповідає і положенням ст. 123 ГПК України, яка розмежовує судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Відтак, компенсація Виконавцю (позивачу) судового збору є самостійним, безумовним обов`язком Замовника (відповідача) , строк виконання якого договором прямо не визначений.

Оскільки строк виконання цього обов`язку сторонами у Договорі не встановлено, то до цих правовідносин підлягає застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно з якою боржник повинен виконати обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги кредитором.

Щодо посилання відповідача на правило contra proferentem, то суд його відхиляє з огляду на те, що його застосування можливе лише тоді, коли всі інші способи тлумачення (буквальне, системне, телеологічне) не дозволяють визначити справжній зміст умов.

У цій справі за твердженням відповідача, відкладальна умова пункту 4.2 Договору (розрахунок у п`ятиденний строк з дати фактичного отримання коштів від АТ «Українська залізниця») повинна поширюватися не лише на гонорар, а й на обов`язок компенсувати 1 736 700,00 грн. судового збору.

Однак, здійснений судом аналіз тексту Договору від 01.05.2025 не свідчить про наявність двозначності чи об`єктивної неясності, оскільки Договір розмежовує два види самостійних фінансових зобов`язань, які мають різну правову природу: гонорар (плата за послуги) та компенсація витрат (судовий збір).

Таким чином, компенсація позивачу судового збору є самостійним та безумовним обов`язком відповідача, строк виконання якого договором прямо не визначений.

З позовної заяви також вбачається, що позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати (27 910,58 грн.) та 3% річних (27 692,04 грн.) на підставі статті 625 ЦК України, обґрунтовуючи це тим, що Відповідач прострочив виконання зобов`язання після направлення йому поштової вимоги від 16.07.2025.

Разом з тим, оцінюючи доводи сторін щодо дослідження наявних у матеріалах справи доказів, якими позивач обґрунтовує направлення вимоги від 16.07.2025р. на адресу відповідача, суд погоджується з доводами останнього щодо наявності дефекту доказу Позивача - поштової накладної від 17.07.2025р. № 0417600535410, в якій Позивач зазначив хибний номер телефону адресата (+38(093) 902-58-45) замість офіційного, що міститься у ЄДРПОУ (+38(050) 931-05-15).

З наявних матеріалів справи не вбачається, що хоча б один доказів, наданих сторонами, в т.ч. Договір від 01.05.2025р., містив ба номер телефону, який позивач зазначив у поштовій накладній від 17.07.2025р. (+38(093) 902-58-45), як такий, що належить самому ТОВ «Юнісон Груп» або його посадовим (уповноваженим) особам. Сам представник позивача також не зміг пояснити суду походження цього номеру та не надав доказів його належності відповідачу.

При цьому суд враховує, що вказівка відповідача на цей дефект поштової накладної на стадії дослідження доказів під час розгляду справи по суті не є процесуальним порушенням чи зміною підстав заперечень (всупереч твердженням Позивача про порушення ст. 161 ГПК України), оскільки відповідач послідовно стверджував, що «вимогу не отримував», а тому виявлення помилки у номері телефону в долучених самим позивачем документах є реалізацією права на оцінку доказів у розумінні ст. 86 ГПК України.

У цьому зв`язку суд керується Правилами надання послуг поштового зв`язку (Постанова КМУ № 270), якими встановлено наступний порядок:

п. 73: інформування про надходження реєстрованого відправлення здійснюється насамперед шляхом текстового повідомлення за номером телефону, зазначеним на відправленні;

п. 75: повідомлення про надходження поштових відправлень можуть доставлятися з використанням абонентської поштової скриньки адресата;

п. 77: у разі несправності абонентської поштової скриньки оператор зв`язку зобов`язаний повідомити користувача про свою відмову від доставки;

п. 86: у разі коли адресата неможливо поінформувати за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки обов`язково вкладається паперове повідомлення.

Системний аналіз Правил № 270 дозволяє суду констатувати: зазначивши у накладній № 0417600535410 хибний номер телефону (+38(093) 902-58-45), позивач власноруч унеможливив пріоритетний спосіб електронного сповіщення відповідача про надходження вимоги від 16.07.2025 р.

Дослідженням копії конверту цього відправлення, наданого позивачем, судом не встановлено наявності на ньому відміток поштової установи, які б свідчили про доставляння повідомлення про надходження спірного поштового відправлення до абонентської поштової скриньки відповідача за його адресою у м. Запоріжжі, вул. Чарівна, 38.

Оскільки матеріали справи не містять доказів відсутності або несправності абонентської поштової скриньки за адресою ТОВ «Юнісон Груп» (п. 77), ризик недоставки відправлення внаслідок дефекту його оформлення покладається виключно на відправника. Повернення листа оператором поштового зв`язку після завершення строків зберігання за таких обставин не є наслідком недобросовісної поведінки відповідача, а є результатом неналежного інформування адресата з вини позивача.

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що оскільки вимога від 16.07.2025 не вважається належно пред`явленою, перебіг семиденного строку за ч. 2 ст. 530 ЦК України у досудовому порядку не розпочався. Відповідно, до моменту звернення з позовом Відповідач не перебував у стані прострочення.

Також суд вважає, що заява позивача про порушення справи про банкрутство ТОВ «Юнісон Груп», навіть за умови, що відповідач отримав усі додані до цієї заяви матеріали, а його представник Захарченко Ю.О. був присутній у судовому засіданні, не є належним повідомленням (пред`явленням вимоги) в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки заява про відкриття провадження у справі про банкрутство (відповідно до приписів Кодексу України з процедур банкрутства) має публічно-правовий та конкурсний характер, її метою є встановлення факту неплатоспроможності боржника з подальшим пропорційним задоволенням вимог кредиторів, а не індивідуальне стягнення боргу.

Натомість вимога в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України є прямим матеріально-правовим зверненням кредитора до боржника, яке має на меті надати останньому пільговий (семиденний) строк для добровільного виконання свого грошового зобов`язання без застосування заходів примусу. Ініціювання ж процедури банкрутства за своєю суттю не передбачає надання боржнику строку для добровільного виконання конкретного зобов`язання, а навпаки, спрямоване на застосування специфічних процедур (зокрема, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів).

Крім того, як встановлено судом, у відкритті провадження у справі про банкрутство відповідача було відмовлено саме з підстав наявності спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Подання заяви про банкрутство за наявності спору про право не може підміняти собою вимогу кредитора або позовну заяву в позовному провадженні.

Отже, сам факт ініціювання позивачем справи про банкрутство та обізнаність відповідача з матеріалами цієї заяви не породжує юридичних наслідків, передбачених ч.2 ст. 530 ЦК України, а саме не ініціює перебіг семиденного строку для виконання зобов`язання. Відтак, вказана процесуальна дія позивача не могла призвести до виникнення стану прострочення відповідача.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З огляду на те, що строк для добровільного виконання відповідачем зобов`язання сплинув лише 27.02.2026, відповідач міг вважатися таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, виключно починаючи з 28.02.2026. Оскільки позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних за період з 25.07.2025 до 03.02.2026, тобто за період, коли стан прострочення боржника в розумінні ст. 612 ЦК України ще об`єктивно не настав, позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій на загальну суму 55 602,62 грн. є передчасними, безпідставними та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, відмова судом у стягненні 3% річних та інфляційних втрат через дефект поштового відправлення не позбавляє позивача права на стягнення основної суми боргу, оскільки згідно зі сталою практикою Верховного Суду (зокрема, висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11 та постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11), закон не обмежує форму пред`явлення вимоги за ч. 2 ст. 530 ЦК України виключно досудовим листуванням.

Зокрема, Верховним Судом зазначено, що оскільки статтею 530 ЦК України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні частини другої статті 530 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 зроблено висновок, що «оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту».

Наведена правова позиція у подальшому неодноразово підтримана у постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2019 року у справі № 753/2362/17; від 20 березня 2019 року у справі № 755/21936/15-ц; від 17 лютого 2021 року у справі № 750/13632/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 та від 08 грудня 2021 року у справі №522/24415/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 520/19325/18 та інших».

Отже, звернення кредитора з позовною заявою до суду є належною процесуальною формою пред`явлення такої вимоги. Відмова у задоволенні позову про стягнення об`єктивно існуючого боргу лише через відсутність досудової вимоги є порушенням принципів верховенства права та доступності судового захисту.

З матеріалів справи вбачається, що копію позовної заяви відповідач офіційно отримав через підсистему «Електронний суд» 20.02.2026, що визнається самим Відповідачем у відзиві. Саме з цього моменту у відповідача виник семиденний строк для добровільного погашення суми основного боргу.

Таким чином, позовна заява у цій справі, яка містить вимогу позивача про сплату 1 736 700,00 грн., є вираженням волі кредитора. Оскільки Відповідач отримав цю заяву 20.02.2026 і не здійснив добровільної оплати протягом семи днів до 27.02.2026 включно, матеріальне правопорушення у вигляді неповернення коштів є доведеним, що є достатньою і самостійною підставою для задоволення вимоги про стягнення основного боргу.

Під час розгляду справи відповідач також не надав суду належних та допустимих доказів повернення вказаної суми на рахунки позивача.

Відносно клопотання відповідача про виклик свідків суд зазначає, що ним під час розгляду справи по суті розглянуто клопотання ТОВ «Юнісон Груп» від 26.04.2026 про виклик у судове засідання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою усунення суперечностей між їхніми письмовими заявами, яке відповідач обґрунтовує наявністю взаємовиключних позицій свідків щодо факту надання первинного доручення, повноважень ОСОБА_1 на погодження фінансових зобов`язань, змісту їхньої усної комунікації та обставин передачі платіжної інструкції №32.

Оцінюючи вказане клопотання з огляду стандарти доказування та предмет судового розгляду, суд врахував вимоги ст.ст. 76, 77, 79 ГПК України, якими визначено, що належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а суд зобов`язаний оцінювати вірогідність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зміст клопотання відповідача свідчить про те, що він намагається зосередити дослідження судом доказів виключно на етапі ініціювання спірного платежу - з`ясування того, хто саме, кому та в якій формі давав усні вказівки чи доручення у період з квітня по липень 2025 року.

Однак, як уже було зазначено судом вище, ключовим і вирішальним для вирішення цього спору є не суб`єктивний зміст усних перемовин між представниками, а об`єктивний письмовий доказ - преюдиційна ухвала Верховного Суду від 12.05.2025 у справі № 910/7682/22, якою зафіксовано факт використання Відповідачем платіжної інструкції №32 від 06.05.2025.

З огляду на висновки суду щодо доктрини наступного схвалення правочину (ст. 241 ЦК України) та заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), подальші конклюдентні дії самого ТОВ «Юнісон Груп» (особисте подання документа до суду касаційної інстанції для отримання процесуальної вигоди) породжують його зобов`язання та усувають можливі дефекти представництва. Внаслідок фактичного прийняття відповідачем послуги наявність у ОСОБА_1 повноважень на погодження фінансових умов не впливає на дійсність правочину.

За таких обставин, безпосередній допит свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні щодо обставин, які передували конклюдентному схваленню правочину, не здатний спростувати об`єктивні письмові докази та факт споживання послуги Відповідачем. Їхні усні пояснення не можуть змінити встановлену судом правову природу наступних дій ТОВ «Юнісон Груп», а відтак - не вплинуть на результат вирішення спору.

Отже, наявних у матеріалах справи письмових доказів цілком достатньо для повного, всебічного та об`єктивного вирішення спору по суті. Враховуючи викладене, клопотання відповідача про виклик свідків у судове засідання є процесуально недоцільним та залишено судом без задоволення.

Суд також відхиляє твердження позивача про те, що відповідач порушив вимоги п. 76 Правил надання послуг поштового зв`язку через нібито відсутність у нього абонентської скриньки. З усних пояснень відповідача, наданих у судовому засіданні 02.06.2026, слідує лише відсутність у ТОВ «Юнісон Груп» орендованої абонементної скриньки безпосередньо в операційному залі відділення зв`язку в розумінні п. 4 Правил, наявність якої є правом, а не обов`язком адресата. При цьому відповідач має офіційну поштову адресу місцезнаходження, за якою оператор зв`язку мав здійснювати доставку кореспонденції.

Водночас, відповідно до приписів п. 86 Правил, пріоритетним та первинним способом інформування про надходження реєстрованого відправлення є текстове повідомлення за номером телефону, зазначеним відправником.

Суд ще раз констатує, що зазначивши у поштовій накладній хибний номер телефону, який не належить відповідачу, саме позивач власними діями створив первинний дефект відправлення та унеможливив належне електронне сповіщення ТОВ «Юнісон Груп» оператором поштового зв`язку. За таких обставин, незалежно від наявності чи відсутності у відповідача договорів на оренду окремих абонементних скриньок у відділеннях пошти, ризик не доставки вказаного відправлення покладається виключно на позивача як на особу, що допустила помилку в ідентифікаційних даних адресата під час ініціювання відправлення.

Інші доводи сторін у відповідних частинах судом відхиляються оскільки не спростовують вказаних висновків суду.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу з компенсації судового збору в розмірі 1 736 700,00 грн., а у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 55 602,62 грн. за період прострочення з 25.07.2025 до 03.02.2026 слід відмовити повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати, у т.ч. зі сплати судового збору, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір часткового задоволення позову становить 96,90%, позивач сплатив за подання позовної заяви 21507,63 грн., а тому розмір судового збору, який має бути стягнутий з відповідача на користь позивача становить 20 840,89 грн.

Крім цього, позивач відповідно до п. 4 прохальної частини позову просив суд стягнути з ТОВ «Юнісон Груп» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 179 230,26 грн. В судових дебатах представник позивача заявив про подальше звернення до суду із заявою щодо розподілу витрат на правничу допомогу після ухвалення судом рішення відповідно до строків, визначених ст. 129 ГПК України.

Відповідач, згідно з приписами ч.3 ст. 123 та ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у відзиві на позовну заяву повідомив суду, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які товариство вже понесло та очікує понести у зв`язку з розглядом цієї господарської справи, становить 160 000,00 гривень. Представник Відповідача заявив про намір надати детальний розрахунок фактично понесених витрат та докази їх сплати (або наявності зобов`язання зі сплати) після ухвалення рішення у справі, відповідно до строків, визначених ст. 129 ГПК України. Під час виступу у судових дебатах, представник ТОВ «Юнісон Груп» звернувся до суду з окремим клопотанням: на підставі ч. 1 ст. 221 ГПК України, він просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, обидві сторони належним чином виконали вимоги ГПК України щодо попереднього визначення розміру судових витрат. Заявлені до стягнення суми (179 230,26 грн. з боку Позивача та 160 000,00 грн. з боку Відповідача) можуть бути пропорційно розподілені судом шляхом ухвалення додаткового судового рішення у порядку ст. 221 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп" (вул.Чарівна, буд. 38, м. Запоріжжя, 69071; код ЄДРПОУ 37545528) на користь Адвокатського об`єднання "Пріус" (вул. М. Драгомирова, буд. 20, м. Київ, 01103; код ЄДРПОУ 41161433) суму основного боргу - 1 736 700 (один мільйон сімсот тридцять шість тисяч сімсот) грн. 00 коп., витрати зі сплати судового збору - 20 840 (двадцять тисяч вісімсот сорок) грн. 89 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано: 12.06.2026.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.